Рішення від 17 грудня 2025 р. у справі №308/3839/21 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Суд: Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: дарування

Дата: 17 грудня 2025 р.

Справа: №308/3839/21

Суддя: Придачук О. А.

Справа № 308/3839/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого – судді Придачука О.А.

за участю секретаря судового засідання – Бомбушкаря В.П.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Овсепян К.А.

представників відповідача Кайнц А.І. – адвокатів Йосипчука О.В., Луцака В.Я.

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Мигальчич Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овсепян Кристина Адіківна, до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександр Анатолійович, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Овсепян К.А. звернулася із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання договорів недійсними.

У подальшому, 14.11.2025 року представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, яку згідно з ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 19.11.2025 року прийнято до розгляду та в подальшому вирішено розглядати справу з врахуванням заяви про зміну предмету позову.

Згідно указаної заяви про зміну предмета позову позивач остаточно просила визнати недійсними:

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0092) площею 0,0466 га, цільове призначення: для будівництва, індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 25.09.2020р., за реєстровим номером 1329 ;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2110100000:45:001:0597) площею 0,0215 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. від 25.09.2020 року за реєстровим номером 1787;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:11:020:0090) площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 02.09.2020 року, за реєстровим номером 1597;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер:2124884800:10:015:0101) площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 02.09.2020р., за реєстровим номером 1595 ;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер:2124884800:10:015:0090) площею 0,12 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 04.09.2020 року, за реєстровим номером 1609;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер:2124884800:10:015:0088) площею 0,05 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 04.09.2020 року, за реєстровим номером 1608;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер:2110100000:40:001:0053) площею 0,06 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 04.09.2020 року, за реєстровим номером 1607;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер:2124886300:11:022:0053) площею 0,3734 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 08.12.2020 року, за реєстровим номером 2312;

- договір дарування квартири (адреса: АДРЕСА_1 ), загальною площею 87,1 кв.м., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 02.09.2020 року, за реєстровим номером 1590;

- договір дарування житлового будинку (адреса: АДРЕСА_2 ), загальною площею 371,1 кв.м., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 08.12.2020 року, за реєстровим номером 2313;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0097) площею 0,047 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 25.09.2020 року, за реєстровим номером 1783;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0089) площею 0,1023 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 25.09.2020 року, за реєстровим номером 1780;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0093) площею 0,0478 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 25.09.2020 року, за реєстровим номером 1782;

- договір дарування домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_3 , площа 43.1 кв.м. від 02.09.2020 року, за реєстровим номером 1592;

- договір дарування земельної ділянки, площею 0,22 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 2124886401:01:001:0018, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 02.09.2020 р., за реєстровим номером 1593;

- договір дарування земельної ділянки, площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 2124886401:01:001:0019, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 02.09.2020 р., за реєстровим номером 1594;

- договір дарування квартири ( АДРЕСА_4 ) площа 44,6 кв., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 02.09.2020 року, за реєстровим номером 1591;

- договір іпотеки від 17.08.2020 р., який укладався між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за реєстровим номером 1468;

- стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , судові витрати що складаються зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу.

Позов обґрунтовує тим, що 17 липня 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який був зареєстрований відділом загсу Ужгородської міської управи, актовий запис №445, серії НОМЕР_1 . На даний час шлюб між сторонами - розірвано. Відповідно майно, яке є предметом оспорюваних договорів є спільним сумісним майном, як таке що придбано подружжям у шлюбі. Однак, ОСОБА_3 , користуючись довірою своєї дружини та її тимчасово недієздатним станом, який був викликаний важкою онкологічною хворобою, спонукав її до підписання заяви-згоди від 23.05.2017 р. на розпорядження спільним сумісним майном та в подальшому використав її з метою позбавлення ОСОБА_1 права на спірне майно, де дана заява була використана у всіх оспорюваних договорах, на підтвердження чого надає ряд медичної документації та зазначає, що односторонній правочин Заява-згода від 23.05.2017 р. вчинений нею з дефектами волі, і вона в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. (ст. 225 ЦК України)

В лютому 2021 року позивачка дізналася, що ОСОБА_3 спільне майно подружжя виводить в особисте володіння на підставі договорів дарування. Через державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстру Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 встановила, що дані правочини вчиняє приватний нотаріус Селехман О.А.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги зазначає, що у заяві ОСОБА_1 від 23.05.2017 року не вказано жодного слова про те, що ОСОБА_1 дає згоду на відчуження спільного сусмісного майна подружжя шляхом укладання такого правочину як дарування. Покликається на те, що Заява-згода ОСОБА_1 від 23.05.2017 року, як і доручення для вчинення такого правочину, як дарування спільного майна, повинна відповідати за аналогією з вимогами зазначеними в Наказі МЮУ 22.02.2012 № 296/5 Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Розділ 4 Посвідчення довіреностей, припинення та скасування довіреностей, зокрема, у довіреності на укладання договору дарування обов"язково зазначаються прізвище, ім"я, по батькові або повне найменування обдаровуваного, а відтак така є нікчемною.

Вказує, що ОСОБА_3 відчужуючи нерухоме майно на користь своєї матері, а вона знову відчужуючи, те саме майно своєму синові, ОСОБА_3 знав, що в іншому випадку дане майно слід буде ділити між подружжям, тобто міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку звернення дружини до суду з вимогою про поділ спільного сумісного майна подружжя, а отже оспорювані правочини є фіктивними в силу ст. 234 ЦК України, у підтвердження чого наводить ряд правових позицій Верховного Суду, які на їх думку підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Окремо посилається на порушення норм статті 65 СК України, статті 215 ЦК України, вказуючи, що оспорювані правочини укладені без згоди позивача, а тому повинні бути визнані недійсними.

У судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Овсепян К.А. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов, з наведених у такому підстав. ОСОБА_1 зазначила , що Заява-згода від 23.05.2017 р. вчиненена нею не передбачала згоди на дарування, не містить зазначення конкретних об"єктів і термінів у які ці дії мали вчинятися, дії відповідачем ОСОБА_3 вчинялися не в інтересак сім"ї. Додала, що оскільки робив подарунки своїй мамі на короткий період уважає такі договори фіктивними.

Адвокат Овсепян К.А., зазначила , що зміст Заяви-згоди від 23.05.2017 р. не відповідає вимогам закону, а усі правочини вчиненні відповідачем ОСОБА_3 є фіктивні , тобто вчинені без наміру настання реальних наслідків.

Представники відповідача ОСОБА_3 - адвокати Йосипчук О.В. та Луцак В.Я. позовні вимоги не визнали, з підстав наведених ними у відзивах. Зазначили, що підстав для визнання договорів дарування фіктивними не має. Такі вчинені у відповідності до вимог ЦК України зокрема, згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Вказували, що оспорювані правочини було вчинено за нотаріальної згоди позивачки, такі були спрямовані на реальне настання правових наслідків, нерухоме майно, що є подарунком за спірним договорами, юридично та фактично було передано, такі відповідають волі сторін, з посиланням на вимоги ст.ст. 202, 203, 215 ЦК України, а відтак такі є дійсними, а тому просили відмовити у задоволенні позову. Крім того додали , що дії приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., позивач не оскаржувала.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мигальчич Л.А. позовні вимоги не визнала та підтримала позицію представників відповідача ОСОБА_3 та поданий відзив. Окремо наголосила, що позивач реєстраційні дії приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., у відповідності до Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції № 1128 від 25 грудня 2015 р до Міністерства юстиції України, його територіальних органів (стаття 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") не оскаржила, відтак погодилася, що вчинені нотаріусом реєстраційні дії та посвідчення оспорюваних договорів вчинені у відповідності до вимог закону, за спірними договорами настали реальні наслідки, відповідно підстав для задоволення позову немає. Просила відмовити у задоволенні позову.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд доходить наступного.

За змістом ч.ч.1, 2,3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами, щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють, як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У ході розгляду справи судом встановлено, що між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено ряд договорів дарування , а саме:

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0092) площею 0,0466 га, цільове призначення: для будівництва, індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 25.09.2020 року, за реєстровим номером 1329;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0101) площею 0,09 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 02.09.2020 року, за реєстровим номером 1595;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0090) площею 0,12 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 04.09.2020 року, за реєстровим номером 1609;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2124884800:10:015:0088) площею 0,05 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 04.09.2020 року, за реєстровим номером 1608;

- договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер: 2110100000:40:001:0053) площею 0,06 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., від 04.09.2020 року, за реєстровим номером 1607;

- договір дарування домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_3 ) площа 43.1 кв.м. від 02.09.2020 року, за реєстровим номером 1592;

- договір іпотеки від 17.08.2020 р., який укладався між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за реєстровим номером 1468.

Як установлено судом, вищезазначені договори були укладені з урахуванням заяви-згоди ОСОБА_1 від 23.05.2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., в тексті якої вказано, що ОСОБА_1 надає згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 , з яким перебуває в зареєстрованому шлюбі з 17 липня 1993 року на виконання на умовах йому відомих, нижче вказаних дій, зокрема:

-придбання та відчуження передача в іпотеку, заставу нерухомого та рухомого майна, інвестиційних активів, при якому витрачаються наші спільні з чоловіком кошти,

-на укладення та підписання всіх необхідних документів, в т.ч. договорів, угод, довіреностей тощо необхідних для виконання, передбачених вище дій.

Факт підписання особисто позивачкою у нотаріуса вищезазначеної заяви-згоди позивач не заперечувала.

Норми ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України встановлюють правову презумпцію, суть якої полягає в тому, що у разі укладення правочину, щодо розпорядження спільним майном одним із подружжя припускається, що він діє за згодою другого з подружжя, тобто волевиявлення на укладення такого правочину є у обох з подружжя як спільних сумісних власників, незважаючи на те, що договір укладає лише один з них.

Метою цієї презумпції є правова визначеність у відносинах власності, щоб ніхто крім самого подружжя, не міг поставити під сумнів правомірність розпорядження одним з подружжя спільним майном. Тому норма другого речення частини другої статті 65 СК України надає право оскарження такого правочину тільки дружині та чоловіку.

Положення ч. 2 ст. 65 СК України надає право дружині або чоловіку звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди. Тобто договір з розпорядження спільним майном визнається недійсним лише з тієї підстави, що він укладений одним з подружжя без згоди другого з подружжя (оскільки відсутнє волевиявлення обох власників спільного майна).

У постанові від 29.06.2021року у справі 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору, щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зазначила в постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 року у справі № 523/14489/15-ц вказала, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним, зазначила, що необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду сформувала позицію про те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Згідно з ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При досліджені матеріалів справи встановлено, що оспорювані правочини, вчинено з дотриманням вимог ст. 369 ЦК України та ст. 65 СК України, щодо розпорядження спільною сумісною власністю, як подружжя, за нотаріально посвідченою письмовою згодою позивачки, відповідно ОСОБА_3 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Оспорювані правочини вчинені у формі, встановленій законом, такі були спрямовані на реальне настання правових наслідків. ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Недобросовісності дій обдарованого не доведено, у спосіб визначений ЦПК України

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16

Велика Палата ВС у постанові від 16.04.2025 року у справі № 924/971/23 зазначила, що недійсність правочину є правовим наслідком порушення приписів закону при його вчиненні. При цьому суд має встановити саме факт порушення вимог статті 203 ЦК України, а не лише наявність спору.

Що стосується посилань позивачки на те, що відповідач ОСОБА_3 , користуючись довірою своєї дружини та її тимчасово недієздатним станом, який був викликаний важкою онкологічною хворобою, спонукав її до підписання заяви-згоди ОСОБА_1 від 23.05.2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., та у подальшому використав її з метою позбавлення права на спільне майно, суд зазначає, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст.225 ЦК України може бути лише неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях, або доводи позивача про абсолютну неспроможність усвідомлювати значення своїх дій, які без нелажних і допустимих доказів є лише припущеннями.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 204/5127/16-ц (провадження № 61-35824св18).

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 308/15679/14-ц (провадження № 61-12358св18), від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18), від 10 липня 2019 року у справі № 1527/19998/12 (провадження № 61-39757св18).

В матеріалах справи наявний висновок судово-психіатричного експерта № 404 від 12.04.2024 року, проведений Львівською філією судових експертиз Державної установи «Інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 31.03.2023 року.

На вирішення судової психіатричної-експертизи були поставлені наступні питання:

1) Яким чином лікування впливало на дієздатність та усвідомленість значення своїх дій ОСОБА_1 під час підписання заяви від 23.05.2017 року?

2) Чи могла ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними під час підписання заяви від 23.05.2017 року?

3) Чи здатною була ОСОБА_1 повною мірою усвідомлено приймати рішення реалізовувати його?

Експерт відповідаючи на поставлені питання чітко заначив, що ОСОБА_1 під час підписання заяви 23.05.2017 року психічними захворюваннями не страждала. Жодних даних про наявність психічних розладів, внаслідок дії лікарських препаратів, які на той час приймала ОСОБА_1 не встановлено. За своїм психічним станом ОСОБА_1 на час підписання заяви від 23.05.2017 року могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій.

Відповідно ці аргументи позовної заяви не знайшли свого підтвердження та спростовуються вище значеним висновком.

Щодо тверджень позивачки та її представника, що вчиненні на підставі нотаріально посвідченої, підписаної нею, заяви-згоди від 23.05.2017 р. правочини є фіктивними , тобто вчиненні без наміру настання реальних наслідків, а відтак мають бути визнані недійсними, то суд доходить наступного.

Згідно зі ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (Постанова КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 Постанови КГС ВС від 09.04.2018 у справі № 903/394/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 (провадження № 61-14079св20) зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.

Позивачем в даній цивільній справі взагалі не доводилось перед судом в чому полягає фіктивність оспорюваних правочинів та що дві сторони договору дарувальник та обдарований не бажали виконання умов договору. Позивач посилаючись на ознаки фіктивності покликається на умисні дії відповідача ОСОБА_3 , а саме уникнення цивільної відповідальності у вигляді поділу спільного майна, однак жодних доказів, що в момент їх вчинення між сторонами існував спір, або були наявні невиконані боргові зобов`язання, та що такий вчинено з метою ухилення від виконання зобов`язань не надає.

Стосовно позовної вимоги про визнання договору іпотеки від 17.08.2020 року за реєстровим номером 1468, який укладався між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд зазначає, що така пред`явлена лише до ОСОБА_3 , натомість ОСОБА_6 залучений до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, жодних клопотань про зміну учасників, суб`єктивного складу учасників справи позивачем не заявлялось.

З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави ( пункти 61, 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18) зазначено, що в якості відповідачів мають залучатись усі сторони правочину.

Згідно вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч.ч.1-3 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.216, 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У постанові ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц зазначено, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності ) має існувати в момент вчинення правочину.

Висновки щодо застосування недійсності правочину як способу захисту викладено і в постанові КЦС ВС від 17.06.2021 в справі № 761/12692/17, а саме для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання договорів недійсним з підстав, визначених позивачем на підставі доводів позову, слід відмовити .

Висновки Верховного Суду, на які посилається позивач у позові, не є релевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики суд уважає обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі наведеного та ст.ст. ст.202, 203, 204, 215, 216, 231, 233, 234 ЦК України, керуючись ст.ст. 10-13, 78, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овсепян Кристина Адіківна, до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександр Анатолійович, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання договорів недійсними – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешканка АДРЕСА_6 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександр Анатолійович, місцезнаходження робочого місця: м. Ужгород, вул. Собранецька, 8-4;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Поштова, 3.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua