Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №645/9313/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/9313/25

Провадження № 2/645/1066/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Костіної І.Г.,

за участю секретаря судового засідання- Бугай К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача АТ «Таскомбанк» звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 2920352-603 від 16.02.2022 року у розмірі 83 939 грн. 79коп., а також понесені судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 16.02.2022 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідачем було укладено заяву-договір № 2920352-603 про надання споживчого кредиту, відповідно до п. 1. розділу 1 «Замовлення банківських послуг» Кредитного договору Позичальник просив надати кредит в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: сума кредиту: 58 900,00 грн.; строк кредиту: 60 місяців; проценти за користування кредитом: 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту: 2,5% щомісячно. Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою. Отже, позивач свої обов`язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі. В подальшому Відповідач перестав виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту, процентах та комісії. У зв`язку з тим, що умови вищезазначеного Кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на дату даного звернення залишається непогашеною. Як наслідок, станом на 02.09.2025 заборгованість за заявою - договором № 2920352-603 про надання кредиту від 16.02.2022 року, становить 83 939,79 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 58 900,00 грн.; заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) – 7,29 грн.; заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) – 25 032,50 грн. Оскільки, станом на день пред`явлення даного позову до суду, відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань, позивач просить суд задовольнити даний позов та винести рішення, яким стягнути з відповідача на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість по кредитному договору у розмірі 83 939,79 грн., а також сплачені позивачем судові витрати.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 24.12.2025 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26.12.2025 року від відповідача через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення позову, з підстав спливу строку позовної давності та необґрунтованості заявленої до стягнення суми. Обґрунтовуючи заперечення щодо позову, зазначає що позов подано після спливу строку позовної давності, а отже задоволенню не підлягає. Крім того, вказує що заявлена до стягнення комісія у розмірі 25 032,50 грн становить значну частину суми позову та фактично є прихованими процентами, що суперечить принципам добросовісності та балансу прав сторін у сфері споживчого кредитування, у зв`язку з чим просить зменшити заявлену суму позовних вимог. Також наданий позивачем розрахунок є лише підсумковою таблицею та не містить пояснення порядку формування заявленої суми, зокрема з урахуванням операції списання заборгованості за рахунок резерву, що унеможливлює перевірку правомірності заявлених вимог.

Від представника позивача ОСОБА_2 31.12.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що відповідач помилково вважає що позивач пропустив строк позовної давності, за заявою-договором №2920352-603 про надання споживчого кредиту укладеною 16.02.2022 року, оскільки строку позовної давності були зупинені у зв`язку з веденням воєнного стану та були поновлені 04.09.2025 року. Щодо стягнення щомісячної комісії вказує, що Договір було підписано боржником, що свідчить про волевиявлення його як сторони договору та погодження із його умовами щодо комісії за користування кредитом. Таким чином, відповідач з моменту підписання цього договору був обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, а також щодо свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту. Умова про комісію була узгоджена між банком і позивачем, що підтверджується згодою позивача. Комісія нараховувалася за обслуговування кредиту. При цьому позичальник не скористався передбаченим частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом на відкликання протягом 14 днів своєї згоди на укладення договору про надання кредиту». У даному випадку відповідач не скористався цією нормою, що також і передбачена у договорі, що означає те, що його влаштовувала щомісячна комісія, а також те, що він розумів, що потрібно буде сплачувати її щомісяця. Таким чином, до подання позовної заяви позивачем та ініціювання судового процесу, відповідача влаштовували умови договору, про що свідчить його ігнорування Повідомлення-вимоги, що була надіслана відповідачу 10.09.2025 року, а у відзиві уже зазначається про непогодження із усією сумою заборгованості, який було підписано сторонами. Наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника, які свідчать про те, що позивач виконав свої зобов`язання за договором. Таким чином, аргумент про те, що розрахунок заборгованості є сумнівним є таким, що не відповідає дійсності. Позичальником було грубо порушено умови Кредитного Договору, а також норми чинного законодавства. Отже, позивач довів розмір заборгованості відповідача, оскільки надав до суду необхідні докази, які підтверджують її розрахунок та є належними доказами, що свідчать про реальне виконання умов договору позивачем та наявність договірних відносин між сторонами. Зазначення відповідачем про закінчення строків позовної давності та сумнівність розрахунку заборгованості, коли ним не надано свій розрахунок на підтвердження цього аргументу, не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим. Враховуючи вищевикладене просить відмовити відповідачу в задоволенні його вимог, які викладені у відзиві.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив проводити розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, в відзиві просив проводити розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступного.

Судом встановлено, що 16.02.2022 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідачем було укладено Заяву-договір № 2920352-603 про надання споживчого кредиту на рефінансування заборгованості в рамках кредитного продукту «Зручна готівка МАКСИМУМ».

Згідно п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. п. 1 розділу 1, відповідачу було надано кредит на власні потреби у розмірі 58 900,00 грн., строком на 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,01% річних та комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2,5 % щомісячно.

Відповідно до п. 1.11 р. 1 Кредитного договору Банк зобов`язується надати Позичальнику на умовах цієї заяви-договору Кредит, шляхом зарахування коштів у сумі, визначеній в п. 1.2.2. заяви-договору, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі 58 900,00 грн, шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ТАСКОМБАНК»; 1.12 Цією Заявою-договором Позичальник доручає банку перерахувати кредитні кошти для погашення заборгованості в АТ «Ідея банк», згідно Заяви-договору №Р20.00506.007362458 у сумі 58 900,00 грн, з поточного рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ «ТАСКОМБАНК» на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Ідея банк».

Відповідно до п. 1 р. 2 Кредитного договору Позичальник підтвердив, що Банк надав письмовій формі та в повному обсязі інформацію, згідно Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з п. 15 р. 5 Кредитного договору Заява-договір набуває чинності з моменту її підписання сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою по рахунку за період з 16.02.2022 року по 02.09.2025 року, відкритому в АТ «ТАСКОМБАНК» на ім`я ОСОБА_1 . Отже, позивач свої обов`язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі.

З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та відсотків за користування ним належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 02.09.2025 заборгованість за договором становить 83 939,79 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 58 900,00 грн.; заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) – 7,29 грн.; заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) – 25 032,50 грн.

10.09.2025 відповідачу було надіслано повідомлення-вимога про повернення кредиту та погашення заборгованості за кредитним договором в стислі терміни. Однак відповідач ОСОБА_1 порушення умов договору не усунув, заборгованість не погасив.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконує, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення із відповідача на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованості за договором № 2920352-603 від 16.02.2022 року в частині стягнення заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 58 900,00 грн.; заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) – 7,29 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 25 032,50 грн. суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2 та 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини 1статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2. та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Умовами укладеного сторонами кредитного договору - інформацією, яка зазначена у заяві № 2920352-603 від 16.02.2022, передбачено щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,5 % від суми кредиту. Проте ні у цій заяві, ні в інших наявних у справі доказах немає переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за які встановлена ця щомісячна комісія. І це при тому, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, так як її споживач має право отримувати безоплатно. Позивач не зазначив та не надав доказів узгодження з відповідачем переліку послуг, за які він має сплачувати комісію, при укладенні кредитного договору. Тому, зважаючи на заперечення ОСОБА_1 щодо вимог банку про стягнення з нього, у тому числі комісії, суд доходить висновок про те, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту, є нікчемним. За таких обставин позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідач обґрунтовуючи заперечення щодо позовних вимог посилається на те, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки Кредитний договір був укладений 16.02.2022, а позовна заява подана до суду лише 23.12.2025, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України загальну позовну давність встановлено в строк три роки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зробила висновки про те, що «Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст.232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено. Такий діє і по сьогоднішній день.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Проте, законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX виключено пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким було зупинено строк позовної давності на час дії воєнного стану і цей Закон набув чинності 04 вересня 2025 року.

Тобто на час звернення до суду 23.12.2025 з позовною заявою про стягнення заборгованості позивачем АТ «Таскомбанк» не було пропущено строк загальної позовної давності, оскільки кредитні правовідносини виникли у лютому 2022 року, а починаючи з березня 2020 року по 04.09.2025 року перебіг цього строку на час звернення до суду з позовною заявою залишався зупиненим (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

Тож, загальна позовна давність для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованостіза договором 2920352-603 від 16.02.2022 тільки почала відлік після 04.09.2025.

Отже, доводи відповідача, щодо пропуску позивачем строку загальної позовної давності, свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи, що відповідач фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку в повному обсязі не повернув, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором 2920352-603 від 16.02.2022 року у розмірі 58 907,29 грн., яка складається з заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 58 900,00 грн.; заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) – 7,29 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, позовні вимоги задоволено частково, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума сплаченого судового збору у розмірі 1 700 грн 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість договором № 2920352-603 від 16.02.2022 року у розмірі 58 907 ( п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сім) грн. 29 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Акціонерного товариства « ТАСКОМБАНК» судові витрати у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні скороченого судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Сторони по справі:

Позивач: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», код ЄДРПОУ 09806443, місцезнаходження: м. Київ, вул. С. Петлюри, 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 03.02.2026 року.

Суддя І.Г.Костіна