Вирок від 01 лютого 2026 р. у справі №688/3487/24 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/3487/24

Провадження № 11-кп/820/69/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Хмельницькому в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника начальника відділу Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2025 року у кримінальному провадженні №12024244000000747, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 травня 2024 року, яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Житомир, Житомирської області, з повною загальною середньою освітою, одруженого, з інвалідністю 3 групи, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Богунського районного суду Житомирської області від 31.03.2021 року за ч. 2 ст. 186, ч.4 ст.70 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 119 КК України, та

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2025 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 119 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 5 (шість) місяців.

На підставі ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано не відбуте покарання за вироком Богунського районного суду Житомирської області від 31.03.2021 року, і за сукупністю вироків визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у сумі 300 000 (триста тисяч) грн.; на користь Національної служби здоров`я України кошти в сумі 16 408 (шістнадцять тисяч чотириста вісім) грн.. 08 коп. на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_11 , які ухвалено перерахувати в дохід Державного бюджету України; на користь Шепетівської міської ради Хмельницької області грошові кошти у сумі 2565 (дві тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 24 коп. витрат, понесених на лікування потерпілого ОСОБА_11 від кримінального правопорушення, які ухвалено перерахувати в дохід місцевого бюджету.

Відповідно до вироку суду, 03 травня 2024 близько 17.30 год. ОСОБА_8 , відбуваючи покарання у державній установі «Шепетівська виправна колонія (№98)», розташованої за адресою: вул. Тараса Шевченка, 60, с. Климентовичі, Шепетівського району Хмельницької області, перебуваючи у кімнаті відпочинку в секторі середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, під час сварки із засудженим ОСОБА_11 , яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, не маючи умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, не бажаючи та не передбачаючи можливості настання смерті засудженого ОСОБА_11 , хоча повинен був і міг це передбачити, завдав останньому один удар дерев`яною палицею у задню ділянку внутрішньої поверхні правого передпліччя, один удар в ділянку задньої поверхні правого ліктьового суглобу, один удар в ділянку задньої поверхні правого плеча, один удар в ділянку тильної поверхні правої кисті, один удар в ділянку задньої поверхні лівого передпліччя та один удар в праву лобно-тім`яну ділянку голови, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_11 втратив рівновагу та впав на підлогу.

Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_11 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: а)синця на задньо-внутрішній поверхні правого передпліччя, синця на задній поверхні правого ліктьового суглобу, синця на задній поверхні правого плеча, чотирьох саден на тильній поверхні правої кисті, синця на задній поверхні лівого передпліччя, які в сукупності відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості та у причинному зв`язку із настанням смерті не перебувають; б) закритої черепно-мозкової травми із поверхневою раною в правій лобно-тім`яній ділянці голови, забоєм правої півкулі головного мозку, крововиливами під м`яку оболонку в шлуночок мозку, яке відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечне для життя в момент спричинення та в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого ОСОБА_11 15.05.2021 у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Шепетівської багатопрофільної лікарні».

Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч.1 ст. 119 КК України - вбивство, вчинене через необережність.

Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_8 обвинувачувався в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

На зазначений вирок заступник начальника відділу Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомир від 31.03.2021, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі.

Вважає, що вирок підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Зокрема, судом не у повній мірі враховано показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та обвинуваченого ОСОБА_8 , висновки судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_11 №118 від 13.06.2024, №122 від 13.06.2024, №169 від 26.07.2024 та показання експерта ОСОБА_14 .

Так, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з приводу механізму заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 повідомили, що після того, як ОСОБА_11 виставив руки, то ОСОБА_8 дерев`яною палицею вдарив декілька разів по них, після чого ОСОБА_11 підняв руки та закрив ними голову. ОСОБА_8 ще раз вдарив по руках, але потрапив в голову.

З приводу механізму заподіяння тілесних ушкоджень, обвинувачений

ОСОБА_8 повідомив, що після того, як ОСОБА_11 протягнув свої руки вперед, він палицею завдав по них 2-3 удари, а коли потерпілий підняв руки і закрив ними голову, то він продовжував бити по них палицею і випадково один раз вдарив по голові. Від вказаного удару потерпілий впав на підлогу.

Згідно вищевказаних висновків експерта, за результатами проведення

судово-медичнихекспертиз трупа ОСОБА_11 , у останнього виявлено такі тілесні ушкодження, які могли утворитись в швидкій послідовності одне за одним.

На підтвердження умислу на заподіяння ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень свідчить взаємне розташування обвинуваченого та потерпілого під час спричинення тілесних ушкоджень - один навпроти іншого, а також кількість встановлених у ході проведення судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_11 тілесних ушкоджень: синця на задньо - внутрішній поверхні правого передпліччя, синця на задній поверхні правого ліктьового суглобу, синця на задній поверхні правого плеча, чотирьох саден на тильній поверхні правої кисті, синця на задній поверхні лівого передпліччя, які утворились від щонайменше п`яти - шести травмуючих дій тупого твердого предмета, яким могла бути дерев`яна палиця та закрита черепно-мозкової травми із поверхневою раною в правій лобно-тім?яній ділянці голови, забоєм правої півкулі головного мозку, крововиливами під м?яку оболонку в шлуночок мозку, яке утворилось від щонайменше однієї ударної травмуючої дії тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею довгастої форми, яким могла бути дерев?яна палиця, які могли утворитись в швидкій послідовності одне за одним.

На підтвердження цього також свідчить локалізація та механізм спричинення тілесних ушкоджень на поверхнях кінцівок потерпілого, які могли утворитись при самозахисті, тобто вказані тілесні ушкодження на задньо-внутрішніх та задніх поверхнях частин рук потерпілого виникли саме від ударів ОСОБА_8 дерев?яною палицею по них, коли потерпілий перебував у положенні стоячи, сидячи чи близьких до них та прикривав ними свою голову ще до нанесення йому ОСОБА_8 останнього удару палицею.

Згідно показань допитаних свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та обвинуваченого ОСОБА_8 , саме від останнього заданого ОСОБА_8 удару дерев`яною палицею, який прийшовся ОСОБА_11 у голову, вказана палиця переломилась навпіл, а потерпілий впав на підлогу.

Спричинене внаслідок цього удару тілесне ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми із поверхневою раною в правій лобно-тім?яній ділянці голови, забоєм правої півкулі головного мозку, крововиливами під м`яку оболонку в шлуночок мозку, було нанесено зверху вниз з достатньою силою, а дерев?яна палиця при цьому ударі не могла відскочити від руки ОСОБА_11 і спричинити вищевказане тілесне ушкодження.

Прокурор вважає, що при цьому обвинувачений об?єктивно усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді шкоди здоров?ю внаслідок нанесення з достатньою силою ударів дерев?яною палицею в область життєвоважливого органу потерпілого - голови, яку останній прикривав руками, хоча можливо в силу суб?єктивних чинників, і не конкретизував у той момент у своїй свідомості якою саме буде така шкода. Саме внаслідоктаких дій ОСОБА_8 потерпілому завдано тяжке тілесне ушкодження, небезпечнедля життя в момент його спричинення, та яке призвело до його смерті.

У той же час, як зазначено у правових позиціях Верховного суду у справах №689/332/18 від 19.11.2019 та №456/4000/21 від 21.03.2024, незалежно від того чи є такий умисел прямий або непрямий, особа має нести відповідальність за фактично заподіяну шкоду.

За таких обставин, змінивши правову кваліфікацію кримінально караного діяння з ч. 2 ст. 121 КК України на ч.1 ст.119 КК України, судом допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.121 КК України,з наведених в апеляційній скарзі підстав.

Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги прокурора, просили відмовити у їх задоволенні, вирок суду залишити без змін.

Потерпіла ОСОБА_10 та її представник- адвокат ОСОБА_16 були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, щозгідно з частиною 4 статті 405 КПК України не перешкоджає апеляційному розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, допитавши обвинуваченого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_12 , частково дослідивши письмові докази кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви суду

Положення статті 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких одне з завдань - це забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі статтями 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимогКонституціїУкраїни, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвалюючи вирок, суд, у відповідності до статті 368 КПК України, серед іншого повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги,але вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 119 КК України, а саме у вбивстві, вчиненому через необережність.

Разом з тим органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК України, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Проте під час судового розгляду суд першої інстанції перекваліфікував дії ОСОБА_17 з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 КК України, дійшовши висновку, що ОСОБА_8 розумів, що його протиправна дія могла мати наслідки, проте не передбачав (хоча міг і повинен був це зробити), що подальший розвиток подій призведе до загибелі потерпілого під час ударів палицею, тобто суд першої інстанції зазначив про недоведеність наявності в обвинуваченого будь-якого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому і те, що він свідомо припускав настання наслідків у виді смерті потерпілого.

У поданій апеляційній скарзі прокурор оскаржує висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 119 КК України, оскільки вважає, що дії ОСОБА_8 повинні бути кваліфіковані за ч.2 ст. 121 КК України, оскільки його вина в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілогодоведена матеріалами кримінального провадження, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки та внаслідок чого неправомірно перекваліфікував дії обвинуваченого з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 України.

Колегія суддів вважає слушними доводи прокурора.

При визнанні ОСОБА_8 винним у вчиненні вбивства через необережність, суд першої інстанції послався на досліджені під час судового розгляду докази - показання самого обвинуваченого ОСОБА_8 , покази свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , показання експерта ОСОБА_14 , письмові докази, зокрема протоколи огляду місця події з фото-таблицями від 03.05.2024, від 04.05.2024, від 15.05.2024, в тому числі із оглядом трупа, протоколи слідчих експерименту від 20.05.2024 за участю свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , а також на протокол слідчого експерименту з ОСОБА_8 від 25.06.2024, висновки проведених у кримінальному провадженні експертиз.

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України не визнав та показав, що відбуває покарання у Шепетівській виправній колонії. 03.05.2024 побачив, як засуджений ОСОБА_11 вкрав його згущене молоко. Раніше у неприязних відносинах вони не перебували. Виявивши крадіжку, він запропонував ОСОБА_11 розмову в кімнаті відпочинку. За неформальними правилами засуджених, за крадіжку засуджені караються ударами по руках. ОСОБА_11 попросив його вдарити по руках, але нікому не розповідати про його вчинок. При цьому у кімнаті їх розмову чули й інші засуджені ОСОБА_13 , ОСОБА_12 . У кімнаті біля підвіконня ОСОБА_8 взяв уламок від старої швабри, а ОСОБА_11 став під стіною та протягнув руки вперед. ОСОБА_8 завдав 2-3 удари по руках, а потім ОСОБА_11 руки підняв та закрив ними голову, продовжуючи бити по руках, він випадково один раз вдарив по голові. Від цього удару ОСОБА_11 обмочився, втратив рівновагу та впав на підлогу. Він відразу перестав його бити, разом з іншими засудженими посадили його на лавку, йому стало гірше, інші засуджені відвели його до ліжка та покликали фельдшера. Через декілька днів ОСОБА_11 помер у лікарні колонії. Наміру бити по голові чи інших частинах тіла в нього не було. Все сталося швидко та влучення по голові сталося випадково. Вказує, що в його діях не було умислу на спричинення ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, вдарив по голові випадково, однак визнає, що діяв з необережності, у чому щиро розкаявся.

Свідок ОСОБА_12 суду показав, що відбуває покарання в Шепетівській виправній колонії, у відділенні №12, товаришував з ОСОБА_11 ОСОБА_8 та ОСОБА_11 теж відбували покарання у цьому відділенні, у неприязних відносинах вони не перебували. В травні 2024 року ОСОБА_11 вкрав з тумбочки ОСОБА_8 згущене молоко і з цього приводу між ними виник конфлікт в кімнаті для відпочинку. Він дивився телевізор, коли до кімнати зайшли ОСОБА_8 з ОСОБА_11 . Чув, як ОСОБА_18 сказав ОСОБА_19 , щоб той не розповідав про крадіжку іншим засудженим, для залагодження проблеми запропонував покарати його шляхом заподіяння ударів палицею по руках та вибачився перед ОСОБА_19 . На підвіконні лежав зламаний держак від швабри (частина від ручки). ОСОБА_18 виставив руки і ОСОБА_19 вдарив цією палицею декілька разів по руках, потім ОСОБА_18 підняв руки та закрив ними голову, ОСОБА_19 ще раз вдарив по руках, але потрапив в голову, скоріше за все, що випадково. Після удару в голову, ОСОБА_18 присів і побиття припинилося. Бачив садно у потерпілого на голові.

Свідок ОСОБА_13 показав суду, що відбуває покарання в Шепетівській виправній колонії, у відділенні №12, працює днювальним. ОСОБА_8 та ОСОБА_11 теж відбували покарання у цьому відділенні, у неприязних відносинах вони не перебували. В травні 2024 року ОСОБА_11 вкрав у ОСОБА_8 згущене молоко і з цього приводу виник конфлікт між ними в кімнаті для відпочинку. Коли він зайшов до кімнати, то побачив, як ОСОБА_8 тримав у руці палицю, якою 2-3 рази вдарив по руках ОСОБА_11 . Бачив, як ОСОБА_11 махав руками, останній удар був по голові. ОСОБА_8 стояв з правого боку від потерпілого та завдавав удари з боку. Після удару в голову ОСОБА_11 присів і побиття припинилося. Бачив садно на голові потерпілого. ОСОБА_11 йому розповів, що сам винен та запропонував вдарити його по руках. Палиця тріснула під час побиття.

Свідок ОСОБА_15 суду показав, що відбуває покарання в Шепетівській виправній колонії, у відділенні №12. ОСОБА_8 та ОСОБА_11 теж відбували покарання у цьому відділенні, у неприязних відносинах вони не перебували. В травні 2024 року зайшовши в кімнату для відпочинку, він побачив сидячого на підлозі ОСОБА_11 з садном на голові, а біля нього ОСОБА_8 з поламаною палицею в руках, а також ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , підчас побиття ОСОБА_11 він не був присутній.

Під час проведення слідчих експериментів свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також обвинувачений ОСОБА_8 підтвердили свої показання та на місці події на манекені продемонстрували механізмзаподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , кількість ударів.

При цьому свідок ОСОБА_12 показував, що ОСОБА_20 витягнув руки перед собою, ОСОБА_21 почав завдавати дерев`яною палицею удари по руках ОСОБА_22 , той від болі став прикриватися руками, а ОСОБА_21 продовжував нанесення ударів по руках, від ударів палиця зіскочила від руки і удар прийшовся в голову потерпілому, після чого все припинилося.

Як вбачається з висновків судово-медичного експерта №118 від 15.05-13.06.2024, №122 від 23.05-13.06.2024, №169 від 06.07-26.07.2024, виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді:

-закритої черепно-мозкової травми із поверхневою раною вправій лобно-тім`яній ділянці голови, забоєм правої півкулі головного мозку, крововиливах: під м`яку оболонку та в шлуночки мозку утворилося від, щонайменше, однієї ударної травмуючої дії тупого твердого предмета з обмеженоютравмуючоюповерхнею довгастої форми, яким могла бути дерев`яна палиця, могло виникнути в строк та за обставин, вказаних в постановах, в сукупності має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент його спричинення, а в даному випадку, що призвело до смерті.

- синця на задньо-внутрішній поверхні правого передпліччя, синця на задній поверхні правого ліктьового суглобу, синця на задній поверхні правого плеча, чотири садна на тильній поверхні правої кисті, синця на задній поверхні лівого передпліччя утворилисьвід, щонайменше п`яти-шести травмуючи дій тупого твердого предмета (предметів), яким могла бути дерев`яна палиця, могли виникнути в строк та за обставин, вказаних в постановах, кожне окремо та в сукупності відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості по відношенню до живої людини та в причинному зв`язку із настанням смерті не перебувають.

Всі ушкодження, що виявлені на тілі трупа ОСОБА_11 , могли утворитися в швидкій послідовності одне за одним. Тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на поверхнях верхніх кінцівок, могли утворитися при самозахисті. Під час отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_11 міг перебувати в положеннях стоячи, сидячи або близьких до них. Смерть ОСОБА_11 настала від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась забоєм головного мозку та крововиливами під м`яку мозкову оболонку, що призвело до набряку та набухання головного мозку.

Тілесні ушкодження, що мали місце у ОСОБА_11 могли виникнути внаслідок нанесення йому ударів дерев`яною палицею сторонньою особою, за обставин вказаних підозрюваним ОСОБА_8 в ході проведення допиту від 25.06.2024 та слідчого експерименту із застосуванням відеозапису від 25.06.2024, та свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 в ході проведення їх допиту від 16.05.2024 та слідчого експерименту із застосуванням відеозапису від 20.05.2024.

Дослідивши у сукупності усі обставини події та наявні в справі докази, суд першої інстанції дійшов висновкупро перекваліфікацію діянь обвинуваченого ОСОБА_8 з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 КК України, оскільки вважав, що в діях обвинуваченого є саме злочинна недбалість, яка виразилася у тому, що останній не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, що сторона обвинувачення не надала суду доказів щодо наявності в обвинуваченого будь-якого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і те, що він свідомо припускав настання наслідків у виді смерті потерпілого, тобто діяв з непрямим умислом.

При визнанні ОСОБА_8 винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України, суд першої інстанції, з огляду на характер та послідовність дій обвинуваченого, який цілеспрямовано не завдавав ударів у голову та інші життєво важливі органи, тобто не мав умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій чи непрямій формі, причини виникнення конфлікту, його тривалість, спосіб заподіяння тілесних ушкоджень, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, дійшов висновку, що в діях обвинуваченого була саме злочинна недбалість, передбачена ч.3 ст.25 КК України, а не невизначений (неконкретизований) умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, як про це наголошувала сторона обвинувачення, оскільки, як було встановлено, ОСОБА_8 розумів, що його протиправна дія могла мати наслідки, проте не передбачав (хоча міг і повинен був це зробити), що подальший розвиток подій призведе до загибелі потерпілого під час нанесення ударів палицею.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, проте висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, наслідком стало неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Так, під час судового розгляду встановлено, що саме діями обвинуваченого ОСОБА_8 . ОСОБА_11 спричинені тілесні ушкодження, в тому числі і тяжке, що спричинило смерть потерпілого, що не оскаржується сторонами кримінального провадження та визнається стороною захисту.

Надаючи оцінку доводамапеляційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію судом першої інстанції вказаних дій ОСОБА_8 , що дії останнього необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину - суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Розмежування кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 121 КК України, тобто умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого і ч.1 ст. 119 КК України, тобто вбивства, вчиненого через необережність здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

За нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК)

з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).

Кримінальна відповідальність за ч.2 ст.121 КК настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Усталеною судовою практикою визначено, що розмежування складів злочинів, передбачених ч.2 ст.121 та ч.1 ст.119 КК, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між собоюта із вчиненим суспільно небезпечним діянням.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого(похідні наслідки). За таких обставин суб`єкт злочину усвідомлює можливість настання кінцевого наслідку (смерть потерпілого) в результаті заподіяних тілесних ушкоджень.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.

Саме такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня2024 року у справі № 456/4000/21, від 12 серпня 2024 року у справі № 369/1746/22.

Між тим, суд першої інстанції, дослідивши всі докази, надані суду під час судового розгляду кримінального провадження та вважаючи недоведеним вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, не дав належної оцінки кожному з досліджених доказів, не навів переконливих аргументів, які б надавали розумне пояснення встановленим фактичним обставинам, зокрема показам обвинуваченого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 щодо характеру та способу нанесення ударів ОСОБА_11 , висновкам судово-медичних експертиз щодо наявним тілесним ушкодженням та кількості нанесених ударів, та дійшов хибного висновку, щозавдаючи під час конфлікту потерпілому удари дерев`яною палицею по руках, обвинувачений не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (удару в голову і внаслідок цього спричинення тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть), хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи з більшою обачністю, що смерть потерпілого ОСОБА_11 настала від необережних дій ОСОБА_8 , тобто дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч.1 ст. 119 КК України.

Колегія суддів, дослідивши у сукупності зібрані докази у цьому провадженні, дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставної перекваліфікаціїдії обвинуваченого ОСОБА_8 з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 КК України, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і зібраним доказам в їх сукупності, у зв`язку з чим вирок підлягає скасуванню.

Підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (частина 1 статті 409 КПК України).

При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд апеляційної інстанції має керуватися статтями 410-414 КПК України.

Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, тобто суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог ч.1 ст.409, ст.411, 413 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до вимог статті 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції.

У ч. 2 ст.23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (постанова Верховного Суду у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).

Зазначене не зобов`язує суд апеляційної інстанції до виконання приписів ч.3 ст.404 КПК України та повторного дослідження всіх доказів у даному кримінальному провадженні. Це кореспондується зі змістом правової позиції Верховного Суду, сформованої 11.11.2020 у справі № 658/278/15-к.

З метою перевірки доводів апеляційної скарги прокурора колегією суддів відповідно до частини 3 статті 404 КПК України за клопотанням прокурора повторно досліджено обставини, встановлені під час кримінального провадження, а саме судом безпосередньо досліджені процесуальні документи та докази, надані сторонами кримінального провадження, повторно допитано обвинуваченого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_12 , досліджено висновки судово-медичних експертиз.

Розглянувши справу у межах висунутого обвинувачення, оцінивши кожний досліджений та перевірений у судовому засіданні доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України.

Згідно зі статтею 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Стаття 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Аналіз судової практики свідчить, що доказування тих чи інших обставин кримінального правопорушення досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою (постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19).

Таким чином, ухвалюючи свій вирок, суд апеляційної інстанції встановив, що 03 травня 2024 близько 17.30 год. засуджений ОСОБА_8 , відбуваючи покарання у державній установі «Шепетівська виправна колонія (№98)», розташованої за адресою: вул. Тараса Шевченка, 60, с. Климентовичі, Шепетівського району Хмельницької області, вступив у словесну суперечку із засудженим ОСОБА_11 , яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин.

У ході даної суперечки у ОСОБА_8 виник умисел на спричинення ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень і з цією метою він взяв дерев`яну палицю круглої форми, яку тримав у правій руці і орієнтовно о 17.35 год. цього ж дня, перебуваючи у кімнаті відпочинку в секторі середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі державної установи «Шепетівська виправна колонія (№98)», ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, наблизився до потерпілого ОСОБА_11 , розуміючи суспільну небезпеку своїх діянь, умисно послідовно наніс останньому один удар дерев`яною палицею у задню ділянку внутрішньої поверхні правого передпліччя, один удар в ділянку задньої поверхні правого ліктьового суглобу, один удар в ділянку задньої поверхні правого плеча, один удар в ділянку тильної поверхні правої кисті, один удар в ділянку задньої поверхні лівого передпліччя та один удар в праву лобно-тім`яну ділянку голови,внаслідок чого потерпілий ОСОБА_11 втратив рівновагу та впав на підлогу.

У результаті вищевказаних неправомірних умисних дій ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_11 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді:

а) синця на задньо-внутрішній поверхні правого передпліччя, синця на задній поверхні правого ліктьового суглобу, синця на задній поверхні правого плеча, чотирьох саден на тильній поверхні правої кисті, синця на задній поверхні лівого передпліччя, які в сукупності відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості та у причинному зв`язку із настанням смерті не перебувають;

б) закритої черепно-мозкової травми із поверхневою раною в правій лобно-тім`яній ділянці голови, забоєм правої півкулі головного мозку, крововиливами під м`яку оболонку в шлуночок мозку, яке відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечне для життя в момент спричинення та в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого ОСОБА_11 15.05.2024 у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Шепетівської багатопрофільної лікарні».

Таким чином, ОСОБА_23 своїми умисними діями, що виразились в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинили смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 2 статті 121 КК України,на переконання колегії суддів його вина у вчиненому підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні узгоджених між собою, стосовних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, а саме частково показами самого обвинуваченого, показами свідків, висновками судово-медичних експертиз, протоколами слідчих дій та іншими письмовими доказами, які були безпосередньо досліджені як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_8 в ході апеляційного розгляду при повторному допиті показав, що потерпілий ОСОБА_24 вкрав належну йому банку згущеного молока та сам запропонував йому таке покарання, як удари палицею по руках за вчинену крадіжку, а взамін на це, ОСОБА_8 не розповість про цю ситуацію іншим засудженим хлопцям. Наголошував, що у нього був відсутній умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілому, наслідки були для нього не очевидні та не передбачувані. Вважає, що його поведінка підтверджує відсутність умислу, оскільки він не намагався втекти від відповідальності чи приховати наслідки вчиненого діяння, а навпаки допомагав потерпілому піднятися після того, як потерпілий впав на підлогу, та викликав фельдшера. Дійсно наносив дерев`яною палицею від швабри, 2-3 удари, але лише по витягнутих руках, один удар випадково відскочив в голову.

Свідок ОСОБА_12 в ході апеляційного розгляду при повторному допиті показав, що він перебував у кімнаті відпочинку в той час як туди зайшли потерпілий ОСОБА_11 і ОСОБА_8 , між ними була дискусія. Як потім з`ясувалося, дискусія була через те, що ОСОБА_11 вкрав у ОСОБА_8 згущене молоко і як міру покарання за вчинене запропонував ОСОБА_8 , щоб той вдарив йому по руках за крадіжку і нікому з засуджених хлопців не розказував за цю подію. ОСОБА_8 погодився та наніс 2-3 удари по перпендикулярно до грудей витягнутих руках ОСОБА_11 . Удари наносив уламком дерев`яної палиці, яку взяв на підвіконнику в кімнаті відпочинку. Під час останнього удару ОСОБА_11 забрав руки і вийшло так, що один удар попав у лобну частину голови і потерпілий впав. Однак його одразу підняли, він був живий, він сидів та вони разом пили чай. Приблизно через 1-2 години після події у потерпілого погіршився стан здоров`я, йому визвали лікаря та потерпілого забрали у санітарну частину і після цього він його не бачив.

Повторно допитати свідка ОСОБА_13 , згідно клопотання прокурора, колегії суддів не вдалося, оскільки згідно повідомлення начальника ДУ «Шепетівська виправна колонія (№98)» громадянин ОСОБА_13 був звільнений 28.07.2025 з ДУ «Шепетівська виправна колонія (№98)» по ухвалі Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 24.07.2025 року на підставі ст. 81-1 КК України умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом (т.2 а/п. 175).

За клопотанням прокурора було повторно досліджено висновки судово-медичного експерта №118 від 13.06.2024, №122 від 13.06.2024 та №169 від 26.07.2024.

Згідно висновку експерта №118 від 13.06.2024 у ОСОБА_11 виявлені тілесне ушкодження у вигляді:

- закритої черепно-мозкової травми із поверхневою раною в правій лобно-тім`яній ділянці голови, забоєм правої півкулі головного мозку, крововиливах: під м`яку оболонку та в шлуночки мозку, яке утворилося від, щонайменше, однієї ударної травмуючої дії тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею довгастої форми, яким могла бути дерев`яна палиця, в сукупності має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент його спричинення, а в даному випадку, що призвело до смерті;

- синця на задньо-внутрішній поверхні правого передпліччя, синця на задній поверхні правого ліктьового суглобу, синця на задній поверхні правого плеча, чотири садна на тильній поверхні правої кисті, синця на задній поверхні лівого передпліччя утворились від, щонайменше п`яти-шести травмуючи дій тупого твердого предмета (предметів), яким могла бути дерев`яна палиця, кожне окремо та в сукупності відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості по відношенню до живої людини та в причинному зв`язку із настанням смерті не перебувають.

Всі ушкодження, що виявлені на тілі трупа ОСОБА_11 , могли утворитися в швидкій послідовності одне за одним.

Тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на поверхнях верхніх кінцівок, могли утворитися при самозахисті.

Під час отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_11 міг перебувати в положеннях стоячи, сидячи або близьких до них.

Смерть ОСОБА_11 настала від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась забоєм головного мозку та крововиливами під м`яку мозкову оболонку, що призвело до набряку та набухання головного мозку.

Тілесні ушкодження, що мали місце у ОСОБА_11 могли виникнути внаслідок нанесення йому ударів дерев`яною палицею сторонньою особою, за обставин вказаних підозрюваним ОСОБА_8 в ході проведення допиту від 25.06.2024 та слідчого експерименту із застосуванням відеозапису від 25.06.2024, та свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 в ході проведення їх допиту від 16.05.2024 та слідчого експерименту із застосуванням відеозапису від 20.05.2024.

Як зазначає обвинувачений ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_12 в ході апеляційного розгляду, ОСОБА_8 під час раптово виниклого конфлікту з потерпілим ОСОБА_11 , завдав йому декілька ударів (2-3) дерев`яною палицею по руках, а потім під час останнього удару ОСОБА_11 забрав руки і вийшло так, що один удар попав у лобну частину голови і потерпілий впав, тобто удар в голову був випадковим, ОСОБА_8 наносив удари по витягнутих руках потерпілого ОСОБА_11 , які долонями були повернуті до підлоги.

Колегія суддів, враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 щодо характеру, кількості та способу нанесення ударів, вважає, що у випадку нанесення ударів палицею по витягнутих руках, долоні яких повернуті до підлоги, тілесні ушкодженні були б наявні на зовнішній частині рук, однак вказане суперечить наявним у матеріалах кримінального провадження висновкам експерта щодо кількості та характеру тілесних ушкоджень.

Зокрема, згідно висновку експерта №118 від 13.06.2024 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми із поверхневою раною в правій лобно-тім`яній ділянці голови, яке утворилося від, щонайменше, однієї ударної травмуючої дії тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею довгастої форми, яким могла бути дерев`яна палиця, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент його спричинення, а в даному випадку, що призвело до смерті. Тілесні ушкодження у вигляді синця на задньо-внутрішнійповерхні правого передпліччя, синця на задній поверхні правого ліктьового суглобу, синця на задній поверхні правого плеча, чотири садна на тильній поверхні правої кисті, синця на задній поверхні лівого передпліччя, утворились від, щонайменше п`яти-шести травмуючи дій тупого твердого предмета (предметів), яким могла бути дерев`яна палиця.

Крім того, враховуючи, що смерть ОСОБА_11 настала від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась забоєм головного мозку та крововиливами під м`яку мозкову оболонку, що призвело до набряку та набухання головного мозку, покази ОСОБА_8 про те, що палиця випадково відскочила від руки потерпілого, внаслідок чого удар прийшовся в голову, колегія суддів розцінює критично.

При цьому з показів самого обвинуваченого, потерпілий ОСОБА_11 приблизно після 2 удару почав забирати руки та прикривати ними обличчя (голову), однак обвинувачений не припинив наносити удари, один з яких було нанесено в голову потерпілому.

Крім того, свідок ОСОБА_12 показував, що ОСОБА_18 виставив руки і ОСОБА_19 вдарив дерев`яною палицею декілька разів йому по руках, потім ОСОБА_18 підняв руки та закрив ними голову, ОСОБА_19 ще раз вдарив по руках, але потрапив в голову.

За встановленими фактичними обставинами, дії ОСОБА_8 мали активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_11 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв`язок.

Так, ОСОБА_8 , продовжуючи умисно наносити удари потерпілому дерев`яною палицею із значною силою (від удару палиця зламалась), навіть коли потерпілий прикрив голову руками, тобто фактично в життєво важливий орган людини, а саме в голову, усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки, при цьому діяв умисно, і хоча не бажав, але свідомо припускав, що внаслідок завдання такого удару потерпілому ОСОБА_11 , потерпілий може отримати тяжкі тілесні ушкодження.

У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого невизначеного умислу в діях ОСОБА_8 щодо спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, оскільки він допускав суспільно-небезпечні наслідки своїх дій - спричинення тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, при цьому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто він діяв з невизначеним і непрямим умислом.

Що стосується наслідку у виді смерті потерпілого, то в її настанні є необережна форма вини ОСОБА_8 у вигляді злочинної недбалості, оскільки завдаючи сильного удару дерев`яною палицею по руках потерпілого, якими він обхопив голову (з урахуванням характеру та локалізації тілесних ушкоджень),він передбачав можливість спричинення тяжкої шкоди потерпілому і при цьому якщо і не передбачав настання смерті ОСОБА_11 від своїх дій, проте міг і повинен був усвідомлювати можливість настання смерті потерпілого внаслідок своїх злочинних дій.

Незважаючи на те, чи конкретизував у своїй свідомості ОСОБА_8 ступінь тяжкості завданих ним ушкоджень, у даному випадку він має нести відповідальність за ті тілесні ушкодження, які фактично були спричинені потерпілому його діями.

Згідно правових висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення по даній категорії справ, якщо особа бажала заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження, в тому числі й ті, що фактично настали, але при цьому не бажала смерті, хоча мала б її передбачити, такі дії охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Як зазначено у висновку ВС в постанові №689/332/18, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, особа має нести відповідальність за фактично заподіяну шкоду, тобто за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що обвинувачений об?єктивно усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді шкоди здоров?ю внаслідок нанесення з достатньою силою ударів дерев?яною палицею в область життєво важливого органу потерпілого - голови, яку потерпілий прикривав руками, саме внаслідок таких дій ОСОБА_8 потерпілому завдано тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент його спричинення, та яке призвело до його смерті.

У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого невизначеного умислу в діях ОСОБА_8 щодо спричинення потерпілому ОСОБА_11 тяжкого тілесного ушкодження, оскільки він допускав суспільно-небезпечні наслідки своїх дій - спричинення тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, при цьому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто він діяв з невизначеним і непрямим умислом.

Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_8 ознак складу злочину, передбаченого ч 2 ст.121 КК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 12 серпня 2024 року у справі №369/1746/22.

На думку колегії суддів, наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, та підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а тому на підставі положень статей 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими й достовірними доказами та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_25 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом, а саме у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Таким чином, колегія суддів вважає, що є доведеною винаОСОБА_25 у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого,його дії кваліфіковані правильно за ч.2 ст. 121 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_26 покарання за вчинений злочин колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Згідно зі статтею 65 КК України суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Досліджуючи інформацію про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашенихсудимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Призначення покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а саме, що обвинувачений вчинив умисний тяжкий злочин проти життя та здоров`я людини, його наслідки, що ОСОБА_8 неодноразово судимий, вчинив злочин під час відбування покарання увиправній колонії за вироком Богунського районного суду Житомирської області від 31.03.2021 року за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, за місцем відбування покарання характеризується негативно, заохочень не має, має 31 стягнення, які погашені, одружений, є особою з третьою групою інвалідності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, оскільки, саме таке покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Крім того, на підставі ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, слід частково приєднати невідбуте покарання за вироком Богунського районного суду Житомирської області від 31.03.2021 року, і за сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі у виді 8 років 1 місяця позбавлення волі, зарахувавши у строк покарання попереднє ув`язнення з 09.12.2025 по день набрання вироком законної сили.

Таким чином, на підставі встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 , у зв`язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність,з ухваленням нового вирокусудом апеляційної інстанції, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора.

На підставі викладеного, керуючись статтями 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Шепетівськогоміськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2025 року стосовно ОСОБА_8 .

Ухвалити новий вирок, якимОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.

На підставі ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Богунського районного суду Житомирської області від 31.03.2021 року, і за сукупністю вироків ОСОБА_8 визначити остаточне покарання у виді 8 років 1 місяця позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_8 зарахувати у строк покарання попереднє ув`язнення з09.12.2025 року по 01.02.2026 року включно день за день.

Строк покарання ОСОБА_8 рахувати з 02 лютого 2026 року - дня набрання вироком законної сили.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2