Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №466/9569/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9569/25

Провадження № 2/466/746/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Якубів І. О.

з участю: представника позивача Пахута Ю. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини,-

в с т а н о в и в:

15 жовтня 2025 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» поступила позовна заява адвоката Пахута Юрія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання дитини, в якому просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт самостійного виховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) його доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стислий виклад позицій сторін.

Обґрунтування позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 21 вересня 1991 року, між позивачем та відповідачем, Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області був зареєстрований шлюб.

У даному шлюбі у поружжя народились двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області у справі №718/1303/25 шлюб між сторонами був розірваний.

За доводам позивача в процесі розірвання шлюбу, сторони домовились про те, що син, ОСОБА_5 , буде перебувати на вихованні матері (у зв`язку із тим, що це новонароджена дитина, яка потребує особливої уваги матері), а донька, ОСОБА_4 , залишається на вихованні та утриманні батька. За результатами даної домовленості, між сторонами був укладений Договір про визначення місця проживання дітей та порядок здійснення батьківських прав.

Згідно до умов даного Договору, батьки домовились про наступне:

- до досягнення десятирічного віку, ОСОБА_4 , буде проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 (п. 2.1 Договору);

- ОСОБА_5 буде проживати разом із матір`ю (п. 2.2 Договору);

- кожен з батьків має право брати активну участь у вихованні обох дітей, незалежно від місця проживання дитини (п. 3.2 Договору);

- кожен із батьків повинен попереджати іншу сторону про зміну місця проживання (п. 2.3 Договору);

- кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим Договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов`язків.

Сторона, що порушила зобов`язання за цим Договором, повинна їх усунути (п. 3.8 Договору).

На даний момент, за твердженнями позивача, донька ОСОБА_4 , проживає із ним. Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 372 від 15 серпня 2025 року, виданим виконавчим комітетом Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області позивач підтверджує, що донька, ОСОБА_4 , проживає разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Донька перебуває на повному утриманні та вихованні батька. Мати доньки за даною адресою не проживає. Умови проживання - задовільні.

Позивач стверджує, що після розірвання шлюбу він в ході спілкування із колишньою дружиною дізнався, що остання разом із сином виїхала за кордон на постійне місце проживання. Відповідач не порадилась і не повідомила позивача про рішення виїхати закордон, чим порушила умови вищезгаданого Договору щодо участі у вихованні доньки.

В процесі укладення Договору визначення місця проживання дітей та порядок здійснення батьківських прав позивач розраховував на те, що у разі настання обставин, за яких він не зможе належним чином та у повному обсязі виконувати свої батьківські обов`язки (проблеми із здоров`ям, проведення мобілізації на військову службу тощо), вихованням та утриманням дітей буде займатися його колишня дружина та мати ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Позивач зазначає, що факт самостійного виховання ним дитини надасть йому можливість скористатися усіма правами та соціальними пільгами, які передбачені законодавством для особи, яка самостійно виховує дитину і відповідно захистити інтереси дитини, щоб така не залишилась без батьківської опіки.

Також позивач звертає увагу, що в умовах воєнного стану введеного в Україні позивач опікується дитиною, створив їй належні умови для їх проживання для гармонійного розвитку особистості, самостійно виховує та утримує дитину. Він самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, має власне житло в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Також, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує доньку усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу. Позивач є офіційно працевлаштованим та має достойну заробітну плату для утримання доньки та створення усіх належних умов для її гармонійного життя та розвитку.

Враховуючи встановлений Конвенцією та законодавством України принцип максимально можливого урахування інтересів дитини та необхідність наявності батьківського піклування, встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 його доньки, убезпечить останню від втрати батьківської опіки у зв`язку із тим, що наприклад ОСОБА_2 буде мобілізований та не зможе належним чином виконувати свій обов`язок.

Саме тому, позивач змушений звертатись із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини у порядку позовного провадження.

Обґрунтування правової позиції по суті спору відповідача.

24 листопада 2025 на електронну адресу суду поступив відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_3 , у якому просить задовільнити позовну заяву ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання ним доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та здійснювати розгляд справи за її відсутності. У відзиві зазначає, що ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами вона повністю визнає позовні вимоги позивача. Відповідач вказує, що визнання позовних вимог не означає її відмови від батьківських прав чи обов`язків щодо доньки. Вона залишається матір`ю ОСОБА_6 та має намір підтримувати з нею зв`язок у доступний спосіб, цікавитись її життям та розвитком. У разі зміни її життєвих обставин та повернення в Україну, вона сподівається на можливість активнішої участі у вихованні доньки за взаємною домовленістю з батьком та з урахуванням інтересів дитини.

Пояснення третіх особі.

24 листопада 2025 на електронну адресу суду надійшла заява третьої особи начальника служби у справах дітей Кіцманської міської ради Л. Заярнюк, у якій зазначає, що ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї матеріалами, керуючись ст. 53 ЦПК України, служба у справах дітей підтримує позовні вимоги. Виходячи з принципів пріоритетності сімейного виховання та захисту прав дитини, а також беручи до уваги, що ОСОБА_2 створив належні умови для проживання доньки та одноосібно виконує батьківські обов`язки, служба у справах дітей не заперечують щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_2 .

Письмових пояснень представником третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 не надавалися.

Процесуальні дії суду по справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

27 жовтня 2025 року позивачем усунено недоліки.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2025 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 адвоката Пахута Юрія Сергійовича про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей виконавчого комітету Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду Шевченківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Пахут Ю. С. заяву підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в поданій до суду позовній заяві. Просив заяву задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явилася, в поданому до суду відзиві просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.

У судове засідання представник третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області не з`явився. 07.01.2026 на електронну адресу суду поступила заява начальника служби у справах дітей Кіцманської міської ради Л. Заярнюк, у якій просила розглянути справу без участі їхнього представника, щодо задоволення позовної заяви не заперечують.

У судове засідання третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 належно уповноваженого представника згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України не забезпечив.

Заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

У Декларації прав людини проголошено, що дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримує захист та допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 18 зазначеної вище Конвенції передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Згідно інформації з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що відноситься до територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Львова.

Судом встановлено, що 21 вересня 1991 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області був зареєстрований шлюб (актовий запис № 1830).

У даному шлюбі у подружжя народились двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується актовим записом про народження №102 свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що стверджується актовим записом про народження №694 свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 червня 2025 року у справі №718/1303/25 шлюб між сторонами розірваний.

Згідно умов Договору про визначення місця проживання дітей та порядок здійснення батьківських прав укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 09 травня 2025 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коваль О. М., батьки домовились про наступне:

- до досягнення десятирічного віку, ОСОБА_4 , буде проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 (п. 2.1 Договору);

- ОСОБА_5 буде проживати разом із матір`ю (п. 2.2 Договору);

- кожен з батьків має право брати активну участь у вихованні обох дітей, незалежно від місця проживання дитини (п. 3.2 Договору);

- кожен із батьків повинен попереджати іншу сторону про зміну місця проживання (п. 2.3 Договору);

- кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим Договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов`язків.

Сторона, що порушила зобов`язання за цим Договором, повинна їх усунути (п. 3.8 Договору).

Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 372 від 15 серпня 2025 року, виданим виконавчим комітетом Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області встановлено, що донька, ОСОБА_4 , проживає разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Донька перебуває на повному утриманні та вихованні батька. Мати доньки за даною адресою не проживає. Умови проживання - задовільні.

Згідно довідки із Пенсійного фонду України, реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу видану на ОСОБА_2 встановлено, що позивач є офіційно працевлаштованим та має достойну заробітну плату.

Згідно довідки Суховерхівського закладу дошкільної освіти №21 від 24.10.2025 встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 відвідує Суховерхівський заклад дошкільної освіти з 17.09 2025 р. по даний час (Наказ про зарахування №1.4/45-аг від 08.09.2025 р.). Впродовж цього часу доньку до дитячого садка приводив та забирав батько. На виклики до дитячого садка приходив ОСОБА_2 , вчасно вносив плату за харчування ,брав участь в організаційних питаннях.

Згідно довідки сімейного лікаря ОСОБА_7 № 1048 від 24.10.2025 встановлено, що вона ОСОБА_7 , що працюю на посаді сімейного лікаря у Кіцманській амбулаторії ЗПСМ, підтверджую, що протягом усього періоду спостереження дитини ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 , всі планові та позапланові медичні огляди, консультації, щеплення та інші медичні процедури відбувалися за участі батька ОСОБА_2 . Протягом періоду з 24.10.2021 по 24.10.2025 жодного разу мати дитини ОСОБА_3 не була присутня чи зверталася за консультаціями щодо стану здоров`я дитини, не цікавилася медичними питаннями, не здійснювала догляду за дитиною в межах медичного закладу. Враховуючи вищезазначене можу підтвердити, що виховання та медичний супровід дитини здійснювався батьком, без участі матері.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відмовитися від своїх сімейних обов`язків неможливо. Натомість з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються належними доказами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Загалом Сімейний кодекс України виходить з того, що виховання та утримання дитини здійснюється батьками за взаємною згодою. У тому випадку, якщо права дитини порушуються одним з батьків, хто проживає окремо то такий спір може бути вирішений судом за позовом батька з ким проживає дитини. Зокрема може бути заявлений позов про стягнення аліментів, про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини тощо (ст.ст. 164, 170, 181 СК). Наведені норми вказують на те, що батьки мають рівні права на виховання дитини. спілкування з нею та не залежить від того з ким проживає дитина. Перешкоджання в реалізації таких прав є не право згідною поведінкою та вочевидь шкодить правам та інтересам дитини и є перешкодою у розвитку, не узгоджується з повагою до прав дитини та її людської гідності. З цього слід зробити висновок, що лише факт проживання дитини з одним з батьків само по собі не свідчить про самостійне виховання дитини. Той з батьків який проживає окремо має рівні права на виховання дитини з тим з батьків з ким дитина проживає. Такі права можуть бути обмежені лише у судовому порядку.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду ОСОБА_2 просив суд встановити факт самостійного виховання ним неповнолітньої дитини.

Зміненою частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Як визначив у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 перебуває за межами України та встановлення такого факту не позбавляє її батьківських прав та не встановлює неможливість її участі у вихованні дитини в майбутньому.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п.3 ст.9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно ч.1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини 4 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 СК України).

Згідно листа № 184 від 24.11.2025 Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області висловила позицію, у якій підтримує позовні вимоги, а також ОСОБА_2 створив належні умови для проживання доньки та одноосібно виконує батьківські обов`язки, служба у справах дітей не заперечує щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо).

При цьому, судом встановлено, що у даній справі, встановлення факту самостійного утримання позивачем малолітньої дитини надає позивачу право, з метою захисту прав та інтересів дитини, належним чином особисто здійснювати свої батьківські обов`язки, які покладені на нього Сімейним Кодексом України, діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом, незалежно від волі відповідача, що також надає позивачу право ініціювати процедуру позбавлення батьківських прав.

Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, які: самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Згідно Переліку документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , що є додатком №5 до відповідного «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, визначено, що до документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину відносяться рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Отже, виходячи з положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, підтвердженням самостійного виховання та утримання особою дитини є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Тобто, за наявності умов факту самостійного виховання та утримання дитини одним з батьків, суд може встановити відповідний факт, що впливає на права особи, як військовозобов`язаного.

Встановлення заявленого факту, має для позивача юридичне значення, а саме для реалізації позивачем права з подання документів для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підтвердження відповідного факту належними документами визначеними положеннями Порядку №560.

Судом враховується, що не порушення позивачем наслідків неприйняття матір`ю дитини участі у вихованні та утриманні дитини, у встановлені законом способи, у тому числі шляхом порушення питань з позбавлення батьківських прав, тощо, підтверджує відсутнє волевиявлення у батьків настання відповідних наслідків та спору між ними стосовно їх виконання/невиконання батьківських обов`язків, одночасно враховуючи їх спільну домовленість щодо самостійного виховання і утримання дитини позивачем згідно з договором про визначення місця проживання дітей та порядок здійснення батьківських прав від 09.05.2025 року.

Доказів на підтвердження порушення цим фактом прав третіх осіб, а також малолітньої дитини, матеріали справи не містять

Також судом враховується правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, згідно з яким, неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

При цьому, доцільність встановлення факту самостійного виховання позивачем доньки не заперечувався жодним чином ані відповідачем, ані Службою у справах дітей виконавчого комітету Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області та ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на що, суд вважає доведеним факт самостійного виховання малолітньої доньки ОСОБА_4 , її батьком ОСОБА_2 .

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про встановлення факту самостійного виховання позивачем малолітньої доньки є обґрунтованими та таким, що потребує задоволення, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач належними та обґрунтованими доказами довів існування підстав для задоволення таких позовних вимог.

Крім того, виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що в умовах режиму воєнного стану, законодавцем постійно удосконалюється законодавство, а вищим колегіальним органом виконавчої влади України - Кабінетом Міністрів України винесено Постанову від 16 травня 2024 року №560, якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за наслідком чого передбачено установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної справи, судом враховується, що у відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Суд при ухваленні рішення у цьому спорі виходить з якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає дотримання балансу між усіма елементами необхідними для реалізації права позивача, як батька, який забезпечує виховання і розвиток дитини і в інший спосіб, як звернення з цим позовом позивач позбавлений можливості реалізовувати свої батьківські права та обов`язки.

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Розподіл судових витрат.

Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, з державного бюджету слід повернути позивачу 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову - 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 15, 150 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 265, 315, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини - задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , його доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , 50 відсотків сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Повернути ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок), згідно платіжної інструкції 2.371648789.1.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області, ЄДРПОУ 44654025, адреса: 59300, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Кіцмань, вул. Незалежності, 83.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_5 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 03.02.2026 року.

Суддя П. Т. Едер