Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №380/10012/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/10012/25 пров. № А/857/36375/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Коморний О.І.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Львові 31 липня 2025 року, повне судове рішення складено 31 липня 2025 року, у справі № 380/10012/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

20.05.2025 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – Управління), просила: визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.04.2025 №133950017378 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 11.04.2025 (дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах у порядку пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік). Суд першої інстанції вказав, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Суд першої інстанції вказав, що з 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Суд першої інстанції зауважив, що в рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV. Суд першої інстанції дійшов висновку, що, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213. Суд першої інстанції вказав, що позивачка у повній мірі виконала всі умови, необхідні для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції, що підлягає застосуванню, тоді як відмова відповідача у призначенні пенсії з мотивів недосягнення 55-річного віку та недостатності загального стажу (25 років) є протиправною, оскільки ґрунтується на застосуванні менш сприятливої для особи норми права, що прямо суперечить висновкам Конституційного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду №380/10012/25 від 31.07.2025 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити позивачу у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що норми ст. 114 Закону №1058 є чинними, Верховною Радою не було внесено зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Скаржник вказує, що Закон №1058-IV, як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 з моменту набрання законної сили Законом № 2148-VIII-з 11.10.2017. Скаржник зазначає, що норми Закону № 1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 2 не підлягають застосуванню, так як, з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 регулюється Законом № 1058-IV, а тому умови призначення пільгової пенсії ОСОБА_1 мають визначатися на підставі ст.114 Закону №1058-IV, а не на підставі пункту «а» ст.13 Закону1788-ХІІ. Скаржник вважає, що підстави для призначення пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 , що визначаються статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутні, оскільки позивач не досягнув пенсійного віку 55 років та відсутній необхідний страховий стаж роботи 25 років. Також вказує, що відсутні усі підстави для зарахування до страхового стажу періоди виплати матеріальної допомоги за час перебування на обліку в центрі зайнятості, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з 22.09.2000 по 09.10.2000, оскільки це не передбачено статтею 24 від 09.07.2003 №1058-IV ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася з заявою від 11.04.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788.

Згідно з принципом екстериторіального призначення/перерахунку пенсії така заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області №133950017378 від 18.04.2025 відмовлено в призначенні пільгової пенсії по віку, вказано, що: «Страховий стаж становить 24 роки 15 днів, пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 11 років 01 місяць 8 днів. Управлінням прийнято рішення: відмовити ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах, згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування » у зв`язку з недосягненням пенсійного віку - 55 років та необхідного загального стажу 25 років, як це передбачено пунктом 2 частини 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV».

Зауважень стосовно форми звернення, обсягу матеріалів звернення пенсійним органом не висловлено, наявності явних та очевидних дефектів у поданих документах не виявлено.

Вважаючи, рішення Управління про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправною, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною 1 статті 8 Закону № 1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В подальшому Законом № 213-VIIІ, який набув чинності з 01.04.2015, внесені зміни, а саме: збільшено страховий стаж та запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІII текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з пунктом 2 частини 2 якої право па пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також вказаним Законом № 2148-VІII викладено у новій редакції пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, а саме передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Отже, з внесенням змін Законом № 2148-VІII правила призначення пенсій на пільгових умовах регламентувались, одночасно двома законами з ідентичними положеннями, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІII.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного Рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року па посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «Нa пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно віл місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

З огляду на викладене з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно по різному регламентують правила призначення пільгової пенсій, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін згідно з Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.

Означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку скаржника, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Питання щодо визначення способу подолання зазначеної колізії було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20.

У постанові Великої Палали Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у цій справі зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № І-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» - з іншого в частині віку набуття права па пенсію па пільгових умовах. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин.

Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав .людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

У разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У зв`язку з цим, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що в цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11 -1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У справі № 200/4104/24 (постанова від 16 червня 2025 року) Верховний Суд вказав, що пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 чітко визначає, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Тобто, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213. Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.

Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Слід зауважити, що у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.04.2025 №133950017378 зазначено, що вік заявниці 53 роки 1 місяць 24 дні, страховий стаж особи становить 24 роки 15 днів, стаж по списку №2 становить 11 років 1 місяць 8 днів, тому, враховуючи чинну на момент звернення позивача із заявою редакцію статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідач зобов`язаний був прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин належить застосувати п. «б» ст. 13 Закону № 1788-ІІ у редакції до Закону № 213-VIII, відповідно до якої позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, оскільки працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі № 380/10012/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний