Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №613/564/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 613/564/25 Головуючий І-ї інстанції - Харченко С.М.

Провадження № 33/818/43/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Дєдової Н.С.

за участю захисника Булая В.С.

особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Богодухівського районного суду Харківської області від 13 травня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

ВСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, ОСОБА_1 15 березня 2025 року о 22 год. 14 хв. на вул. Центральній, 1, в с. Павлівка Богодухівського району Харківської області керував автомобілем ЗАЗ 968М, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився із застосуванням спеціального технічного засобу «Драгер», на місці зупинки транспортного засобу, результат огляду - 1,37 проміле.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9а ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Постановою судді Богодухівського районного суду Харківської області від 13 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції, у порушення вимог ст.7, ст.9 КУпАП, допустив спрощений підхід при розгляді даної справи, не з`ясувавши всіх її обставин.

До початку судового розгляду захисником Булаєм В.С. було подано ряд клопотань, зокрема, про допит у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності її законного представника - матері ОСОБА_4 ; про витребування в УПП в Харківській області ДПП оригіналів та належним чином завірених копій документів, що підтверджують останнє калібрування та останню повірку приладу, за допомогою якого проводився огляд ОСОБА_1 15.03.2025 року, а також копію сторінки з журналу обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам`яті, копіювання цифрової інформації щодо отримання 15.03.2025 року такого записуючого пристрою працівником УПП в Харківській області ДПП, яким було складено протокол щодо ОСОБА_1 . Крім того, просить дослідити безпосередньо у судовому засіданні усі зібрані у справі докази, у тому числі, відеозапис події.

Мотиви суду

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника та ОСОБА_1 на підтримання вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 15 березня 2025 року о 22 год. 14 хв. на вул. Центральній, 1, в с. Павлівка Богодухівського району Харківської області керував автомобілем ЗАЗ 968М, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився із застосуванням спеціального технічного засобу «Драгер», на місці зупинки транспортного засобу, результат огляду - 1,37 проміле.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №272615 від 15.03.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1

- копією постанови про накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4279038 від 15.03.2025 року, за змістом якої 15.03.2025 року о 22 год 14 хв. по вул. Центральна, 1, с. Павлівка, ОСОБА_1 керував ТЗ обладнаним засобами пасивної безпеки та не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3в ПДРУ - порушення правил користування ременями безпеки;

- рапортом інспектора СРПП Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції Голуба Д. від 15.03.2025 року щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання Постановипро накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 5 ст. 121 КУпАП щодо ОСОБА_1

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд був проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів; результат огляду - позитивний, 1,37 проміле;

- результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Drаger Alcotest» 6810 від 01.12.2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат огляду - 1,37 проміле;

- копією свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П51QM098825724, чинне до 18.09.2025 року, згідно якого, за результатами повірки встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ДТСУ 8950:2019 «Метрологія. Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та видихуваному повітрі. Методика повірки»;

- рапортом інспектора СРПП Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції Голуба Д. від 15.03.2025 року щодо події з зазначенням підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржуються результати проведеного на місці зупинки огляду на стан алкогольного сп`яніння за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 особисто здійснив запис в протоколі про адміністративне правопорушення про те, що він згоден із складеним протоколом, та вживав алкогольні напої (200 г горілки) та потім сів за кермо. (а.с. 2)

Перевіряючи доводи захисника, наведені ним у судовому засіданні суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем, а водієм був його товариш ( ОСОБА_5 ), з яким після зупинки ТЗ він помінявся місцями, слід зазначити наступне.

Згідно відеозапису події, що мала місце 15.03.2025 року, убачається, що ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції за порушення ним п.2.3в ПДРУ, за що відносно нього було складено Постанову про накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч.5 ст.121 КУпАП. Після зупинки спірного ТЗ, як зафіксовано даними з бодікамер поліції, на місці водія перебував саме ОСОБА_1 , який намагався помінятися місцями з пасажиром його авто, який знаходився на передньому пасажирському сидінні, на що інспектор поліції зробив йому зауваження, та запитав, куди він так поспішає, на що ОСОБА_1 відповів, що має забрати дружину з роботи.

Водночас, апеляційний суд враховує, що факт керування ОСОБА_1 15 березня 2025 року о 22 год. 14 хв. на вул. Центральній, 1, в с. Павлівка Богодухівського району Харківської області автомобілем ЗАЗ 968М, д.н.з. НОМЕР_1 , встановлений і Постановою, складеною щодо нього за ч.5 ст.121 КУпАП від 15.03.2025 року (а.с. 3), даних щодо оскарження якої стороною захисту матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і до апеляційного суду.

Письмові пояснення ОСОБА_6 , згідно яких саме він керував автомобілем ЗАЗ 968М, д.н.з. НОМЕР_1 , у день події, та після зупинки ТЗ пересів на місце пасажира, надані захисником, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вони суперечать даним відеозапису та іншим зібраним у справі матеріалам, що узгоджуються між собою. Крім того, неможливо встановити їх автентичність.

За таких обставин, з урахуванням даних відеозапису, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Твердження захисника стосовно того, що до матеріалів справи долучено відеозапису із нагрудної камери працівника поліції, який є не безперевним, що на думку адвоката свідчить про те, що працівники поліції під час проведення відеозйомки процедури складання матеріалу про адмінісративне правопорушення порушили принцип безперервності її застосування, а тому такий відеозапис не може бути належним та допустимим доказом, не є слушними, так як на ньому зафіксовано цілком всю подію фіксації правопорушення, сама якість зйомки є достатньою та такою, що виключає жодні сумніви щодо оцінки тих подій, які на запису зафіксовано. При цьому, розпаковка відеозапису на окремі файли на відеоносії, долученому до протоколу про адміністративне правопорушення, обумовлена його суто технічними властивостями. До того ж, в даному випадку відеозапис не є єдиним доказом у справі, який оцінюється в сукупності з іншими доказами, в тому числі результатами огляду, що містяться у відповідному акті.

Водночас, відеофіксація події відбувалась відкрито, проти чого ОСОБА_1 не заперечував.

Обставин, що відеофіксація велась з недозволеного технічного засобу, судом не встановлено.

Посилання захисник на те, що час керування ОСОБА_1 автомобілем не співпадає із часом, зазначеному у протоколі, не є слушними з огляду на те, що фактичний час керування транспортним засобом не обов`язково має збігатися з часом, коли особа керувала ТЗ у стані, зокрема, алкогольного сп`яніння, оскільки відповідальність за ст. 130 КУпАП настає саме за факт керування у такому стані.

Відсутність у матеріалах справи направлення на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі, на яке посилається захисник, не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, оскільки наявність або відсутність акту огляду чи направлення до медичного закладу в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу.

При цьому, ОСОБА_1 пройшов огляд на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора Драгер, з результатами якого погодився та не виявив бажання пройти такий огляд у лікарні.

Суд акцентує увагу, що за своїм правовим значенням направлення на огляд є лише правовою підставою для проведення огляду лікарем медичного закладу.

Клопотання захисника про виклик та допит у судовому засіданні свідків, витребування документів (копії сторінки з журналу обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам`яті, копіювання цифрової інформації щодо отримання 15.03.2025 року такого записуючого пристрою працівником УПП в Харківській області ДПП, яким було складено протокол щодо ОСОБА_1 ) вважає за доцільне залишити без задоволення, скільки зібраних у справі доказів достатньо для встановлення у діях ОСОБА_1 факту порушення ним вимог п.2.9а ПДРУ, та постановлення у справі законного та обгрунтованого рішення

При цьому, адвокат самостійно відмовився від клопотання про витребування в УПП в Харківській області ДПП оригіналів та належним чином завірених копій документів, що підтверджують останнє калібрування та останню повірку приладу, за допомогою якого проводився огляд ОСОБА_1 15.03.2025 року, оскільки відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П 51 QM 0988 257 24 від 18.09.2024 року, чинного до 18 вересня 2025 року, наявного матеріалах судового провадження, газоаналізатор для контролю вмісту алкоголю у видихуваному повітрі «Алкотест 6810», зав. № ARBL-0637, за результатами повірки встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ДТСУ 8950:2019 Метрологія. Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та видихуваному повітрі. Методика повірки. Розділ експлуатаційної документації. (а.с. 8)

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, даних щодо оскарження дій службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, матеріали справи не містять, не надано таких відомостей і до суду апеляційної інстанції.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції допущено спрощений розгляд справи, не надано належної оцінки доводам сторони захисту та заявленим клопотанням, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення, необхідно звернутися до аналізу практики національних судів та Європейського суду з прав людини.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Крім того, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Як убачається зі змісту постанови судді, ним було здійснено юридичну оцінку всіх фактичних обставин справи, будь-яких нових доказів суддею не досліджувалось та на підставі наявних в матеріалах справи доказах було зроблено висновок про доведення порушення ОСОБА_1 вимог п.2.9а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

При цьому, слід зазначити, що ані ОСОБА_1 , ані його захисник до районного суду не з`явились, чим самостійно, на власний розсуд, позбавив себе можливості реалізувати свої права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що, у свою чергу, призвело до розгляду справи за його відсутності, та постановлення рішення без урахування його позиції.

Зважаючи на викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні правові та фактичні підстави ставити під сумнів відомості протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не суперечать один одному, що свідчить про їх об`єктивність.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23,33 КУпАП,.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову судді Богодухівського районного суду Харківської області від 13 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик