Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №300/4626/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Панікар І.В.

02 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 300/4626/25 пров. № А/857/46986/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центральної медичної (військово-лікарської) комісії на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 300/4626/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" в особі Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Головний медичний клінічний» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

02.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" в особі Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Головний медичний клінічний», у якому просив суд:

- визнати протиправними дії щодо відмови у скасуванні рішення Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Івано-Франківській області», оформленого у формі довідки № 398/НГв від 30.05.2025р., щодо визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби;

- зобов`язати скасувати рішення Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Івано-Франківській області», оформлене у формі довідки № 398/НГв від 30.05.2025р. щодо визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби, та провести повторний медичний огляд з метою визначення ступеню придатності до військової служби, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» щодо розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Івано-Франківській області» від 30.05.2025р. № 398/НГВ, що проведені без урахування п.19 розділу ІІІ та п.1 розділу VIII Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС Міністерства внутрішніх справ України № 285 затвердженого 03 квітня 2017 року.

При цьому, суд першої інстанції зобов`язав Державну установу "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" в особі Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи "Головний медичний клінічний (код ЄДРПОУ 08735882, вул. Бердичівська, 1, м. Київ, 04116) повторно розглянути скаргу військовослужбовця ОСОБА_1 на рішення (довідку) медичної (військово-лікарської) комісії від 30.05.2025р. № 398/НГв та прийняти вмотивоване рішення у відповідності до п.19 розділу ІІІ та п.1 розділу VIII Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС Міністерства внутрішніх справ України № 285 затвердженого 03 квітня 2017 року та з урахуванням висновків суду.

В задоволені решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Центральна медична (військово-лікарська) комісія подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Із змісту довідки військово-лікарської комісії від 30.05.2025р. № 398/НГв видно, що солдат (за мобілізацією) ОСОБА_1 , пройшов медичний огляд та на підставі ст.ст.23в, 64в, 61в, 52в, 78в графи II Розкладу хвороб, придатний до військової служби. Довідка підписана головою комісії, членами ВЛК та секретарем ВЛК.

Вважаючи протиправним рішення щодо придатності до військової служби, ОСОБА_1 звернувся до Центральної військово-лікарської комісії МВС України із скаргою на рішення (довідку) ВЛК № 398/НГв від 30.05.2025р., за змістом якої просив:

1. Скасувати рішення (довідку) ВЛК № 398/НГв Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Івано-Франківській області» від 30.05.2025р.

2. Провести обстеження та огляд з подальшим винесенням постанови про визначення придатності до служби відповідно до вимог «Положення про діяльність медичної (військо-лікарської) комісії МВС» затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017 № 258.

3. Викликати для проведення огляду/обстеження під час розгляду та вирішення питання про стан здоров`я та визначення придатності до військової служби.

4. Прийняти нову постанову ВЛК відповідно до вимог «Положення про діяльність медичної (військо-лікарської) комісії МВС», та визнання непридатним до військової служби.

20.06.2025р. листом № 33/4-Р-490 Державна установа "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" повідомила позивача, що рішення комісії прийняте у відповідності до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (наказ Міноборони України від 14.08.2008р. № 402). Підстав для його перегляду немає.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Із змісту ч.1-ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232) видно, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

В ст.ст. 50, 61, 65, 77 Закону України «Про Національну поліцію», ч.10 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.21 Закону України «Про Національну гвардію України», ст.70 «Основи законодавства України про охорону здоров`я» видно ,що та з метою нормативно-правового врегулювання організації медичного обстеження кандидатів на службу в поліцію, поліцейських, кандидатів на військову службу за контрактом, резервістів та військовослужбовців Національної гвардії України наказом Міністерства внутрішніх справ України 03 квітня 2017 року № 285 затверджено Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС (далі - Положення № 285).

п.1 розділу І Положення № 285 встановлено, що це Положення визначає порядок проведення лікарської, військово-лікарської та лікарсько-льотної експертиз медичними (військово-лікарськими) комісіями (далі - М(ВЛ)К), утвореними в закладах охорони здоров`я, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ЗОЗ МВС), та закладах охорони здоров`я, що входять до складу Національної гвардії України (далі - ЗОЗ НГУ).

Основними завданнями М(ВЛ)К є зокрема, визначення за станом здоров`я та фізичного розвитку придатності кандидатів на військову службу за контрактом, у військовому резерві, кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах Національної гвардії України (далі - ВВНЗ), курсантів, військовослужбовців Національної гвардії України (далі - військовослужбовці) до подальшого проходження військової служби (п.п.2 п.2 розділ І Положення № 285).

М(ВЛ)К відповідно до покладених на них завдань зокрема проводять військово-лікарську експертизу щодо кандидатів на військову службу за контрактом, у військовому резерві, на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, колишніх осіб рядового і начальницького складу (п.п.2 п.3 розділ І Положення №285).

Відповідно до п.4 розділу І Положення № 285 рішення М(ВЛ)К щодо придатності (непридатності) осіб до військової служби приймаються відповідно до Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності (неприданості) до військової служби, служби у військовому резерві (додаток 3) (далі - Розклад хвороб), Пояснення щодо застосування статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності (неприданості) до військової служби, служби у військовому резерві (додаток 4) та Таблиці додаткових вимог до стану здоров`я (додаток 5) (далі - ТДВ).

В п.п.1-4 розділу ІІ Положення №285 видно, що лікарська та військово-лікарська експертизи проводяться штатними та позаштатними М(ВЛ)К. Лікарсько-льотна експертиза проводиться позаштатними ЛЛК, які утворюються у штатних М(ВЛ)К (за потреби).

Штатними М(ВЛ)К є Центральна медична (військово-лікарська) комісія (далі - ЦМ(ВЛ)К) Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» (далі - ДУ ГМЦ), М(ВЛ)К державних установ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України» по областях, місту Києву та Київській області (далі - ДУ ТМО).

ЦМ(ВЛ)К - штатна М(ВЛ)К, на яку покладається організація лікарської, військово-лікарської та лікарсько-льотної експертиз у ЗОЗ МВС. ЦМ(ВЛ)К здійснює координацію діяльності М(ВЛ)К ДУ ТМО та позаштатних М(ВЛ)К з питань проведення лікарської та військово-лікарської експертиз.

До позаштатних М(ВЛ)К належать госпітальна М(ВЛ)К, гарнізонна М(ВЛ)К, ЛЛК (постійно діючі) та М(ВЛ)К ЗВО, М(ВЛ)К ВВНЗ, які утворюються за потреби (тимчасово діючі). Госпітальні М(ВЛ)К утворюються в госпіталях або лікарнях ДУ ТМО, госпіталі ДУ ГМЦ та у військовому госпіталі НГУ. Гарнізонні М(ВЛ)К утворюються при поліклініках ДУ ТМО або ЗОЗ НГУ (за потреби). Позаштатні М(ВЛ)К з питань лікарської та військово-лікарської експертиз підпорядковуються відповідним штатним М(ВЛ)К.

Згідно п.14 розділу ІІ Положення № 285 функції штатних М(ВЛ)К, зокрема:

1) організація та проведення лікарської і військово-лікарської експертиз;

2) розгляд звернень, заяв і скарг з питань лікарської і військово-лікарської експертиз, аналіз та узагальнення результатів розгляду;

3) контроль за проведенням лікарської і військово-лікарської експертиз у підзвітних позаштатних М(ВЛ)К, затвердження (незатвердження) чи скасування їхніх рішень, надання їм (за потреби) методичної і практичної допомоги.

Розділом ІІІ Положення № 285 визначено організацію проведення лікарської, військово-лікарської та лікарсько-льотної експертиз.

Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку осіб на дату огляду в цілях визначення придатності до служби в поліції, військової служби, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням. Під придатністю до служби в поліції, військової служби в цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку осіб, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки в поліції та обов`язки військової служби в НГУ в мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не збігаються з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участю провідних (головних) медичних фахівців ЗОЗ МВС, під час якого може бути прийнято рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 285).

п.19 розділу ІІІ Положення № 285 встановлено, що за результатами проходження медичного огляду та вивчення даних про особу, яка проходить медичний огляд, М(ВЛ)К приймає експертне рішення у формі постанови щодо придатності (непридатності) особи до служби, причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв), що відображається в заключній частині Акта медичного огляду. Залежно від результату медичного огляду оформляються такі документи: Довідка медичної (військово-лікарської) комісії (додаток 16) (далі - Довідка М(ВЛ)К) або Свідоцтво про хворобу (додаток 17). Інформація про прийняте М(ВЛ)К рішення вноситься до Книги обліку документації медичної (військово-лікарської) комісії (додаток 18) (далі - Книга обліку документації).

Згідно п. 21 розділу ІІІ Положення № 285 у разі незгоди з рішенням штатної М(ВЛ)К особа, яка проходила медичний огляд, може оскаржити його в ЦМ(ВЛ)К. Рішення (постанови) ЦМ(ВЛ)К можуть бути оскаржені в судовому порядку.

В п.1 підрозділу 1 розділу VII Положення № 285 видно, що медичний огляд з метою проведення військово-лікарської експертизи проводиться М(ВЛ)К для визначення придатності зокрема військовослужбовців до військової служби.

п.п.п 4, 6, 8 підрозділу 3 розділу VII Положення № 285 встановлено, що у разі виявлення під час обстеження або лікування в ЗОЗ, ЗОЗ МВС, ЗОЗ НГУ у військовослужбовця захворювання, наслідків поранення (травми, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ця особа направляється на медичний огляд для встановлення придатності до військової служби за рішенням керівника ЗОЗ, ЗОЗ МВС, ЗОЗ НГУ на підставі подання керівника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, з одночасним інформуванням військової частини за місцем служби, про що робиться запис у медичній карті амбулаторного хворого (медичній карті стаціонарного хворого, медичній книжці), який підписується керівником ЗОЗ, ЗОЗ МВС, ЗОЗ НГУ.

Військовослужбовці оглядаються М(ВЛ)К у ЗОЗ МВС за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки.

Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, поранення (травми, каліцтва, контузії), з метою визначення придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, поранення (травми, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва) - це такий стан здоров`я, коли результати обстеження та лікування дають підстави М(ВЛ)К винести рішення про придатність до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби. У разі якщо військовослужбовець визнається непридатним до служби в підрозділах спеціального призначення, М(ВЛ)К одночасно приймає постанову про придатність його до військової служби.

п.п. 1-3 розділу VIII Положення № 285 за результатами лікарської (військово-лікарської) експертизи М(ВЛ)К приймають рішення (постанови) М(ВЛ)К, які включають відомості про діагноз, придатність (непридатність) до служби в поліції або військової служби та причинний зв`язок захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв).

Рішення (постанови) М(ВЛ)К щодо поліцейських, військовослужбовців приймаються станом на дату їх медичного огляду, а щодо колишніх поліцейських, осіб, звільнених з військової служби,- на дату фактичного звільнення зі служби, військової служби за результатами розгляду документації, складеної в період проходження служби, військової служби.

Рішення (постанови) приймаються з урахуванням мети проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи, зазначеної в Направленні на медичний огляд.

Залежно від результатів проведеної лікарської та/або військоволікарської експертизи М(ВЛ)К приймається рішення, яке може бути оформлене як Свідоцтво про хворобу, Довідка М(ВЛ)К або Постанова медичної (військово-лікарської) комісії (додаток 23) (далі - Постанова М(ВЛ)К) (пункту 1 розділу Х Положення № 285).

Рішення М(ВЛ)К оформлюється як Свідоцтво про хворобу, якщо за результатами медичного огляду поліцейський, військовослужбовець, здобувач вищої освіти у ЗВО, курсант визнані непридатними до служби (військової служби). В інших випадках рішення М(ВЛ)К щодо осіб, зазначених у пункті 2 розділу I цього Положення, оформлюється як Довідка М(ВЛ)К або Постанова М(ВЛ)К (пункту 2 розділу Х Положення № 285).

Суд апеляційної інстанції наголошує та звертає увагу апелянта, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підстав прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

В даному аспекті, суд, в межах розгляду справи, не може надавати власну оцінку наявності чи відсутності підстав для визнання позивача придатним чи непридатним до військової служби.

Так, Верховний Суд у постанові 13.06.2018р. у справі № 806/526/16 зазначив: "…що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020р. у справі № 810/5009/18 дійшов висновків про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з покликанням на п.3.13 глави 3 розділу II Положення № 402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом з цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

Також згідно висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 12.06.2020р. у справі № 810/5009/18 та від 16.04.2025р. у справі № 160/31586/23, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, внаслідок чого, суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

У цьому випадку, позивач оскаржує рішення ВЛК в контексті незгоди з визначенням медичного діагнозу, та не врахування ВЛК медичних даних, які на думку останнього, повинні бути враховані.

Оцінка визначення того, чи пов`язані чи ні захворювання з проходженням військової служби, є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, внаслідок чого, суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

З огляду на правові позиції Верховного Суду, суд позбавлений можливості надати оцінку медичному діагнозу, оскільки це питання спеціальної компетенції, а не питання права.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Згідно довідки військово-лікарської комісії від 30.05.2025р. № 398/НГв солдат (за мобілізаціє) ОСОБА_1 , пройшов медичний огляд та на підставі ст.ст.23в, 64в, 61в, 52в, 78в графи II Розкладу хвороб, придатний до військової служби. Довідка підписана головою комісії, членами ВЛК та секретарем ВЛК (а.с.18).

Вважаючи протиправним рішення щодо придатності до військової служби, позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії МВС України із скаргою на рішення (довідку) ВЛК № 398/НГв від 30.05.2025р. (а.с.13-16), за змістом якої просив:

1. Скасувати рішення (довідку) ВЛК № 398/НГв Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Івано-Франківській області» від 30.05.2025р.

2. Провести обстеження та огляд з подальшим винесенням постанови про визначення придатності до служби відповідно до вимог «Положення про діяльність медичної (військо-лікарської) комісії МВС» затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017р. № 258.

3. Викликати для проведення огляду/обстеження підчас розгляду та вирішення питання про стан здоров`я та визначення придатності до військової служби.

4. Прийняти нову постанову ВЛК відповідно до вимог «Положення про діяльність медичної (військо-лікарської) комісії МВС», та визнання непридатним до військової служби.

Обґрунтовуючи протиправність висновку ВЛК, ОСОБА_1 на наявності у нього захворювань, підтверджених медичними дослідженнями у медичних закладах, що не досліджено відповідачем та підпадають під підстави для визнання позивача непридатним до військової служби, на підтвердження чого надав консультативний висновок спеціаліста від 29.05.2025р., консультативний висновок спеціаліста від 04.05.2023р., консультації травматолога-ортопеда від 28.04.2023р., копія протоколу Rtg-дослідження лівого передпліччя від 28.10.2020р., копія виписки, копію епікризу, копія виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, копії протоколів МРТ-обстеження, копії ендоскопічного огляду від 20.09.2024р., копію протоколу ультразвукового дослідження органів черевної порожнини (а.с.19-35).

Однак, листом від 20.06.2025р. № 33/4-Р-490 Державна установа "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" повідомила позивача, що рішення комісії прийняте у відповідності до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (наказ Міноборони України від 14.08.2008р. № 402). Підстав для його перегляду наразі немає (а.с.12).

Колегія суддів звертає увагу на те, що п. 21 розділу ІІІ Положення № 285 у разі незгоди з рішенням штатної М(ВЛ)К особа, яка проходила медичний огляд, може оскаржити його до ЦМ(ВЛ)К. Рішення (постанови) ЦМ(ВЛ)К можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Отже, в даному випадку зазначеним підзаконним нормативно-правовим актом визначено, що ЦМ(ВЛ)К за результатами розгляду скарги на рішення штатної М(ВЛ)К повинно прийняте виключно рішення (постанова), однак, на переконання суду, жодним чином це не повинна бути відповідь на його звернення у формі роз`яснення, щодо відсутності підстав для перегляду такого рішення.

Вказані висновки суду кореспондуються з положеннями п.19 розділу ІІІ, а також п.1 розділу VIII Положення № 285, згідно яких, за результатами проходження медичного огляду та вивчення даних про особу, яка проходить медичний огляд, М(ВЛ)К приймає експертне рішення у формі постанови щодо придатності (непридатності) особи до служби, причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв), що відображається в заключній частині Акта медичного огляду. Рішення (постанови) М(ВЛ)К включають відомості про діагноз, придатність (непридатність) до служби в поліції або військової служби та причинний зв`язок захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що для судового оскарження ключовою є не форма документа (протокол, постанова чи лист), а його зміст, тобто, прийняте ЦМ(ВЛ)К рішення, яке створює юридичні наслідки для особи. За певних умов, навіть якщо лист містить чітко виражене рішення ЦМ(ВЛ)К про відмову в перегляді постанови М(ВЛ)К нижчого рівня, то це рішення є адміністративним актом і може бути оскаржено. Обмеження права на оскарження лише через формальні недоліки оформлення рішення було б порушенням конституційного принципу доступу до правосуддя.

ЦМ(ВЛ)К у таких відносинах при прийнятті рішень зобов`язана діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Цей принцип закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України та є одним із критеріїв при перевірці адміністративним судом правомірності поведінки суб`єкта владних повноважень.

Аналізуючи норми Положення № 285 колегія суддів звертає увагу, що ЦМ(ВЛ)К при розгляді заяви/скарги на рішення М(ВЛ)К свій висновок повинна оформлювати не листом, а вмотивованим рішенням (постановою) з викладенням всіх обставин та аргументів.

Отже, відсутність належним чином оформленої постанови ЦМ(ВЛ)К про перегляд постанови М(ВЛ)К свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Як видно із наявних у матеріалах справи, відповідач листом від 20.06.2025р. формально підійшов до вирішення ініційованого позивачем питання, яке зумовлене сумнівами щодо об`єктивності або повноти раніше проведеного обстеження та встановленого діагнозу. Прийняття рішення про відмову скасувати постанову ВЛК лише на підставі «підстав для перегляду наразі немає» є порушенням принципів повноти та всебічності медичної експертизи.

Крім того, враховуючи принцип юридичної визначеності та право на оскарження, ЦВЛК, переглядаючи постанову ВЛК, повинна надавати свій висновок у формі, яка забезпечує: мотивованість - чітке обґрунтування прийнятого рішення з посиланням на медичні документи, норми законодавства та результати власного огляду (за наявності); викладення всіх обставин та аргументів, тобто повний аналіз матеріалів справи, виявлених порушень (якщо такі були), а також причини, чому попередня постанова М(ВЛ)К визнається недійсною або такою, що потребує перегляду; зрозумілість, щоб особа, щодо якої він прийнятий, могла зрозуміти суть рішення та його правові наслідки.

Однак, ці вимоги у розглядуваному випадку не дотримано, відмовляючи у повторному перегляді та скасуванні постанови ВЛК від 30.05.2025р. № 398/НГВ, відповідач належним чином не обґрунтував своє рішення.

Стосовно покликань апелянта на положення абз.3 п.11 розділу 10 Положення № 285, згідно якого передбачено, що у разі якщо за результатами розгляду звернення особи немає підстав для задоволення її прохання, постанова М(ВЛ)К не оформлюється, а особі, яка звертається надається письмове роз`яснення, колегія суддів вказує на те, що в даному випадку йдеться про окрему процедуру, яка за формою та значенням є відмінною від оскаржуваної.

Так, змістом зверненням особи до М(ВЛ)К не може порушуватися питання щодо оскарження перед нею її ж власного рішення, оскільки такі оскаржуються до ЦМ(ВЛ)К. Тому, вказана норма врегульовує правовідносини, щодо розгляду звернень котрі за змістом можуть належати виключно до повноважень М(ВЛ)К та жодного відношення до ЦМ(ВЛ)К не мають.

В межах перегляду даної справи, колегією суддів не досліджується медичний критерій (стосовно діагнозу та його правомірності, а також придатності до військової служби), а лише перевіряється юридична процедура прийняття рішення відповідачем за результатами перегляду рішення ВЛК від 30.05.2025р. № 398/НГВ. Суд не заперечує наявності у відповідача повноважень на перегляд постанови нижчої М(ВЛ)К, однак, таке має відбуватися з дотриманням процедури прийняття відповідного рішення.

ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма ст.13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (п.145 рішення).

У п.50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

ст.13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як йшлося вище, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції можливий за наявності двох обов`язкових умов: забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відсутність бажаного результату виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки бажаний результат встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.

ч.ч.1,2 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправними дії Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» щодо розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Івано-Франківській області» від 30.05.2025 за № 398/НГВ без урахування пункту 19 розділу ІІІ, а також пункту 1 розділу VIII Положення № 285, та як наслідок зобов`язати відповідача розглянути скаргу ОСОБА_1 на рішення М(ВЛ)К від 30.05.2025 за № 398/НГВ та прийняти вмотивоване рішення у відповідності Положення про затвердження діяльності медичної (військово-лікарської) комісії МВС затвердженого Наказом МВС України 03.04.2017 № 285.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" в особі Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Головний медичний клінічний» діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Центральної медичної (військово-лікарської) комісії – залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 300/4626/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель