Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №638/11709/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/11709/25

Провадження № 2/638/1726/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Рибальченко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Шут Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача частку майнової шкоди у розмірі 320075,15 грн, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 2600 грн, моральну шкоду у розмірі 20000 грн та судовий збір.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 26 травня 2021 року о 20:00 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Kia Cerato», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Сумська, 81 в м. Харкові, при повороті ліворуч не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen Touareg», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався у зустрічному напрямку та створив аварійну обстановку. В наслідок чого автомобіль «Volkswagen Touareg», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 виїхав за межі проїзної частини та здійснив наїзд на перешкоду. В наслідок зазначених подій, транспортний засіб отримав механічних пошкоджень, завдано матеріальних збитків. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія». Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну – 130000грн., франшиза – 2600 грн. За результатами звернення ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» останньою було здійснено виплату у максимально можливому розмірі 127400 грн. (ліміт відповідальності у розмірі 130000грн. за відрахуванням франшизи 2600грн.). Оскільки ПрАТ «УПСК» відшкодувало шкоду в розмірі ліміту відповідальності за шкоду майну з відрахуванням франшизи, невідшкодовану частину збитків на думку позивача необхідно стягнути з заподіювача шкоди. Позивач вказує, що сума матеріального збитку завдана внаслідок пошкодження автомобіля становить різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП: 686601,90 – 239126,75 = 447475,15 грн. Оскільки частину збитку у сумі 127400грн. сплатила страхова компанія, частка невідшкодованої матеріальної шкоди становить: 447475,15 – 127400 = 320075,15 грн.

Також позивач вказує, що вартість ремонту автомобіля є вища ніж його ринкова вартість тому відновлення автомобіля було економічно недоцільним, в зв`язку з чим позивач був вимушений продати свій улюблений автомобіль у пошкодженому стані. До ДТП це був добре обслужений технічно справний автомобіль який йому дуже подобався. Позивач не збирався його продавати, проте після ДТП був вимушений це зробити. Відповідачем шкоду в повному обсязі не відшкодовано, що є обставиною, яка побільшила розмір моральної шкоди. Крім того з вини відповідача позивач вимушений витрачати свій час на відновлення своїх порушених прав, що також завдає йому моральної шкоди у зв`язку з чим, просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 24 червня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2025 року підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.

В судове засідання позивач не з`явився. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності. Проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся шляхом направлення судової повістки за місцем його реєстрації. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

26 травня 2021 року о 20:00 год. в м. Харків, вул. Сумська 81 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Kia д.н.з. НОМЕР_1 при повороті ліворуч не надав перевагу в русі не надав перевагу в русі автомобілю Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_2 , що рухався при зустрічному напрямку, внаслідок чого автомобіль Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_2 виїхав за межі проїзної частини та здійснив наїзд на перешкоду, чим отримані механічні пошкодження з матеріальними збитками та порушено п. 10.4 ПДР України.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 гривень. Провадження у справі відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 – адвоката Черкеза А.М. задоволено частково. Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2021 року скасовано в частині визнання винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначення адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну – 130000грн., франшиза – 2600 грн (а.с. 15).

Відповідно до виписки з рахунку ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк», позивачу 01 листопада 2021 року було перераховано 127400 грн, з призначенням платежу: страхове відшкодування згідно акту № 016/037/011866/21/1 за автомобіль держ. номер НОМЕР_2 .

Відповідно до звіту № 04/06/2021Ч дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_2 від 13 червня 2021 року здійсненого ФОП ОСОБА_4 матеріальний збиток, завданий власникові Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 686601,90 грн; ринкова вартість Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 ,на момент пошкодження складає 686601,90 грн; вартість відновлювального ремонту Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу складає 989126,80 грн; вартість відновлювального ремонту Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 447475,15грн; коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 складає 0,58% - Вартість автомобіля Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 , у пошкодженому стані складає 239126,75 грн.

Таким чином, між сторонами склались правовідносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд зазначає, що частина друга статті 1166 ЦК встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Статтею 221 КУпАП встановлено, що постанови у справах про адміністративні правопорушення щодо порушень правил дорожнього руху приймаються суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП зазначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Відтак, така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 916/2586/18, від 16.04.2019 у справі № 927/623/18, від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16).

Відсутність в матеріалах справи доказів притягнення судом учасника дорожньо-транспортної пригоди до відповідальності за її скоєння не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.

Не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в дорожньо-транспортній пригоді може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.

Відсутність в матеріалах справи постанови суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 124 КУпАП не може бути підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку/злочину (зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.07.2018 у справі № 910/20412/16).

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IVпорядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону № 1961-IV).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи питання доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні 26 травня 2021 року дорожньо-транспортної пригоди, суд виходить з того, що відсутність в матеріалах справи постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 124 КУпАП не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1)шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2)за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176цс18) зроблено висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Системний аналіз указаних положень законодавства, дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на вішкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то такому разі майнова шкода у повинна бути відшкодована винною особою в загальному порядку.

Такого ж правового висновку дійшли Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 487/577/15-ц від 29 листопада 2019 року, № 761/41395/1 б-ц від 25 листопада 2019 року, № 490/898/16-ц від 01 серпня 2019 року, № 761/30666/16-ц від 12 квітня 2018 року.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4від 01.03.2013року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», в п. 4 зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Враховуючи, що судовим розглядом встановлено вину відповідача у вчиненні ДТП 26 травня 2021 року суд вважає, що вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди з відповідача є доведеними та підлягають задоволенню.

Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сума матеріальних збитків у розмірі 320075,15 грн, яка була вирахувана наступним чином: 447475,15 грн (вартість відновлювального ремонту ТЗ позивача) – 127400 грн. (страхове відшкодування) = 320075 грн (різниця між вартістю відновлювального ремонту та сплаченою сумою страхового відшкодування).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди завданої внаслідок ДТП у розмірі 20000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, розмір моральних страждань визначається з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача чи інших обставин.

Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду слід встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

На обґрунтування заподіяної моральної шкоди позивач ОСОБА_1 посилається на те, що своїми діями відповідач фактично позбавив позивача та його родину засобу пересування, чим суттєво погіршив якість життя родини позивача. В зв`язку з цим позивач вимушений був докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Станом на дату звернення позивача до суду, шкоду в повному обсязі не відшкодовано, що є обставиною, яка побільшила розмір моральної шкоди. Крім того з вини відповідача позивач вимушений витрачати свій час на відновлення своїх порушених прав.

У відповідності до ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням наведеного і виходячи з принципу справедливості та розумності, враховуючи обставини завданної шкоди позивачеві, неможливість використовувати пошкоджений автомобіль для звичайного способу життя, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню і з відповідача слід стягнути на користь позивача 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті ДТП.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем були понесені витрати у розмірі 2600 грн. при замовленні звіту дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 № 04/06/2021Ч, які суд відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України відносить до судових витрат.

Вказані витрати підтверджуються копією квитанції № 2848461 від 04 червня 2021 року (а.с.17).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення матеріальної шкоди з відповідача у розмірі суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат пов`язаних з проведенням експертної оцінки ТЗ Volkswagen Touareg, держномер НОМЕР_2 , у розмірі 2600 грн.

Питання про стягнення судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 4,10-13,76-81,263-265,268,273 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку майнової шкоди у розмірі 320075,15 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 2600,00 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., а всього підлягає стягненню 327675 (триста двадцять сім тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн 15 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3396 (три тисячі триста дев`яносто шість) грн 77 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2026 року.

Суддя Л.М. Рибальченко