Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №641/6743/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 р.Справа № 641/6743/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 10.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Онупко М.Ю., по справі № 641/6743/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Слобідського районного суду м. Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати Постанову № 2403 від 04 вересня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрити;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 10.12.2025 у справі № 641/6743/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 10.12.2025 у справі № 641/6743/25, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що він перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 ; його неправомірно затримали й доставили до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де без згоди поставили на облік, начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 не мав юрисдикції щодо апелянта під час розгляду справи. Позивач зазначає, що з 05.05.2025 по 10.06.2025 року він знаходився на стаціонарному лікуванні, фізична неможливість прибути до ТЦК через хворобу є обставиною, що виключає умисел на ухилення від виконання військового обов`язку та свідчить про відсутність вини у формі умислу, необхідної для притягнення до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Також позивач вказує на те, що постанова № 2403 підписана начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_2 , який не був присутній під час спілкування з апелянтом та не розглядав справу особисто, усі процесуальні дії вчиняв капітан ОСОБА_3 , який склав протокол. Апелянт наголошує, що його підпис у протоколі не підтверджує законність процедури винесення постанови чи згоду з нею.

Позивач посилається на те, що 04.09.2025 року йому було надано на підпис одночасно і протокол, і постанову, що свідчить про фактичну відсутність розгляду справи як такого. Апелянт вказує, що інкриміноване правопорушення стосується невиконання обов`язку з`явитися до ТЦК у термін до 05.06.2024 року (як зазначено у постанові), а постанову № 2403 винесено 04.09.2025 року, тобто більш ніж через рік після дати, до якої необхідно було з`явитися, тому на момент винесення постанови строки притягнення до адміністративної відповідальності сплинули.

30.12.2025 до Другого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП № 2403 від 04.09.2025 року, вказаний протокол був складений відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, права та обов`язки згідно ст. 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год. 30 хв. 04.09.2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП про адміністративні правопорушення № 2403 від 04.09.2025 року, позивача по справі притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.

Спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме непроходження повторного медичного огляду.

Згідно зі змістом вищевказаної постанови, 04.09.2025 року о 10 год. 00 хв. під час перевірки документів в ІНФОРМАЦІЯ_7 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період віськовозобов`язаним ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_1 , який з 22.01.2002 року перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 , 24.01.2002 ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, в особливий період, усвідомлюючи адміністративну та кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу за мобілізацією, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП чи через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду у визначений чинним законодавством термін до 05.06.2025.

Вважаючи постанову № 2403 від 04.09.2025 року неправомірною, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова № 2403 від 04.09.2025 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, складена уповноваженою на те особою в межах її компетенції, а розмір накладеного адміністративного стягнення відповідає санкції ч. 3 статті 210-1 КУпАП, при винесенні оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення не було порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення була доведена.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»

від 12.05.2015 № 389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, 24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні №2102-ІХ», яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Відповідно до статті 2 Закону № 3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону № 3543-XII визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з частиною 3 статті 22 Закону № 3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Крім того, нормами абзацу 3 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII зі змінами (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України встановлено Законом № 3543-XII, частиною 1 статті 4 якого передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Так, пунктами 68, 80 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок №560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Обов`язок проходити медичний огляд також визначений абзацом 4 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби, а відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству. Проходження медичного огляду ВЛК є обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.

Так, колегія суддів вказує на те, що 04.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-IX від 21.03.2024.

Зміни були внесені, зокрема, до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324 із наступними змінами), а саме до статей 14 та 26. Внаслідок таких змін поняття «обмежена придатність» для визначення придатності особи до військової служби, виключене.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12.02.2025 установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Тобто, оскільки таке поняття як «обмежена придатність» виключене з Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», законодавець передбачив обов`язок громадян, які належали до категорії з «обмеженою придатністю», пройти повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби з урахуванням внесення змін до законодавства.

При цьому, неухильне дотримання кожним законів України передбачено статтею 68 Конституції України.

Так, статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КУпАП) передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Відповідно до частини 3 статті 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності врегульовано КУпАП.

Згідно зі статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Як визначено статтею 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як встановлено зі змісту постанови № 2403 від 04.09.2025, 04.09.2025 року о 10 год. 00 хв. під час перевірки документів в ІНФОРМАЦІЯ_7 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період віськовозобов`язаним ОСОБА_1 , який з 22.01.2002 року перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 , 24.01.2002 ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, в особливий період, усвідомлюючи про адміністративну та кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу за мобілізацією, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП чи через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду у визначений чинним законодавством термін до 05.06.2025.

Як вбачається з матеріалів справи, з часу набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-IX від 21.03.2024, в редакції Закону №4235-ІХ від 12.02.2025, тобто, з 05.05.2024 по 05.06.2025, повторно медичний огляд позивач не проходив.

Отже, на позивача, як на особу, визнану обмежено придатною до військової служби до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-IX від 21.03.2024, в редакції Закону №4235-ІХ від 12.02.2025, покладався обов`язок пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби в строк до 05.06.2025 шляхом самостійного звернення до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач самостійно не вжив заходів щодо отримання направлення на ВЛК для походження повторного медичного огляду до 05.06.2025 і такий огляд не проходив, відповідно в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 не мав юрисдикції щодо апелянта під час розгляду справи, оскільки 01.09.2025 позивача було взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується обліковою карткою до військового квитка (тимчасового посвідчення) серії НОМЕР_1 .

Стосовно доводів позивача про те, що постанова № 2403 підписана начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_2 , який не був присутній під час спілкування з апелянтом та не розглядав справу особисто, усі процесуальні дії вчиняв капітан ОСОБА_3 , який склав протокол, колегія суддів вказує на наступне.

Як було зазначено раніше, відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч. ч. 7, 8 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання цього нормативного припису постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154), пунктом 1 якого передбачено, зокрема, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Абзацами 1-3 пункту 3 Положення №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з абзацом 3 пункту 7 Положення №154, з метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За приписами абзацу 39 пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 12 Положення №154, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення.

Таким чином, саме на керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки покладено повноваження розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України.

При цьому, згідно зі статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього КУпАП.

Водночас, процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), врегульовано Інструкцією № 3.

Тобто, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.

Згідно із пунктом 3 розділу ІІ Інструкції № 3, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Пунктом 4 розділу ІІ Інструкції № 3 визначено, що під час складання протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, уповноваженою особою, яка складає протокол, доводиться зміст статті 63 Конституції України та роз`яснюються права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка в протоколі та ставиться підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Протокол підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами.

Згідно із пунктом 5 розділу ІІ Інструкції № 3, уповноважена посадова особа, яка склала протокол, пропонує особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, ознайомитися із складеним протоколом, дати письмове пояснення по суті вчиненого правопорушення із проставлянням свого підпису та дати. Пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, можуть бути викладені на окремому аркуші з відміткою про це в протоколі.

Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право робити зауваження і надавати пояснення щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Інструкції № 3, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Таким чином, із зазначеного слідує, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення через свого керівника, а обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення може містити, зокрема, пояснення і зауваження особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Як було вказано раніше, відповідно до статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

У відповідності до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана встановити склад правопорушення, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Як встановлено з матеріалів справи, протокол № 2403 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП від 04.09.2025 відносно ОСОБА_1 було складено та підписано начальником групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_5 , капітаном ОСОБА_3 . Даний протокол містить підпис позивача, що підтверджує, що останньому було роз`яснено зміст статті 63 Конституції України, права та обов`язки, передбачені сттаттею 268 КУпАП, дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення (04.09.2025 об 11:30), а також підпис позивача, що засвідчує отримання другого примірника вказаного протоколу.

Разом із цим, зі змісту оскаржуваної постанови № 2403 від 04.09.2025 встановлено, що розгляд матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 здійснював начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 , також дана постанова містить підпис ОСОБА_2 .

Отже, справа про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП була розглянута належною посадовою особою, тобто саме керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

При цьому, колегія суддів вказує на те, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем заперечень з приводу обставин, викладених у протоколі, клопотань позивача про залучення захисника до участі у справі про адміністративне правопорушення чи відкладення розгляду справи, що свідчить про те, що позивач був ознайомлений належним чином з правами та обов`язками, змістом протоколу, а також часом розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що постанова № 2403 підписана начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_2 , який не був присутній під час спілкування з апелянтом та не розглядав справу особисто та доводи позивача про фактичну відсутність розгляду справи.

Щодо доводів позивача про те, з 05.05.2025 по 10.06.2025 року він знаходився на стаціонарному лікуванні, фізична неможливість прибути до ТЦК через хворобу свідчить про відсутність вини у формі умислу, необхідної для притягнення до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, колегія суддів вказує на таке.

Як було зазначено раніше, відповідно до Закону України №4235-ІХ від 12.02.2025 «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, Законом України №4235-ІХ було встановлено обов`язок військовозобов`язаних самостійно прибути до ТЦК та СП, або звернутися до ТЦК та СП через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в строк до 05.06.2025.

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, позивач не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби в строк до 05.06.2025.

З 05.05.2025 по 10.06.2025 позивач знаходився на лікуванні у медичному закладі, що підтверджується карткою пацієнта, виданою клінікою фізіотерапії Rubinko.

Інформації щодо стаціонарного лікування позивача дана картка не містить.

Водночас, матеріали справи не містять доказів про те, що позивач вживав заходів щодо отримання направлення до спливу зазначеного строку та не зміг пройти військово-лікарську комісію у зв`язку з лікуванням. Також матеріали справи не містять доказів того, що позивач прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки після закінчення лікування, повідомивши про поважні причини неможливості звернення за отриманням направлення на військово-лікарську комісію раніше.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що амбулаторне лікування не свідчить про об`єктивну неможливість позивача самостійно прибути за викликом та не звільняє від виконання обов`язків, покладених законом.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах № 560/3070/19 від 12.02.2020, № 520/17941/2020 від 27.08.2021, № 140/9165/23 від 13.02.2024, № 560/12531/24 від 25.09.2025, амбулаторне лікування полягає в лікувально-профілактичних діях, які надаються особі в амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар) та/або вдома. Перебування на амбулаторному лікуванні не є об`єктивно непереборною обставиною, оскільки залежить виключно від волевиявлення самого позивача.

Також колегія суддів вказує на те, що згідно з Законом України №4235-ІХ у позивача існувала можливість звернення до ТЦК та СП через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач самостійно не вжив заходів щодо отримання направлення на ВЛК для походження повторного медичного огляду до 05.06.2025 і такий огляд не проходив, після завершення лікування до ІНФОРМАЦІЯ_8 не з`явився та не повідомив ТЦК та СП про неможливість такого звернення в строк, визначений законом, то відповідно в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Отже, доводи позивача про те, з 05.05.2025 по 10.06.2025 року він знаходився на стаціонарному лікуванні, а фізична неможливість прибути до ТЦК через хворобу свідчить про відсутність вини у формі умислу, необхідної для притягнення до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів.

Доводи позивача про те, що на момент винесення оскаржуваної постанови спливли строки притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, як було зазначено раніше, відповідно до Закону України №4235-ІХ від 12.02.2025 «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

При цьому, згідно з частиною 9 статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Як встановлено з матеріалів справи, вчинення позивачем правопорушення було виявлено 04.09.2025, що підтверджується протоколом № 2403 від 04.09.2025. Постановою № 2403 від 04.09.2025 позивача було притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1, зокрема, у зв`язку з порушенням вимоги до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та накладено штраф у сумі 17000 грн, тобто протягом трьох місяців з дня виявлення правопорушення та не пізніше одного року з дня його вчинення.

Отже, з урахуванням зазначених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що адміністративне стягнення на позивача було накладено у строк, передбачений частиною 9 статті 38 КУпАП.

Стосовно посилань позивача на нібито незаконне затримання під час його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством, зокрема статтею 262 КУпАП та статтею 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено чіткі випадки та процедури здійснення адміністративного затримання та доставлення громадян до ТЦК та СП органами Національної поліції для виконання правил військового обліку.

У матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_4 до поліції, в якій описані обставини затримання позивача.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту його неправомірного затримання.

При цьому, колегія суддів вказує на те, що предметом позову є постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн. за правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а не дії посадових осіб щодо затримання позивача під час його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова № 2403 від 04.09.2025 року про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 відповідає вимогам статті 283 КУпАП, складена уповноваженою на те особою в межах її компетенції, при винесенні оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення не було порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення була доведена.

Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження під час розгляду колегією суддів.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 10.12.2025 по справі № 641/6743/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова

Повний текст постанови складено 03.02.2026 року