Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №380/893/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Морська Г.М.

03 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/893/25 пров. № А/857/46753/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 380/893/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства "Львівавтодор" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

17.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівського комунального підприємства "Львівавтодор", у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не встановлення (максимально близько до входу) біля будинку АДРЕСА_1 трьох місць для безоплатного паркування транспортних засобів водіїв з інвалідністю;

- зобов`язати встановити (максимально близько до входу) біля будинку АДРЕСА_1 три місця для безоплатного паркування транспортних засобів водіїв з інвалідністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2025р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Галицьким РВ у м. Львові Головного управління ДМС України 09 вересня 2014 року.

Зареєстроване місце проживання позивача за адресою АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, що підверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , який виданий 08 червня 2023 року.

10.10.2024р. позивач звернувся до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з заявою, у якій просив влаштувати навпроти будинку АДРЕСА_1 додаткові паркомісця для стоянки автомобілів осіб з інвалідністю. Мотивував звернення тим, що він є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни та є власником трьох транспортних засобів.

Вказану заяву Галицька районна адміністрація Львівської міської ради передала для розгляду Львівському комунальному підприємству "Львівавтодор", що підтриверджується письмовою відповіддю № 4-31-57003 від 16 жовтня 2024 року.

18.10.2024р. листом № 2508-вих-149246 ЛКП «Львівавтодор» повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для облаштування додаткових паркомісць для осіб з інвалідністю навпроти будинку АДРЕСА_1 . Відповідь мотивована тим, що згідно чинного законодавства кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів водіїв з інвалідністю, становить не менше 10 % від загальної кількості місць на майданчиках для паркування. З огляду на те, що ЛКП «Львівавтодор» виділило 6 паркомісць для водіїв з інвалідністю в межах майданчику по АДРЕСА_1 , що становить 10 % від загальної кількості паркомісць, підстави для виділення додаткових місць для парковки відсутні.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із змісту ч.6, ч.8-ч.11 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII передбачено, що власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб`єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Місця для транспортних засобів, передбачені частинами шостою і восьмою цієї статті, визначені на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках біля будівель і будинків, мають бути розміщені максимально близько до входу до таких будівель і будинків, а на окремих спеціально обладнаних чи відведених майданчиках - максимально близько до в`їзду на такі майданчики.

На всіх автостоянках незалежно від форми власності, які є суб`єктами господарської діяльності чи належать цим суб`єктам, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів, що належать громадянам (крім автостоянок - гаражних кооперативів), і охороняються, облаштовуються місця для безоплатного зберігання (за рахунок коштів місцевих бюджетів) транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті. Кількість місць на автостоянці для безоплатного зберігання транспортних засобів встановлюється за поданням відповідного органу місцевого самоврядування відповідно до потреби з позначенням цих місць дорожніми знаками та відповідною розміткою.

Порядок надання пільг власникам транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті, на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування та на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги щодо зберігання транспортних засобів (крім автостоянок гаражних кооперативів), визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 585 затверджено Порядок надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів (далі - Порядок).

Вказаний Порядок визначає механізм надання пільг власникам транспортних засобів, який зазначений у ч.6 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів (крім гаражних кооперативів) (далі безоплатне зберігання).

В абз.2 п.2 Порядку встановлено, що право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається: водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії); громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, що є власниками транспортних засобів і перевозять осіб з інвалідністю (далі - організації).

п.5 даного Порядку, передбачено, що безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 96, ст. 3314), та Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001року № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст.1852). При цьому, в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

Організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регламентують Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342 (далі Правила). У відповідності до абз.4 п.4 Правил відведені майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

Відповідно до абз. 8 п.4 Правил, місце для паркування - місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху.

п.22 Правил встановлено, що на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів. На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби. У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.

Із аналізу наведених правових норм видно, що законодавець передбачив обов`язкове облаштування в межах майданчиків для паркування паркомісць для осіб з інвалідністю у обсязі не менше 10% віз загальної кількості.

Із змісту схеми розміщення паркомісць по вул. Зарицьких у м. Львові чітко видно, що на вказаній вулиці передбачено та облаштовано уздовж вулиці 59 паркомісць, із них 6 паркомісць для осіб із інвалідністю, одне із яких біля будинку № 20.

Стосовно доводів апелянта «…Вказаними нормами встановлено мінімальний обсяг місця для паркування транспортних засобів водіїв з інвалідністю, що має становити не менше 10 % від загальної кількості місць. Проте, вочевидь, за наявності відповідної потреби, така кількість місць має становити більше 10 % від загальної кількості місця для паркування. Потреба в наявності біля будинку № 20 по вул. Зарицьких у м. Львові трьох місць для паркування транспортних засобів водії з інвалідністю обумовлена тим, що він є власником трьох транспортних засобів, а саме марки «Mercedes-Benz» номерний знак НОМЕР_3 , марки «Renault» номерний знак НОМЕР_4 , марки «Opel» номерний знак НОМЕР_5 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 , серії НОМЕР_8 . Незадоволення цієї потреби є прямим порушенням норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Закону України «Про дорожній рух»… Водночас, важливо зазначити, що вимога про наявність не менше 10 % паркувальних місць на майданчику є мінімальною, а забезпечення паркувальних місць у кількості, що відповідає реальним потребам особи, є більш важливим, аніж обмеження стандартами, орієнтованими на загальну кількість. Кількість спеціальних паркомісць повинна корелювати з індивідуальними потребами особи, яка має кілька транспортних засобів. Особа з інвалідністю, яка володіє трьома автомобілями, має безумовне право на забезпечення паркувальних місць для кожного з цих транспортних засобів. Невиконання відповідачем обов`язку створити достатню кількість паркомісць для забезпечення цих потреб є порушенням основного принципу доступності та рівних можливостей для осіб з інвалідністю….».

Тобто, позивач вважає порушенням своїх прав не облаштування поряд з будинком де він проживає трьох паркомісць для розміщення, належних транспортних засобів.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта та зазначає, що законодавець не ставить визначення кількості паркомісць для особи з інвалідністю у залежність від наявності у такої особи у власності кількох транспортних засобів. Чинним законодавством чітко врегульовано питання виділення та порядку користування паркомісцями, що призначені для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю.

Положеннями чинного законодавства не передбачено надання безоплатних паркомість в особисте (одноосібне) користування особам з інвалідністю. Однак, будь-яка особа з інвалідністю має право безоплатно розмістити на такому паркомісці свій транспортний засіб.

Відповідно до п.3.18.8 Положення про паркування транспортних засобів на території Львівської міської територіальної громади, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 12.09.2024р. №5250, на відведених майданчиках для паркування забороняється бронювати місця для паркування окремих користувачів.

ЛКП «Львівавтодор» як оператор паркувального майданчика по вул. Зарицьких у м. Львові, забезпечив виділення та облаштування 6 ( шести) місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, що становить 10 % загальної кількості паркомість на цьому майданчику, якими не позбавлений можливості користуватись й апелянт.

Апеляційна скарга не містить жодних покликань на конкретні норми чинного законодавства, які б надавали апелянту право вимагати подання в особисте (одноосібне) користування трьох безоплатних паркомість.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Львівського комунального підприємства "Львівавтодор" діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 380/893/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель