Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №739/1493/19 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 січня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/1493/19

Головуючий у першій інстанції - Кочура О. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/99/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Семенівська державна нотаріальна контора Чернігівської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявлені вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, що складається з будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями і спорудами. Зазначала, що ОСОБА_4 був непрацездатним та мав інвалідність третьої групи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з 1986 року, а з 2016 року - був особою з інвалідністю ІІ групи в зв`язку з ураженням опорно-рухового апарату (облітеруючим атеросклерозом судин нижніх кінцівок, що призвів до гангрени правої ноги з її подальшою ампутацією в 2016 році), отже спадкодавець потребував соціально-побутового патронажу та отримував пенсію по інвалідності.

ОСОБА_3 указала, що прийняла спадщину після смерті чоловіка згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки проживала разом з ним. Також із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернувся син померлого - ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 посилалася на те, що спадкодавець тривалий час перебував у безпорадному стані у зв`язку з тяжкою хворобою та каліцтвом і потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Певний час таку допомогу надавала сама позивачка, проте у 2011 році захворіла на цукровий діабет, у 2018 році їй було проведено ампутацію нижньої кінцівки 2/3 голені, отже внаслідок хвороби ОСОБА_3 стала непрацездатною, є особою з інвалідністю ІІ групи.

Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 після конфлікту з батьком відмовився надавати йому будь-яку допомогу (фінансову, а також у здійсненні догляду), мотивуючи це відсутністю синовніх почуттів. Надалі відповідач не підтримував спілкування зі спадкодавцем, не відвідував його під час перебування у лікувальному закладі, у тому числі в період перебігу тяжкого захворювання, а також відмовився брати участь у похованні батька.

Уважає, що ухилення ОСОБА_2 від надання ОСОБА_4 допомоги полягало у відмові відповідача брати участь у придбанні необхідних лікарських засобів та здійснювати догляд за хворим за відсутності у спадкодавця інших дітей, у зв`язку з чим він потребував сторонньої допомоги та догляду саме з боку відповідача.

ОСОБА_2 , знаючи та усвідомлюючи стан здоров`я і потреби батька, не взагалі виявляв до нього зацікавленості: після виникнення конфлікту жодного разу не відвідав його, не цікавився станом здоров`я та не надавав будь-якої допомоги.

Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29 березня 2021 року у зв`язку зі смертю позивачки замінено ОСОБА_3 на її спадкоємця та правонаступника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та залучено до участі у справі її законного представника - ОСОБА_5 (а.с. 78).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 досягла повноліття.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов.

Доводи апеляційної скарги зводяться до тверджень про помилковість висновку суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог.

Скаржниця зазначає, що суд, правильно встановивши наявність у ОСОБА_4 тяжкого захворювання та факт тривалого припинення спілкування між ним і ОСОБА_2 , водночас уникнув належної оцінки характеру відносин між відповідачем і спадкодавцем з огляду на покладений на відповідача СК України обов`язок надавати допомогу батькові.

Наголошує на тому, що поведінка ОСОБА_2 свідчила про свідоме та винне невиконання ним обов`язку щодо надання допомоги батькові.

Указує, що ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_6 засвідчили, що відповідач ствердно зазначив, що не вважає спадкодавця батьком та заборонив звертатися до нього за будь-якою допомогою. Заявивши у такий спосіб про розрив родинних стосунків, ОСОБА_2 послідовно дотримувався відповідної лінії поведінки: відмовився від будь-яких контактів із батьком, попри неодноразові прохання останнього про зустріч, не надавав йому допомоги та відмовився брати участь у похованні.

Скаржниця вважає, що зазначені обставини у сукупності є переконливим доказом свідомого невиконання відповідачем обов`язків щодо забезпечення підтримки та допомоги батькові. Посилається також на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки відносинам між відповідачем і спадкодавцем та фактично замовчав покази свідка, які, на її думку, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У наданому відзиві ОСОБА_2 , не погодившись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Обґрунтовуючи доводи відзиву, сторона відповідача зазначає про те, що позивач не навела переконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця у допомозі саме від ОСОБА_2 , отже судом об`єктивно не встановлено ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, а також його безпорадного стану.

ОСОБА_2 указує, що умови проживання і стан здоров`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дозволяли їм брати під опіку до прийомної сім`ї неповнолітніх, у тому числі й свідка ОСОБА_6 , яка після досягнення повноліття продовжувала проживати в родині та здійснювала догляд за ОСОБА_4 . Стверджує, що за умови потреби ОСОБА_4 у постійному сторонньому догляді та обов`язковості сторонньої допомоги, орган опіки та піклування не надав би позитивний висновок про можливість виконання ним обов`язків опікуна. Також за умови неналежного матеріального забезпечення родини або незадовільних матеріально-побутових умов подружжя ОСОБА_7 не могло б набути статус опікунів щодо кількох неповнолітніх осіб.

Зазначає, що захворювання «цукровий діабет» віднесено до Переліку категорій захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби відпускаються безоплатно. Крім того, родині Сузіків виділялася матеріальна допомога з місцевого бюджету, вони отримували пенсії та допомоги, отже спадкодавець не потребував матеріальної чи іншої допомоги.

ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції враховано покази свідка ОСОБА_6 , їх повністю відтворено у рішенні і потреба у повторному прослуховуванні відсутня. Відсутність відповідача на похованні спадкодавця не є підставою для усунення його від права на спадкування і не має правового значення для вирішення спору.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , її представника - адвоката Костюченка В.К., ОСОБА_2 та його представника - адвоката Павленко О.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано належних і допустимих доказів того, що спадкодавець чи позивачі за життя ОСОБА_4 звертались до відповідача з проханням про допомогу, догляд та утримання, від надання яких спадкоємець ухилився.

Районний суд указав, що допитані свідки не зазначили конкретні обставини ухилення ОСОБА_4 від надання допомоги батьку, підтвердивши, що спадкодавець та відповідач ОСОБА_2 дійсно не спілкувались, однак ця обставина не може бути підставою для постановлення рішення про усунення від права на спадкування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 1994 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 06 травня 2005 року (а.с. 3).

Згідно з довідкою сімейного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Новгород-Сіверський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Новгород-Сіверської районної ради Чернігівської області, ОСОБА_4 , 1951 року народження, перебував на «Д» обліку з приводу захворювань: Т х ІІ ст. стч ризик 3 з ІХС, дифузний кардіосклероз СН ІІ ЗЧМТ. Церебросклероз ХНМК ІІ-ІІІ ст. Облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок. Стан після ампутації правої н/ кінцівки (2016). Ампутаційна культя в/з правого стегна. З 1986 року - інвалід ІІІ гр. З 2016 року - інвалід ІІ гр. по захворюванню (а.с. 6).

21 жовтня 2015 року ОСОБА_4 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату, безтерміново. За висновком він потребував соціально-побутового патронажу, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 027070 від 21 жовтня 2015 року (а.с. 5).

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 22 серпня 2019 року № 434 у зв`язку з інвалідністю ОСОБА_4 отримував пенсію, сукупний розмір якої за період з лютого 2016 року по лютий 2019 року становить 56 334,57 грн. (а.с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 4).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , який спадкодавець набув на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 1987 року (а.с.15-16). За даними Спадкового реєстру ОСОБА_4 заповіт та/або спадковий договір не укладалися, що підтверджується інформаційною довідкою від 30 травня 2025 року № 81369750 (а.с. 162).

Приватним нотаріусом Новгород-Сіверського районного нотаріального округу Чернігівської області Шик А.Л. заведено спадкову справу № 118/2019, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією від 03 червня 2025 року № 140/01-16 (а.с. 161, 163).

ОСОБА_3 з 15 липня 2008 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-13).

Згідно з копією Виписного епікризу, ОСОБА_3 хворіла на цукровий діабет, 1 тип, важка форма, постійно отримувала замісну інсулінотерапію. У 2018 році їй проведено ампутацію лівої нижньої кінцівки 2/3 голені, перебіг діабету важкий з розвитком множинних ускладнень (а.с. 8).

У зв`язку із загальним захворюванням з ураженням опорно-рухового апарату ОСОБА_3 з 01 липня 2019 року встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 497601 від 03 липня 2019 року (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла (а.с. 57).

Відповідно до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Новгород-Сіверського районного нотаріального округу Шик А.Л. від 05 травня 2020 року, ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_1 (а.с. 58).

Приватним нотаріусом Новгород-Сіверського районного нотаріального округу Чернігівської області Шик А.Л. до майна померлої ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 50/2021 за заявою ОСОБА_1 . Інших спадкоємців по справі немає (а.с. 75).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною 5 статті 1224 ЦК України визначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Положення цієї статті поширюється на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за позовом заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16.

Тобто для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідачів, останні мали можливість її надати, проте ухилялися від обов`язку щодо її надання.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Звернувшись з позовом, ОСОБА_3 , а надалі ОСОБА_1 , посилалися на те, що відповідач, маючи можливість та обов`язок, як син померлого, не надавав спадкодавцю будь-якої допомоги, якої ОСОБА_4 потребував у зв`язку з тяжким захворюванням та відсутністю коштів, не цікавився його життям і не брав у ньому участь, що відповідно до ч. 3 ст. 1224 ЦК України є підставою для усунення його від права на спадкування. Позивачка вказувала, що батько відповідача потребував допомоги, про що неодноразово повідомляв сина, проте ОСОБА_2 від надання допомоги ухилявся.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність доводів позову щодо ухилення відповідача від надання батьку допомоги, вчинення неправомірних дій щодо нього, які би свідчили про протиправну поведінку ОСОБА_2 , свідомого нехтування сином свого обов`язку, визначеного ст. 172, 202 СК України з піклування та утримання непрацездатного батька.

При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що покази допитаних в ході розгляду справи свідків не доводять винної поведінки ОСОБА_2 , його умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю. Ці покази не можуть бути єдиною та безумовною підставою для задоволення позову, оскільки самі по собі без надання інших належних доказів беззаперечно не свідчать про ухилення відповідача від піклування та утримання спадкодавця.

Суд апеляційної інстанції ураховує також те, що спадкодавець ОСОБА_4 не скористався гарантованим законом правом на стягнення з відповідача аліментів на своє утримання та, за необхідності, додаткових витрат, в судовому порядку. Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_4 до відповідача за допомогою, відтак існування в його бездіяльності умислу не доведено.

Крім того, під час допиту свідків, однією з яких була ОСОБА_6 , у суді першої інстанції з`ясовано, що подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 створили прийомну сім`ю та протягом тривалого часу виховували кількох неповнолітніх дітей, що свідчить на користь доводів відповідача про відсутність доказів скрутного майнового стану спадкодавця, його існування у стабільному сімейному середовищі та відповідне матеріальне забезпечення.

Зокрема, прийомними батьками в Україні можуть бути працездатні подружжя або окремі особи, які не перебувають у шлюбі, добровільно взяли на виховання від 1 до 4 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, пройшли навчання та мають відповідні житлові умови. При цьому прийомною сім`єю не можуть бути особи, обмежені у дієздатності або визнані недієздатними; особи, позбавлені батьківських прав (якщо ці права не були поновлені); особи, які за станом здоров`я не можуть виконувати обов`язки з виховання дітей; особи, які раніше були прийомними батьками, але з їхньої вини сім`ю було розформовано. Діяльність прийомної сім`ї регулюється СК України та Положенням про прийомну сім`ю, затвердженим постановою Кабінету міністрів України 26 квітня 2002 року №565.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з доводами ОСОБА_2 про відсутність підстав для висновку про скрутний матеріальний стан спадкодавця та наявність потреби у систематичній фінансовій допомозі від сина. Доводи позову про зворотне не підтверджені належними та допустимими доказами і ґрунтуються виключно на припущеннях, що обґрунтовано не взято районним судом до уваги.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці про те, що суд, вирішуючи спір, дав неправильну оцінку показам свідків, оскільки самі лише твердження особи про те, що відповідач розірвав родинні стосунки з батьком, відмовився від контактів з ним, не підкріплені іншими належними та допустимими доказами у справі, не можуть бути підставою для висновку про умисне ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю. Як правильно указав суд першої інстанції, свідки у суді підтвердили бажання батька за життя спілкуватись із відповідачем, проте не зазначали, що спадкодавець звертався до сина за допомогою. Відмова відповідача брати участь у похованні не може бути підставою для усунення його від права на спадкування, а є підставою для відшкодування таких витрат у судовому порядку відповідно до вимог ст. 1232 ЦК України, про що також зазначено у рішенні.

При вирішенні спору районним судом надано належну та повну оцінку як характеру відносин між відповідачем і спадкодавцем, так і показам допитаних свідків, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Його зміст свідчить про те, що суд дослідив сукупність зібраних у справі доказів, оцінив їх відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання скаржниці на те, що суд фактично замовчав покази свідка, є безпідставними, оскільки у рішенні наведено мотиви, з яких їх відхилено: ураховуючи їх суб`єктивність, похідність від пояснень сторони та неузгодження з іншими доказами у справі.

Водночас апеляційна скарга не містить доводів про порушення судом правил оцінки доказів чи неправильного застосування норм матеріального або процесуального права, а зводиться до незгоди скаржниці з висновками суду першої інстанції та спроби переоцінити проаналізовані судом першої інстанції докази та обставини справи.

Судом першої інстанції правильно установлено, що матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю та потреби у допомозі саме від ОСОБА_2 .

Установивши відсутність сукупності обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін, новий розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова