Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №200/3916/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року справа №200/3916/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року у справі № 200/3916/25 (головуючий І інстанції Абдукадирова К.Е.) за позовом Пілюги Вікторії Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Пілюга Вікторія Вікторівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у здійсненні перерахунку пенсії від 2 травня 2025 року №056750009599;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату за 1995 - 2000 роки для обчислення пенсії №184 від 28 березня 2025 року, починаючи з 28 квітня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату перерахованої пенсії після здійснення її перерахунку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, з урахуванням довідки про заробітну плату за 1995- 2000 роки для обчислення пенсії №184 від 28 березня 2025 року, з 28 квітня 2025 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивачу від 2 травня 2025 року № 056750009599;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату за 1995 - 2000 роки для обчислення пенсії №184 від 28 березня 2025 року, починаючи з 28 квітня 2025 року, з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні;

- у задоволенні решти вимог - відмовлено.

Відповідач 2 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову через порушення норм матеріального права.

Апелянт зазначив, що вимога позивача про нарахування пенсії з урахуванням довідки №184 від 28 березня 2025 року не може бути задоволена, оскільки органом пенсійного фонду неможливо здійснити перевірку первинних документів на підставі яких була видана зазначена довідка у зв`язку з тим, що орган, що її видав знаходиться на окупованій території та її скріплено печаткою донецької народної республіки.

Суд І інстанції не враховує, що відповідно до частин 2 та 3 статті 9 Закон № 1207 будь які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.

Суд І інстанції помилково не врахував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» від 07.11.2014 № 595, з 01.12.2014 на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі органи Пенсійного фонду не функціонують та документи, підготовлені або видані з території, які не підконтрольні українській владі, не підлягають виконанню.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

28 квітня 2025 року позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернулась із заявою про перерахунок пенсії на підставі статті 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Заява обґрунтована тим, що пенсію обчислено за даними системи персоніфікованого обліку, без врахування заробітної плати за будь – які 60 місяців роботи підряд. До заяви додана довідка про заробітну плату за 1995- 2000 роки для обчислення пенсії №184 від 28 березня 2025 року.

Заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за принципом екстериторіальності.

Рішенням відповідача 2 від 2 травня 2025 року № 056750009599 в перерахунку пенсії відмовлено з тих підстав, що до заяви не долучено документи, які є дійсними на території України.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Відповідно до ст. 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058).

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Статтею 41 Закону № 1058 передбачено виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії.

Відповідач 2 посилається на те, що довідка про заробітну плату за 1995- 2000 роки для обчислення пенсії №184 від 28 березня 2025 року видана на території непідконтрольній Україні (підприємством Донецької області), вона вважаються недійсною та застосуванню не підлягає.

Суд враховує, що на практиці Міжнародного суду ООН щодо окупованих територій сформульовані висновки (“намібійські винятки”), згідно яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження права громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах “Кіпр проти Туреччини” (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та “Мозер проти Республіки Молдови та Росії” (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що “Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать” (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі “Мозер проти Республіки Молдови та Росії” наголосив, що “першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]” (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, § 142).

З огляду на принципи, сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, суд приймає до уваги інформацію викладену в документах, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян.

Отже, відповідач 2 при розгляді заяви про перерахунок пенсії повинен був врахувати інформацію, наведену у довідці, виданої установою, яка розташовані на тимчасово окупованих територіях, а саме: заробітну плату за 1995- 2000 роки для обчислення пенсії №184 від 28 березня 2025 року

За ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

“Ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За Рекомендаціями Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

За пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

За абз. 2 ч. 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивачу від 2 травня 2025 року № 056750009599;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату за 1995 - 2000 роки для обчислення пенсії №184 від 28 березня 2025 року, починаючи з 28 квітня 2025 року, з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року у справі № 200/3916/25 за позовом Пілюги Вікторії Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 3 лютого 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв