Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №214/11068/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/11068/25

2/214/1163/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 січня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Сіденко С.І.

за участю секретаря судового засідання Розстальної К.В..,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без участі сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

17.11.2025 року через систему Електронний суд Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 30000 грн 00 коп заборгованості за Договором № 4370357 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 08.02.2024 р, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА", та про відшкодування судових витрат. В порядку частини десятої статті 265 ЦПК України позивач просить вказати органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, нараховувати інфляційні витрати і 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за запропонованою позивачем формулою, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення суду в частині задоволення суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних витрат і 3% річних з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ"; роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні витрати і 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.02.2024 року між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" і ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір № 4370357 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн строком на 360 днів: з 08.02.2024 р по 02.02.2025 р та зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти у розмірі стандартної процентної ставки 2,5% за кожен день користування кредитом. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає 99 923,40% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору становить 30000 грн. Мета отримання кредиту - споживчі потреби. Договір підписаний відповідачем електронним підписом з використанням наданого йому кредитодавцем одноразового ідентифікатора - 28414 08.02.2024 р о 18:22:14.

Проте ОСОБА_1 кредитного зобов`язання не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитом 30000 грн, зокрема: 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 17175,00 грн заборгованість за відсотків за первісним кредитом,9825 грн. відсотки нараховані ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».

23.09.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» і ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" був укладений Договір факторингу № 23/09/2024, за умовами якого ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 4370357 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 08.02.2024 р на суму 30000 грн, зокрема: 3000,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 17175,00 грн заборгованість за відсотками нараховані за первісним кредитом.

З 24.09.2024 року донараховані відсотки за 131 календарних днів, 3000грн.*2,5%=75 грн.-131календарних днів=9825 грн.

17.11.2025 року справа в порядку автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Сіденко С.І.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року у справі було відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам було надано час для подання заяв по суті.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином у порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Представник позивача у своєму клопотанні просить провести розгляд справи за його відсутності, на вимогах наполягає, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судовому засідання просив позов задовольнити частково.

Частинами 1, 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.205 ЦК України правочин може вчинитися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до положень ч. 1, ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1, ч.2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова Установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Судом встановлено, що 08.02.2024 року між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" і ОСОБА_1 укладений в електронній формі Договір № 4370357 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі Договір), за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн строком на 360 днів: з 08.02.2024 р по 02.02.2025 р , та зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти у розмірі стандартної процентної ставки 2,50% за кожен день користування кредитом (п. 1.2, 1.3, 1.4.1 Договору).

08 лютого 2024 ТзОВ «Лінеура Україна» надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3000 грн відповідно (договір про організацію переказу грошових коштів) на картку № НОМЕР_1 , яку відповідач вказала при підписанні кредитного договору.

Належність платіжної картки № НОМЕР_1 . ОСОБА_1 та зарахування на карту кредитних коштів також підтверджується відомостями наданими на виконання ухвали суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 02.12.2025 року за №20.1.0.0.0/7 -251202/51727-БТ.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4370357 від 08.02.2024 року проведеного первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна заборгованість ОСОБА_1 становить 30000 грн.

23 вересня 2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу №23/09/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Українські фінансові операції» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Лінеура Україна», в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4370357 від 08.02.2024 року, акт прийому-передачі реєстру боржників від 03.11.2024, акт прийому-передачі, витяг з реєстру боржників.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4370357 від 08.02.2024 року проведеного ТОВ «Українські фінансові операції» за 131 календарних днів сума нарахованих процентів становить 9825 грн.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин 1, 3 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст.526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст.610 ЦК передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Приписами ч.1 ст.1054 ЦК визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК).

Відповідно до частин 1,2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи положення ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Приписами ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно з ст.512 Цивільного кодексу України (далі ЦК) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст.1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Досліджений судом договір факторингу відповідачем не оспорювався та не був визнаний судом не дійсним, а тому у відповідності до вимог ст.204 ЦК України цей правочин є правомірним.

ТОВ «Українські фінансові операції» є новим кредитором за кредитним договором № 4370357 від 08.02.2024 року на підставі укладеного між ним та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» договір факторингу №23/09/2024. Відтак, у нього виникло право вимоги до відповідача.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах.

Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мала можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо вважала встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливими, натомість відповідач погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши їй, визначені договором кредитні кошти, натомість відповідач ОСОБА_1 взяті на себе за договором зобов`язання перед ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» не виконала, оскільки не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість.

За розрахунками позивача заборгованість відповідача перед позивачем становить 30000 грн., з яких: 3000 грн прострочена заборгованості за сумою кредиту; 17175 грн прострочена заборгованості за відсотками нарахованими первісним кредитором; 9825 грн прострочена заборгованості за відсотками нарахованими позивачем.

Із дослідженого розрахунку заборгованості встановлено, що нарахування відсотків як первісним кредитором так і позивачем здійснювалось та ставкою 2,50% в день тобто в межах строку встановленого кредитування.

Разом з тим, суд не погоджується з розрахунком нарахованими позивачем процентами за користування кредитом з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Вказана норма була введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX та набрала чинності 24.12.2023 року.

Передбачений п.17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5%, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч.2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Отже, укладаючи 08.02.2024 кредитний договір, який за своєю суттю є договором споживчого кредитування, первісний кредитор не мав права визначати фіксовану проценту ставку у розмірі 2,50%, оскільки її максимальний розмір не може перевищувати 1% на день.

Позивач є професійним учасником ринку фінансових послуг, знає та керується діючим законодавством в сфері послуг, які ним надаються та не повинен ставити позичальника, який є слабшою стороною у цих правовідносинах, у завідомо негативне становище.

Всупереч вищенаведеному, в укладеному договорі у пунктах 1.4.1 визначений розмір процентної ставки - стандартна 2.50% на день, яка перевищує максимально дозволену законом 1% на день.

Відтак, судом проведено власний розрахунок заборгованості по відсотках за кредитним договором №4370357 від 08.02.2024 року, за процентною ставкою 2,5% за період з 08.02.2024 року по 02.02.2025 року, а саме: 3000 грн. (сума боргу) х 1% : 100 % = 30 грн х 360 днів (строк кредитування) = 10800 грн.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №4370357 від 08.02.2024 року в розмірі, що становить 13800 грн, з яких: 3000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 10800 грн сума заборгованості за відсотками.

Окрім того, позивач просив на підставі ч.10, ч.11 ст.265 ЦПК України органу, що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ст.625 ЦПК України.

Згідно із ч.10 ст.265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до ч.11 ст.265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

Однак, вказана стаття є нормою процесуального права, яка не містить імперативного характеру, тобто у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування відсотків або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.

Зважаючи на наведені положення процесуального закону, зазначення в рішенні суду при вирішенні справи по суті положення про нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення є процесуальною процедурою, пов`язаною насамперед з виконанням рішення, відтак не є самостійною позовною вимогою. Здійснення таких нарахувань, передбачені ч.10 та ч.11 ст.265 ЦПК України, є дискреційним повноваженням суду, оскільки вказані норми встановлюють не обов`язок, а право суду зазначити в рішенні про здійснення таких нарахувань.

Питання про можливість у конкретній справі застосовувати частин 10, 11 ст.265 ЦПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2024 року по справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24)

Також, як звернула увагу ВП ВС, нарахування пені або відсотків у порядку частин 10, 11 ст.265 ЦПК України ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період, протягом якого зобов`язання не виконується.

Враховуючи викладене, а також відсутність доцільності нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з врахуванням вимог розумності, приписи ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України в частині нарахування та роз`яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду про нараховування інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України застосуванню в даній справі не підлягають.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. суд зазначає наступне.

За п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст.137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., представник позивача надав копію договору про надання правової (правничої) допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, Заявка №4364123 на виконання доручення до Договору №01/08/2024-А від 01 серпня 2024, копію акту наданих послуг №4370357 від 01.08.2025 року, копію детального опису наданих послуг до акту №4364123 від 03.11.2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.09.2012 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17).

Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, малозначність справи, здійснення судового розгляду за правилами спрощеного провадження, типовість спірних правовідносин, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, відсутністю клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн правової допомоги.

Керуючись ст.ст.12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, ст.ст.509, 510, 511, 525, 526, 536, 553, 554, 651, 1048, 1054, 1055 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» заборгованість за договором №4370357 від 08.02.2024 рок в розмірі 13800 (тринадцять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» судові витрати по справі, а саме: 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.

Стягнути ОСОБА_1 на Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ", код ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження: вул. Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення 2 м.Київ 03045.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації:

АДРЕСА_1 .І