Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №759/26169/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/26169/24

провадження № 22-ц/824/1506/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Ратнікової В. М., Ящук Т. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року в складі судді Сенька М.Ф.,

встановив:

05.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що 06.05.2021 ОСОБА_1 з використанням сервісу online-кредитування https://cashberry.com.ua/ подав заяву № 10003713407 на отримання кредиту від 06.05.2021. Заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті ТОВ «ФК «Інвест Фінанс».

Електронний підпис накладено відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 укладений Договір про надання споживчого кредиту № 10003713407 від 06.05.2021 з ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та 06.05.2021 відповідачу були перераховані кредитні кошти на банківську картку в сумі 7 300 грн.

Факт перерахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника підтверджується доданою до позовної заяви копією листа від АТ «Перший Український Міжнародний Банк» за №КНО-/55 від 02.08.2024 та витягом з додатку до нього.

З метою повного та об`єктивного розгляду справи позивач просив витребувати первинний банківський документ ( виписку по рахунку, платіжну інструкцію, меморіальний ордер тощо) в якості доказу перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок відповідача в сумі 7 300 грн на виконання умов кредитного договору.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання.

05.09.2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 556/ФК-22, за яким було відступлено право вимоги за кредитним договором № 10003713407 від 06.05.2021. Сума боргу перед новим кредитором становить 26 002 грн 62 коп.: 7 300 грн - заборгованість за тілом кредиту; 18 702,62 грн - заборгованість за відсотками.

Зазначав, що кредитор може розраховувати як на проценти по кредиту за весь час до його повернення, незалежно від закінчення строку дії договору, так і на застосування заходів цивільної відповідальності.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 10003713407 від 06.05.2021 у розмірі 26 002,62 грн та відшкодувати судові витрати по справі.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

30.06.2025 представник ТОВ «Діджи Фінанс» - Романенко М. Е. подав апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №10003713407 від 06.05.2021 у розмірі 26 002,62 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат в суді першої та апеляційної інстанцій.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення ухвалено без належного з`ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що 06.05.2021 між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 10003713407.

Відповідно до п. 9.1 вказаного договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через Веб-сайт. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході позичальника в Особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України "Про електронну комерцію", в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону позивальника, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, позичальник самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.

У пункті 9.4 договору цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання позичальником зобов`язань за ним. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його у мов, яке мало місце під час дії цього договору.

Таким чином, договір з додатками до нього було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та первісним кредитором такого правочину в електронній формі, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора: https://cashberry.com.ua/ за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення своїх персональних даних, номера телефону, договір з додатками до нього між сторонами не було би укладено.

Звертає увагу, що для підтвердження укладення правочину в електронній формі позивач через електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" додав до позовної заяви візуальну форму оригіналу електронного доказу у вигляді договору про надання споживчого кредиту №10003713407 від 06.05.2021 з відповідними додатками до договору, укладеного між відповідачем та первісним кредитором. У преамбулі візуальної форми документів зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача, його номер телефону та електронну пошту.

Договір про надання споживчого кредиту №10003713407 від 06.05.2021 не визначний судом недійсним чи/або неукладеним у встановленому законом порядку, презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.

Наголошує, що відсутність електронних доказів генерації одноразового ідентифікатора за договором про надання споживчого кредиту № 10003713407 від 06.05.2021 року та відповідних додаткових угод не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки сама по собі відсутність кваліфікованого електронного підпису не свідчить про недостовірність електронних даних і не ставить під сумнів достовірність електронного доказу.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21.

Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Також зазначає, що первісний кредитор є фінансовою установою, що відповідно до наявної ліцензії може надавати лише одну фінансову послугу: надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Здійснення переказу коштів не охоплюються цією ліцензію, а отже, для видачі кредитів в безготівковій формі, первісний кредитор має залучати надавача платіжних послуг.

Факт перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок позичальника підтверджується доданою до позовної заяви копією листа від АТ «ПУМБ» за № КНО-/55 від 02.08.2024 та витягом з додатку до нього, що є надавачем таких платіжних послуг.

Вказує, що позивачу невідомий повний номер картки, як і первісному кредитору. Повний номер картки вводиться позичальником та автоматично зашифровується і зберігається у самій платіжній системі, через яку здійснюються платежі і так як ні позивач, ні первісний кредитор не мають доступу до транзакцій по картковому рахунку відповідача, бо є фінансовими установами, а не установою банку.

Тож, враховуючи, що кредит було видано на платіжну картку позичальника, всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайром регулюються Постановою НБУ № 164 від 29.07.2022 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів».

Згідно із ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта - є банківською таємницею.

Таким чином, позивачем було надано до суду всі наявні документи по кредитній справі відповідача, які були передані від первісного кредитора - ТОВ «ФК «Інвест Фінанс».

Звертає увагу, що до позовної заяви позивачем було додано належним чином оформлене клопотання про витребування доказів, які підтверджують факт перерахування грошових коштів на користь відповідача, проте суд першої інстанції безпідставно залишив зазначене клопотання без розгляду та не здійснив витребування відповідних доказів, що унеможливило встановлення особи фактичного отримувача коштів, а також з`ясування обставин, за яких відбувалося їх зарахування, що є істотним для повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи.

У зв`язку з цим просив суд апеляційної інстанції врахувати зазначені порушення та витребувати відповідні докази у банку - емітента картки отримувача коштів.

Зазначив, що судові витрати позивача складаються із сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 633,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та становлено судом, 06.05.2021 між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір № 10003713407 про надання споживчого кредиту, який вчинено в електронній формі та підписано електронним підписом.

За умовами вказаного договору процентна ставка- 1,14% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно умов п. 1.1 договору № 10003713407 про надання споживчого кредиту, за цим договором товариство зобов`язується надати позичальникові кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним відповідно до умов цього договору та виконати інші обов`язки передбачені цим договором.

Сума кредиту - 7 300 грн (п. 1.2).

Строк надання кредиту - 30 календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів /розрахунків, що є додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених цим договором (п.1.3).

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування кредитом за процентною ставкою. Зазначена процентна ставка нараховується:

- в межах строку кредиту, передбаченого п. 1.3. цього Договору;

- в межах строку, на який було продовжено строк кредиту за домовленістю сторін, якщо інший розмір процентної ставки не передбачено відповідною додатковою угодою до цього договору із урахуванням програми лояльності (п. 1.4).

Обчислення орієнтовної реальної річної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту базується на припущені, що цей договір залишається дійсним протягом погодженого строку та, що товариство і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені цим договором. При цьому, орієнтовна реальна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту за процентною ставкою застосовані виходячи з умов застосування цієї ставки, що передбачені цими спеціальними умовами, але у межах погодженого строку виконання позичальником зобов`язань за цим договором (п. 1.8.).

За умовами п. п. 3.1 - 3.4. Договору, нарахування процентів за цим Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом (включаючи періоди пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». До періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається дата повернення кредиту вказана в Графіку розрахунків, крім випадку, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного у п. 1.3. цього договору, відбулася пролонгація строку кредиту, відповідно до п. 4.2. цього договору, де проценти нараховуються і за дату повернення кредиту, вказану в Графіку розрахунків. У випадку якщо день надання та повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день. Розмір процентної ставки, встановлений в п. 1.4. цього договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії цього договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку.

Строк кредитування може бути продовжено за ініціативо позичальника на кілька днів, зазначену в п. 1.3. цього Договору, якщо між сторонами буде досягнуто домовленість про таке продовження порядку, визначеному п. 4.2. цього договору (п. 4.1. Договору).

У випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) позичальника про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Позичальником дій, зазначених в пп. 4.2.1. цього договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті (пп. 4.2.3.).

У розділі 6 Договору, його сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно Графіка розрахунків, крім випадку визначеного в пп. 6.1.1. цього Договору.

Якщо відбулося продовження строку користування кредитом за ініціативою позичальника повернення кредиту та сплата процентів, що нараховуються в період пролонгації, здійснюється не пізніше дня, що є новою датою повернення кредиту та відображається позичальнику в Особистому кабінеті, крім випадку визначеного в пп. 6.1.1. цього Договору.

Відповідно до пп. 6.1.1. Договору у разі направлення позичальником коштів з метою повернення в повному обсязі або частково заборгованості за кредитом, в тому числі, але не виключно, достроково або при наявності прострочення, проценти за фактичний термін користування кредитом повинні бути сплачені до моменту такого повернення. При цьому, якщо коштів що направляються на повернення кредиту не достатньо для повної сплати процентів за його користування, то вважається що строк сплати таких процентів настав і кошти в першу чергу направляються на повернення цих процентів, з урахуванням черговості передбаченої п. 6.3. цього Договору.

05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 556/ФК-22, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 10003713407 від 06.05.2021, укладеним між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».

За Витягом з Додатку №1 до Договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022, який сформовано 17.09.2024, до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 10003713407 від 06.05.2021 у сумі 26 002,62 грн, з яких 7 300,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 18 702,62 грн сума заборгованості за відсотками.

У подальшому, ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» змінило найменування на ТОВ «Компані Інвест Фінанс», що підтверджується наказом № 15-04-2024-1 від 15.04.2024.

На виконання вимог п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, ТОВ «Діджи Фінанс» вживало заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості за Кредитним договором № 10003713407 від 06.05.2021 на адресу відповідача.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження надання відповідачу кредиту, в тому числі і шляхом перерахування відповідної суми коштів на його картковий рахунок, зокрема, платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо. Також ТОВ «Діджи Фінанс» не надано виписки з особового рахунку по кредитному договору. Розрахунок заборгованості, який був складений позивачем, не є належним та допустимим доказом надання відповідачу кредиту та наявності заборгованості за цим договором. За змісту листа АТ "ПУМБ" №КНО-/55 від 02.08.2024 року не вбачається, що картковий рахунок № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , а кошти переведені за умовами договору про надання споживчого кредиту №100037134074 від 06.05.2021 року. За відсутності доказів фактичної видачі кредиту підстави для задоволення позову відсутні.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, позивач зазначав, що він звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування відповідних доказів, яке було залишено судом першої інстанції без уваги.

З огляду на те, що суд першої інстанції н е вжив заходів для повного та всебічного розгляду справи, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відхиляючи надані суду докази з огляду на їх неналежність, суд не мотивував власні процесуальні дії щодо нерозгляду клопотання позивача про витребування доказів, яке було долучено до позовної заяви та про яке було зазначено в самому тексті позову.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про задоволення вказаного клопотання, мотиви якого викладено в ухвалі від 16 жовтня 2025 року.

Судом витребувано у АТ КБ «ПриватБанк»: інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 ; документальне підтвердження здійснення перерахунку ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» через платіжні сервіси АТ «ПУМБ», у відповідності до умов Договору про обслуговування операцій з переказу коштів платіжних карток № 095/02 від 01.10.2021, коштів у сумі 7 300,00 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 , ідентифікатор транзакції 015514008875, дата транзакції 06.05.2021, час транзакції 22:20:05.

08.12.2025 на адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду, зі змісту якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). По рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 7 300 грн від 06.05.2021, платник: інформація про платника відсутня.

Вказаний доказ разом з наданою позивачем до позовної заяви копією листа від АТ «Перший Український Міжнародний Банк» за №КНО-/55 від 02.08.2024 є належними та достатніми доказами на підтвердження факту перерахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 в сумі 7 300 грн.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зазначено, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача становить 26 002,62 грн, з яких 7 300 грн - заборгованість за тілом кредиту, 18 702,62 грн - заборгованість за відсотками.

За відсутності доказів повернення кредитних коштів, позовні вимоги про стягнення 7 300 грн заборгованості за тілом кредиту є законними та обґрунтованими.

Пунктом 1.3. Договору сторони погодили строк надання кредиту 30 календарних днів та передбачили можливість продовження строку дії договору у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Розділом 4 Договору визначено порядок пролонгації строку кредиту, зокрема передбачено продовження строку дії договору за ініціативою позичальника на кількість днів, зазначену в п. 1.3., якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, передбаченому п.4.2.

Порядок продовження строку кредиту за ініціативою позичальника: пропозиція (оферта) позичальника щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій позичальником (п.4.2., 4.2.1. договору).

Позивачем не доведено здійснення позичальником платежів, передбачених п.4.2.1. Договору для пролонгації строку дії Договору.

Отже, матеріали справи не містять доказів, що між сторонами було досягнуто домовленість про пролонгацію строку дії договору після спливу строку, передбаченого п.1.3. Договору.

Враховуючи відсутність пролонгації договору, строк дії Договору закінчився 05.06.2021.

З матеріалів справи вбачається, що кредитодавець після закінчення строку дії договору, який відповідачем продовжено не було, нараховував останньому відсотки за користування кредитними коштами за кожен день користування.

Тобто кредитодавець фактично ототожнив відсотки за користування кредитними коштами з відсотками, які стягуються з боржника за прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, враховуючи правову природу останніх.

Твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

З наведеного слідує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом обмежене умовами самого кредитного договору та, у даному випадку, нараховувати відсотки за користування кредитом слід з 06.05.2021 до 05.06.2021, а нараховані відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, стягненню не підлягають.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що сторона позивача просила суд стягнути з відповідача заборгованість, яка складається із заборгованості по кредиту та заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Вимог про стягнення з відповідача грошових коштів за прострочення виконання зобов`язань, встановлених нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, позовна заява не містить.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по тілу кредиту в сумі 7300 грн та заборгованість по процентам за користування кредитними коштами, нарахованими в межах строку кредитування 30 днів з процентною ставкою 1,14 %, які складають 2496,60 грн, що разом становить заборгованість за кредитом в сумі 9 796,60 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є , зокрема неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи ; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що суд допустив неповноту судового розгляду та порушення норм матеріального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з положеннямист.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а розмір задоволених позовних вимог становить 37, 68%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову в сумі 912, 76 грн, а за подання апеляційної скарги 1 369,14 грн, а всього 2 281,90 грн.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом просив відшкодувати понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази: копію додаткової угоди № 10003713407 від 16.09.2024, копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б. М., копію договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01 квітня 2024 року.

Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 16 вересня 2024 року, складеного адвокатом Білецьким Б. М. та ТОВ «Діджи Фінанс», сторони підтверджують, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу загальною вартістю 6 000 грн, зокрема:

- правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 2 250 грн;

- складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи позивач - 3 000 грн;

- формування додатків до позовної заяви (письмові докази) - 750 грн.

Разом 6 000 грн.

Оплата професійної правничої допомоги Адвоката здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні відповідного акту (п. 4).

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та формування додатків до позовної заяви зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Така послуга, як надання усної консультації стосовно складання позовної заяви, за своєю суттю є послугою організаційного характеру. Немає також підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 413 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу наданої в суді апеляційної інстанції.

Позивач при зверненні до суду з апеляційною скаргою просив відшкодувати понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 6 000,00 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази: акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30.06.2025, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б. М. від 30.06.2025, договір №42649746 про надання правової допомоги від 01.04.2024, копію додаткової угоди №10003713407 від 16.09.2024

Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30 червня 2025 року, складеного адвокатом Білецьким Б. М. та ТОВ «Діджи Фінанс», сторони підтверджують, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу загальною вартістю 6 000 грн, зокрема:

- аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів - 750 грн;

- правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 2 250 грн;

- складання апеляційної скарги заочне рішення Святошинського районного суду м. Кива від 05 травня 2025 року у справі у справі №759/26169/24 за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи апелянт - 3 000 грн.

Разом 6 000 грн.

Оплата професійної правничої допомоги Адвоката здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні відповідного акту (п. 4).

Зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: аналіз чинного законодавства та судової практики та правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій зводяться до єдиної дії - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Така послуга, як надання консультацій, за своєю суттю є послугою організаційного характеру. Немає також підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 130, 40 грн.

Загальний розмір витрат на правничу допомогу, понесений позивачем при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2 543,40 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Романенка Михайла Едуардовичазадовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора І. Сікорського, буд. 8) заборгованість за договором № 10003713407 від 06.05.2021 в розмірі 9 796, 60 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2 543, 40 грн витрат на правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 281,90 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: В. М. Ратнікова

Т. І. Ящук