Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №335/5723/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 січня 2026 року м. Дніпросправа № 335/5723/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року

у справі №335/5723/25

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати:

рішення від 20.05.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 ;

рішення від 20.05.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання від 06.07.2010 серії НОМЕР_1 ;

рішення від 20.05.2025 № 2301130100018450 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 20.05.2025 № 2301130100018450, яким позивача - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни, є протиправним, а також є протиправними рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та про відкликання посвідки на постійне проживання. Позивач зазначає, що починаючи з 2006 року, він постійно проживав, працював та вів господарство на території України у м. Запоріжжі, у якому народився. З 2009 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та сплачує податки. При цьому, проживає однією сім`єю із цивільною дружиною. Починаючи з 24.02.2022, активно співпрацює з громадськими організаціями та волонтерами, що підтверджується відповідною довідкою Громадської організації «Запорізька міська рада спортивної реабілітації захисників України». Крім того, з 02.01.2024 по 03.05.2024 працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування аварійної дільниці. Зазначає, що єдиною підставою для ухвалення оскаржуваних рішень є винесення постанов у справах про адміністративні правопорушення. Звертає увагу, що добровільно сплатив штрафи, нових правопорушень не допускав та відповідно до ст. 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення вважаєся таким, що не був підданий адміністративному стягненню. Крім того, рішення від 20.05.2025 № 2301130100018450 вручене позивачу 27.05.2025, тобто через 7 днів після його ухвалення, що є грубим порушенням його прав та Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року в задоволенні адміністративного відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість спірних рішень про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, а також щодо примусового повернення до країни походження, через встановлення фактів численних порушень правил дорожнього руху, а також притягнення до адміністративної відповідальності за скоєння домашнього насильства. Суд зазначив, що дії позивача становлять загрозу громадському порядку в Україні, порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а отже відкликання дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що справа розглянута з порушенням правил територіальної підсудності, крім того, суд, незважаючи на імперативні приписи ст. 288 КАС України, розглянув справу без виклику сторін, що порушило право позивача на захист. По суті прийнятого судом рішення позивач зазначає, що судом залишено поза увагою, що оскаржувані рішення прийняті неуповноваженою особою - тобто не центральним органом виконавчої влади, а його місцевим підрозділом, що є порушенням ч. 1 ст. 26 Закону № 3773. Також позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості, спір з патрульними і побутову сварку не становить небезпеку для національних інтересів. Звертає увагу, що добровільно сплатив штрафи, нових правопорушень не допускав та відповідно до ст. 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню.

Позивач, його представник в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, відповідно поданого відзиву просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване з огляду а безпідставність доводів позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 17.10.2007 позивачу - громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наданий дозвіл на імміграцію в Україну № 2869 відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III, як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням (свідоцтво про народження від 30.01.1985 серії НОМЕР_2 ).

19.10.2007 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 , яку видано ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області, терміном дії - «безстроково».

18.04.2025 за вх. № 3549/1/2301-25 до УДМС в Запорізькій області надійшло подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 16.04.2025 № 569/9/01-2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У поданні вказано про вчинення позивачем адміністративних правопорушень, що є прямим порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». За таких обставин перебування позивача на території України суперечить інтересам охорони громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

На підставі пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», 20.05.2025 Управлінням Державної міграційної служби України в Запорізькій області прийнято рішення про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

20.05.2025 відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем стосовно позивача прийнято рішення про відкликання посвідки на постійне проживання.

20.05.2025 у відповідності до частини 1 статті 13 Закону України «Про імміграцію», відповідачем прийнято рішення № 2301130100018450 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та зобов`язано позивача покинути територію України у термін до 18.06.2025.

Вказане рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 систематично порушує вимоги Закону України «Про дорожній рух», постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху», Закону України «Про попередження насильства в сім`ї», Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що у період 2024 - 2025 роки неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених частинами першою статті 122 КУпАП, частиною першою статті 173-2 КУпАП та частиною першою статті 130 КУпАП. Дії ОСОБА_1 суперечать інтересам охорони громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень є прямим порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме частини третьої статті 3 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», де визначено обов`язок іноземців та осіб без громадянства неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. В Управлінні ДМС в Запорізькій області відсутня інформація стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджувала б підстави, згідно яких відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути примусово повернутий до країни походження чи третьої країни.

Не погодившись з означеними рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Стосовно доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо правил підсудності, суд апеляційної інстанції вважає, що з огляду на те, що в пред`явленому позові об`єднано вимоги про оскарження рішень Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області як індивідуальних актів суб`єкта владних повноважень, що підсудні окружному адміністративному суду (ч.2 ст.20 КАС України), та вимоги про оскарження рішення про примусове повернення іноземця, що підсудні місцевому суду як адміністративному (ч.1 ст.19 КАС України), суд першої інстанції правильно керувався нормами ч. 3 ст. 21 КАС України, згідно якої якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.

Також суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача щодо незабезпечення його правом на участь у розгляді справи, оскільки у матеріалах справи містяться клопотання представника позивача, подані в письмовій формі, в яких він просив суд першої інстанції розглянути справу без участі сторін, а також заявляв про необхідність застосувати процедуру спрощеного позовного провадження.

По суті прийнятого судом першої інстанції рішення суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI.

Частинами першою-третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Згідно ст. 1 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно ч.2 ст. 12 Закону №2491-ІІІ у разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили (ч.5 ст.13 Закону №2491-ІІІ).

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Пунктом 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України «Про імміграцію».

Згідно пункту 22 Порядку № 1983 у разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію», яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

Згідно з п. 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

В спірному випадку, як встановлено судом вище, оскаржувані рішення прийняті Управлінням Державної міграційної служби України в Запорізькій області.

Відповідно до підпункту 9-1 пункт 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, ДМС України у межах своїх завдань уповноважена: приймає рішення про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну, про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства з України, рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, про реадмісію, про заборону в`їзду іноземцям та особам без громадянства в Україну, здійснює заходи, пов`язані з примусовим поверненням/ видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Відповідно до п. 7 цього Положення ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Отже Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області як територіальний орган Державної міграційної служби України, утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 №658, є повноважним на прийняття рішень, що є предметом оскарження у цій справі.

Як вбачається з рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області рішення від 20.05.2025 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, підставою його прийняття визначено пункти 2, 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

У рішенні зазначено, що ОСОБА_1 систематично порушує вимоги Закону України «Про дорожній рух», постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху», Закону України «Про попередження насильства в сім`ї», Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що у період 2024 - 2025 роки неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених частинами першою статті 122 КУпАП, частиною першою статті 173-2 КУпАП та частиною першою статті 130 КУпАП, дії ОСОБА_1 суперечать інтересам охорони громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Виходячи з обставин, покладених відповідачем в основу прийнятого ним рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не підпадають під законодавчо визначені підстави для відкликання дозволу на імміграцію, про які вказує відповідач, а саме: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до визначень, які містяться в ст. Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII, громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.3 Закону № 2469-VIII фундаментальними національними інтересами України є: державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України.

В даному випадку порушення правил дорожнього руху не можна вважати загрозою національній безпеці України, громадському порядку в Україні, так само як і свару позивача з дружиною з використанням нецензурної лайки.

Також, відповідач, окрім посилання на факти притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не визначив, чому прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію за таких обставин є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, і в чому полягає порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вирішуючи питання щодо відкликання дозволу на імміграцію в Україну і, як наслідок, примусового повернення іноземця, органи ДМС зобов`язані враховувати не лише обставини, які визначаються Законом як підстави для можливості примусового видворення іноземця, а і інші обставини, які мають значення для прийняття обґрунтованого та виваженого рішення, яке б, зокрема, забезпечувало необхідний баланс між несприятливим наслідками для прав, свобод та інтересів іноземця і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Наявні матеріалами справи свідчать і це відповідачем не спростовується, що застосовані відповідними постановами у справах про адміністративні правопорушення штрафи позивачем добровільно сплачені, постійно проживаючи в Україні з 2006 року, позивач має сталі сімейні відносини, зареєстрований як фізична особа-підприємець, сплачує податки, починаючи з 24.02.2022, співпрацює з громадськими організаціями та волонтерами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з відповідачем, що самі по собі вказані факти не означають того, що особа абсолютно захищена від примусового повернення, саме з міркувань збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до ст.8 Конвенції.

В той же час, вирішуючи питання щодо наявності підстав для примусового повернення позивача, застосуванню підлягають положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, стосовно того, що втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя, може бути виправдано лише за умови, якщо таке втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

За встановлених у справі обставин суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не надав суду належних доказів вчинення позивачем дій, які б свідчили про порушення міграційного законодавства України, суперечили інтересам забезпечення національної безпеки України або якщо прийняття рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну і примусове повернення до країни походження або третьої країни є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Відповідачем не доведено, що прийняті рішення є необхідними у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети – в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що держава Україна підтримує демократичні принципи, які ґрунтуються на верховенстві права. Правова держава відрізняється своєю справедливістю та шляхетністю до законних прав особи.

Відповідно до ст. 26 Конституції України суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців.

Отже, приймаючи рішення, відповідач мав дотримуватися справедливого балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що у постанові від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22 Верховним Судом зазначено про необхідність врахування наслідків застосованого заходу до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України.

Верховний Суд зауважтв, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувані рішення не містять жодної оцінки співрозмірності балансу між приватним інтересом іноземця та публічним інтересом держави у контексті ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто під час прийняття рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну і примусове повернення до країни походження або третьої країни відповідачем не враховано, що позивач народився в Україні, тривалий час проживає на території України, має сталі сімейні відносини, здійснює підприємницьку діяльність на території України, а прийняті відносно позивача постанови про притягнення останнього до адміністративної відповідальності не свідчать про вчинення позивачем дій, що становлять загрозу національній безпеці України, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що відповідно до статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №335/5723/25 - скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 20.05.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення від 20.05.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання від 06.07.2010 серії НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення від 20.05.2025 № 2301130100018450 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, встановлені ст.328,329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров