Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №522/2092/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1033/26

Справа № 522/2092/24

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання дитини, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання дитини, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Домусчі Л.В. 06 листопада 2024 року у м. Одеса, -

встановила:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

25.10.2024 року до суду першої інстанції від представника ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_2 до набрання судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування заяви зазначено, що зміна місця проживання дитини та вивезення її за кордон без можливості батька бачитися із сином може призвести до руйнування нормальних психоемоційних зв`язків між батьком та малолітнім сином. ОСОБА_2 вважає, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відсторонити дитину від зустрічей з батьком. Отже, необхідність звернення до суду із даною заявою про забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_3 без згоди батька - ОСОБА_2 до набрання законної сили судового рішення по даній справі, зумовлена забезпеченням найкращих інтересів сина та рівності прав батька щодо дитини.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2024 року заяву представника ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено.

Забезпечено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_2 , до набрання судовим рішенням законної сили.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що застосований судом вид забезпечення позову має на меті лише обмеження можливості дитини швидко покинути небезпечну для життя територію, якою є вся територія України, що є неприпустимим. Крім того, такий вид забезпечення позову не пов`язаний із предметом позову і не впливає на виконання рішення суду.

Сторони про розгляд справи на 20.01.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За правилами ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Положеннями ч. 2 ст. 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правилами ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» закріплено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду. Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Так, положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову, в тому числі: заборона вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

З огляду на наведене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову, по суті, - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 року у справі №754/7569/21 зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. ст. 149, 150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду дитини за межі України у якості забезпечення позову.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі № 263/989/21 (провадження 61-16075св21).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18), від 12.02.2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19), від 15.01.2025 року у справі № 369/7253/23 (провадження №61-15450св24) викладено правовий висновок, що суди відповідно до ст. ст. 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

Також колегія суддів приймає до уваги, що під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абз. 13 п. 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022 року).

Таким чином, законодавчо визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник ОСОБА_2 , в свою чергу, вимагає всупереч закону заборонити дитині в супроводі матері виїзд за кордон України на безпечну територію без його згоди, навіть якщо буде існувати реальна загроза життю дитини.

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27.01.1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.

Згідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року в Україні було запроваджено воєнний стан з 05:30 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався. Згідно із Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку із введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, колегія суддів вважає, що у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дитини, наявність заборони щодо її виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам малолітньої дитини, та нестиме пряму загрозу для її життя та здоров`я.

У п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Отже, у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України та продовженням воєнного стану, вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вивезення малолітньої дитини за межі території України до інших держав може створити небезпеку її життю і здоров`ю, а відтак, жодним чином не відповідає інтересам дитини, які в даному випадку мають пріоритет над інтересами батька.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що обраний ОСОБА_2 спосіб забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_2 , до набрання судовим рішенням законної сили, не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України, а відтак, у задоволенні заяви позивача має бути відмовлено.

Відповідно, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року про вжиття заходів забезпечення позову - скасуванню, із постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року - скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_2 до набрання судовим рішенням законної сили - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 30 січня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе