Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №160/14237/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/14237/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року (суддя В.В. Кальник)

у справі № 160/14237/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області

про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, в якому просив скасувати рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну, заступника начальника Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №7 від 28.01.2025 відносно позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проживає на законних підставах на території України та має посвідку на постійне проживання від 06.09.2017, видану відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянство».У червні 2024 року позивач обміняв закордонний паспорт через Посольство Азербайджану в Україні, отримавши паспорт № від 11.06.2024. При спробі зробити відмітки у новому закордонному паспорті в Міграційній службі № 8 м. Кривого Рогу позивачу повідомили, що свідоцтво про народження сина видано з порушеннями, і направили до відділу актів цивільного стану.

Позивач зазначає, що свідоцтво про народження дитини видавалося Державним відділом Центрально-Міського державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Син позивача є громадянином України. Шлюб позивача зареєстрований в Азербайджані. На момент народження дитини в Україні позивач з дружиною були у шлюбі.

За таких обставин позивач вважає протиправним рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 28 січня 2025 року №7, яким визнано недійсними дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання, відповідно до вимог частини другої статті 12-1 Закону України «Про імміграцію».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну №7 від 28.01.2025.

Судом першої інстанції виходив з того, що Свідоцтво про народження дитини, видане органом ДРАЦС, є офіційним документом, що підтверджує юридичний факт народження та батьківства (у даному випадку, за вказівкою матері), і є законною підставою для реалізації прав, передбачених законодавством.

Відповідач, приймаючи рішення про скасування дозволу на імміграцію, фактично надав оцінку законності офіційного документа, виданого іншим державним органом (ДРАЦС), та встановив відсутність батьківства, хоча запис у свідоцтві про народження був здійснений у повній відповідності до вимог Сімейного кодексу України на момент його видачі. Жодних судових рішень про визнання свідоцтва про народження недійсним або оскарження батьківства позивача щодо його сина, відповідачем не було надано до матеріалів справи та не встановлено судом.

Суд зауважив, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу на підставі повідомлення завідомо неправдивих відомостей, не чинних документів, а також доказів порушення позивачем норм чинного законодавства при подачі заяви для надання дозволу на імміграцію. При цьому, важливим є дослідження питання щодо чинності поданих документів саме на момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, а не на момент прийняття висновків відповідачем.

Відповідач не надав належних та беззаперечних доказів того, що позивач надав саме свідомо неправдиві відомості або підроблені документи при отриманні дозволу на імміграцію у 2014 році. Надання офіційного свідоцтва про народження, виданого відповідно до вимог закону, не може бути розцінено як надання свідомо неправдивих відомостей.

Окрім цього, суд врахував, що позивач протягом тривалого часу (з 2014 року) законно перебував на території України на підставі наданого дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. Тому, визнання цих документів недійсними без належного та беззаперечного обґрунтування факту надання саме свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів порушує принцип стабільності правовідносин та принцип правової визначеності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що позивач під час подання заяви про оформлення дозволу на міграцію в Україну скористався правом за підставою, яка йому не належала. Зазначає, що позивач за юридичним фактом не є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає, що свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 не підтверджує підставу для надання іноземцеві дозволу на імміграцію на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», а саме: батько громадянина України. Відтак, скаржник наполягає, що ним правомірно прийнято рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну №7 від 28.01.2025.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач, громадянин Азербайджанської Республіки ІНФОРМАЦІЯ_2 , 29.07.2014 звернувся до Центрально-Міського РВ в м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області (наразі відділ №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області) з клопотанням про оформлення дозволу на імміграцію в Україну. Підставою для звернення є те, що його син, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України (набув громадянство на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України»).

20.10.2014 позивачу надано дозвіл на імміграцію № 91, та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 06.09.2017.

Відповідно до матеріалів міграційної справи № 1231-61-139, встановлено, що 24.09.2024 до Центрально-Міського РВ в м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області (нова назва відділ №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області) звернувся громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про проставлення відмітки про отримання посвідки на постійне проживання до нового паспортного документа НОМЕР_3 , який видано 11.06.2024 строком дії до 10.06.2034.

Під час перевірки матеріалів міграційної справи №139 щодо надання дозволу на імміграцію, ГУ ДМС у Дніпропетровській області встановило, що державна реєстрація народження сина позивача, ОСОБА_3 , проведена відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України. Ця норма передбачає, що у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно з відомостями реєстру ДРАЦС, підставою для запису відомостей про батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 є заява матері №43 від 09.03.2011.

Виходячи з цього, відповідач дійшов висновку, що позивач не є батьком дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , і надане ним свідоцтво про народження сина серії НОМЕР_1 , видане 09.03.2011, не могло бути законною підставою для надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».

На підставі виявлених обставин, 28.01.2025 ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийняло рішення № 7 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну, виданого позивачу 20.10.2014, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12-1 Закону України «Про імміграцію», та на підставі частини 2 статті 12-1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання НОМЕР_2 від 06.09.2017 визнана недійсною.

Також, як вбачається з матеріалів справи, разом із рішенням про визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, органом міграційної служби прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни №1201130100017578 від 28.01.2025, відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» та статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Не погодившись із рішенням про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Закон України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» визначає умови і порядок надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, підстави і порядок отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань щодо надання дозволу на імміграцію та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, порядок оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 4 цього закону дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається зокрема одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до ст. 6 Закону №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів зокрема організовує роботу щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання особам, які звернулися із заявою про обмін посвідки на постійне проживання або набуття громадянства України, а також у разі встановлення обставин, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню, визнанню недійсним відповідно до статей 12, 12-1 цього Закону, забезпечує ведення провадження щодо прийняття такого рішення.

Приписами ст.12-1 Закону №2491-III визначено підстави для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію.

Так, дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності;

2) з`ясується, що його надано на підставі документів, що не підтверджують законність перебування/тимчасового проживання на території України на дату подання документів на отримання дозволу на імміграцію або наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або документів, що підтверджують підстави, які припинилися.

У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Тобто, згідно вказаної норми дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, серед іншого, якщо з`ясується, що його надано на підставі документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 Закону №2491-III.

В спірному випадку позиція відповідача полягає в тому, що фактично позивач не є батьком дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , і надане ним свідоцтво про народження сина серії НОМЕР_1 , видане 09.03.2011, не могло бути законною підставою для надання дозволу на імміграцію на підставі статті 4 Закону України «Про імміграцію».

В свою чергу, згідно з висновком від 20.10.2014 про надання дозволу на імміграцію в Україну, позивачу, на підставі заяви позивача від 29.07.2014, керівництвом Центрально-Міського РВ в м. Кривий Ріг ГУДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-III.

Згідно ст. 144 Сімейного кодексу України реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.

Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, свідоцтво про народження дитини є офіційним документом, що підтверджує юридичний факт народження та батьківства, і є законною підставою для реалізації прав, передбачених законодавством, а відповідач фактично надав оцінку законності офіційного документа, виданого іншим державним органом (ДРАЦС), та встановив відсутність батьківства, хоча запис у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 був здійснений у повній відповідності до вимог Сімейного кодексу України на момент його видачі. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 є недійсним.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не подано до матеріалів справи доказів, які підтверджують, що позивачу надано дозвіл на імміграцію на підставі документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 Закону №2491-ІІІ.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування обставин, визначених ст.12-1 Закону №2491, а тому спірне рішення № 7 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 160/14237/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров