Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №741/536/25 — Носівський районний суд Чернігівської області

Провадження номер 2/741/72/26

Єдиний унікальний номер 741/536/25

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

іменем України

29 січня 2026 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді Крупини А.О.,

з участю секретаря судового засідання Кузьменка І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Носівка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

21 березня 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» Тараненко А.І. звернувся до Носівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 червня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 144187 у формі електронного документа, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, за умовами якого кредитодавець заобов`язався надати позичальникові кредит у сумі 6945 грн.

Після вчинення відповідачем відповідних дій 20 червня 2024 року ТОВ «ФК «Кредіплюс» ініціювало переказ грошових коштів на платіжну карту відповідача. ОСОБА_1 належним чином не виконував кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим в нього утворилась заборгованість у розмірі 12667,10 грн, з яких: 6945 грн -заборгованість за тілом кредиту, 5321,10 грн – несплачені відсотки за користування кредитом та 401,00 грн – комісія за кредитним договором.

Позивач, посилаючись на наявність права вимоги, зазначав, що 10 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило, а ТОВ «ФК «Ейс» прийняло право грошової вимоги до боржників, які зазначені у реєстрі боржників, у тому числі, і до відповідача за кредитним договором № 144187 від 20 червня 2024 року.

Ураховуючи вищевикладене, представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» Тараненко А.І. просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 144187 від 20 червня 2024 року в розмірі 12667,10 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою судді від 01 квітня 2025 року відкрито позовне провадження в цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 17 червня 2025 року, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачеві – строк для подання відповіді на відзив. Також цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача Тараненка А.І. про витребування доказів, витребувано з АТ КБ «ПриватБанк»: 1. інформацію, чи емітувалася на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка маска-картки № НОМЕР_1 хх-хххх-8312/чи емітувалася будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 ; 2. інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок – маска картки № НОМЕР_1 хх-хххх-8312, що належить ОСОБА_1 , за період з 20 червня 2024 року по 25 червня 2024 року у сумі 5000,4 грн (безготівкове зарахування згідно з транзакцією № 1427356352 від 20 червня 2024 року); 3. інформацію, чи є/був номер телефону НОМЕР_2 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска картки № НОМЕР_1 хх-хххх-8312 та чи знаходиться/знаходився номер телефону НОМЕР_2 в анкетних даних ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Ухвалою суду від 17 червня 2025 року розгляд справи було відкладено до 22 серпня 2025 року за клопотанням представника відповідача адвоката Гунька О.Ю.

Протокольною ухвалою суду від 22 серпня 2025 року відкладено розгляд справи до 19 листопада 2025 року за клопотанням представника відповідача адвоката Гунька О.Ю.

Протокольною ухвалою суду від 19 листопада 2025 року відкладено розгляд справи до 29 січня 2026 року у зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача та представника відповідача адвоката Гунька О.Ю.

У судове засідання представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» не з`явився, у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Гунько О.Ю. у судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце проведення судових засідань сповіщалися належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштвого відправлення, розпискою про отримання представником відповідача судової повістки, про причини неявки до суду не повідомили, відзиву на позов та жодних заяв чи клопотань до суду не подали.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядилися своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За письмовою згодою позивача суд постановив 29 січня 2026 року ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Суд уважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, робить нижченаведений висновок.

Судом встановлено, що 20 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ФК «Кредіплюс» з метою отримання споживчого кредиту. Цього ж дня між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства укладено договір про споживчий кредит № 144187, який підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором 952b7bdb (а. с. 26-29). Згідно з умовами договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 6945 грн строком на 70 календарних днів (з 20 червня по 29 серпня 2024 року), а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором (розділ 1 кредитного договору).

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 586 % річних. Тип процентної ставки – фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування. Розмір процентної ставки незмінний.

Дена процентна ставка складає 7270 грн/6945 грн/70 днів х 100 % = 1,4956 % в день (п. 2.7.1 договору).

Комісія за надання кредиту складає 1944,60 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 28% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.1.1. індивідуальної частини договору (п. 2.5. кредитного договору).

Сума кредиту становить 6945,00 грн, надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 5000,40 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_4 , у національній валюті; у розмірі 1944,60 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно з п. 2.5 індивідуальної частини (п. 2.2.1. кредитного договору).

Тобто у кредитному договорі сторони узгодили наступні умови: тип кредиту кредит (надається з метою задоволення потреб позичальника); суму кредиту - 6945 грн; строк кредитування - 70 днів (до 29 серпня 2024 року включно); тип процентної ставки – фіксована, розмір процентів за користування кредитом – 586 % річних, розмір денної процентної ставки – 1,4956 % в день, розмір комісії за надання кредиту – 1944,60 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 28 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1 цієї індивідуальної частини. Тобто, у договорі чітко визначено істотні умови кредитування, з якими погодився відповідач.

Для безпосереднього оформлення кредиту відповідач обрав бажану суму кредиту, строк кредитування, самостійно вніс номер банківської картки та, прийнявши пропозицію кредитодавця про укладення кредитного договору, підтвердив, що погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору в цілому.

У матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту (а. с. 36-37), у якому визначено аналогічні умови кредитування, з якими ОСОБА_1 також ознайомився та погодився, що засвідчив електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 12 квітня 2025 року, наданого на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_5 . Також АТ КБ «ПриватБанк» надало виписку про рух коштів по рахунку до вищевказаної банківської платіжної картки за період з 20 червня 2024 року по 25 червня 2024 року. З виписки про рух коштів судом встановлено, що 20.06.2024 на платіжну картку ОСОБА_1 відбулося зарахування кредитних коштів у сумі 5000,40 грн (а. с. 87, 88).

Тобто судом достовірно встановлено, що фінансова установа зобов`язання за кредитним договором № 144187 виконала та 20 червня 2024 року перерахувала ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000,40 грн на платіжну картку № НОМЕР_5 , що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 87, 88).

Відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «ФК «Кредіплюс», станом на 29 серпня 2024 року відповідач має заборгованість за кредитним договором № 144187 у сумі 12667,10 грн, з яких: 6945 грн – заборгованість за тілом кредиту, 5321,10 грн – заборгованість за відсотками та 401 грн – заборгованість за комісією (а. с. 54).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі. ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи убачається, що кредитний договір № 144187 укладений в електронній формі. Його дійсність стороною відповідача у встановленому законом порядку не спростована. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та їх змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Таким чином, суд вважає, що первісний кредитор свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, а останній отримав грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором, згідно з яким сторонами було погоджено всі істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, умови кредитування.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

10 жовтня 2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 10102024, за умовами якого клієнт ТОВ «ФК «Кредіплюс» зобов`язується відступити фактору ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Передбачено, що під правом вимоги є всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а. с. 57-59).

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги та акту приймання-передачі реєстру по формі, встановленій у відповідному додатку.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

09 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ «ФК «Кредіплюс» підписано реєстр прав вимоги № 3 (а. с. 62), витяг з якого містить інформацію про боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 144187 від 20 червня 2024 року на загальну суму 12667,10 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) – 6945 грн, заборгованість по відсотках – 5321,10 грн, 401 грн – заборгованість по комісії.

09 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ «ФК «Кредіплюс» підписано акт приймання-передачі реєстру № 3 до договору факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 року, відповідно до якого передано ТОВ «ФК «Ейс» реєстр боржників у кількості 684 особи. Загальна сума заборгованості 10151092,97 грн. Сума фінансування, що підлягає сплаті, 656646,63 грн (а. с. 11).

Відповідно до копії платіжної інструкції в національній валюті від 12 грудня 2024 року № 5179 ТОВ «ФК «Ейс» сплатило ТОВ «ФК «Кредіплюс» 656643,63 грн у рахунок оплати за відступлення прав вимоги згідно з договором факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 року (а. с. 12).

Таким чином ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача в розмірі 12667,10 грн.

Однак, суд, вирішуючи питання про суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, частково не погоджується із розрахунком заборгованості, доданим позивачем до позовної заяви, у частині нарахування відповідачеві заборгованості за відсотками та комісією.

Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що відповідачеві здійснено нарахування відсотків за користування кредитом за період з 20.06.2024 по 29.08.2024 (70 днів), що в сумі складає 5321,10 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки,розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Згідно з частиною 5 статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Ураховуючи, що самим Законом України від 22листопада 2023року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір № 144187 було укладено 20 червня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Також, суд ураховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір № 144187 укладено 20.06.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,4956 % є нікчемною в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, суд робить висновок про часткову обґрунтованість вимоги позивача та стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом з розрахунку розміру денної процентної ставки 1 %, що становить 4861,50 грн. (6945,00 х 1% х 70).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитувнаня» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту в розмірі 1944,60 грн суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії у розмірі 401,00 грн, суд зазначає, що умовами п. 2.4 кредитного договору знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 грн.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Первісним кредитодавцем фактично встановлено сплату комісії, але не зазначено, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.

Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування"передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Отже, умови договору про нарахування комісії, пов`язаної з управлінням та обслуговуванням кредиту, є нікчемними, а відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача комісії у розмірі 401,00 грн необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення ст. 81 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, аналізуючи надані суду докази, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 144187 від 20.06.2024 у розмірі 11806,50 грн, з яких: 6945,00 грн – заборгованість по кредиту, 4861,50 грн – заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.

Вирішуючи питання про судові витрати в справі, суд керується положеннями частини 1 статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача суд задовольняє частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (93,21 %) у сумі 2257,92 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд робить нижченаведений висновок.

Відповідно до положень ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача надано суду договір № 04/02/25-01 про надання правничої допомоги від 04 лютого 2025 року (а. с. 13-14); додаткову угоду № 3 від 04 лютого 2025 року до договору про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року (а. с. 15); протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 (а. с. 14, на звороті); ордер на надання правничої допомоги серії АА № 1539888 (а. с. 52, на звороті); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4956 гр. на ім`я Тараненка Артема Ігоровича (а. с. 53); акт прийому-передачі наданих послуг, відповідно до якого вартість наданих товариству адвокатським бюро «Тараненко та партнери» послуг становить 7000,00 грн.

З акту прийому-передачі наданих послуг вбачається, що клієнту – товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» – було надано виконавцем – адвокатським бюро «Тараненко і партнери» – такі послуги:

- складання позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» до позичальника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 144187 від 20.06.2024 - 5000,00 грн;

- вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, яким є ОСОБА_1 за кредитним договором № 144187 від 20.06.2024 - 1000,00 грн;

- підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 144187 від 20.06.2024 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 , - 500,00 грн;

- підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 144187 від 20.06.2024 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 , - 500,00 грн.

Суд зауважує, що така послуга як вивчення матеріалів справи зводиться до єдиної дії – підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги як окрема послуга.

Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 6000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137,141, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, заборгованість за договором про споживчий кредит № 144187 від 20 червня 2024 року в сумі 11806 (одинадцять тисяч вісімсот шість) гривень 50 копійок, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 6945 гривень; заборгованості за відсотками – 4861 гривня 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, судовий збір у розмірі 2257 (дві тисячі двісті п`ятдесят сім) гривень 92 копійки та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», місцезнаходження: 02175, місто Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 29 січня 2026 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА