Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №460/7724/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/7724/25 пров. № А/857/35854/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Запотічного І.І.,

Довгої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Недашківська К.М.), ухвалене в порядку письмового провадження в м. Рівне 25 липня 2025 року, повне судове рішення складено 25 липня 2025 року, у справі №460/7724/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

29.04.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.03.2025 за №104550008801; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 22.11.1983 по 29.05.1998 і призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 06.03.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.03.2025 за №104550008801 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.11.1983 по 29.05.1998 та повторно розглянути подану заяву від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки чи уточнюючих довідок, оскільки такі записи вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки такого заповнення не є підставою вважати відсутнім страховий стаж позивача за спірний період. Суд першої інстанції вказав, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості. Суд першої інстанції зазначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивача з 22.11.1983 по 29.05.1998, підлягає зарахуванню до його страхового стажу. Суд першої інстанції також вказав, що відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки неналежний порядок організації ведення документообігу на підприємстві, не може бути правомірною підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист в питанні зарахування страхового стажу. Оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, то суд першої інстанції дійшов висновку, що слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 22.11.1983 по 29.05.1998 та повторно розглянути подану заяву від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що основною умовою визначення права особи на пенсію, є наявність на момент звернення страхового стажу — 32 роки. Скаржник вказує, що у разі наявності документів (трудової книжки, довідки господарства (підприємства) чи архівної установи тощо), які підтверджують членство в колгоспі, стаж роботи в цьому господарстві до 01.01.1966 зараховується як повний рік незалежно від кількості нарахованих трудоднів на рік або відпрацьованих людиноднів на рік. Скаржник зазначає, що починаючи з 01.01.1966, кожний рік роботи зараховується до стажу як повний за умови виконання членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві, в іншому випадку - за фактичною тривалістю. Скаржник вказує, що за доданими документами до страхового стажу роботи позивачу не зараховано період роботи в колгоспі з 22.11.1983 по 29.05.1998 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 24.11.1983, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та вироблені трудодні, про перейменування організації. Звертає увагу, що довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі відсутня.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 06.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся у Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області як структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.03.2025 за №104550008801 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 22.11.1983 по 29.05.1998 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 24.11.1983, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та вироблені трудодні, про перейменування організації.

Вважаючи, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.03.2025 за №104550008801 про відмову у призначенні пенсії за віком не відповідає вимогам закону і фактичним даним про страховий стаж, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вказане узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постановах від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19, від 16 січня 2023 року у справі 171/843/17(2-а/171/46/17).

Тобто чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 від 24.11.1983, які стосуються спірних періодів роботи, містяться такі записи: - у Розділі «Членство у колгоспі»: з 22.11.1983 прийнятий в члени колгоспу імені Шевченка Тельманівського району; з 29.05.1998 припинив членство в колгоспі імені Шевченка Тельманівського району у зв`язку з реорганізацією колгоспа і переведений на роботу до ТОВ «Шевченко»; - у Розділі «Відомості про роботу»: з 22.11.1983 направлений електрозварювальником тракторної бригади; з 07.04.1984 переведений шофером; з 29.05.1998 звільнений у зв`язку з реорганізацією колгоспа і переведений на роботу до ТОВ «Шевченко», п.5 ст.36 КЗпП України; - у Розділі «Трудова участь у громадському господарстві»: 1983 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 280 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 28 (член колгоспу з 22.11.1983); 1984 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 280 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 246 (призваний до лав Рад.Арм.); 1987 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 280 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві - 303; 1988 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 280 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві -296; 1989 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 280 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 319; 1990 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 270 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 330; 1991 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 265 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 344; 1992 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 265 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 314; 1993 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 265 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 286; 1994 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 265 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 265; 1995 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 265 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 267; 1996 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 265 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 265; 1997 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 265 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві 260; 1998 рік: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі у громадському господарств 33 трудоднів, виконання річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві д/в.

Так, вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; далі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів (пункт 2.3 Інструкції №162).

Вказана трудова книжка містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи, записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували їх зміст, записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.

Доказів, на підтвердження недостовірність таких записів, відповідачем суду першої та апеляційної інстанції не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи.

Вказане узгоджується з сталою та послідовною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19, від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу. Прийняття на підтвердження стажу роботи інших письмових документів застосовується тільки в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу особи на підприємстві.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що реалізація права особи на отримання пенсії здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. В свою чергу, працівник пенсійного органу під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів та відповідність оформлення таких вимогам законодавства та приймає одне із рішень, передбачених пунктом 4.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів належного виконання органом Пенсійного фонду повноважень щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб, виданих ними для оформлення пенсії, а також щодо перевірки обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відсутні докази направлення відповідачами запитів, листів та здійснення інших повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до загального стажу з матеріалів справи не встановлено.

Скаржник, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин належними та допустимими доказами, якими є трудова книжка та записи у ній, підтверджується наявність правових підстав для зарахування періоду роботи позивача з 22.11.1983 по 29.05.1998 до його страхового стажу, а з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця, зазначені органом Пенсійного фонду України недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу позивача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, є протиправною.

Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі №460/7724/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний