Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №280/3031/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/3031/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року (суддя Ж.М. Чернова)

у справі № 280/3031/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача від 04.03.2025 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача зарахувати до трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 28.12.1987 по 05.12.1989 та з 03.01.1991 по 08.06.1992, оскільки у записах не зазначено назви установ при прийнятті на роботу, також зарахувати періоди роботи з 03.01.1991 по 08.06.1992, які завірено печаткою російської федерації, та періоди роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форма ОК-5;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18.12.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся з заявою та документами до ГУ ПФУ в Запорізькій області про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV, але позивачу протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи відповідно до рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №083250008101 від 04.03.2025.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101 про відмову позивачу в призначені пенсії за віком;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.12.1987 по 05.12.1989, з 03.01.1991 по 08.06.1992, 01.08.2001 по 15.03.2004 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , та з 19.12.2024 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Суд зауважив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Стосовно періоду роботи позивача в російській федерації суд врахував, що у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили. Щодо посилання відповідача на те, що за періоди роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004 відсутні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд звернув увагу, що позивач жодним чином не має впливу на формування такого реєстру, а відповідно не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення у зв`язку із невиконанням роботодавцем обов`язків щодо подання звітності та/або сплати єдиного внеску.

За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що позивач має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому відповідача належить зобов`язати призначити позивачу пенсію за віком.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначає, що позивачу правомірно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 28.12.1987 по 05.12.1989 та з 03.01.1991 по 08.06.1992, адже у записах трудової книжки не зазначено назви установ при прийнятті на роботу, запис про звільнення в період роботи з 03.01.1991 по 08.06.1992 завірено печаткою російської федерації. Також позивачу правомірно не зараховано до страхового стажу період з 01.08.2001 по 15.03.2004, адже відсутні дані в системі персоніфікованого обліку. Відповідач зауважує, що на час звернення позивача до пенсійного органу Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не діє. Вказує, що суд не може перебирати на себе функції пенсійного органу щодо призначення пенсії та втручатись у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 18.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача від 18.02.2025 та додані до неї документи розглянуті за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким прийнято рішення від 04.03.2025 № 083250008101 про відмову в призначенні на пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101: вік заявника 60 років; необхідний страховий стаж 31 рік, страховий стаж заявника становить 28 років 01 місяць 25 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 28.12.1987 по 05.12.1989 та із 03.01.1991 по 08.06.1992, оскільки у записах не зазначено назви установ при прийнятті на роботу, також запис про звільнення в періоді роботи із 03.01.1991 по 08.06.1992, завірено печаткою російської федерації; та із 01.08.2001 по 15.03.2004 оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форми ОК-5.

Позивач, вважаючи відмову в призначенні пенсії за віком протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж), а страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року.

Отже, до 01 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку №637 в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.

Судом першої інстанції правильно з`ясовано, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 містить такі відомості про трудову діяльність позивача:

28.12.1987 прийнятий водієм 3-го класу в автотехнічну роту (наказ №309 від 28.12.1987);

22.01.1988 присвоєно класну кваліфікацію водія 2-го класу з категоріями «Б», «С» та «Є»;

24.04.1989 присвоєно класну кваліфікацію водія 1-го класу;

05.12.1989 звільнений за власним бажанням (наказ №277 від 05.12.1989);

03.01.1991 прийнятий водієм 1-го класу по трудовому договору строком на 1 рік (наказ №25 від 01.01.1991);

08.06.1992 звільнений за власним бажанням (наказ №93 від 15.06.1992).

Вказані записи в трудовій книжці виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи та узгоджуються між собою.

Відповідно до положень Інструкції по порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яка затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, що була чинною у спірному періоді, трудова книжка заповнюється адміністрацією підприємства.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Виходячи з наведених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки трудова книжка заповнювалась роботодавцем і на працівника не покладено обов`язок перевірки правильності її заповнення, працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, і як наслідок, обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

За таких обставин, недоліки записів у трудовій книжці, про які вказує пенсійний орган, не впливають на зарахування певних періодів роботи позивача до його страхового стажу.

Стосовно періоду роботи на території російської федерації.

Відповідно до ч.1, 2 ст.4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

За приписами статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли, в тому числі Україна та російська федерація.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обрахування пенсій здійснюється із заробітку (доходу) за періроди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, кожний її учасник може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію, тоді дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022 і якою постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

З приводу застосування вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Оскільки відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, положення постанови Кабінету Міністрів України №1328 підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності,- з 02.12.2022.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не впливає на право позивача на зарахування періоду його роботи до страхового стажу, що мало місце в період дії вказаної Угоди і не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж набутий до ухвалення відповідного рішення.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що періоди роботи з 28.12.1987 по 05.12.1989, з 03.01.1991 по 08.06.1992 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Стосовно не зарахування періоду роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004 через відсутність даних в системі персоніфікованого обліку форма ОК-5, суд зазначає, що вказані обставини не можуть бути підставою для не зарахування періоду роботи позивача, трудова діяльність якого підтверджена належним чином змістом трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування (ст.4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Відповідно до ст.6 Основ застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, визначається цими Основами та іншими законами, прийнятими відповідно до них.

Страхувальниками за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Відповідно до ч.1 ст.7 Основ загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають, зокрема, особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб.

За визначенням, наведеним в ст.1 Закону №1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхування відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.

Виходячи з наведеного вище правового регулювання, а також приймаючи до уваги, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (роботодавця), суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004.

Висновки суду також узгоджуються з висновками Верховного Суду в постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 27.02.2019 у справі № 638/5795/17, від 31.10.2019 у справі № 683/1814/16-а, що внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.

Отже, позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків, своєчасно не вжив дієвих заходів.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення відповідача від 04.03.2025 № 083250008101 про відмову в призначені пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач досяг 60 років станом на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, страховий стаж позивача з урахуванням спірних періодів становить більше 31 року, що є достатнім згідно ст. 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано вказав про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію за віком повивачу.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи скаржника про втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу шляхом зобов`язання його вчинити дії, оскільки такі повноваження пенсійним органом вже реалізовано самостійно шляхом прийняття оскаржуваного рішення, яке було предметом судового контролю у межах цієї справи, а суб`єктом звернення дотримано всі умови згідно закону для прийняття позитивного для нього рішення, що виключає право пенсійного органу діяти на власний розсуд.

Оскільки в спірному випадку відповідно до вимог Порядку №22-1 заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та саме цим органом прийнято спірне рішення, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у цьому спорі є належним відповідачем і суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме цей пенсійний орган зобов`язати вчинити дії.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 280/3031/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров