Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №359/7276/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 359/7276/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4128/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Сенюти В.О., у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Ярослава Вікторовича про визначення частки майна боржника у майні, яким володіє спільно з іншими особами, -

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Я.В. звернувся до суду із вказаним поданням, в якому просив: визначити частку садового будинку за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , якою він володіє спільно із ОСОБА_2 у розмірі частини, з метою подальшого звернення стягнення на таке майно для примусового виконання в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, що відкрите з примусового виконання виконавчого листа Деснянського районного суду міста Києва № 754/18030/24 від 17.06.2024 (т. 1 а.с. 1-11).

Подання обґрунтовано тим, що на виконанні приватного виконавця - заявника перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/18030/23 від 17.06.2024, виданого Деснянським районним судом міста Києва, відповідно до якого з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ «Банк Кредит та Дніпро» заборгованість за кредитним договором в розмірі 947 969,24 грн. та судовий збір у розмірі 11375,64 грн. В ході примусового виконання, приватним виконавцем встановлено, що у боржника не виявлено коштів, рухомого чи нерухомого майно, достатнє для повного виконання рішення згідно з виконавчим документом, при цьому боржник не вчиняє жодних дій, направлених на виконання рішення суду, а вжитими заходами приватного виконавця не вдалось примусово виконати рішення в повному обсязі. Вказане свідчить про необхідність у визначенні частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а відсутність визначеної частки боржника у майні перешкоджає примусовому виконанню рішення суду. Так, з 17.06.2010 ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , за якою в свою чергу зареєстроване право власності на садовий будинок за адресою - АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 1-11).

03 вересня 2025 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення щодо подання приватного виконавця. Вказав, що вказаний у поданні будинок, побудований ОСОБА_2 за її особисті кошти в 2006 році ще до реєстрації шлюбу. ОСОБА_1 не має жодного відношення до вказаного будинку, оскільки є особистою приватною власністю ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 210).

04 вересня 2025 року до суду від представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Смаль А.А. надійшов відзив на подання, в якому заперечує щодо задоволення подання, посилаючись на правові висновки ВП ВС, викладені у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11. Вказує, що наявний спір про право, оскільки будинок, в якому приватний виконавець хоче визначити частку майна боржника, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки побудований останньою у 2006 році, тобто до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 , за її особисті кошти, відтак спір підлягає розгляду в позовному провадженні, а не в порядку ст. 443 ЦПК України (т. 1 а.с. 212-217).

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Я.В. про визначення частки майна боржника у майні, яким володіє спільно з іншими особами - залишено без розгляду (т. 2 а.с. 30-35).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 03 листопада 2025 року представник АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» - Гайдо О.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 2 а.с. 39-44).

Посилалась на те, що постановляючи ухвалу про залишення подання приватного виконавця без розгляду, суд першої інстанції виходив з мотивів наявності в справі спору про право. З судової практики, наведеної в оскаржуваній ухвалі, можна зробити висновок, що у випадку наявності спору про право між учасниками справи, суд постановляє ухвалу про залишення подання приватного виконавця без розгляду, що не заважає заявнику в подальшому звернутись до суду з відповідною позовною заявою (Постанова Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 1421/5229/12-ц; від 16.08.2023 у справі № 367/5663/21; від 08.06.2022 у справі № 2-591/11; від 31.08.2022 у справі № 2-9881/02).

Однак, всупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10.09.2025 року по справі № 367/252/24, якими Велика Палата по суті відступила від заявлених раніше правових позицій, що в тому числі використовувались судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали.

За результатами розгляду подання приватного виконавця суд першої інстанції, у відповідності до чинної правової позиції Верховного Суду, мав постановити ухвалу або про задоволення даного подання, або про відмову в його задоволенні. Натомість, оскаржуваною ухвалою подання приватного виконавця залишено без розгляду, що суперечить як чинній судовій практиці, так і цивільному процесуальному законодавству, оскільки застосування правил окремого провадження до звернень, що стосуються виконання рішення суду, суперечить правовій природі зазначених інститутів процесуального права.

Суд першої інстанції взяв до уваги та не дослідив належним чином всі обставини, а також не здійснив належної оцінки наданих на їх підтвердження доказів, а отже зробив хибні висновки щодо наявності спору про право у справі.

Разом з відзивом на подання, ОСОБА_2 до суду були надані докази, які мали підтверджувати виникнення в неї права власності на майно до шлюбу з ОСОБА_1 . Зокрема, разом з відзивом було подано: копію технічного паспорту на садибний (індивідуальний житловий будинок); довідка, надана ОСОБА_2 . Громадською організацією Садівницьке товариство «Острів»; копії товарних чеків та талонів на отримання товару.

АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» у поясненнях звертало увагу суду, що вказані докази як окремо так і в сукупності не доводять існування у ОСОБА_2 права власності на майно до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Документом, що доводить право власності ОСОБА_2 є Витяг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. Цей документ надавався приватним виконавцем разом з поданням та підтверджував, що безпосереднє набуття права власності на нерухоме майно ОСОБА_2 відбулось вже після реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .

Відомості з копії Технічного паспорту на садибний (індивідуальний житловий будинок) вказують на те, що він був виготовлений незадовго до отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності, а саме 17.02.2011 року. Вказаний документ містить лише інформацію про поверхові плани та характеристику будинку, господарських будівель та споруд. В останній вказується рік побудови садового будинку, однак жодних відомостей, які б вказували на його введення в експлуатацію чи реєстрацію права власності ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 , в даному документі не зазначається.

Довідка, надана ОСОБА_2 Громадською організацією Садівницьке товариство «Острів», лише підтверджує обставину членства ОСОБА_2 у цій організації. В даній довідці не вказується, коли ОСОБА_2 було набуто право власності на будинок, лише є вказівка на перебування у її власності певної земельної ділянки без зазначення дати набуття на неї права власності. В свою чергу, право власності на певну земельну ділянку не доводить існування права власності на житловий будинок, з якого вимагається виділення частки, оскільки він міг бути побудований на іншій земельній ділянці. Отже, довідка, надана Садівницьким товариством, також не доводить обставину набуття права власності на житловий будинок ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 .

З наданих ОСОБА_2 товарних чеків та талонів на отримання товару неможливо встановити особу покупця. В них зазначені найменування товарів, їх вартість та дата здійснення купівля товару, однак відомостей щодо особи, яка набуває право власності на вказане майно, у цих документах немає. Отже, ці документи жодним чином не доводять право власності ОСОБА_2 на будівельні матеріали, які могли бути використані для зведення житлового будинку.

Крім того, навіть якби в товарних чеках та талонах на отримання товару було зазначено покупцем ОСОБА_2 , вказані документи у порядку статті 331 ЦК України доводили б набуття нею права власності на будівельні матеріали, але не доводили їх використання саме для побудови житлового будинку чи набуття на нього права власності до шлюбу з ОСОБА_1 .

Наведені вище доводи Банку та надані приватним виконавцем докази не були належно досліджені та враховані судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали. Крім того, суд першої інстанції хоча і послався на надані до відзиву докази, проте не аргументував належним чином позицію щодо належності, достатності та допустимості даних доказів як таких, що повністю доводять обставину наявності спору про право.

Це свідчить про поверхневе дослідження вказаних доказів, в результаті чого судом першої інстанції були зроблені неправильні висновки і постановлена ухвала, яка за своїм змістом суперечить нормам статті 263 ЦПК України.

У наведеній в попередніх пунктах Постанові Верховного Суду від 10.09.2025 року по справі № 367/252/24, мова також йде про те, що наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з дослідженням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання. Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним наявності у боржника частки в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням існування спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним. Суд повинен ураховувати, зокрема, поведінку боржника та співвласників такого майна за критерієм її добросовісності.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не надав належної оцінки недобросовісній поведінці ОСОБА_1 як боржника, та ОСОБА_2 як співвласника майна. Так само не було враховано прямі докази, які підтверджували обставину набуття права власності на майно після реєстрації шлюбу. З цього можна зробити висновок, що суд першої інстанції, всупереч правовій позиції Верховного Суду, послався на наявність спору про право, хоча той не був належно встановлений з дослідженням усіх обставин справи (т. 2 а.с. 39-44).

08 грудня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Смаль А.А., в якій останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення (т. 2 а.с. 69-72).

09 грудня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В., в якому останній просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 80-83).

19 грудня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення (т. 2 а.с. 90-92).

У судовому засіданні представник апелянта АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» - Гайдо О.В. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Смаль А.А. заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Так, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Я.В., його представник - адвокат Павленко С.В. про розгляд справи апеляційним судом 29 січня 2026 року були сповіщені 01 грудня 2025 року, кожен окремо, повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 29 січня 2026 року був сповіщений 12 грудня 2025 року, повідомленням на зазначену ним адресу електронної пошти, факт належного сповіщення ОСОБА_1 підтвердив у відзиві надісланому до апеляційного суду. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Проте, факт належного сповіщення ОСОБА_2 підтвердив в суді її представник - адвокат Смаль А.А. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 63-68, 91,96-98, 130)

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.04.2024 року за результатами розгляду цивільної справи № 754/18030/23 Деснянський районний суд міста Києва ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором в розмірі 947969,24 грн. та судовий збір у розмірі 11375,64 грн.

17.06.2024 року Деснянський районний суд міста Києва видав виконавчий лист, який пред`явлений до виконання.

12.08.2024 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Я.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/18030/24 від 17.06.2024, виданий Деснянським районним судом міста Києва.

Приватним виконавцем з метою виявлення майна боржника ОСОБА_1. направлялись відповідні запити, здійснювались виклики боржника, проте в ході вчинених виконавчих дій, у власності боржника не було виявлено коштів, рухомого та нерухомого майна, достатніх для повного виконання рішення згідно виконавчого листа.

Відповідно до інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, 17.06.2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис № 1194.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 02.03.2011 зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Заявник - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Я.В. звернувся до суду із поданням в порядку ст. 443 ЦПК України розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.

Однак, представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Смаль А.А. заперечував ту обставину, що будинок, в якому приватний виконавець просить визначити частки є спільним сумісним майном подружжя.

На підтвердження тієї обставини, що садовий будинок АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 надав відзив, до якого долучив докази. Зокрема, докази того, що спірний будинок побудований та зданий в експлуатацію у 2006 році, тобто задовго до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 , який є боржником.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (стаття 443 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, на яку посилався й суд першої інстанції, вказано, що: "[…] необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає.

За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

[…] Стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний.

Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження».

В постанові Великої палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі 367/252/24 зазначено «66. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, якщо під час розгляду клопотання виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд за конкретних обставин доходить висновку, що він не має можливості визначити частку боржника через наявність спору (щодо належності об`єкта, розміру часток тощо), то це є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання, оскільки вирішення спору виходить за межі юрисдикційної діяльності суду під час розгляду процесуальних звернень, пов`язаних із виконанням судових рішень.

67. Наведене узгоджується з усталеним підходом до розуміння процедури виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження, що не дозволяє вирішувати нові спори на цій стадії.

68. Відмова у задоволенні клопотання виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, не позбавляє виконавця права повторно звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні після усунення (припинення) обставин, які стали підставою для відмови, або з відповідною позовною заявою, яка може бути пред`явлена в інтересах стягувача (а не боржника) у виконавчому провадженні, про що детально буде зазначено в наступному розділі цієї постанови.

69. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з урахуванням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання.

70. Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним.

71. Під час дослідження судом матеріалів про визначення частки боржника в спільному майні за поданням виконавця врахуванню підлягають обставини об`єктивної дійсності, які переконливо підтверджують наявність або відсутність спору про право власності на майно, яким володіє боржник спільно з іншими особами, а також поведінка боржника та співвласників такого майна за критерієм її добросовісності.

72. До прикладу, якщо суд під час розгляду подання виконавця встановить, що боржник володіє майном спільно з іншим із подружжя, продовжує перебувати в шлюбі або після його розірвання не має жодних неврегульованих спорів щодо спільного майна, і обставини придбання такого майна під час перебування у шлюбі є очевидними і неспростовними, то суд, пославшись на презумпцію спільності майна подружжя, вправі вирішити подання виконавця по суті і визначити частку боржника в спільному майні.

73. Натомість, якщо суд з`ясує на підставі наданих йому матеріалів, що між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими заінтересованими особами) дійсно є спір щодо правового режиму такого майна чи щодо розміру часток співвласників, і такий спір пов`язується з обставинами, які виникли незалежно від існування в одного зі співвласників боргу перед кредитором (зокрема, але не виключно - з`явилися до виникнення боргу у такого співвласника), суд з посиланням на неможливість вирішення спору про право в межах розгляду процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення, відмовляє в задоволенні подання виконавця.

74. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зробити застереження, що хоча виконавець і має право на звернення до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, у формі подання або позовної заяви залежно від наявності спору про право на таке майно, відповідне повноваження виконавця спрямоване винятково на повне та своєчасне виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не перешкоджає особам, права яких безпосередньо порушені, оспорені чи не визнані, самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.

75. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що формою звернення виконавця до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, є подання (стаття 443 ЦПК України).

76. Водночас, оскільки передбачена наведеною статтею процедура не спроможна врегулювати наявний спір про право на майно та не забезпечує дотримання засад змагальності судового процесу, то в разі встановлення існування спору про право на відповідне майно, що унеможливлює визначення частки боржника у цьому майні в процедурі, визначеній статтею 443 ЦПК України, виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки боржника в ньому в порядку позовного провадження».

Разом з тим, у постанові Великої палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі 367/252/24 зазначено, що наступне:

«104. Насамперед Велика Палата Верховного Суду зауважує, що погоджується з висновками, сформульованими нею у справі № 2-591/11, про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню винятково за відсутності спору про право, і про те, що виконавець вправі звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний, оскільки в першому випадку виконавець звертається до суду з поданням, а в іншому - з позовною заявою.

105. Саме на суд покладено обов`язок з установлення наявності спору про право під час вирішення питання про визначення частки боржника, зокрема, шляхом надання оцінки запереченням інших співвласників, поданих на стадії розгляду судом подання виконавця.

106. Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з визначеними у справі № 2-591/11 процесуальними наслідками встановлення судом наявності спору про право під час розгляду подання виконавця з таких мотивів.

107. Так, аналіз вжитого законодавцем у статті 443 ЦПК України формулювання правила - «питання про визначення частки боржника … вирішується судом за поданням виконавця» - дає підстави зробити висновок, що за результатами розгляду відповідного клопотання суд може або задовольнити його й визначити частку боржника в спільному майні, або відмовити у його задоволенні.

108. Натомість у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі, якщо під час розгляду подання виконавця суд установить наявність спору про право, то таке подання підлягає залишенню без розгляду із роз`ясненням виконавцю права на звернення до суду в порядку позовного провадження.

109. Зазначений висновок мотивовано наявністю у ЦПК України прогалини в частині відсутності алгоритму дій суду в разі виявлення спору про право під час розгляду подання виконавця про визначення частки боржника в спільному майні, яку, за висновком Великої Палати Верховного Суду, належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

110. Вирішуючи питання про відступ від такого висновку, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що умови кодифікації процесуального закону та структура ЦПК України передбачають, зокрема, види, форми і стадії судочинства. Для кожного з них передбачено свої правила, процедури, права і обов`язки учасників процесу, повноваження суду.

111. На кожній стадії процесу суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

112. Велика Палата Верховного Суду констатує, що поширення правил окремого провадження на розгляд звернень, пов`язаних із виконанням судового рішення, є неможливим з огляду на різну правову природу зазначених інститутів процесуального права.

113. Наявність у суду сумнівів щодо належності боржнику майна на праві спільної власності з іншими особами не може свідчити про відсутність у суду компетенції розглянути по суті подання про визначення частки боржника в спільному майні за правилами, встановленими розділом VI ЦПК України.

114. У випадку встановлення факту належності боржнику майна на праві спільної власності з іншими особами, суд наділений повноваженнями постановити ухвалу про задоволення подання виконавця.

115. Водночас необґрунтованість подання державного виконавця (відсутність документів, які б однозначно підтверджували обставину належності боржнику майна спільно з іншими особами, обґрунтовані заперечення інших осіб щодо їх спільного з боржником володіння таким майном тощо) є підставою для відмови в задоволенні подання, а не залишення його без розгляду.

116. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих у постанові від 08 червня 2022 року

у справі № 2-591/11, про те, що в разі виявлення спору про право під час розгляду подання виконавця суд залишає таке подання без розгляду.

117. До того ж, Велика Палата Верховного Суду хоча й погоджується зі своїм висновком, сформульованим у постанові від 08 червня 2022 року.

118. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне окреслити основні аспекти відступу від висновків, зроблених нею у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, та їх конкретизації:

- стаття 443 ЦПК України врегульовує ситуацію, у якій немає спору про право між співвласниками майна. Якщо такий спір наявний, суд відмовляє в задоволенні подання виконавця, а виконавець (або особа, права якої порушено) вправі звернутися до суду в порядку позовного провадження. Водночас суд має встановити, що спір є реальним, а не штучно створеним чи гіпотетичним».

Суд першої інстанції не звернув увагу на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про залишення без розгляду подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Я.В. про визначення частки майна боржника у майні, яким володіє спільно з іншими особами. При цьому, суд першої інстанції фактично не розглянув подання виконавця, не перевірив доводів боржника, та не встановив під час судового розгляду і не зазначив в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали обставин, які підлягали встановленню, зокрема, чи є спір між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу вищевказаного садового будинку реальним, а не штучно створеним чи гіпотетичним.

Таким чином, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 379, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» - задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року - скасувати, справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Ярослава Вікторовича про визначення частки майна боржника у майні, яким володіє спільно з іншими особами направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 30 січня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов