Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №420/36156/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36156/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження АДРЕСА_2 ), які полягають у застосуванні з 25.11.2022 року по 27.01.2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року - 1762 гривень, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), грошового забезпечення;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження АДРЕСА_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), з 25.11.2022 по 27.01.2023 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначеного на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та 01 січня 2023 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченого в повному обсязі грошового забезпечення за період з 27.01.2023 року по день фактичної виплати перерахованої суми грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що ОСОБА_1 (прізвище ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_4 на підставі внесення змін до актового запису цивільного стану №362/33.1-63 від 15.12.2023), згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.11.2022 №203, з 25.11.2022 був зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 27.01.2023 №27 Позивача з 27.01.2023 виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 .

Згідно інформації викладеної у листі від 11.08.2025 №4961 та наданої копії картки особового рахунку Позивача у відповідь на адвокатський запит від 01.08.2025 направлений в його інтересах, посадовий оклад Позивача обчислювався виходячи з розміру 1762 гривень шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. №704.

15.10.2025 адвокатом Поповим В.Г. в інтересах Позивача була заявлена вимога до в/ ч НОМЕР_2 про усунення порушень законодавства, щодо нарахування йому грошового забезпечення, проте вимога залишена без задоволення.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Відповідача щодо не проведення виплати йому грошового забезпечення в повному обсязі за період військової служби з 25.11.2022 по 27.01.2023, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28.10.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків шляхом надання, відповідно до вимог ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 КАС України, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати причини поважності (у разі їх наявності) пропуску строку звернення до суду та надати належні докази цьому.

До суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій представник позивача наполягав на тому, що саме з доданих до листа від 11.08.2025 №4961 матеріалів позивач міг дізнатися про порушення своїх прав стосовно порядку нарахування грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 09.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Даною ж ухвалою суду від 09.12.2025 року витребувано від Військової частини НОМЕР_2 :

копію грошового атестата ОСОБА_1 ; копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 ; інші докази повідомлення позивача щодо розміру прожиткового мінімуму, застосованого при розрахунку сум грошового забезпечення у період з 25.11.2022 року по 27.01.2023 року;

відомості щодо нарахування та виплати позивачу в період з 25.11.2022 року по 27.01.2023 року грошового забезпечення (копію особової картки військовослужбовця або довідку про нараховане грошове забезпечення, з відображенням інформації щодо того, з якої величини розраховано посадовий оклад та оклад за військовим званням).

22.12.2025 року до суду від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив по справі а також документи на виконання ухвали суду від 09.12.2025 року.

Відповідно до відзиву відповідач вважає заявлений адміністративний позов таким, що є безпідставним, а на обґрунтування своєї позиції посилається на те, що в період з 25.11.2022 по 27.01.2023 розрахунок грошового забезпечення позивача здійснювався на підставі та відповідно до чинних нормативно-правових актів, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 в редакції, яка діяла у відповідний період та передбачала, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Відповідач вказує, що позовні вимоги про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 25.11.2022 по 27.01.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, не підлягають задоволенню, оскільки зазначені дії виходять за межі законних повноважень командира військової частини НОМЕР_2 і, відповідно, виконання таких дій є завідомо протиправним та призведе до перевищення повноважень командира військової частини НОМЕР_2 .

Також відповідач вказує, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, оскільки позивач знав або повинен був знати про обставини, які на його думку є порушенням його прав, свобод чи інтересів в частині розмірів нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, а тому строк на звернення до адміністративного суду мав розраховуватись від дати виплати грошового забезпечення за відповідний місяць, але не пізніше дати виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а саме 27.01.2023. Крім того, позивач при звільненні мав отримати витяг з відповідного наказу та грошовий атестат із зазначенням розрахунків і сум, нарахованих та виплачених йому при звільненні.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати відповідач вказав, що вона є похідною і не підлягає задоволенню у зв`язку з безпідставністю основної вимоги.

20.01.2026 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів несення Позивачем витрат на правничу допомогу.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Згідно копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.11.2022 №203 позивач з 25.11.2022 був зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.

Відповідно до витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.01.2023 №27, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27.01.2023 року.

Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що за період з проходження служби грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось йому у неналежному розмірі, а саме без врахування змін прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Позивач через свого представника 15.10.2025 року звернувся Військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій, зокрема, просив здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 , з 03.10.2022 по 14.11.2022 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням. визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначеного на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та 01 січня 2023 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Однак вказана заява залишена без задоволення. У відповідь на адвокатський запит в інтересах позивача листом від 01.08.2025 №0-08/25-02/2 військова частина НОМЕР_2 листом від 11.08.2025 року вих. № 4961 повідомила, що розрахунок грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_5 з 25.11.2022 по 27.01.2023 здійснювався на підставі та відповідно до чинних нормативно-правових актів, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 в редакції, яка діяла у відповідний період. Повідомлено, що інформація щодо розміру посадового окладу та окладу за військовим званням старшого солдата ОСОБА_5 міститься в грошовому атестаті, який був направлений до нового місця служби вказаного військовослужбовця.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення в період проходження служби, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (надалі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

підвищення посадового окладу;

надбавки;

доплати;

винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;

премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;

допомоги.

Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, яка набрала чинності 01.03.2018.

Постановою КМУ №704 збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (надалі - постанова № 103), якою внесено зміни до постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 постанови № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022) положень пункту 4 постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.

Висновки Верховного Суду у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 є релевантними до спірних правовідносин.

Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення та виплат, оскільки з цієї дати виникло право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Предметом спору є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції пункту 6 Постанови № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Сторонами визнається та не заперечується факт обчислення у спірний період грошового забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Проте, оскільки після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103, положення пункту 4 постанови № 704 застосовуються в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 24.01.2023 по 19.05.2023 рр. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 р. №704, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що у цій справі прохання позивача здійснити перерахунок грошового забезпечення обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Вказані доводи суд визнає обґрунтованими.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 гривня.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривні.

Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022-2023 роках, є більшим ніж в 2018 році.

Таким чином, враховуючи, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік), а не станом на 01.01.2018 року, посилання відповідача на відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача є протиправними та такими, що порушують його соціальні права.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, де Суд висновував, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що згідно п. 168.5 ст. 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.

У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Суд зазначає, що нарахування та виплата на користь позивача спірного грошового забезпечення ще не відбулось.

Відлік часу, відповідно до якого відповідач має здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення починається з дати набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації буде порушене відповідачем, задоволення позову у цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

За таких обставин, у цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про перерахунок та виплату йому грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами суд зазначає, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду досліджувалось в ухвалі про відкриття провадження від 09.12.2025 року.

Судом з відповіді на адвокатський запит в інтересах позивача від 11.08.2025 року вих. № 4961 встановлено, що грошовий атестат позивача був направлений до нового місця його служби. Отже грошовий атестат позивачу не видавався, а був направлений до нового місця служби позивача. Також Відповідачем до суду не надано копію/витягу з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 , отже враховуючи що відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, з якої позивач дізнався про виплачені йому суми грошового забезпечення в спірний період, датована 11.08.2025 року, суд висновує про дотримання позивачем строку звернення до суду з заявленими позовними вимогами.

Отже суд не приймає до уваги вказані зауваження відповідача.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_2 на користь Позивча витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 р. у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що 24.07.2025 року між Олефіренком Олегом Вікторовичем та адвокатським об`єднанням «АКЦЕНТ» укладено договір про надання правничої допомоги №24-07/25.

Судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви позивачем надано:

договір про надання правничої допомоги №24-07/25 від 24.07.2025 року, відповідно до предмету якого КЛІЄНТ доручає, а АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором;

Акт №19-01/26 приймання-передачі правничої допомоги від 19.01.2026 року.

Відповідно до вказаного акту адвокатським об`єднанням «АКЦЕНТ» позивачу були надані послуги загальною вартістю 14000,00 грн., а саме:

підготування та направлення до військової частини НОМЕР_2 адвокатського запиту №01-08/25-02 від 01.08.2025 на отримання доказів в інтересах Клієнта. Ознайомлення з отриманими доказами у відповідь на запит – 3000,00 грн.;

підготування та направлення до військової частини НОМЕР_2 вимоги про усунення порушень законодавства при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовця від 15.10.2025 та направлення до в\ч – 3000,00 грн.;

підготування та направлення через Електронний суд 23 10.2025 в інтересах Клієнта адміністративного позову до в/ч НОМЕР_2 . про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити и певні дії – 6000,00 грн.;

підготування та направлення через Електронний суд 23.10.2025 в інтересах Клієнта разом з адміністративним позовом до в/ч НОМЕР_2 . клопотання про поновлення строку на звернення до суду – 2000,00 грн.

Враховуючи незначну складність справи, досліджені докази, що надані на підтвердження понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, що належать розподілу між сторонами у сумі 14000,00 грн. та наявність підстав для зменшення розміру витрат на оплату правової допомоги.

Під час визначення суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Під час вирішення судом питання відшкодування витрат на правову допомогу, суд повинен дослідити відповідність наданих видів допомоги критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі № 826/7375/18.

Таким чином, враховуючи співмірність наданих послуг категорії складності даної справи, об`єм наданих послуг та суть заявлених клопотань та заяв, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 3000,00 грн. Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає пропорційним до предмета спору.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” та інші судові витрати ним не понесені, розподіл судових витрат зі сплати судового збору згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 25.11.2022 року по 27.01.2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року - 1762 гривень, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 25.11.2022 по 27.01.2023 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначеного на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та 01 січня 2023 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук