Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №945/658/25 — Миколаївський апеляційний суд

03.02.26

22-ц/812/250/26

Провадження № 22-ц/812/250/26 Суддя першої інстанції Павленко І.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 лютого 2026 року м. Миколаїв Справа № 945/658/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Лівшенку О.С.,

за участі позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представниці відповідача Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області – Фучижи О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року, повне судове рішення складене 03 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Павленко І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області про зняття арешту,

В С Т А Н О В И В:

01 квітня 2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом, який уточнили в подальшому, до Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області (далі – Територіальне управління БЕБ в Одеській області) про зняття арешту.

Позов обґрунтовано тим, що постановами старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової адміністрації в Одеській області Малейчика І.Т. від 23 квітня, 07 травня, 11 травня і 21 жовтня 2010 року в рамках кримінальної справи № 20120100006, у якій до кримінальної відповідальності притягувався ОСОБА_1 , накладено арешт: на квартири АДРЕСА_1 , що належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частки за кожним; на частки квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3 ; на будинок АДРЕСА_3 та земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 4824280401:08:006:0020, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , що належать на праві власності ОСОБА_3

15 лютого 2021 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/19492/15-к кримінальне провадження, під час якого було накладено арешт на зазначене майно, стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого за частиною 1 статті 366, частиною 3 статті 212 КК України, закрито на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Питання щодо зняття арешту на майно не було вирішено.

Накладення арешту на майно до теперішнього часу позбавляє позивачів права розпоряджатись майном на свій розсуд,

Посилаючись на викладене, позивачі просили зняти арешти накладені старшим слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової служби в Одеській області Малейчика І.Т.:

-постановою від 23 квітня 2010 року на квартиру АДРЕСА_5 ;

-постановою від 11 травня 2010 року на квартиру АДРЕСА_6 ;

-постановою від 07 травня 2010 року на частки квартири АДРЕСА_2 ;

-постановою від 21 жовтня 2010 року на земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 4824280401:08:006:0020, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 ;

-постановою від 23 квітня 2010 року на будинок АДРЕСА_3 .

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 серпня 2025 року до участі у справі у якості співвідповідачів залучено Одеську обласну прокуратуру та Головне управління державної фіскальної служби в Одеській області (далі – Головне управління ДФС в Одеській області).

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року позов задоволено.

Скасовано обтяження, у вигляді арешту нерухомого майна, накладені на підставі:

-постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової служби в Одеській області Малейчик І.Т. від 23 квітня 2010 року на квартиру АДРЕСА_5 ;

-постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової служби в Одеській області Малейчик І.Т. від 23 квітня 2010 року на земельну ділянку площею 900 кв.м, кадастровий номер 4824280401:08:006:0020, розташовану по АДРЕСА_3 , в межах Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області;

-постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової служби в Одеській області Малейчик І.Т. від 07 травня 2010 року на квартири АДРЕСА_2 ;

-постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової служби в Одеській області Малейчик І.Т. від 11 травня 2010 року на квартиру АДРЕСА_6 ;

-постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової служби в Одеській області Малейчик І.Т. від 21 жовтня 2010 року на частки квартири АДРЕСА_2 , а також на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення суду мотивовано тим, що кримінальне провадження № 3201160000000063 закрито судом і ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, підстави для подальшого арешту належного йому майна в рамках кримінального судочинства відсутні.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звертались до Хаджибейського (Малиновського) районного суду м. Одеси з клопотанням про зняття арешту майна у кримінальному провадженні, однак ухвалою від 27 грудня 2024 року у справі № 521/19492/15-к клопотання залишено без розгляду з підстав того, що заявнику слід звертатися з питання скасування арешту майна в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з рішення суду, Територіальне управління БЕБ в Одеській області подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм процесуального права просило рішення суду скасувати та визнати Територіальне управління БЕБ в Одеській області неналежним відповідачем.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Територіальне управління БЕБ в Одеській області не здійснювало досудового розслідування у кримінальному провадженні № 320141600000000063 від 24 березня 2014 року.

Територіальне управління БЕБ в Одеській області отримало матеріали лише на зберігання до архіву, що саме по собі не створює прав та обов`язків у спірних правовідносинах.

Жодним нормативно правовим актом не визначено Бюро економічної безпеки України правонаступником ГУ ДФС в Одеській області.

БЕБ є новоствореним органом, який отримав деякі функції та повноваження, що раніше виконувались податковою міліцією.

Залучення Територіального управління БЕБ в Одеській області в якості відповідача є немотивованим, адже воно не є правонаступником ДФС, та відповідно не несе і не може нести обов`язків за насідками розгляду позовної заяви.

Суд першої інстанції ухвалою залучив інших співвідповідачів, не вирішивши питання про належність/неналежність первісного відповідача та не зазначивши правових підстав для ігнорування наданих доводів та у своєму рішенні від 03 листопада 2025 року не надав жодної правової оцінки цим аргументам, не мотивував їх відхилення та не зазначив причин, з яких суд вважає відповідача належним.

На теперішній час, Територіальне управління ДФС в Одеській області знаходиться в стадії припинення. Таким чином, питання порушені заявником відносяться до розгляду належного органу - комісії з реорганізації Державної фіскальної служби.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що свідоцтвом про право власності від 05 липня 2011 року серії НОМЕР_2 , виданого виконкомом Миколаївської міської ради, встановлено, що квартира АДРЕСА_6 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по кожному.

Квартира АДРЕСА_5 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по кожному на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І.В, зареєстровано в реєстрі за номером 2214.

З договору купівлі-продажу квартири від 09 січня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М., зареєстрованому в реєстрі за № 22, вбачається, що ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 08 грудня 2009 року серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ..

Земельна ділянка (реєстраційний номер: 484911948242, кадастровий номер: 4824280401:08:006:0020, площа: 0.09 га), розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_3 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 17 серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Біцюк Т.Є., зареєстровано в реєстрі за номером 1302.

У провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувало кримінальне провадження № 320141600000000063 від 24 березня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені злочинів, передбачених частиною 1 статті 366, частиною 3 статті 212 КК України, яке було зареєстровано на підставі матеріалів кримінальної справи № 20120100006, порушеної 30 січня 2010 року.

В рамках кримінальної справи № 20120100006 старшим слідчім з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції державної податкової адміністрації в Одеській області ОСОБА_4 накладено арешти:

-постановою від 23 квітня 2010 року на квартиру АДРЕСА_5 , що знаходиться в спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

-постановою від 23 квітня 2010 року на земельну ділянку площею 900 кв.м, кадастровий номер 4824280401:08:006:0020, розташовану по АДРЕСА_3 , в межах Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 (в рамках кримінальної справи № 20120100006);

-постановою від 07 травня 2010 року на квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 (в рамках кримінальної справи № 20120100006);

-постановою від 11 травня 2010 року на квартиру АДРЕСА_6 , що знаходиться в спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по за кожним (в рамках кримінальної справи № 20120100006);

-постановою від 21 жовтня 2010 року на частки квартири АДРЕСА_2 , а також на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на які зареєстровані за ОСОБА_3 (в рамках кримінальної справи № 20120100006).

Ухвалою Хаджибейського (Малиновського) районного суду м. Одеси від 15 лютого 2021 року (справа № 521/19492/15-к) обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, а кримінальне провадження № 3201160000000063 від 24 березня 2014 року (кримінальна справа № 20120100006) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 1 статті 366 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов прокуратури Одеської області залишено без розгляду.

Зі змісту мотивувальної частини ухвали суду вбачається, що ОСОБА_1 звертався до суду із клопотанням про скасування арешту майна у зазначеному кримінальному провадженні та суд не вирішив вказане питання оскільки матеріали кримінального провадження не містили даних щодо накладення арешту на майно.

Копію ухвали суду від 15 лютого 2021 року направлено до ГУ ДПС у Миколаївській області для вирішення питання щодо звернення до суду у порядку цивільного судочинства, з метою відшкодування завданих державі збитків.

Згідно відповіді ГУ ДПС у Миколаївській області від 10 грудня 2024 року у ОСОБА_1 станом на 10 грудня 2024 року відсутній податковий борг, в зв`язку із чим відсутні підстави для звернення до суду із позовною заявою про відшкодування збитків.

У контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішених вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Захист права власності гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 цього Кодексу).

В частині 1 статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження передбачені підстави законного обмеження особи у реалізації права власності як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Так, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною 1 статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

КПК України, що діє на теперішній час, містить норми які також регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Отже, арешт майна в рамках кримінального провадження має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини 3 статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині 1 статті 214 КПК України 1960 року.

Таким чином, із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Як встановлено судом першої інстанції арешт на майно позивачів було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом. При цьому ОСОБА_3 не була учасником кримінального провадження, а ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 366 і частиною 2 статті 212 КК України ( в редакції цих статей від 30 квітня 2009 року).

За правилами ЦПК України 2012 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 було скеровано до Малиновського районного суду м. Одеси, де за результатами розгляду ухвалою Малиновського (натепер – Хаджибейського) районного суду м. Одеси від 15 лютого 2021 року кримінальне провадження у відношення ОСОБА_1 було закрито у зв`язку із закінченням строків давності (стаття 49 КК України), звільнивши його від кримінальної відповідальності. Питання про зняття арешту на нерухоме майно обвинуваченого та його дружини ОСОБА_3 судом не було вирішення з огляду на те, що надані суду матеріали кримінального провадження не містили даних щодо накладення арешту на майно. Зазначена ухвала набрала законної сили 23 лютого 2021 року.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, правильно виходив з того, що арешт нерухомого майна, що відбувся в рамках кримінального провадження, має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому з урахуванням встановлених обставин щодо закриття кримінального провадження та відсутності податкового боргу, обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, що перебуває у власності позивачів, підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги Територіальне управління БЕБ в Одеській області зводяться до того, що Бюро економічної безпеки не є належним відповідачем у справі, що переглядається з огляду на те, що він не є правонаступником ДФС після ліквідації податкової міліції України, а належним відповідачем повинна бути визнана комісії з реорганізації Державної фіскальної служби.

Апеляційний суд не погоджується з такими доводами з огляду на наступне.

Податкова міліція України — це спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діяли у складі органів Державної податкової служби (пізніше ДФС). Вони забезпечували контроль за додержанням податкового законодавства, проводили оперативно-розшукову та кримінально-процесуальну діяльність, а також здійснювали охоронні функції. Основними завданнями було запобігання та розслідування кримінальних правопорушень у сфері оподаткування та бюджетній сфері, боротьба з корупцією в податкових органах, захист працівників податкової служби. Діяла у складі фіскальної служби, керуючись Податковим кодексом України та іншими нормативними актами.

Приписами Закону України «Про внесення зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» щодо терміну набрання чинності окремими положеннями» від 29 січня 2021 року № 1156, який набув чинності 04 березня 2021 року, ліквідована податкова міліція з дня прийняття рішенням Кабінетом Міністрів України про початок діяльності Бюро економічної безпеки, але не пізніше шести місяців з дня набрання чинності Законом України «Про бюро економічної безпеки України», тобто з 26 вересня 2021 року.

Відповідно до Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28 січня 2021 року № 1150-Х (набрав чинності 25 березня 2021 року) (далі – Закон № 1150-Х) до повноважень Бюро економічної безпеки (БЕБ) увійшло розслідування кримінальних правопорушень, які були підслідні податковій міліції. Серед них:?- злочини в сфері боротьби з незаконним обігом підакцизних товарів, ?- ухилення від сплати податків, ?- умисне доведення підприємства до банкрутства та інш.

За приписами пункту 2 Закону № 1150-Х «Матеріали кримінального провадження, які на день початку діяльності Бюро економічної безпеки України перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до закону підслідні Бюро економічної безпеки України, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про початок діяльності Бюро економічної безпеки України передаються органом досудового розслідування відповідному прокурору у кримінальному провадженні для подальшого прийняття рішення у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Матеріали кримінального провадження, які перебувають в органах досудового розслідування, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, на стадії досудового розслідування, передаються відповідному прокурору у кримінальному провадженні для подальшої передачі до Бюро економічної безпеки України у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України».

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року № 510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», Кабінет Міністрів України постановив утворити Бюро економічної безпеки України (далі - Бюро) як центральний орган виконавчої влади.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування окремих положень законодавства у процесі реорганізації Державної фіскальної служби» від 28 жовтня 2021 року № 1127 установлено, «що у процесі реорганізації Державної фіскальної служби Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. № 1074 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 82, ст. 3005), застосовується з урахуванням таких особливостей: головою комісії з реорганізації Державної фіскальної служби може бути призначена посадова особа Міністерства фінансів або Державної податкової служби, головою комісії з реорганізації раніше утвореного як юридична особа публічного права територіального органу Державної фіскальної служби (головного управління, митниці) може бути призначена посадова особа з числа працівників такого органу або у разі відсутності посадових осіб в такому органі - посадова особа юридичної особи - правонаступника, або у разі відсутності посадових осіб в такому органі та юридичній особі - правонаступнику - посадова особа Міністерства фінансів або Державної податкової служби, або Державної митної служби, або Бюро економічної безпеки(пункт 1 цієї постанови).

Пунктом 3 цієї постанови зобов`язано Бюро економічної безпеки прийняти в упорядкованому стані від Державної фіскальної служби архівні кримінальні справи, досудове розслідування щодо яких закінчено, та речові докази, які були вилучені в ході досудових розслідувань.

24 листопада 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки», згідно з яким погодився із пропозицією Бюро про початок його діяльності та можливість виконання зазначеним Бюро функцій і завдань щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Отже, на сьогодні внаслідок реформування податкової міліції, її функції передані новоствореним органам, зокрема Бюро економічної безпеки (БЕБ), а тому

слідчі Бюро економічної безпеки (БЕБ) є правонаступниками податкової міліції щодо кримінальних проваджень, переданих у зв`язку з реорганізацією. Вони перебирають матеріали справ, речові докази та відповідальність за розслідування економічних злочинів (ухилення від сплати податків, відмивання коштів тощо), що раніше належали до компетенції податківців.

У справі, що переглядається, встановлено, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , якого обвинувачували у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 366 та частиною 3 статті 212 КК України ( в редакції цих статей від 30 квітня 2009 року) перебувало у провадженні податкової міліції та з обвинувальним актом було скероване до суду для розгляду. Саме в рамках цього кримінального провадження слідчим податкової міліції були винесені процесуальні рішення щодо арешту нерухомого майна обвинуваченого та його дружини ОСОБА_3 (не учасниці кримінального провадження). За результатами судового розгляду 15 лютого 2021 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 було закрито на підставі положень статті 49 КК України. Матеріали кримінального провадження були передані Територіальному управлінню БЄБ в Одеській області. Між тим, процесуальні питання щодо зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було вирішено.

Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до Територіального управління БЕБ, виходив з того, що позивачі звернулись за захистом своїх прав власності, які були порушені органами податкової міліції під час вирішення процесуальних питань в рамках кримінального провадження. Проте, на час розгляду таких питань органи податкової міліції вже вибули з правовідносин, щодо яких виник спір, внаслідок їх ліквідації. Між тим, реалізація повноважень ліквідованої податкової міліції у кримінальних провадженнях з відповідною кваліфікацією кримінальних правопорушень, перейшла до повноважень відповідного територіального органу БЕБ.

Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Отже, оскільки до повноважень Бюро економічної безпеки (БЕБ) увійшло розслідування кримінальних правопорушень, які були підслідні податковій міліції та матеріали кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 передані до Територіального управління БЕБ в Одеській області відповідно до їх повноважень, твердження відповідача про те, що Територіального управління БЕБ в Одеській області не є належним відповідачем у цій справі, не відповідають нормативному регулюванню спірних відносин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог до Територіального управління БЕБ в Одеській області.

Відповідач Територіальне управління БЕБ в Одеській області оскаржував рішення суду першої інстанції тільки в частині визнання його належним відповідачем у справі, а тому апеляційний суд не перевіряв законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в іншій частині задоволених позовних вимог.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 03 лютого 2026 року.