Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №645/318/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року

м. Харків

справа № 645/318/25

провадження №22-ц/818/687/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

інші учасники справи:

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Рясного Владислава Денисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року у складі Федорової О.В.-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3196 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтований тим, що від шлюбу сторони у справі мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З лютого 2024 року дитина постійно проживає та перебуває на його самостійному вихованні та утриманні позивача. Відповідачка не приймає участі в утриманні малолітнього сина та проживає окремо в іншому місті, не цікавиться про здоров`я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток, не спілкується із сином, матеріальної допомоги на його утримання не надає. Фактично, вказана поведінка відповідачки свідчить про ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а також свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. Зазначене є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнення з неї аліментів.

Рішенням Немишлянського районного суду від 30 липня 2025 року ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 3196,00 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову - 17 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині відмовити у задоволенні позову.

Рішення обґрунтоване тим, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів. При цьому суд вважав необхідним попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки і піклування за місцем проживання малолітньої дитини контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків. В ході судового розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 не заперечувала проти позову, в тому числі і про стягнення з неї аліментів на утримання дитини.

Не погодившись з рішенням суду Рясний Владислав Денисович , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в часті позбавлення батьківських прав.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є необ`єктивним та необґрунтованим, суд неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права. Суд не взяв до уваги висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, який є належним доказом у даній справі та в сукупності з іншими доказами підтверджує свідоме ухилення відповідачки від виконання своєї батьківських обов`язків, щодо виховання свого сина. Наданими суду доказами підтверджується, що малолітній син проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, в той час відповідачка участі у вихованні дитини свідомо не бере, виїхала за кордон, життям, здоров`ям та розвитком сина не цікавиться, матеріальної допомоги не надає. Актом обстеження умов проживання від 10.03.2025 року підтверджено, що позивачем особисто створені умови для повноцінного виховання та розвитку дитини створені всі умови. В матеріалах справи також містяться докази про те, що дитина відвідувала лікарню у супроводі свого батька (апелянта) та ОСОБА_5 . Також апелянт регулярно перераховував на рахунок ОСОБА_5 грошові кошти необхідні на задоволення потреб дитини в розвитку, харчуванні, ліків, одягу, тощо.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 , та відповідачка ОСОБА_2 мають малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області №789 від 25.05.2018 року (а.с.17).

Відповідно до матеріалів справи між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області виданого 09 лютого 2018 року. (а.с.15).

Згідно довідки від 10.01.2025, що підписали мешканці будинку АДРЕСА_1 склали довідку про те, що ОСОБА_3 2018 року народження, який проживає зі своїм батьком ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 , та виде гідний зразок життя, без шкідливих звичок , дбає про свого сина і може бути його опікуном. (а.с.16)

Відповідно до довідки виданої Приватним ліцеєм «Харківський колегіум» Харківської області від 10.01.2025 року №11 видану ОСОБА_1 , в тому, що його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у 1-Г класі з 02.09.2024 року по теперішній час Приватного ліцею «Харківський колегіум» Харківської області. За інформацією наданою класним керівником 1-Г класу ОСОБА_6 , вона не знайома з матір`ю ОСОБА_7 . За час навчання сина у ліцеї вона ніколи не цікавилась навчанням та вихованням сина, не відвідувала батьківські збори та не спілкувалась в телефонному режимі з класним керівником та вчителями щодо питань навчання та виховання сина, не брала участі у загальношкільних заходах. (а.с. 19)

Згідно даних консультативного висновку спеціаліста ОДКЛ № 1 Консультативної поліклініки від 08.04.2025 року на прийомі у лікаря з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була ОСОБА_5 , батько знаходиться на службі ЗСУ (а.с. 135).

Відповідно до відповіді Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна дитяча клінічна лікарня» № 608 від 23.04.2025 року на електронний запит адвоката Рясного В.Д. №128 від 14.04.2025 та лист від 22.04.2025 року, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався до Обласної дитячої консультативної поліклініки 04.09.2023 року з приводу профілактичного огляду та був оглянутий педіатром, неврологом, кардіологом. У зв`язку зі строком давнини, лікарі не можуть достовірно вказати, в супроводі кого дитина була на прийомі. 19.09.2024 та 26.11.2024 дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був на прийомі лікаря - алерголога дитячого у супроводі батька ОСОБА_1 . 08.04.2025 на прийомі у лікаря - алерголога дитячого з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка на підставі довіреності від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , представляє інтереси з питань виховання його малолітнього сина. Разом з тим щодо питання стосовно хто з батьків дитини грає більшу або основну роль у житті сина тощо, повідомлено, що вирішення даного питання не входить до компетенції КНП ХОР «ОДКЛ» (а.с. 154).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 10.03.2025 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Побережською Ю.Г. та ОСОБА_9 , проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 , яка є орендованою за договором найму житлового приміщення від 20.11.2011 року, в ході якого встановлено, що за цією адресою проживають та мають постійне місце реєстрації такі особи: ОСОБА_10 - власник, не мешкає; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - батько дитини, який під час обстеження перебуває в лавах ЗСУ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - малолітня дитина, мешкає; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - співмешканка батька малолітньої дитини ОСОБА_1 , яка представляє інтереси дитини за довіреністю від 20.02.2025 року.

За результатами обстеження зроблено висновок, що для повноцінного виховання та розвитку дитини створені всі належні умови (а.с. 77).

Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 275 від 23.07.2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 210).

05.04.2025 року ОСОБА_2 звернулась до Служби у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з нотаріально посвідченою заявою в якій повідомила, що не бажає виконувати свої батьківські обов`язки щодо виховання сина та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів( т. 1 а.с. 172).

Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального справа що їх регулюють.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Вищезазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Суд першої інстанції на виконання вимог статті 19 СК надав оцінку висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору та дійшов правильного висновку про неврахування такого висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19 (провадження № 61-9489св20)).

Відповідно до статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Оскільки заява відповідачки від 05.04.2025 року про відмову від виконання батьківських обов`язків щодо сина та визнання позову про позбавлення її батьківських прав є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства, суд обґрунтовано не врахував її при вирішенні спору по суті.

Визнання позову з боку відповідачки не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки суперечить вимогам ч.3 ст. 155 СК України.

Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем, у зв`язку з чим дитина, яка фактично позбавлена материнської опіки за його дорученням залишається під опікою його дружини ОСОБА_5 ( т. 1 а.с. 70), проте не має відповідного юридичного статусу та зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Проте зазначена обставина з урахуванням того , що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом не може бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав, а є підставою для попередження відповідачки ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

При цьому судова колегія вважає що про таке попередження необхідно зазначити не тільки у мотивувальній, а і у резолютивній частині рішення суду.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому судова колегія вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рясного Владислава Денисова, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав- залишити без змін.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на орган опіки і піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук