Вирок від 02 лютого 2026 р. у справі №335/9791/25 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/9791/25 1-кп/335/487/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03лютого 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції з ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4) , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Приморське Василівського району Запорізької області, українця, громадянина України, маючого середню освіту, перебуваючого на посаді зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 1-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, у військовому званні «солдат», який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408, ч.5 ст.407 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи з 04.10.2024 на посаді зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 1-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, військовослужбовець військової служби за мобілізацією, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, 01.11.2024, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 21.01.2025.

У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ по особовому складу №88 від 22.11.2024, солдата ОСОБА_5 виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 НГУ у зв`язку із відсутністю на військовій службі понад 10 днів.

Разом з цим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

13.02.2025, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташоване у АДРЕСА_2 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 18.02.2025.

У подальшому, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

20.02.2025, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, яке розташоване у АДРЕСА_2 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.

Під час допиту обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, зазначивши, що погоджується з випадками самовільного залишення військової частини, залишав військову частину по причині поганого стану здоров`я, переведення в інший батальйон, його бажанням ночувати вдома, відмовою в наданні йому відпустки. Пояснив про те що, було два випадки залишення ним військової частини, днів залишення військової частини зазначених в обвинувальному акті не оспорював. З приводу останнього випадку, який інкримінується йому як дезертирство, пояснив, що 20.02.2025 він покинув військову частину без мети ухилення від військової служби, дома знаходився приблизно місяць чи два, хотів взяти речі з дому та допомогти матері після смерті вітчиму. Після затримання його працівниками поліції, бажав вирішити питання його переведення з командиром, супротиву при його затриманні не чинив.

Вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України, за обставин, які викладені у обвинувальному акті, підтверджується сукупністю досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів, які оцінені судом з точки зору їх достовірності, належності та допустимості.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан в Україні, який діє до теперішнього часу.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.02.2025, до ЄРДР за № 62025080100001087 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, 23.04.2025 - про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (а.с. 85-87).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 137 від 05.05.2023 ОСОБА_5 зараховано на посаду зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 3-го взводу оперативного призначення 3-щї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення з 05 травня 2023 (а/с 105).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 297 від 05.10.2024 ОСОБА_5 вважати таким, що 05.10.2024 приступив до виконання обов`язків за посадою зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 1-го взводу оперативного призначення 1-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення (а/с 106).

Згідно з витягом до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 324 від 01.11.2024 уважати солдата ОСОБА_5 таким, що 01.11.2024 був відсутній під час перевірки наявності особового складу (а/с 104).

На підставі рапорту т.в.о командира 4 батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_6 від 01.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної № 4639 від 01.11.2024 «Про призначення службового розслідування», вирішено провести службове розслідування стосовно солдата ОСОБА_5 , зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення (т. 1 а.с. 96).

Висновком службового розслідування, проведеного 19.11.2024 начальником секції S-1 штабу 4 батальйону оперативного призначення ОСОБА_7 встановлено, що солдат ОСОБА_5 01.11.2024 самовільно залишив місце служби (а.с. 91-96).

На підставі рапорту т.в.о командира 4 батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_8 від 13.02.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної № 944 від 13.02.2025 «Про призначення службового розслідування», вирішено провести службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби 13.02.2025 солдатом ОСОБА_5 (а.с. 125).

Актом від 19.02.2025 зафіксовано відмову солдата ОСОБА_5 від надання пояснень з приводу самовільного залишення військової частини (а/с 134).

Згідно з витягом до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 46 від 13.02.2025 уважати солдата ОСОБА_5 таким, що 13.02.2025 був відсутній під час перевірки наявності особового складу (а/с 135).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 52 від 18.02.2025 уважати таким, що 18.02.2025 прибув після самовільного залишення військової частини солдата ОСОБА_5 (а/с 136).

Висновком службового розслідування, проведеного 20.02.2025 головним сержантом 4 батальйону оперативного призначення ОСОБА_9 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1039 від 20.02.2025 (а/с 154) встановлено, що солдат ОСОБА_5 20.02.2025 самовільно залишив місце служби (а.с. 149-153).

Згідно з витягом до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 54 від 20.02.2025 уважати солдата ОСОБА_5 таким, що 20.02.2025 був відсутній під час перевірки наявності особового складу (а/с 163).

Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 22.09.2025, ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України затримано 22.09.2025 о 09:00 годин (а/с 173).

Відповідно до медичної характеристики начальника медичного пунку 4-го батальйону оперативного призначення ОСОБА_10 , начальника медичної служби секції тилу ОСОБА_11 , військовослужбовецть військової частини НОМЕР_1 , солдат по мобілізації ОСОБА_5 , перебував під наглядом медичної служби в/ч НОМЕР_1 з моменту зарахування. З 30.11.2023 по 22.12.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «ЩКЗНДП» ЗОР м.Запоріжжя з діагнозом:розлад адаптації, змішаний розлад емоцій та поведінки. 26.05.2024, під час виконання бойового завдання в районі н.п.Новопокровка Запорізької області, отримав поранення внаслідок скиду з дрону, 27.05.2024 був евакуйований до медичної роти в/ч НОМЕР_1 , де знаходився по 03.06.2024 з діагнозом: ВТ.Цефалгічний синдром,тінітус. З 03.06.2024 по 25.06.2024 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «ОКЗНПД та СХЗ» ЗОР мЗапоріжжя з діагнозом:ВТ.Цефалгічний синдром.Тінітус.Розлад адаптації, змішаний розлад емоцій та поведінки. З 21.08.2024 по 26.08.2024 знаходився на амбулаторному лікуванні в ДУ «ТМО МВС України по Запорізькій області» з діагнозом:гостра вертеброгенна люмбалгія». (а/с 144).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 зазначив, що є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , йому відомі випадки самовільного залишення військової частини обвинуваченим, а саме 01.11.2024 він був відсутній на ранковому шикуванні, його розшукували та повертали до військової частини, в лютому 2025 обвинувачений також самовільно на декілька днів покидав військову частину. Втретє ОСОБА_5 залишив військову частину у лютому 2025 року та не повертався тривалий час до військової частини. За кожним випадком його відсутності проводилося службове розслідування.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , та йому відомі 3 випадки самовільного залишення військової частини ОСОБА_5 , а саме 12.02.2025 та 20.02.2025 обвинувачений був відсутній на ранковому шикуванні, його затримувала поліція, та він особисто забирав його під розписку у працівників поліції. ОСОБА_5 відмовлявся виконувати бойові завдання, та не бажав захищати країну. В 2024 році також був випадок його відмови від виконання наказу, від якого він відмовився і втік.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що він є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_5 служив у його підрозділі та неодноразово самовільно залишав військову частину та висловлював своє небажання служити, особисто сам до військової частини він ніколи не повертався, приблизно 2 рази при його поверненні він перебував в алкогольному сп`янінні. Він забирав його з відділу поліції близько 8 разів, а саме в кінці 2024 року та в лютому 2025 року. Останній раз ОСОБА_5 покинув військову частину самовільно та тривалий час його в військовій частині не було.

На підставі сукупності досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів, судом встановлено, що 01.11.2024 та 13.02.2025, солдат ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, та в порушення порядку несення військової служби перебував за межами місця служби в першому випадку до 21.01.2025, в другому до 18.02.2025, чим вчинив кримінальні правопорушення за ознаками самовільного залишення місця служби тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, які суд кваліфікує за ч.5 ст.407 КК України.

Також судом встановлено, що 20.02.2025, солдат ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до моменту його затримання, - 22.09.2025, яке кваліфікується судом за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто, самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 408 КК України, виходячи з наступного.

Відповідно до правової позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 01.12.2022 у аналогічній справі № 297/2178/21, об`єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.

З об`єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Для наявності складу дезертирства не має значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини, не з`явлення на службу, або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини або не з`явлення на службу приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини чи нез`явлення на службу може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

Кваліфікуючими ознаками дезертирства, у тому числі, є вчинення його в умовах воєнного стану.

З огляду на докази, здобуті у даному кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду, пояснення самого обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені діючим законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме дезертирство, яке по своїй суті є переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління, з метою ухилення від проходження військової служби.

Про ухилення ОСОБА_5 від проходження військової служби свідчить те, що він залишив місце служби, а саме місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ і протягом тривалого часу, з 20.02.2025 по 22.09.2025, не вжив будь-яких заходів для повернення до місця несення служби, поки його не було затримано та доставлено до органу досудового слідства. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався повернутись до військової служби через певний час.

Вказані обставини свідчать про те, що самовільне ухилення обвинуваченого від військової служби було перервано саме у зв`язку із його затриманням, а не у зв`язку із його добровільним поверненням до військової служби, тобто протиправні дії ОСОБА_5 щодо дезертирства були припинені не з його волі.

Суд вважає доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не мав на меті ухилятися від військової служби такими, що не підтверджуються жодними доказами сторони захисту, та не впливають на висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого. Посилання обвинуваченого на те, що він за станом здоров`я не міг нести військову службу також ніякими документальними медичними доказами не підтверджені. Крім того, відсутні докази сторони захисту в підтвердження того факту, що знаходячись за межами місця служби в період з 01.11.2024 по 21.02.2025, з 13.02.2025 по 18.02.2025, з 20.02.2025 по 22.09.2025 обвинувачений звертався до медичних установ з приводу надання йому медичної допомоги.

Оскільки, стаття 401 КК України визначає, що відповідальність за ст. 408 КК України може нести лише вичерпне коло осіб, визначених цим законом, в тому числі військовослужбовці Збройних сил України. Відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці - це особи, що проходять військову службу. Тобто, військовослужбовцем вважається особа, що проходить військову службу. Виходячи з цього, ОСОБА_5 починаючи з 05.05.2023 зарахований в списки особового складу частини на всі види забезпечення військовозобов`язаних, які призвані із запасу для комплектування підрозділів військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», призначений на посаду зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 3-го взводу оперативного призначення 3-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення. Отже на момент вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_5 був суб`єктом вказаного діяння.

Відповідно до положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий, вчинив тяжкий та особливо тяжкий злочин проти встановленого порядку несення військової служби в умовах введеного в Україні воєнного стану, не одружений, на утриманні дітей не має, є військовослужбовцем, за місцем несення служби згідно зі службовою характеристикою характеризується посередньо, під наглядом лікаря-нарколога або лікаря-психіатра не перебуває, має ряд захворювань.

Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнає те, що ОСОБА_5 щиро розкаявся, висловив жаль з приводу вчинених діянь, усвідомив протиправність своєї поведінки, висловив бажання і надалі продовжити військову службу після проходження медичного обстеження військово-лікарською комісією.

Обставин, що обтяжує покарання, судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, пом`якшуючої покарання обставини, беручи до уваги, що вчинений обвинуваченим військовий злочин в умовах воєнного стану свідчить про відсутність у останнього бажання до проходження подальшої служби у Збройних Силах України, та як наслідок, може призвести до вчинення ним нових військових злочинів в умовах воєнного стану, суд доходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, а тому вважає за доцільне визначити ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі на мінімальний строк, визначений санкціями ч. 5 ст. 407, ч.4 ст.408 КК України, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Суд при призначенні покарання також виходить із положень ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі Дисциплінарний статут ЗС України), військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України.

Виходячи з ситуації, яка існує у країні, на думку суду, поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 суттєво знижує рівень військової дисципліни та боєготовність Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах сьогодення є критично неприпустимим.

При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, враховуючи обраний йому судом вид покарання та існування ризиків ухилення від виконання вироку суду, слід залишити без змін до набрання вироком суду законної сили.

Враховуючи те, що згідно з протоколом затримання, ОСОБА_5 було затримано 22.09.2025 о 09:00 годин за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.407, ч. 4 ст. 408 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2025, обвинувачений утримувався під вартою, строк відбування ним покарання слід рахувати саме з 22.09.2025, а строк попереднього ув`язнення обвинуваченого слід зарахувати в строк відбуття покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 369, 373, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч. 4 ст. 408 КК України, і призначити йому покарання:

-за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років;

-за ч.4 ст.408 КК України у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років один місяць.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років один місяць.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту його затримання, з 22 вересня 2025 року.

Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком суду законної сили залишити без змін.

Зарахувати ОСОБА_5 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 22.09.2025 року по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою – з моменту вручення копії вироку.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя ОСОБА_1