Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №175/17127/24 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/17127/24

Провадження № 2/175/2646/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"02" лютого 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Вербицької К.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцева Тетяна Миколаївна, про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області (зміна назви суду на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» №4273-IX, який набув чинності 25 квітня 2025 року на Дніпровський районний суд Дніпропетровської області) з позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцева Тетяна Миколаївна, про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві спільної сумісної власності подружжю – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Після смерті матері позивача - ОСОБА_6 у 2015 році відкрилася спадщина. За заповітом спадкоємцями її майна були позивач та відповідач ОСОБА_4 , однак відповідач у встановлений законом строк спадщину не прийняла, у зв`язку з чим її частка перейшла до позивача. Разом з тим, батько позивача успадкував частку у спадщині після смерті дружини як непрацездатна особа. У подальшому, після смерті батька - ОСОБА_5 у 2023 році, відкрилася спадщина на належну йому частку майна. Позивач звернувся до нотаріуса для оформлення спадкових прав, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину як за законом після смерті батька, так і за заповітом після смерті матері, йому було відмовлено. Підставою відмови у видачі свідоцтва після смерті матері стало те, що правовстановлюючі документи оформлені на батька, тоді як житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а земельна ділянка, на якій він розташований, є особистою приватною власністю батька. Крім того, у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька позивачу відмовлено з підстав наявності заповіту, складеного останнім на користь ОСОБА_4 . З огляду на неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку після смерті матері та наявність спору щодо часток у спадковому майні, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання права власності на частку домоволодіння та земельної ділянки в порядку спадкування.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06.01.2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито підготовче провадження у справі.

24.06.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві зазначено, що спірне нерухоме майно належало на праві приватної власності померлому батькові відповідачки, який за життя склав заповіт, яким усе належне йому майно заповів відповідачці. З огляду на те, що зазначене нерухоме майно було особистою приватною власністю спадкодавця, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки після смерті ОСОБА_6 відсутнє спадкове майно.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.06.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00042684926, 02.10.1976 року, ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_7 , про що виконавчим комітетом Кислуватської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, зроблено актовий запис №8. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_8 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Кислуватською сільською радою Томаківського району Дніпропетровської області від 10.09.1977 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , про що зроблено актовий запис №21. Батьком дитини вказаний ОСОБА_5 , матір`ю – ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Любимівської сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 09.12.1981 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_9 , про що зроблено актовий запис №30. Батьком дитини вказаний ОСОБА_5 , матір`ю – ОСОБА_6 .

11.11.2000 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів громадського стану виконавчого комітету Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська, актовий запис №495. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_11 .

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Дніпропетровським міським управлінням юстиції Дніпропетровської області від 26.06.2007 року, шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 було розірвано, про що складено актовий запис №213.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , видного Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області від 17.08.2007 року, ОСОБА_13 зареєстрував шлюб з ОСОБА_12 , про що зроблено актовий запис №621. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_14 , ОСОБА_14 .

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_6 , виданого 15.04.2008 року виконавчим комітетом Любимівської сільської ради на підставі рішення №58 від 19.09.2007 року та зареєстрованого в Дніпропетровському районному комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» від 15.04.2008 року за реєстровим №409106, ОСОБА_5 на праві приватної власності належить будинок загальною площею 95,3 кв.м, житловою площею 65,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

29.10.2024 року ТОВ «Оціночний центр «Сквейрум» було складено висновок про вартість об`єкта оцінки, а саме, житлового будиноку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість об`єкту оцінки для цілей оподаткування складає: 599864 грн.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №2097364, виданого на підставі рішення сесії Любимівської сільської ради від 29.11.1995 року №V сесії ХХІІ скликання, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки загальною площею 0,1800 га з кадастровим номером 1221484000:04:003:0084, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення вказаної земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно відповіді Комунальної архівної установи Слобожанської селищної ради від 26.09.2024 року №1492 встановлено, що в архіві КП «БТІ» наявна архівна справа № 13416 щодо домоволодіння, а саме житлового будинку загальною площею 95,3 кв.м, житловою площею 65,3 кв.м, літньої кухні Б, сараю В, погреба з шийкою Г/Ж, вбиральні Д, гаража Е, зливної ями З/Я, огорожі № 1–3. Власником зазначеного нерухомого майна є ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 15.04.2008 року виконавчим комітетом Любимівської сільської ради на підставі рішення № 58 від 19.09.2007 року, яке зареєстровано в Дніпропетровському районному комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» 15.04.2008 року за № 22920211.

24.06.2014 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Любимівської сільської ради та зареєстрований у реєстрі за № 162. Зі змісту заповіту вбачається, що ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, а також усе те, що буде їй належати на день смерті та на що вона матиме право за законом, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , повторно виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.06.2024 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено актовий запис №36.

З наданої довідки виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 06.05.2024 року за вих. №86 було встановлено, що ОСОБА_6 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та на момент її смерті протягом 6-ти місяців разом з нею були зареєстровані ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

25.10.2022 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т.М., та зареєстрований в реєстрі за №444, яким все своє майно рухоме та нерухоме, яке буде належати на день його смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати за законом на день смерті та що згідно з законодавством України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків, заповів ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , повторно виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.06.2024 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено актовий запис №36.

На момент смерті ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований та проживав разом із ним ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою №15, виданою виконавчим комітетом Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 23.11.2023 року.

З метою прийняття належної за заповітом спадщини після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_4 звернулась з відповідною заявою до приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, що була зареєстрованою в реєстрі за №221.

26.07.2024 року ОСОБА_15 , як представник ОСОБА_5 , звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцевої Т.М. з заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , та прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

Постановами приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцевої Т.М. від 26.07.2024 року, ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, оскільки спадкодавцем був залишений заповіт іншому спадкоємцю – ОСОБА_4 . При цьому, видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , також не є можливим, оскільки представником спадкоємця не було надано документів на підтвердження права власності спадкодавця на спадкове майно.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Положеннями ст. 1261 ЦК України визначено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.

Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Звертаючись з даною позовною заявою, позивач просить суд визнати за ним право власності на частку домоволодіння та земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом, що були набуті його матір`ю - ОСОБА_6 як об`єкт спільної сумісної власності за час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 .

Положеннями ч. 1 ст. 57 СК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 60 СК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належив ОСОБА_5 на праві приватної власності, але був набутий останнім в період шлюбу з ОСОБА_6 .

Таким чином, суд доходить висновку, що вказаний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та відповідна частка житлового будинку увійшла до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, у пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09.12. 2015 року № 6-814цс15.

Згідно ст. 377 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Отже, законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, передбачало перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Таким чином, суд доходить висновку, що частка земельної ділянки під будинком у розмірі також увійшла до складу спадщини ОСОБА_6 .

Як вже зазначено вище, ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого заповіла все своє майно, з чого б воно не складалось і де б воно не було, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право у рівних долях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто частки на кожного.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Визначення статусу непрацездатного громадянина регулюється положеннями ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) яким встановлено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Отже, з урахуванням положень ст. 1241 ЦК України, право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_6 мав ОСОБА_5 , який досяг встановленого законодавством непрацездатного віку на момент смерті дружини.

Щодо спадкоємців ОСОБА_6 за заповітом, а саме, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що згідно довідки виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 06.05.2024 року за вих. №86, на момент смерті ОСОБА_6 разом з нею за однією адресою: АДРЕСА_1 , був зареєстрований, зокрема, ОСОБА_3 .

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті матері, оскільки був зареєстрований з нею за однією адресою.

При цьому, суд звертає увагу, що з матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_6 вбачається, що у встановлений законодавством строк ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталась, за однією адресою з померлою зареєстрована не була, у зв`язку з чим, суд доходить висновку, що остання спадщину за заповітом після смерті матері не прийняла.

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Частиною 1 ст. 1275 ЦК України передбачено, що якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

З огляду на вищевикладені норми права, оскільки заповіт був складений на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при цьому остання не прийняла спадщину, її частка перейшла до іншого спадкоємця - ОСОБА_3 .

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про наявність обгрунтованих підстав про визнання за позивачем права власності на 5/12 частин домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що в інший спосіб визнати право власності позивача на частину спірного житлового будинку та земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті матері немає можливості, суд доходить висновку, що позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2986 грн. 14 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81,141, є259, 263-265, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцева Тетяна Миколаївна, про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) право власності на 5/12 частин домоволодіння АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) право власності на 5/12 часток земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:04:003:0084 площею 0,18 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. С. Журавель