Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №580/10651/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року справа № 580/10651/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу у змішаній (паперовій та електронній) формі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

22.09.2025 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить: визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2025 №1253 (з основної діяльності) про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби та привласнення солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог зазначено, що її син солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) був призваний на військову службу під час мобілізації на посаду гранатометника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 . 12.02.2025 року під час виконання бойового завдання останній зник безвісти поблизу АДРЕСА_1 . На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 17.02.2025 за № 874 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення поля бою солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_2 . За результатами службового розслідування складений відповідний акт від 08.03.2025 за № 10216, який затверджений наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 14.03.2025 за № 1253. Спірний наказ Позивач вважає безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, адже акт службового розслідування не містить належних та допустимих доказів, що підтверджують саме самовільне залишення місця служби ОСОБА_2 . В свою чергу, видання відповідачем спірного наказу обмежило право Позивача на звернення із заявою про виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 , як зниклого безвісти та призвело до передчасних висновків щодо самовільного залишення поля бою.

Ухвалою від 29.09.2025 року суддею Орленко В.І. відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник Військової частини НОМЕР_1 позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що спірний наказ є правомірним, а тому не підлягає скасуванню, оскільки в ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 не повернувся у розташування в/ч НОМЕР_1 станом на 08.03.2025 року, тобто на момент завершення службового розслідування. Відповідно до акту від 08.03.2025 року у ході службового розслідування було виявлено ознаки кримінального правопорушення з боку ОСОБА_2 за ст. 408, 410 KK України. Дії ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинному зв`язку з подією, що трапилась. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 №1253 від 14.03.2025 про результати службового розслідування у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнано таким, що покинув оборонні позиції та не повернувся до військової частини НОМЕР_1 , в зв`язку з чим матеріали по даному факту були передані до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.

Ухвалою суду від 08.10.2025 витребувано у військової частини НОМЕР_1 документи: копію наказу на виїзд на відрядження ОСОБА_2 для виконання бойового завдання; копія витягу з журналу бойових дій в частині, що стосується ОСОБА_2 ; копія бойового розпорядження на ОСОБА_2 ; копія наказу від 02.01.2025 за № 3 (по стройовій частині); копія бойового розпорядження командира НОМЕР_3 батальйонної тактичної групи від 11.02.2025 № 67/дск.

Відповідач, на виконання ухвали від 18.10.2025 витребуваних судом документів не надав.

12.01.2026 представник позивача на дала до суду заяву про витребування доказів. 03.02.2026 надіслала до суду заяву про залишення заяви від 12.01.2026 про витребування доказів без розгляду.

Відповідно до ч. 9 статті 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що син Позивача, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , був призваний на військову службу під час мобілізації на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 30.08.2022 за № 223.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.02.2025 за № 51, солдата ОСОБА_2 призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 02.01.2025 № 1-РС на посаду гранатометника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 .

12.02.2025 солдат ОСОБА_2 зник безвісти поблизу АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №874 від 17.02.2025 призначено службове розслідування по факту самовільного залишення оборонної позиції військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 .

Відповідно до акту про службове розслідування від 08.03.2025 №10216 у відповідності до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, наказу командира військової частини НОМЕР_1 №874 від 17.02.2025 «Про призначення службового розслідуванням» заступником командира 3 аеромобільної роти з психологічної підтримки персоналу аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 проведено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли самовільного залишення оборонних позицій 12 лютого 2025 року військовослужбовця, зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 , чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно акту службового розслідування від 08.03.2025 року №10216 було встановлено, що близько 21 години 30 хвилин 12 лютого 2025 року в районі виконання бойового завдання а саме ведення оборонних дій поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 під час перевірки зв`язку з ПВ «ВЕНЕРА» ВОП «СУЗІР`Я» РОП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в ІНФОРМАЦІЯ_4 стало відомо що, гранатометник 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат призваний по мобілізації ОСОБА_2 самовільно покинув позицію і зник в невідомому напрямку із закріпленою зброєю АК-74, 5,45 мм № НОМЕР_4 .

У ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 не повернувся у розташування військової частини НОМЕР_1 станом на 08.03.2025, тобто на момент завершення службового розслідування.

Відповідно до акту від 08.03.2025 у ході службового розслідування було виявлено ознаки кримінального правопорушення з боку ОСОБА_2 за ст. 408, 410 KK України. Дії ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинному зв`язку з подією, що трапилась.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №1253 від 14.03.2025 про результати службового розслідування у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнано таким, що покинув оборонні позиції та не повернувся до військової частини НОМЕР_1 , в зв`язку з чим матеріали по даному факту були передані до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.

Вважаючи спірний наказ протиправним, адже останній базується на висновках акту службового розслідування, який не містить належних та допустимих доказів, що підтверджують саме самовільне залишення місця служби ОСОБА_2 , а також беручи до уваги, що він обмежує право Позивача на звернення із заявою про виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 , як зниклого безвісти, це спонукало ОСОБА_1 звернутись з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до п.п. 1, 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативноправовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999.

Положення Статуту Збройних Сил України поширюються на військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів.

Відповідно статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі по тексту Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту).

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності (ч.2 ст.45 Дисциплінарного статуту). Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Розділом II Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 за № 608, передбачені підстави проведення службового розслідування.

Відповідно до п. 1 Розділу III вказаного Порядку, рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Пунктом 3 Розділу II вказаного Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Верховний Суд в постанові по справі № 813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена позиція, що при залишенні військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину, Не з`ясування обставин і причин, за яких військовослужбовець залишив військову частину, а також відсутність доказів, які б підтверджували самовільне залишення розташування військової частини, свідчить про відсутність підстав для висновку про самовільне залишення цим військовослужбовцем військової частини.

Так, при всебічному дослідженні доказів, які містяться в матеріалах справи суд констатує, що висновки, викладені в акті службового розслідування щодо самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_2 є передчасним та не доводять факту самовільного залишення місця служби. Факти, викладені в акті розслідування зводяться лише щодо неможливості встановити місця перебування військовослужбовця.

В акті службового розслідування від 08.03.2025 року №10216 зазначено, що ОСОБА_2 самовільно покинув позицію і зник в невідомому напрямку із закріпленою зброєю.

Проте, ні в акті, ні у відзиві на позовну заяву не вказано, які саме факти свідчать про те, що ОСОБА_2 саме самовільно покинув позицію, а не потрапив в полон або загинув внаслідок військових дій.

Військовою частиною не надано жодних належних доказів для підтвердження своєї позиції.

Так, у пояснення командира 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 від 28.02.2025 вказано, що 12.02.2025 близько 20 год. 30 хв. солдат ОСОБА_2 доповів, що по ним працюють скиди. Дочекавшись моменту, коли скиди відпрацювали, приблизно 21 год 00 хв. капітан ОСОБА_4 відправив стрільця номера обслуги 1 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 перевірити позицію ПВ «ВЕНЕРА» ВОП «СУЗІР`Я» РОП « ІНФОРМАЦІЯ_3 », так як військовослужбовці з цієї позиції включно із солдатом ОСОБА_2 на зв`язок не виходили. Після того як він прибув на позицію виявив, що на місці були лише два військовослужбовця: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які повідомили, що після того, як відпрацювали скиди, ОСОБА_2 разом із зброєю вибіг і не прибув назад.

Із пояснень самого ОСОБА_5 , який був відправлений перевірити позицію вбачається, що йому солдат ОСОБА_6 сказав, що ОСОБА_2 вибіг кудись із зброєю і не прибув назад. Тобто, із наданих пояснень вбачається, що на позиції був лише один військовослужбовець, солдат ОСОБА_6 .

Свідчення, які надані командиром ОСОБА_4 , солдатом ОСОБА_6 та ОСОБА_5 містять розбіжності, що не дає можливості встановити обставини справи.

В даному випадку слід взяти до уваги, що пояснення солдата ОСОБА_7 , який зі слів командира ОСОБА_4 , був на позиції разом ОСОБА_2 , відсутні та не містяться в акті службового розслідування.

Отже, суд дійшов висновку, що Командир в/ч НОМЕР_1 прийшов до висновку про самовільне залишення місця служби ОСОБА_2 лише на поясненнях одного військовослужбовця, солдата ОСОБА_6 , який був на місці події.

Інших доказів, зокрема, фотозйомка, аерозйомка місця події, обставини, які могли спричинити залишення місця бою, акт службового розслідування не містить.

Суд також наголошує, що тривалий час, який минув після оформлення висновків акта службового розслідування щодо самовільного залишення місця служби, а також відсутність станом на момент звернення до суду з відповідним позовом відомостей про місцеперебування ОСОБА_2 , ставлять під сумнів обґрунтованість висновків зазначеного службового розслідування.

Сукупність встановлених під час службового розслідування обставин дає суд обґрунтовані підстави для висновку, що солдат ОСОБА_2 під час безпосереднього виконання покладеного на нього бойового завдання, перебуваючи на визначеному місці несення військової служби, зник безвісти. Проведені військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 пошукові та розшукові заходи результатів не дали, місцезнаходження солдата ОСОБА_2 станом на теперішній час не встановлено.

При цьому акт службового розслідування не містить жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували наявність у діях солдата ОСОБА_2 умислу на самовільне залишення поля бою, ухилення від виконання обов`язків військової служби або відмову діяти зі зброєю. Так само матеріали розслідування не містять відомостей, які б свідчили про вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на порушення військової дисципліни чи вимог статутів Збройних Сил України.

За таких умов відсутні правові підстави для висновку про самовільне залишення солдатом ОСОБА_2 поля бою або про вчинення ним дисциплінарного чи кримінального правопорушення, пов`язаного з відмовою від виконання обов`язків військової служби, що є підставою для визнання спірного наказу протиправним.

Суд також зазначає, що особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими актами законодавства України (ч. 2 ст. 9 Закону №2505-VIII).

Абзацом 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 6 ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Беручи до уваги, що в ході розгляду справи встановлено безпідставність спірного наказу та висновків акту перевірки про самовільне залишення місця служби ОСОБА_2 , то Позивач, як мати зниклого військовослужбовця має право на виплату його грошового забезпечення, у випадку визнання його безвісно відсутнім під час захисту Вітчизни.

B свою чергу, видання Відповідачем спірного наказу обмежило право позивача на звернення із заявою про виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 , як зниклого безвісти та призвело до передчасних висновків щодо самовільного залишення її сином поля бою.

Хоча спірний наказ вважається актом індивідуальної дії, що спрямований виключно на ОСОБА_2 , результатом його видання стало обмеження права Позивача на виплату їй грошового забезпечення, що є підставою для його скасування, як такого, що визнаний протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Рішення складене, з урахуванням періоду відпустки головуючого судді з 20.012025 по 03.02.2026.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 255, 295-297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2025 №1253 (з основної діяльності) про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».

Копію рішення направити сторонам справи.

Рішення складене та підписане 03.02.2026.

Суддя Валентина ОРЛЕНКО