Вирок від 01 лютого 2026 р. у справі №932/2515/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/2515/25

Провадження № 1-кп/932/303/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

Головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду міста Дніпра обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025050010003179 від 20.01.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ніколо-Урюпіно, Красногорського району, Московської області, РФ, українця, громадянина України, неодруженого, який дітей на утриманні не має, військовослужбовця призваного під час мобілізації на особливий період, командира інженерно-саперного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «капітан», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 26.08.2025 Заводським районним судом міста Кам`янського за ч. 4 ст. 404 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.07.2023 № 182 капітана ОСОБА_5 , призначено на посаду командира інженерно-саперного взводу 1 механізованого батальйону вказаної військової частини, справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов?язків за посадою.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов?язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

З дня зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тобто з 01.07.2023 ОСОБА_5 набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України.

Так, капітан ОСОБА_5 в розумінні вимог ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України є військовослужбовцем, тобто суб?єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.

У відповідності до ст. 17, 65 Конституції України ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов?язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець зобов?язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, знати та виконувати свої обов?язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути готовим до виконання завдань, пов?язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов?язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов?язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов?язків зобов?язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов?язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов?язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника)

Проте капітан ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов?язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов?язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Так, у зв?язку з виконанням завдань за призначенням, пов?язаних із незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.

12 травня 2024 року капітан ОСОБА_5 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов?язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та тимчасово ухилитися від військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Того ж дня, капітан ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період проходячи її на посаді командира інженерно-саперного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 11, 12, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби без поважних причин та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов?язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, самовільно залишив місце служби, а саме: тимчасове розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, поза межами військової частини НОМЕР_2 , не пов?язуючи його із виконанням обов?язків з військової служби, до 24 травня 2024 року доки не повернувся до місця несення служби військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , тим самим припинив вчиняти зазначене триваюче кримінальне правопорушення.

Крім того, капітан ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період проходячи її на посаді командира інженерно-саперного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 11, 12, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 25 липня 2024 року, тобто в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби без поважних причин та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов?язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, самовільно залишив місце служби, а саме: тимчасове розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, поза межами військової частини НОМЕР_1 , не пов?язуючи його із виконанням обов?язків з військової служби, до 23 жовтня 2024 року доки капітан ОСОБА_5 не був затриманий уповноваженою особою в порядку ст. 191 КПК України, на підставі ухвали слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02.09.2024 справа № 175/12970/24, провадження № 1-кс/175/4067/24.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, та за ч. 4 ст. 408 КК України – дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений свою вину у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі. Не заперечував фактичні обставини справи, викладені вище. Підтвердив вчинення ним вищезазначених злочинів за вказаних обставин, надавши відповідні пояснення. Зазначив, що в обвинувальному акті правильно вказані час, спосіб, місце та інші обставини вчинених ним кримінальних правопорушень. Показав, що після закінчення досудового розслідування в повному обсязі ознайомився з матеріалами кримінального провадження і не заперечує докази, зібрані під час досудового розслідування. Також пояснив, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до нього не застосовувалось. Зазначив, що розуміє наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Захисник обвинуваченого на уточнююче запитання суду пояснив, що в нього відсутні підстави ставити під сумнів щирість та добровільність вказаної вище позиції обвинуваченого. Зазначив, що обвинувачений протягом всього часу кримінального провадження послідовно визнавав свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень за вказаних вище обставин, при цьому не повідомляв йому про будь-які факти фізичного або психологічного тиску на нього з метою спонукання його до надання викривальних показань відносно себе.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів у справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 349 КПК України, у зв`язку із надходженням відповідного клопотання від сторони захисту та обвинувачення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються у кримінальному провадженні, яке беззастережно було підтримано усіма учасниками кримінального провадження, керуючись імперативною вимогою щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності, суд визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів та установив такий порядок дослідження доказів визначений ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до якого у судовому засіданні допитано обвинуваченого відносно фактичних обставин справи, оголошено та досліджено письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, заходи забезпечення кримінального провадження, надані стороною обвинувачення.

Суд дійшов переконання, що показання обвинуваченого не викликають сумніву у правильності розуміння змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції, розповідь про які характеризується структурованістю, хронологією та не викликає сумнівів про відповідність дійсності.

За таких обставин суд вважає доведеним пред`явлені ОСОБА_5 обвинувачення та кваліфікує дії останнього за ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинені кримінальні правопорушення, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 50 Кримінального кодексу України - покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до положень ст. 65 Кримінального кодексу України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Так, суд враховує ступінь тяжкості та обставини вчинених обвинуваченим ОСОБА_5 умисних кримінальних правопорушень, характер та ступінь тяжкості, відомості про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав, раніше судимий, на обліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває.

Як обставину, що пом`якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд враховує щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

Обставини, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом встановлено не було.

Оскільки Кримінальний кодекс України виключає можливість застосування статей 69, 75 КК України у разі вчинення кримінальних правопорушень, передбачених зокрема статтями 407, 408 КК України, тому суд не розглядає можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням або призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбаченого санкцією статті.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне призначити за ч. 5 ст. 407 КК України покарання в межах санкції статті, та за ч. 4 ст. 408 КК України покарання в межах санкції статті, застосувавши ч. 1 ст. 70 КК України.

Суд також враховує, що після постановлення вироку Заводського районного суду міста Кам`янського, цим вироком встановлено, що ОСОБА_5 винен ще і в інших кримінальних правопорушеннях, вчинених ним 24.05.2024 та 25.07.2024 відповідно, тобто до постановлення вироку Заводським районним судом міста Кам`янського від 26.08.2025.

Тому, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання призначеного вироком Заводського районного суду міста Кам`янського від 26.08.2025 покарання, більш суворим покаранням, призначеного цим вироком, слід призначити покарання у виді позбавлення волі, зарахувавши строк відбування покарання за вироком Заводського районного суду міста Кам`янського.

Цивільні позови відсутні, потерпілих немає.

Речові докази відсутні.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Запобіжний захід не застосовувався.

Керуючись ст. 349, 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити ОСОБА_5 покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- за ч. 4 ст. 408 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 2 (два) місяці.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 (п`яти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_5 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення призначеного покарання за вироком Заводського районного суду міста Кам`янського від 26.08.2025, більш суворим покаранням, призначеного цим вироком, остаточно визначивши ОСОБА_5 покарання у виді 5 (п`яти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

Строк відбування призначеного ОСОБА_5 покарання обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України, зарахувати у строк призначеного ОСОБА_5 цим вироком суду покарання, строк відбутого ним покарання за вироком Заводського районного суду міста Кам`янського від 26 серпня 2025 року.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги, з дотриманням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції .

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається прокурору та надсилається обвинуваченому.

Суддя ОСОБА_1