Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №177/2765/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2557/26 Справа № 177/2765/25 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/2765/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Лященком В.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 жовтня 2025року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (надалі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 10.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №100155453, на виконання умов укладеного договору позикодавцем надано грошові кошти ОСОБА_1 у розмірі 7 000, 00 грн, строк позики 7 днів, до 17.06.2021.

14.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір відступлення прав вимоги №08Т, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до Боржників за Договорами позики, у тому числі за Договором про споживчий кредит №100155453 від 10.06.2021.

Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс» наділене правом грошової вимоги до відповідача.

Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання по погашенню заборгованості, в зв`язку з чим позивач просив суд: стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором про споживчий кредит №100155453 у розмірі 20 558, 30 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 5 000, 00 грн та судові витрати.

Заочним рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» кредитну заборгованість за Договором про споживчий кредит №100155453 від 10.06.2021 в розмірі 7 980, 00 гривень, понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 944, 74 гривень та 5 000, 00 гривень на відшкодування витрат на правову допомогу.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Діджи Фінанс» просить скасувати рішення суду у справі №177/2765/25 в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 100155453 від 10.06.2021, а саме в частині нарахованих відсотків у розмірі 12578,30 грн., та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс»задовольнити в повному обсязі, вирішивши питання розподілу судових витрат ТОВ «Діджи Фінанс»за результатами апеляційного перегляду цивільної справи №177/2765/25.

Апеляційна скарга мотивована тим, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 (у даному випадку 17.06.2021), а у випадку пролонгації – не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування. Фактична пролонгація строку кредитування підтверджується відповідними діями відповідачки, зокрема: здійсненням оплат в період після закінчення первинного строку кредитування; · проведенням платежів, що чітко відповідають умовам розділу 2.3 договору; · наявністю транзакцій в розрахунку заборгованості, що містять сплати комісій за управління кредитом. Договір (п.2.3.1.1, 2.3.1.2) передбачає, що пролонгація — це зміна строку кредитування з нарахуванням відповідної плати, яку відповідач фактично погодився сплачувати, користуючись кредитом надалі. Суд не врахував договірну природу пролонгації, яка відповідно до ст. 212 ЦК України є відкладальною умовою, і після її настання (фактичного користування грошовими коштами) сторони мають обов`язок виконувати умови договору в оновленому обсязі. Позовні вимоги були належним чином обґрунтовані як договором, так і підтверджувальними документами, в тому числі: · копією кредитного договору; · графіком платежів; · фінансовими операціями з підтвердженням пролонгації (розрахунком заборгованості). Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами. Зазначені обставини свідчать про те, що умовами договору про споживчий кредит сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Тому наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору та здійсненої пролонгації, й суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо часткового задоволення позовниїх вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Ціна позову у даній справі становить 20 558,30 грн., що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №100155453, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало позичальнику кредит у сумі 7 000, 00 грн на споживчі потреби, строк кредиту 7 днів з 10.06.2021, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 17.06.2021.

Згідно п.1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 700.00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 490.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2.). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6.). Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована (1.7.).

Вказані умови підтверджуються Анкетою-заявою на кредит №100155453 від 10.06.2021.

Умови надання кредиту містяться у паспорті споживчого кредиту №100155453, що є додатком № 2 до договору, у додатку № 1 наведено графік платежів.

Згідно платіжного доручення 28587391 від 10.06.2021, ОСОБА_1 перераховано кредитні кошти в сумі 7 000,00 грн, згідно договору №100155453.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» за Договором про споживчий кредит №100155453, ОСОБА_1 , станом на 19.08.2021, має заборгованість в розмірі 20 558, 30 грн, з яких 6 790, 00 грн заборгованість по основній сумі кредиту, 13068,30 грн заборгованість за відсотками, 700,00 грн заборгованість по комісії.

14.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір відступлення прав вимоги №08Т, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, у т.ч. за Договором про споживчий кредит №100155453 від 10.06.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру боржників ТОВ «Діджи Фінанс» за договором відступлення прав вимоги №08Т ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором №100155453 від 10.06.2021 на загальну суму 20 558,30 грн, з яких: 6 790, 00 грн заборгованість по основній сумі кредиту, 13068,30 грн заборгованість за відсотками, 700, 00 грн заборгованість по комісії.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на те, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 договір підписано електронним підписом відповідача, на умовах визначених у вказаному договорі ОСОБА_1 надано фінансовий кредит, однак останній своїх зобов?язань за цим Договором не виконав, у зв?язку з чим заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 790, 00 грн. та комісією у розмірі 700,00 грн. підлягає стягненню у судовому порядку.

Суд виснував, що умовами Договору про споживчий кредит №100155453 від 10.06.2021 між сторонами погоджено строк користування кредитом 7 днів, термін повернення якого 17.06.2021. Доказів звернення відповідача до ТОВ «Мілоан» щодо пролонгації граничного строку повернення позики до суду не надано, а тому строк кредитування за вищевказаним договором не змінювався і становить 7 днів. Отже, позивач відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто, до 17.06.2021 року, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами строку кредитування задоволенню не підлягають.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 6 790, 00 грн. та за комісією у розмірі 700,00 грн. учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у ромірі 13068,30грн., з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення, в оскаржуваній частині, не відповідає з огляду на наступне.

Згідно ст. 1055 ЦК Україникредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Із прийняттям ЗУ «Про електронну комерцію» № 675-VIII, що набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в Інтернет мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 3 ЗУ№ 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону , електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4ст. 11ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11ЗУ № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Згідно ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію`визначено, що якщо згідно акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Також статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів за користування кредитом до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а поза строком кредитування 3% річних або інший розмір процентів ,встановлений договором.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені впостановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що 10.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №100155453, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало позичальнику кредит у сумі 7 000, 00 грн на споживчі потреби, строк кредиту 7 днів з 10.06.2021, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 17.06.2021. Комісія за надання кредиту: 700.00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 490.00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.

Вказаний договір було підписано відповідачем, шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, п. 2.3.1 договору визначено, що продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином:

Згідно п. 2.3.1.1 Договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3,00%; 7 днів 5,00% комісії; 15 днів 10,00% комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) напільгових умовах,проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.

Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію настандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загаломне можеперевищувати 60днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

У п. 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 17.06.2021. Відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.

Згідно п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно якого у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч.1 ст. 1050 ЦК України та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч.2 ст.625 та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Враховуючи те, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації, не були відомі відповідачу.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували, і доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що ТОВ «Діджи Фінанс» заявлено вимоги про стягнення відсотків поза межами строку кредитування.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за Договіром про споживчий кредит №100155453 від 10.06.2021 у розмірі 13068,30 грн., а не у розмірі 490, 00 грн., як помилкового вважав суд першої інстанції.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, в оскаржуваній частині, та прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за Договіром про споживчий кредит №100155453 від 10.06.2021 у розмірі 13068,30 грн., що тягне за собою зміну загаьного розміру заборговансоті за кредитом, стягнутого судом.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 141 ЦПК України).

Таким чином, з огляду на задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів збільшує розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», з 944 гривень 74 копійок до 2 422 гривень 40 копійок, що є пропорційним до заджоволеної частини позовних вимог.

Також, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, що складає суму 3633,60 грн., слід покласти на відповідача.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, представником позивача надано наступні докази: копію Договору про надання правової допомоги №42649746 від 05.05.2025, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та Міньковською Анастасією Володимирівною, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копії Додаткової угоди 100155453 до Договору №42649746 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року, копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 26 листопада 2025 року та детальний опис робі, виконаних адвокатом, згідно яких витрати позивача на професійну парвничу допомогу у суді апеляційної інстації становлять 4 000,00 грн.

Колегія суддів враховує складність справи про стягнення кредитної заборгованості, її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, матеріальний стан сторін та інші обставини, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, і вважає за належне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити.

Заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 рокув частині часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за Договором про споживчий кредит №100155453 від 10 червня 2021 року -скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за Договором про споживчий кредит №100155453 від 10 червня 2021 року - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за відсотками за Договором про споживчий кредит №100155453 від 10 червня 2021 року у розмірі 13 068 (тринадцять тисяч шістдесят вісім) гривень 30 (тридцять) копійок.

Заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 рокув частині загального розміру заборгованості за Договором про споживчий кредит №100155453 від 10 червня 2021 року, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», змінити, збільшивши цей розмірі з 7 980 гривень 00 копійок до 20 558 (двадцяти тисяч п?ятсот п?ятдесяти восьми) гривень 30 (тридцяти) копійок.

Заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», змінити, збільшивши цей розмірі з 944 гривень 74 копійки до 2 422 (двух тисяч чотириста двадцяти двух) гривень 40 (сорока) копійок.

В іншій, неоскаржуваній частині, рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот трилдцять три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року.

Головуючий:

Судді: