Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №756/907/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 756/907//22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1327/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року, постановлену суддею Примак-Березовською О.С., у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника К.М., в якій просила:

визнати неправомірним рішення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника К.М. щодо винесення постанови про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 22 листопада 2024 року та скасувати дану постанову;

зобов`язати головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника К.М. виконавче провадження № НОМЕР_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 3 а.с. 79-81).

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила, що оскаржувана постанова державного виконавця не відповідає вимогам пункту 7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) та статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

Стверджувала, що головний державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло О.А. не повідомив про розрахунок заборгованості по аліментам сторін виконавчого провадження, не встановив усі види доходу боржника, та безпідставно передав матеріали виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого.

Таким чином, безпідставна передача виконавчого провадження до іншого органу виконавчої служби без узгодження стягнутих з боржника сум та розміру аліментів, зумовило правову невизначеність для сторони виконавчого провадження, стосовно фактичного розміру коштів, які підлягають стягненню з боржника, що унеможливило виконання судового рішення у повному обсязі.

Отже, на думку ОСОБА_1 , прийняття виконавчого провадження до виконання головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельником К.М. є неправомірним (т. 3 а.с. 79-81).

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої у м. Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовлено (т. 3 а.с. 165, 167-169).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 11 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову, якою задовольнити скаргу в повному обсязі (т. 3 а.с. 173-177).

На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що законних підстав для передачі виконавчого провадження № НОМЕР_1 з одного органу державної виконавчої служби до іншого не було, відповідно у державного виконавця Мельника К.М. не виникало обов`язку прийняття даного виконавчого провадження, якби останній діяв з дотриманням принципу верховенства права та законності і застосував п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, оскільки за змістом виконавчого документа боржник зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини, а не вчиняти певні дії за місцем свого проживання, при цьому, зміна підприємства, фізичної особи-підприємця, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, не є підставою для передачі виконавчого документа для виконання органу державної виконавчої служби, де знаходиться роботодавець боржника, враховуючи, що боржник з квітня 2024 року розпочав свою трудову діяльність і в жовтні 2024 року її закінчив.

Судом першої інстанції невірно застосовано положення ч.1, ч. 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки при зверненні стягнення на доходи боржника, який змінив місце проживання або місце роботи, компетенція органу державної виконавчої служби не змінюється, бо виконавець має право вчиняти такі дії на території, на яку поширюється юрисдикція України, тому первинний орган державної виконавчої служби не був обмежений продовжувати виконання рішення про стягнення аліментів із заробітної плати боржника, а право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби належить стягувачу, а не органу державної виконавчої служби чи боржнику.

Відповідно місцевий суд зробив передчасний висновок, що виконавче провадження передано на законних підставах, адже в цьому випадку зміна адреси проживання боржника, що мала місце в 2023 році, не змінює компетенцію Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) щодо виконання рішення суду про стягнення аліментів, а також передчасний висновок про законність оскаржуваної постанови.

Судом першої інстанції не наведено мотивів відхилення доводів скаржника щодо незаконності відповідної постанови, що є порушенням права на справедливий суд.

Адреса боржника в оскаржуваній постанові зазначено: АДРЕСА_1 , і в супровідному листі до оскаржуваної постанови зазначена така ж адреса боржника, а відтак, головний державний виконавець Мельник К.М. передчасно прийняв відповідне рішення, оскільки не перевірив передані йому матеріали виконавчого провадження та не врахував, що законних підстав для передачі виконавчого провадження немає, а відповідні зміни щодо адреси боржника не вносились до АСВП, постанова про зміну реєстраційних даних державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) не вносилась.

В порушення п. 7 розділу І Інструкції оскаржувана постанова не містить мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення, не зазначено строки й порядок чинності постанови.

Зміна адреси боржника, що обумовлена орендою житла, не є безумовною підставою для передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу ДВС до іншого, бо враховуючи вимоги ч. 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець має право звертати стягнення на доходи боржника на території, на яку поширюється юрисдикція України, що є в цьому випадку, адже боржник у зв`язку з орендою житла змінив адресу проживання у 2023 році при цьому, державному виконавцю Цахло О.А. це не завадило звернути стягнення на заробітну плату боржника та звернути стягнення на земельну ділянку, що зареєстрована за боржником № 3221284801:01:066:0074 за адресою АДРЕСА_1 .

При винесенні оскаржуваної постанови не було враховано, що в порушення п. 4 ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець Цахло О.А. не повідомила про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику при направлення виконавчого документа до іншого органу ДВС, тим самим створила правову невизначеність щодо фактично стягнутих коштів з боржника на 01.11.2024 та доходу боржника з якого мають стягуватись аліменти. Відсутність відповідного розрахунку заборгованості по аліментах на 01.11.2024 унеможливлює передачу матеріалів виконавчого провадження з одного органу ДВС та прийняття іншим.

Оскаржувана постанова порушує право стягувача на отримання аліментів у повному обсязі у спосіб та в порядок визначений судом, а не свавільним рішенням державного виконавця Цахло О.А., яка в порушення п. 4 ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», не здійснила розрахунок заборгованості, а в інших довідках про розрахунок заборгованості по аліментах штучно зменшувала дохід боржника, адже впродовж 2022-2023 років аліменти не сплачувались, а після численних скарг та порушення кримінального провадження за ст. 382 КК України на картковий рахунок стягувача надходили по 40 000 та 17 000 грн., при тому, що ці кошти надійшли стягнувачц після того, як держаний виконавець Цахло О.А. фіксувала відсутність заборгованості по аліментах в довідці про розрахунок заборгованості від 08.07.2024 року. Безпідставна передача виконавчого документа до іншого органу ДВС без узгодження стягнутих з боржника сум та розміру не стягнутих аліментів, породжує правову невизначеність для сторін виконавчого провадження стосовно фактичного розміру коштів, що підлягає стягненню з боржника, до винесення оскаржуваної постанови і як наслідок унеможливить виконання судового рішення у повному обсязі (т. 3 а.с. 173-177).

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Апелянт ОСОБА_1 подала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (т. 3 а.с. 197-210).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що на виконанні головного державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло О.А. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі судового наказу Оболонського районного суду м. Києва від 5 липня 2022 року, №756/907/22 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частин з усіх видів його доходів (заробітку), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімумів для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 19 січня 2022 року до досягнення дитиною повноліття (т. 3 а.с. 82-83).

Державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло О.А. винесено постанову від 01.11.2024 року про передачу виконавчого провадження № НОМЕР_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 3 а.с. 84).

Постановою головного державного виконавця головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника К.М. винесено постанову від 22 листопада 2024 року про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі вимог частини 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за місцем проживання боржника (т. 3 а.с. 85, 161-162).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Статтею129-1 Конституції України закріплено обов`язковість судових рішень до виконання на всій території України. Крім того, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства передбачених п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Частиною 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Згідно з абзацом першим пунктом 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 № 512/5, виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі, якщо місце проживання, перебування, роботи боржникаабо місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби;

Абзацами першим та другим пункту 7 Інструкції передбачено, щопередача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження.

Відповідно до пункту 9 Інструкції про передачу виконавчого провадження іншому органу державної виконавчої служби або до виконавчої групи державний виконавець виносить відповідну постанову, яку разом з матеріалами виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилає до органу державної виконавчої служби, до якого передається виконавче провадження.

Державний виконавець, якому передано виконавче провадження, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження матеріалів виконавчого провадження зобов`язаний винести постанову про прийняття виконавчого провадження, яку надсилає сторонам виконавчого провадження.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 вірно виходив з того, що враховуючи вказані вимоги Інструкції, у державного виконавця відсутня дискреція при отриманні на законних підставах переданого виконавчого провадження, оскільки обов`язок винесення відповідної постанови про прийняття такого носить імперативний характер, визначений абзацом другим пункту 9 вказаної Інструкції. Відтак, головний державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої у місті Києві служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельник К.М. діяв у межах та спосіб, що передбачений законом.

Враховуючи, що предметом даної скарги ОСОБА_1 , є саме постанова про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 до виконання від 22 листопада 2024 року, суд першої інстанції вірно не надавав оцінку правомірності та підставам передачі, якими керувався головний державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло О.А., оскільки вказана постанова не є предметом оскарження.

З цих же підстав суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо незаконності постанови державного виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло О.А. про передачу виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року виправлено описку в даті повного тексту оскаржуваної ухвали, тому, суд апеляційної інстанції відхилив відповідні доводи апелянта (т. 3 а.с. 190).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки обставин, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, а відтак, відхиляються як необґрунтовані.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 30 січня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов