Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №440/15910/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/15910/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 у відмові розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 та у звільненні з військової служби ОСОБА_1 із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі підпункту г, пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років), як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі підпункту г, пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років), як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років, та звільнити ОСОБА_1 у запас через сімейні обставини на підставі підпункту г, пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що є військовослужбовцем та має трьох неповнолітніх дітей, всі діти знаходяться на його утриманні.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку, у зв`язку із тим, що рапорт щодо звільнення у ОСОБА_1 не приймали, до ВЧ НОМЕР_1 направлено поштовим відправленням адвокатський запит, із долученим рапортом ОСОБА_1 . Але, у порушення вимог діючого законодавства, відповідь на запит адвоката та на рапорт - надана не була. Отже, єдиним найбільш ефективним способом захисту своїх прав та інтересів, а також інтересів своїх неповнолітніх дітей, позивач вважає - звернення до суду.

Стислий зміст заперечень відповідача.

Відповідач надав суду відзив.

У відзиві на позов військової частини НОМЕР_1 зазначені доводи, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2025 № 1971 призначене службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 № 2559 за неналежне виконання загальних обов`язків військовослужбовця та недотримання військової дисципліни, порушення вимог ст. 11, 12, 14, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення “СУВОРА ДОГАНА”, припинена виплата усіх видів грошового забезпечення з 05.04.2025 та наказано підготувати проект повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, яке надіслати до органів прокуратури та Державного бюро розслідувань.

Відповідач зазначив, що згідно із рапортом ОСОБА_1 від 10.10.2025 він просить командира військової частини НОМЕР_1 клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі п.п. “г” п. 3 ч. 5, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”. Викладені обставини свідчать про те, що позивач вчинивши кримінальне правопорушення (самовільне залишення місця служби), вжив заходів для штучного створення підстав для звільнення з військової служби, які намагається реалізувати шляхом подання адміністративного позову по цій справі, без звернення до командира військової частини НОМЕР_1 .

Позовна заява не містить доводів та доказів дати та способу звернення позивача до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення, проте містить посилання на те, що “рапорт у позивача не приймали”; позовна заява містить доводи про те, що до військової частини НОМЕР_1 поштовим відправленням направлений адвокатський запит із долученим рапортом позивача про звільнення від 10.10.2025, проте копії самого адвокатського запиту та доказів його направлення відповідачу до матеріалів справи позивачем не надані. Наявна в матеріалах справи накладна Укрпошти № 6770100375070 від 01.11.2025, згідно з якою представник позивача направила до Міністерства оборони України у м. Київ копію позовної заяви по цій справі, не може свідчити про факт звернення представника позивача до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення позивача; з часу самовільного залишення позивачем місця служби (05.04.2025) і по день подання цього відзиву, рапорти про звільнення від позивача чи від його представника до військової частини НОМЕР_1 не надходили. Для реалізації права на звільнення позивачу слід повернутися до військової частини НОМЕР_1 та подати встановленим порядком відповідний рапорт із підтверджуючими документами, за результатами розгляду якого командиром військової частини НОМЕР_1 буде прийнято відповідне законне рішення.

Відповідач просив суд у позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи.

04.12.2025 до суду від позивача надійшла заява про долучення копій документів.

Процесуальні дії у справі.

Полтавським окружним адміністративним судом від 01.12.2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача та позивача.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2024 № 353 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення і призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 6 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2025 № 12 солдата ОСОБА_1 відряджено до військової частини НОМЕР_2 з 13.01.2025 для проходження базової загальновійськової підготовки.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 № 62 солдат ОСОБА_1 повернувся до військової частини НОМЕР_1 з відрядження, приступив до виконання службових обов`язків з 01.03.2025.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2025 № 99 солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що 05.04.2005 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 05.04.2025.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2025 № 1971 призначене службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_1 .

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 № 2559 за неналежне виконання загальних обов`язків військовослужбовця та недотримання військової дисципліни, порушення вимог ст. 11, 12, 14, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення “СУВОРА ДОГАНА”, припинено виплату усіх видів грошового забезпечення з 05.04.2025 та наказано підготувати проект повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, яке надіслати до органів прокуратури та Державного бюро розслідувань.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2025 № 223 солдата ОСОБА_1 виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 як такого, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Згідно із рапортом ОСОБА_1 від 10.10.2025, просить командира військової частини НОМЕР_1 клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі п.п. “г” п. 3 ч. 5, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

До позовної заяви позивачем долучена накладну АТ "Укрпошта" №6770100375070 від 01.11.2025, відповідно до якої представник позивача відправила до Міністерства оборони України поштове відправлення.

У матеріалах справи відсутні докази направлення рапорту від 10.10.2025 відповідачу, а також копія адвокатського запиту із долученим рапортом від 10.10.2025, які були направлені відповідачу, із доказами такого направлення.

Позивач стверджує, що відповідь на запит адвоката та на рапорт - надана не була відповідачем.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповіда щодо нерозгляду його рапорту, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції змін внесених згідно з Указом Президента № 439/2023 від 18.07.2023 р. (в подальшому - Положення № 1153), яким визначається порядок проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби, вимоги та порядок звільнення з військової служби, в тому числі військовослужбовців, які призвані за мобілізацією на період воєнного стану врегульовано розділом ХІІ Положення № 1153.

Відповідно до п. 233 Положення № 1153, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за № 438/16454 (в подальшому - Інструкція № 170).

Згідно з п. 14.10 Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абз. 13 п. 14.10 Інструкції № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України № 735 від 28.12.2016 р. (в подальшому - Інструкція № 735).

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції №735, посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п. 5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Інструкції №735, рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

З системного аналізу вказаних норм права, вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Наказом Міністерства оборони України № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України від 06.08.2024 р. (в подальшому - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Пунктами 2-4 розділу І Порядку № 531 визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Розділом ІІ зазначеного Порядку визначено форми рапортів, де зокрема п. 1 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку № 531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу III Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає: подання військовослужбовцем рапорту «по команді» про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби; здача посади та розрахунок при звільненні; постановка на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Суд встановив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2024 № 353 солдата ОСОБА_1 зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 , поставлений на всі види забезпечення і призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 6 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2025 № 12, солдата ОСОБА_1 відряджено до військової частини НОМЕР_2 з 13.01.2025 для проходження базової загальновійськової підготовки.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2025 № 62, солдат ОСОБА_1 повернувся до військової частини НОМЕР_1 з відрядження, приступив до виконання службових обов`язків з 01.03.2025.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2025 № 99, солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що 05.04.2005 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 05.04.2025, а відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2025 № 1971, призначене службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 № 2559 за неналежне виконання загальних обов`язків військовослужбовця та недотримання військової дисципліни, порушення вимог ст. 11, 12, 14, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення “СУВОРА ДОГАНА”, припинено виплату усіх видів грошового забезпечення з 05.04.2025 та наказано підготувати проект повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, яке надіслати до органів прокуратури та Державного бюро розслідувань. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2025 № 223 солдата ОСОБА_1 виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 як такого, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Згідно з рапортом ОСОБА_1 від 10.10.2025, він просить командира військової частини НОМЕР_1 клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі п.п. “г” п. 3 ч. 5, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

До позовної заяви позивачем долучена накладну АТ "Укрпошта" №6770100375070 від 01.11.2025, відповідно до якої представник позивача відправила до Міністерства оборони України поштове відправлення невідомого суду змісту.

Станом на момент подання рапорту позивач самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , позивач не спростував та не заперечив щодо цих обставин.

Відповідач зазначив, що з часу самовільного залишення позивачем місця служби 05.04.2025 і по день подання цього відзиву 13.12.2025, рапорти про звільнення від позивача чи від його представника до військової частини НОМЕР_1 не надходили.

Позивач стверджує, що "рапорт щодо звільнення у ОСОБА_1 не приймали", "до ВЧ НОМЕР_1 направлений поштовим відправленням адвокатський запит, із долученим рапортом ОСОБА_1 . Але, у порушення вимог діючого законодавства, відповідь на запит адвоката та на рапорт - надана не була".

У змісті позовної заяви, позивач не зазначає, дату та яким поштовим відправленням направлений рапорт.

Наявна поштова накладна Укрпошти № 6770100375070 від 01.11.2025 до Міністерства оборони України.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази направлення рапорту від 10.10.2025 відповідачу, а також копія адвокатського запиту із долученим рапортом від 10.10.2025, які направлені відповідачу, із доказами такого направлення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 чи. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд вважає, що оскільки позивач з рапортом від 10.10.2025 до військової частини НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби у встановленому законом порядку не звертався, вказані обставини виключають об`єктивну можливість прийняття будь-якого рішення за відсутності отриманого рапорту від 10.10.2025 відповідачем.

Відсутність позивача на службі без поважних причин (самовільне залишення частини), на переконання суду, перешкоджає вирішенню питання звільнення з військової служби, оскільки відсутня можливість вчинення дій, напряму передбачених вимогами Інструкції №170, зокрема проведення співбесіди, здача посади та військового майна тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 р. в справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд звертає увагу, що для надання правової оцінки бездіяльності відповідача встановленню, передусім, підлягає факт отримання рапорту позивача від 10.10.2025 про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Лише з вказаною обставиною чинне законодавство пов`язує виникнення у відповідача обов`язку щодо його розгляду та вирішення по суті.

Суд враховує процесуальну поведінку позивача, що позивач не подав жодного заперечення стосовно обставини самовільного залишення частини.

Системний аналіз наявних матеріалів справи та доводів позивача, свідчить про те, що позивач не проходиться військову службу у військовій частині, оскільки здійснив самовільне залишення місця проходження військової служби, і жодного доказу на подання рапорту від 10.10.2025 командиру не подав.

Відсутність у змісті позову деталізації обставин та підстав позову щодо подання та вручення (направлення) рапорту відповідачу із кореляцією наданих до позовної заяви доказів, які підтверджують дану обставину, на переконання суду, свідчить про відсутність в матеріалах справи доказу вручення рапорту військовій частині.

Зазначені вище висновки суду свідчать про суперечливу процесуальну поведінку позивача в частині доказування своїх доводів та добросовісного повного викладу обставин спору.

Суд висновує, що оскільки позивачем не доведений факт звернення у встановленому законом порядку із рапортом про його звільнення з військової служби до безпосереднього командира позивача військової частини НОМЕР_1 , то відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача від 10.10.2025 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Тотожний висновок ухвалений Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26 січня 2026 року у справі № 520/24921/25 у подібній справі:

"Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивачем не доведено факту звернення у встановленому законом порядку з рапортом про звільнення його з військової служби до військової частини НОМЕР_1 та до безпосереднього його командира, тому відсутні підстав для визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача від 08.08.2025 р. про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню."

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.

В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб?єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, засада використання та захисту цивільних прав, якій корелює принцип добросовісності у пункт 5 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Цивільні права у публічно-правовому спорі захищаються в адміністративній юстиції.

Принципи адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про адміністративну процедуру” 17 лютого 2022 року № 2073-IX).

Стаття 10 Закону України “Про адміністративну процедуру” пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Принципу добросовісності (“bona fides”) корелюють доктрина римського права “venire contra factum proprium” (заборони суперечливої поведінки, інша назва принцип “естопель”) ґрунтується ще на римських максимах - “non concedit venire contra factum proprium” (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), “nemo auditur propriam turpitudinem allegans” (ніхто не може посилатися на власну ганебність або провину, щоб отримати перевагу в суді або в правових питаннях – тобто заборони отримувати вигоду від власного неправомірної поведінки). В основі зазначених доктрин знаходиться принцип добросовісності.

Поведінка, яка суперечить добросовісності, “легітимним очікуванням”, “належному урядуванню” та “правовій визначеності” не може бути правомірною, як і всі рішення пов`язані із нею.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

З огляду на викладене, суд здійснив висновки щодо всіх ключових питань, які стосувались підстав, обставин та предмету справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, не підлягають задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза