Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №503/572/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3641/26

Справа № 503/572/25

Головуючий у першій інстанції Сердюк Б.С.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого: Сєвєрової Є.С.,

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29 травня 2025 року у складі судді Сердюка Б.С.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5105797, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 5000,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором. Відповідач умови кредитного договору не виконав. 26.01.2022 між ТОВ «МІЛОАН», як клієнтом та ТОВ «Вердикт Капітал» як фактором, укладено Договір факторингу №26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги до позичальників, у тому числі за Договором про споживчий кредит №5105797 від 13.07.2021, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1

05.09.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 634747, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 2000,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором. Відповідач умови кредитного договору не виконав. 25.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», як клієнтом та ТОВ «Вердикт Капітал» як фактором, укладено Договір факторингу №25-01/2022/1, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги до позичальників, у тому числі за Договором позики №634747 від 05.09.2021, укладеним між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 .

У свою чергу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023, в тому числі за Договором про споживчий кредит №5105797 від 13.07.2021, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 та Договором позики №634747 від 05.09.2021, укладеним між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 .

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитними договорами становить в загальному розмірі 38036,93 грн, з яких 7000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 30050,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 950,00 грн. заборгованість за комісіями, 32,00 грн. інфляційні збитки, 4,93 грн. нараховані 3% річних. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості, а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що при зверненні до суду з позовом, позивачем пропущено строк позовної давності, а також, посилаючись на п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, зазначає, що у період дії воєнного стану, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, він підлягає звільненню від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Також відповідач зазначає, що є військовослужбовцем та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на підтвердження чого надав копії свідоцтв про народження та копію посвідчення. Із зазначених підстав у позові просить відмовити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив відмовити відповідачу у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності і задовольнити позов в повному обсязі.

Від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 29 травня 2025 року позов ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором позики №634747 від 05.09.2021 та договором про споживчий кредит №5105797 від 13.07.2021, у загальному розмірі 38036 грн. 93 коп., судовий збір в розмірі 2422,40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами утворилась заборгованість в загальному розмірі 38036,93 грн. Відповідачем не надано доказів належного виконання умов договору, повернення кредиту, контррозрахунку заборгованості, у зв`язку з чим суд відхилив заперечення відповідача щодо безпідставності вимоги про стягнення комісії за надання кредиту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29 травня 2025 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції хибно витлумачив норму ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла на час виникнення спірних правовідносин. Так, норма вказаної статті поширюється на військовослужбовців під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Дана пільга поширюється та діє для військовослужбовців з початку (18.03.2014) і до закінчення особливого періоду, для резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Таким чином, на відповідача, як на військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період, поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме - він звільнений від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом та неустойки, а кредитні установи (ТОВ «Коллект центр») під час дії особливого періоду не мають права нараховувати відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 14.05.2021 у справі №502/1438/18.

Також суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення помилково не прийняв до уваги те, що доводи позивача про те, що відповідач не звертався до фінансової установи та не надавав документів, які дають йому відповідні пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не спростовує той факт, що на відповідача розповсюджується дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому, за наявності позову про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом). Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі №642/548/21.

Суд першої інстанції хибно та безпідставно зазначив: "Згідно правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду по справі №426/4264/19 від 04 вересня 2024 року Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій." Разом з тим, відповідач і не посилався у своїй правовій позиції, що він користується зазначеними пільгами саме з підстав наявності в нього статусу учасника бойових дій, хоч матеріали справи і містять підтвердження у відповідача такого статусу. При цьому, матеріали справи місять докази нагородження Відповідача відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (Указ Президента України від 17.02.2016 №53/2016), тобто відповідач ОСОБА_1 під час дії особливого періоду брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення. Вказане спростовує доводи позивача про зворотнє та помилкові висновки суду першої інстанції про те, що норми частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» начебто не поширюються на Відповідача.

Судом першої інстанції при прийнятті рішенні повністю проігноровані доводи Відповідача, щодо строків нарахування відсотків, штрафів відповідно до кредитних договорів. При прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції жодним чином не вмотивував підстав задоволення позову щодо стягнення комісії з відповідача.

Доводи скарги також мотивовані тим, що сума стягнення витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною, оскільки в судах України відповідно до даних ЄРДСР аналогічних справ, позивачем в яких є ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" міститься декілька тисяч, а тому заявлена сума витрат є вкрай завищеною. Разом з тим, оскаржуваним рішенням на користь позивача з відповідача стягнуті витрати на правничу професійну допомогу у сумі 9000 грн., що, на думку Відповідача, є завищеним, оскільки позовна заява у указаній справі є стандратною, шаблонною і не потребує вжиття значного часу та зусиль для її складання, а тому у задоволенні такої суми витрат має бути відмовлено.

Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29 травня 2025 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України).

3. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що 13.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 5105797, відповідно до умов якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 грн, строком на 30 днів з 13.07.2021.

Пунктом 1.5.1 договору встановлено, що за надання кредиту сплачується 950,00 грн. комісії, яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.2.1. Договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до п.3.3.2. договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.5. та п. 2.4. цього договору.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору (п.2.2.2. Договору).

Згідно із пунктом 6.1. договору, цей кредитний договір укладався в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН» та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Укладення ТОВ «МІЛОАН» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «МІЛОАН» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п. 6.4. договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. договору).

Відповідно до пункту 7.1, цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту. Строк дії договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Судом встановлено, що договір було підписано позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Z63971, який відповідно до довідки про ідентифікацію було надіслано йому 13.07.2021 на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначений у анкеті-заяві.

Анкета-заява на кредит № 5105797 від 13.07.2021 містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем ОСОБА_1 у ТОВ «МІЛОАН».

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Також встановлено, що 05.09.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 634747, підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 5VI0BHiP3x, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2000,00 грн, строком на 30 днів, базова процентна ставка з другого дня користування позикою до дати повернення позики - 2,00%, дата повернення позики 05.10.2021 року, процентна ставка за перший день користування позикою 29,71%, знижена процентна ставка з другого дня користування позикою до дати повернення позики 0,01%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,70% за день, орієнтовна реальна річна процентна ставка 2333,94%, орієнтовна загальна вартість позики 2600,00 грн. Сторони погодили, що інші умови цього договору регулюються Правилами, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно п.5.6 Правил надання грошових коштів у позику, договір позики укладається відповідно до вимог ЗУ «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір позики в електронній формі та його укладання (підписання) сторонами накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином договір позики прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі.

Відповідно до п. 6.1. Правил за користування позикою позичальник сплачує товариству проценти у розмірі, визначеному договором. Позичальник зобов`язаний повернути отриману суму позики та проценти за користування нею відповідно до умов укладеного договору позики.

Нарахування процентів за користування позикою починається з дати зарахування коштів на платіжну картку позичальника та нараховується за процентними ставками, що зазначені в договорі позики, за кожен день (календарну дату) користування позикою, включаючи день (дату) видачі позики та включаючи день (дату) її повернення (п.6.3 Правил).

Згідно з п. 6.5 Правил, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) нараховуються проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою, починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

У разі виникнення понадстрокового користування позикою (або її частиною), товариство має право переуступити своє право вимоги третім особам без згоди на це позичальника (п.6.7. Правил).

Встановлено, що 26.01.2022 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №26-01/2022-83, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами зазначеними у відповідних реєстрах.

Відповідно до п. 2.2 договору, фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від боржників, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані фактором суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Згідно з п. 2.4. договору, за цим договором фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх грошових зобов`язань за договорами про надання фінансових послуг, право вимоги за якими передається.

Відповідно до п.6.1.4 право вимоги переходить до фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру боржників, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

Відповідно до Акта приймання-передавання реєстру боржників за договором факторингу №26-01/2022-83 від 26.01.2022 клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 3679, загальна сума заборгованості складає 83672331,46 грн.

Згідно витягу з реєстру боржників від 26.01.2022 ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» приймає від ТОВ «МІЛАН» право вимоги за кредитним договором №5105797, укладеним з ОСОБА_1

25.01.2022 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №25/01/2022/1, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами зазначеними у відповідних реєстрах.

Відповідно до п. 2.2 договору, фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від боржників, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані фактором суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Згідно з п. 2.4. договору, за цим договором фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх грошових зобов`язань за договорами позики, право вимоги за якими передається.

Відповідно до п. 6.1.4 право вимоги переходить до фактора після здійснення повного фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

Відповідно до Акта приймання-передавання реєстру боржників за договором факторингу №25/01/2022/1 від 25.01.2022 клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 2837, загальна сума заборгованості складає 15520874,85 грн.

Згідно витягу з реєстру боржників від 25.01.2022 ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» приймає від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» право вимоги за договором позики №634747, укладеним з ОСОБА_1 .

В свою чергу 10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТКАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за договорами кредиту.

Згідно п. 5.2 договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді.

Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за договорами позики (кредитними договорами), відповідно до цього договору новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 5312491,59 грн. без ПДВ (п.7.1. договору). Ціна договору сплачується новим кредитором в будь-який передбачений (не заборонений) законодавством спосіб, в тому числі, але не виключно, шляхом перерахування коштів на рахунок вказаний в п.12 договору або зарахуванням зустрічних однорідних вимог в порядку, визначеному п.5.6.2. договору протягом 1065 календарних днів з дати підписання сторонами цього договору (п.7.2. договору).

Відповідно до Акта прийому-передачі реєстру боржників за договором №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023 первісний кредитор (ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ») передав, а новий кредитор (ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») прийняв реєстр боржників кількістю 207307.

Згідно витягів з реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення прав вимоги від 10.01.2023 (том №2, №3) ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» приймає від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за кредитним договором №5105797 та договором позики №634747, укладеними з ОСОБА_1 .

Внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами утворилась заборгованість в загальному розмірі 38036,93 грн, яка складається із 7000,00 грн заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 30050,00 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 950,00 грн заборгованості за комісією, 32,00 грн. інфляційних збитків та 4,93 грн. нарахованих 3% річних, що й зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частин 1, 2 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" ;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог та звертаючись до суду із даною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилається на те, що він звільнений від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом та неустойки, а ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» під час дії особливого періоду не має права нараховувати відсотки. Зокрема, на думку скаржника, суд першої інстанції хибно витлумачив норму ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Проте колегія суддів вважає вказані доводи скарги безпідставними та погоджується із висновками суду в цій частині, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, на дату укладення кредитних договорів № 5105797 від 13 липня 2021 року та № 634747 від 05 вересня 2021 року, а також у період нарахування процентів та інших платежів за вказаними договорами, пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» був чинним у редакції, відповідно до якої звільнення від нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом поширювалося:

-на військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації - на весь час їх призову;

-на інших військовослужбовців під час дії особливого періоду - за умови, що вони брали або беруть участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях та перебували або перебувають безпосередньо в районах і у період здійснення таких заходів.

Таким чином, наведена норма Закону поширювала свою дію виключно на визначене коло військовослужбовців і не встановлювала загального звільнення від нарахування процентів та штрафних санкцій для всіх осіб, які мають статус військовослужбовця або учасника бойових дій.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19, зазначивши, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду лише з підстав наявності статусу учасника бойових дій.

Судом встановлено, що відповідач проходив військову службу за контрактом, а його участь в антитерористичній операції мала місце до укладення спірних кредитних договорів. Доказів того, що у період укладення договорів або нарахування за ними процентів відповідач перебував безпосередньо в районах та у період здійснення відповідних заходів, матеріали справи не містять.

Водночас відповідач посилається на положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакціях, які не були чинними на момент виникнення та виконання спірних зобов`язань.

Так, Законом України від 21 березня 2024 року № 3621-IX, який набрав чинності 04 травня 2024 року, зазначену норму викладено у новій редакції, якою розширено коло військовослужбовців, на яких поширюється пільга, зокрема шляхом включення осіб, які брали або беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку зі збройною агресією, та водночас виключено вимогу щодо їх безпосереднього перебування у відповідних районах у період здійснення таких заходів.

Разом із тим, нарахування процентів та інших платежів за зобов`язаннями відповідача у період дії пункту 15 статті 14 Закону в зазначених нових редакціях кредиторами не здійснювалося, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування цієї норми до спірних правовідносин, як і для аналізу її подальших змін.

З огляду на викладене, доводи відповідача щодо незаконності нарахування процентів та інших платежів за кредитними договорами є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків суду першої інстанції щодо непоширення на відповідача положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» колегія суддів також вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19, правильно виходив з того, що дія частини 15 статті 14 зазначеного Закону поширюється виключно на мобілізованих позичальників, а не на всіх осіб, які мають статус учасника бойових дій або брали участь у проведенні антитерористичної операції.

Як роз`яснено Верховним Судом, для застосування передбачених цією нормою пільг позичальник повинен підтвердити факт проходження військової служби під час мобілізації шляхом надання кредитору документів, визначених листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Сам по собі статус учасника бойових дій, а також наявність відповідних нагород, не є юридичними фактами, з якими закон пов`язує звільнення від нарахування процентів, штрафів чи пені за кредитним зобов`язанням.

Надані відповідачем докази щодо нагородження його відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та інші документи підтверджують його право на пільги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак зазначений Закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування процентів за користування кредитом або інших фінансових санкцій у період дії особливого періоду.

За відсутності доказів мобілізації відповідача та належного підтвердження підстав для застосування частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від нарахування процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим правильно застосував норми матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача, не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23, зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитними договорами № 5105797 від 13 липня 2021 року та № 634747 від 05 вересня 2021 року про надання кредиту по процентам 30050,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за договорами в розмірі 5000 грн та 2000 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаними договорами до 20 000,00 грн.

Також, апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії в розмірі 950,00 грн., з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі № 199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів звертає увагу, що в кредитному договорі № 5105797 від 13 липня 2021 року не зазначено конкретного переліку послуг позивача, які пов`язані з наданням кредиту, що надаються відповідачу, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору № 5105797 від 13 липня 2021 року, а тому положення договору про надання кредиту про нарахування відповідачу комісії суперечить положенням частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому є нікчемними.

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції від 28.05.2025 в частині щодо стягнення комісії підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Крім того, колегія суддів також частково погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статей 133, 137, 141 ЦПК України судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі, який є співмірним із складністю справи, обсягом наданих правничих послуг, часом, витраченим адвокатом, а також значенням справи для сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, предмет спору не є складним, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, позовна заява має типовий характер та не потребувала значних інтелектуальних і часових затрат, що також підтверджується масовістю аналогічних справ за участю ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Водночас підстав для повної відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу суд не вбачає, оскільки позивач фактично поніс відповідні витрати та надав докази їх сплати.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн., що є справедливим, розумним та співмірним із характером і складністю даної справи.

З урахуванням вищевикладенного, оскільки суд першої інстанції стягнув в резолютивній частині рішення загальну суму заборгованості, не розділяючи її на складові, тому рішення суду слід скасувати, ухвалити нове.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково доведеною, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову становить 38036,93 грн., апеляційним судом задоволено позовні вимоги частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 27036,93 грн., що складає 71,08% від заявленої суми.

При зверненні до суду ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» сплатило судовий збір у розмірі 2422,00 грн.

При зверненні з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції відповідач мав сплатити судовий збір у розмірі 3633,60 грн. Проте ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.07.2025 відповідачу ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до ч. 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи вищенаведене та у зв`язку із розглядом справи апеляційним судом, а саме частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалення нового рішення у справі про часткове задоволення позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно з позивача підлягає стягненню на користь держави відстрочений судовий збір в розмірі 1050,84 грн. (3633,60 грн. х 28,92%) за апеляційний розгляд справи, а з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений у суді першої інстанції у розмірі 1721,56 грн. (пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам: 2422 грн. х 71,08%.)

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926)суму заборгованості за договорами № 5105797 від 13 липня 2021 року та № 634747 від 05 вересня 2021 року у загальному розмірі 27036, 93 грн., яка складається з: 7000,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 20000,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 32,00 грн. - інфляційні збитки, 4,93 грн. - нараховані 3% річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926) понесені витрати на правничу допомогу у суд першої інстанції у розмірі 3000, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926)судовий збір у розмірі 1721,56 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926) на користь держави судовий збір в розмірі 1050,84 грн. за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: С.О. Погорєлова

О.М. Таварткіладзе