Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №160/19582/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/19582/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 ( суддя Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/19582/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить:

визнати протиправними та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про анулювання ліцензій № 385 від 05.06.2025 в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №04620311202502100, №04620311202502091, №04620311202502092, №04620311202502074, №04620311202502081, №04620311202502072, №04620311202502079, №04620311202502090, №04620311202502102, №04620311202502083, №04620311202502078, №04620311202502073, №04620311202502082, №04620311202502099, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

09.07.2025 позивач подав заяву про забезпечення позову, шляхом:

- зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 385 від 05.06.2025 в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №04620311202502100, №04620311202502091, №04620311202502092, №04620311202502074, №04620311202502081, №04620311202502072, №04620311202502079, №04620311202502090, №04620311202502102, №04620311202502083, №04620311202502078, №04620311202502073, №04620311202502082, №04620311202502099, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у справі № 160/19582/25.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває справа № 160/19582/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження № 385 від 05.06.2025 в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, що видані позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом прийнято розпорядження про анулювання ліцензії всупереч вимогам Закону України №3817-ІХ, а також у порушення принципів всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, при прийнятті спірного розпорядження застосовано спрощений підхід та зроблені передчасні висновки про порушення позивачем вимог законодавства України. Оскільки анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призвело до зупинення господарської діяльності позивача, останній вимушений звернутися до суду із заявою про забезпечення позову. Також позивач зазначив, що зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 03.04.2024. Основним та єдиним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.26). Відсутність відповідних ліцензій, в силу вимог закону, унеможливлює здійснення позивачем основного та єдиного виду діяльності - роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі №160/19582/25 задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову.

Зупинено дію розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658, вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005) №385 від 05.06.2025 в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №04620311202502100, №04620311202502091, №04620311202502092, №04620311202502074, №04620311202502081, №04620311202502072, №04620311202502079, №04620311202502090, №04620311202502102, №04620311202502083, №04620311202502078, №04620311202502073, №04620311202502082, №04620311202502099, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у справі № 160/19582/25.

Відповідачем подана апеляційна скарга, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та ухвалити постанову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В даному випадку, у заяві про забезпечення позову не йдеться про ефективний захист саме порушених прав від рішень, дій чи бездіяльності Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області, за захистом яких позивач планує звернутися до суду, як і не надано документального підтвердження наявності обставин, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Розпорядження Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області №385 від 05.06.2025 є безповоротним рішенням контролюючого органу, оскільки з моменту одержання суб`єктом ФОП ОСОБА_1 розпорядження про анулювання ліцензії в електронній формі, втрачається будь-яка юридична сила, виданої ліцензії ФОП ОСОБА_1 , як документу (спеціального дозволу). Між іншим, законодавчо не передбачено відновлення ліцензії (спеціального дозволу) документа державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у Законі від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» видів діяльності протягом визначеного строку, шляхом зупинення розпоряджень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №385 від 05.06.2025 року. Таким чином, за вищенаведених обставин, оскаржувана ухвала про забезпечення позову у справі №160/19582/25 прийнята судом першої інстанції з істотним порушенням норм процесуального права, а саме статті 150 КАС України, та не відповідає принципам адміністративного судочинства, а тому підлягає скасуванню

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно постанови від 14 січня 2025 року у справі № 580/9027/24, від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 оку у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24, від 21 травня 2025 року у справі № 160/12100/24, від 09 жовтня 2025 року у справі № 440/6267/25).

Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі №140/1568/23 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Отже, та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.

Разом з тим доводи позивача, викладені ним у заяві про забезпечення позову, зводяться лише до того, що у випадку можливого анулювання виданих позивачу ліцензій, останній буде позбавлений можливості здійснювати діяльність, передбачену цією ліцензією, проте не наведено жодних доводів, що у випадку задоволення позову виконання рішення суду буде неможливим або ускладненим.

Щодо доводів позивача відносно того, що анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України прослідковується у судовій практиці Верховного Суду, зокрема у справах №140/8745/21, №440/9568/22,№ 420/21952/21, №160/20102/23, №520/33506/23, а також висловлено у постанові від 25 липня 2024 року у справі №620/14305/23 (адміністративне провадження №К/990/6540/24) з аналогічних правовідносин.

Крім цього, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №280/4194/24 (адміністративне провадження №К/990/32016/24) Верховний Суд зауважив, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб`єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій. Відтак, з урахуванням обраного позивачем способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноважень за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, до якого належить й оспорюване розпорядження відповідача, суд визнає необґрунтованими та відхиляє доводи позивача про те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом розгляду його позову.

Водночас, заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Отже, зазначені у заяві про забезпечення позову доводи позивача, а також предмет спору не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що позивач не довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову.

Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов`язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував позивач. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність у відповідних правовідносинах.

З огляду на означені вище обставини колегія суддів зауважує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Враховуючи викладене, висновок першої інстанції про наявність підстав для застосування заходів забезпечення адміністративного позову є помилковим.

Керуючись ст. ст. 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 в адміністративній справі №160/19582/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 19 січня 2026 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 23 січня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко