Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №520/27290/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 лютого 2026 р. № 520/27290/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невстановлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , доплати за вчене звання доцента у розмірі 5% посадового окладу і невиплати цієї доплати з 24.03.2022 по 07.11.2023 незаконною;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , доплати за вчене звання доцента у розмірі 5% посадового окладу за весь період його служби у складі підрозділів військової частини НОМЕР_2 - з 24.03.2022 по 07.11.2023, з урахуванням індексу цін та коефіцієнту інфляції;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 моральну шкоду на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за період військової служби, відповідачем протиправно не виплачувалася доплата за вчене звання доцента у розмірі 5% посадового окладу. Наведене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, позивачу - відповідь на відзив.

Представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що у позивача відсутні правові підстави для отримання доплати за вчене звання.

Позивач, не погоджуючись з доводами відзиву на позов, надав відповідь на відзив, в якій просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.

Позивач - ОСОБА_1 , з 24.03.2022 по 07.11.2023 проходив військову службу у підпорядкованих частинах (окремих батальйонах) НОМЕР_4 і НОМЕР_5 військової частини НОМЕР_2 та обіймав по штату посаду начальника групи персоналу штабу та тимчасово виконував службові обов`язки заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи.

Відповідно до диплому кандидата наук серії НОМЕР_6 позивачу присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук із спеціальності експлуатація та ремонт засобів транспорту.

Рішенням Атестаційної колегії від 18.12.2018 позивачу присвоєно вчене звання доцента кафедри з автоматики та комп`ютерного телекерування рухом поїздів.

На виконання ухвали суду, відповідачем надано довідку від 01.11.2025 №1656/15024, в якій зазначається, що у колишніх військових частинах НОМЕР_4 , НОМЕР_5 посади начальника групи персоналу та заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи військової частини не передбачали педагогічної або наукової діяльності, у тому числі, у сфері технічних наук, та довідку від 29.10.2025 за №1656/14850/1, в якій повідомлено, що військовослужбовцю ОСОБА_1 нарахування надбавки за вчене звання за час проходження ним служби у військових частинах НОМЕР_4 , НОМЕР_5 за період з 24.03.2022 по 07.11.2023 не проводилося, оскільки позивач не обіймав посади пов`язані з педагогічною або науковою діяльністю.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати доплати за вчене звання доцента у розмірі 5% посадового окладу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 01.01.1992 (Закон - №2262-ХІІ).

Статтею 9 Закону №2011-ХІІвизначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 № 1556 (далі за текстом Закон № 1556) законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із Законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 1556-VII вищий військовий навчальний заклад (заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання) це заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 1556-VII державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади (заклади вищої освіти із специфічними умовами навчання), військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, мають право своїми актами встановлювати особливі вимоги до: 1) управління відповідним вищим військовим навчальним закладом (закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання), військовим навчальним підрозділом закладу вищої освіти; 2) діяльності та повноважень вченої ради; 3) кандидатів на посади керівників відповідних вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), їх структурних підрозділів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та порядку їх призначення; 4) практичної підготовки осіб, які навчаються у відповідних вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 5) порядку заміщення вакантних посад командування і науково-педагогічних працівників; 6) реалізації прав і обов`язків наукових і науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 7) порядку відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 8) підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти в аспірантурі (ад`юнктурі) та докторантурі відповідних закладів вищої освіти. Акти, передбачені у пунктах 6 і 7 цієї частини, затверджуються за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Указаними нормами чітко передбачено встановлення доплат за науковий ступінь та за вчене звання безвідносно до того, чи є такий заклад вищим військовим навчальним закладом зі специфічними умовами навчання чи звичайним закладом вищої освіти.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанови № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до п. 10 Постанови № 704 вказана постанова набрала чинності з 01.01.2018.

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Відповідно до підпунктів 2 та 3 пункту 6 постанови № 704 (станом на дату присудження вченого звання) доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем; доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які займають посади, пов`язані з педагогічною або науковою діяльністю і мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що доплата за вчене звання військовослужбовцям встановлюється за наявності наукового ступеня (кандидат наук, доктор наук) або вченого звання (доцент, професор) за умови, що профіль діяльності відповідає званню/ступеню.

Отже, доплата за вчене звання не призначається, якщо особа не обіймає посаду, пов`язану з науковою/педагогічною діяльністю.

З наявних доказів, позивач у спірний період обіймав посаду начальника групи персоналу штабу та заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи.

Відповідно до диплому кандидата наук серії НОМЕР_6 позивачу присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук із спеціальності експлуатація та ремонт засобів транспорту.

Рішенням Атестаційної колегії від 18.12.2018 позивачу присвоєно вчене звання доцента кафедри з автоматики та комп`ютерного телекерування рухом поїздів.

З наданих до матеріалів справи копій функціональних обов`язків заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи та начальника групи персоналу військової частини, слід зазначити, що вказані посади не пов`язані з науковою чи педагогічною діяльністю, а мають організаційно-управлінські та мобілізаційні функції.

Суд погоджується з доводами відповідача, що посади начальника групи персоналу штабу та заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи за найменуванням, характером обов`язків та їх характеристиками не підпадають під педагогічну або наукову діяльність, а також профілю - галузі технічних наук (кафедра з автоматики та комп`ютерного телекерування рухом поїздів).

Слід зауважити, що наукова та педагогічна діяльність у Збройних Силах України передбачає роботу на відповідних посадах у вищих військових навчальних закладах (ВВНЗ) або науково-дослідних установах.

Твердження позивача, що він у своїй службовій діяльності використовував передові методи і технології, а також досвід наукової і педагогічної діяльності, що підтверджується його службовою характеристикою, суд вважає не обґрунтованими та неналежними, оскільки наведена діяльність є частиною службової підготовки, а не професійною педагогічною діяльністю в розумінні законодавства про освіту та науку.

Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для отримання доплати за вчене звання.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. (постанова Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14).

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц Верховний Суд вказав, що моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 27.06.2019 у справі № 825/1030/17, від 28.02.2020 у справі № 804/2593/17, від 18.02.2021 у справі № 420/7423/19 та від 25.03.2021 у справі № 520/4577/19, вказував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

У постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 Верховний Суд вказав, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у питаннях відшкодування моральної шкоди також наведена у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №280/5216/19, від 07.03.2023 у справі № 280/1530/20, та від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21, встановив, що позивач не надав доказів того, що негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, тому підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За умовами частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені судом обставини, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Шляхова