Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №280/6361/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6361/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Мінаєва К.В.) в адміністративній справі №280/6361/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 05.04.2022 по 23.05.2023 грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), за період з 05.04.2022 по 23.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням виплачених сум;

3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з 05.04.2022 по 23.05.2023, що складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер та премій) з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704;

4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з 05.04.2022 по 23.05.2023, що складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер та премій) з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704.

Ухвалою суду від 28.07.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви з оновленим викладенням змісту позовних вимог відповідно до обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строків звернення до суду в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 23.05.2023 з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

Ухвалою суду від 30.09.2025 відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.10.2025 залишено без руху позов. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 23.05.2023, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

Ухвалою суду від 31.10.2025 у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду від 20.10.2025 (вх. №52380 від 20.10.2025) відмовлено. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 23.05.2023.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати її, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. У скарзі позивачем зазначено, що позивач є учасником бойових дій та інвалідом війни, мав поранення, звернувся до суду з позовом з моменту коли військовослужбовець дізнався про порушення своїх прав.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. Доводи відзиву зводяться до помилковості позиції скаржника щодо строку звернення ним до суду з позовом. Так під час виключення позивача зі служби, 19.03.2024 йому був вручений грошовий атестат, а отже строк звернення до суду пропущений. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду 13.10.2025 про залишення позову без руху та надання позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, (строк усунення недоліків продовжувався судом), представник позивача подав суду заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду.

У заяві від 20.10.2025 представника позивача зазначила, що позивач не підписував грошовий атестат. Також висловила раніше вже заявлену правову позицію щодо врахування наявності у позивача статусу учасника бойових дій та особи, яка отримувала поранення пов`язані з захистом Батьківщини та інваліда війни 2 групи, його участь у заходах, необхідних для оборони України.

Суд першої інстанції ухвалою від 31.10.2025 визнав неповажними підстави пропуску строку звернення до суду. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишив без розгляду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 23.05.2023.

Так суд зазначив, що грошовий атестат був вручений позивачу 19.03.2024, таким чином, позивач мав право звернутись до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 23.05.2023 упродовж трьох місяців з дня отримання грошового атестату, тобто до 19.06.2024. Однак позовна заява подана до суду 09.10.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду. Вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення суд визнає неповажними.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відзиву та на підставі встановлених фактичних обставин справи, доходить наступних висновків.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, колегія суддів, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Частина друга статті 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-1Х не обмежувала строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-1Х, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, яким до статті 233 КЗпП України внесено зміни, що фактично відновлювали дію строку позовної давності щодо звернення до суду за вирішенням трудових спорів про стягнення належної робітнику заробітної плати, що існував до 2001 року.

Згідно з вимогами частини першої статті 233 Кодексу строк звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Проте, варто зауважити, що Велика Палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила рішення №1-р/2025.

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

Так, Конституційний Суд зазначив, що визнання законодавцем права працівника на своєчасне отримання винагороди за працю та юридичне регулювання його захисту у спосіб установлення, зокрема, кримінальної відповідальності за умисну невиплату заробітної плати не може компенсувати обмеження доступу працівника до судового захисту, який слід оцінювати з урахуванням потреби в забезпеченні реальної можливості ефективного захисту порушених прав працівника.

Отже, законодавством України визначено, що працівник (сторона, яка перебуває у трудових правовідносинах) має право на отримання заробітної плати за виконану роботу, врегульовано періодичність її виплати (гарантовано одержання винагороди за працю навіть у тих випадках, коли затримка виплати заробітної плати пов`язана з об`єктивними труднощами, що виникають у роботодавця), а також передбачено юридичну відповідальність роботодавця за порушення строків виплати працівникові заробітної плати або виплату не в повному обсязі.

Водночас, законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб`єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування йому відповідних грошових виплат, тому в разі порушення законодавства про оплату праці працівник зберігає право звернутися до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.

Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.

У вказаному рішенні Конституційний Суд також наголосив, що якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24), колегія суддів дійшла висновку про додержання позивачем строку звернення до суду з цими позовними вимогами, оскільки з моменту ухвалення вказаного рішення застосуванню підлягає попередня редакція названої статті, яка не обмежувала строк звернення до суду із відповідними вимогами.

Водночас суд апеляційної інстанції також зауважує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали об`єктивно не мав можливості врахувати актуальну правову позицію у подібних правовідносинах, оскільки станом на час її прийняття вона ще не була сформована.

Однак, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст.13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно з вимогами ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 320, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року в адміністративній справі №280/6361/25 - скасувати, матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення на не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак