Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №480/2179/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2026 року м. Суми Справа № 480/2179/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Сидорука А.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи ''Конотопська виправна колонія'' (№ 130) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації.

Суть спору, позиція сторін. Процесуальні дії суду. Заяви та клопотання сторін.

При звільненні зі служби відповідач, як стверджує позивач, не виплатив позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у зв`язку з відсутністю фінансування.

Тому позивач звернувся до суду з позовною заявою 17.03.2025, в якій просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна згідно довідки від 16.02.2024 № 1; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 18872,86 грн. нарахованої згідно довідки від 16.02.2024.

Судом відкрито провадження у справі 24.03.2025.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що грошова компенсація замість предметів речового майна виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Така компенсація не є видом грошового забезпечення та не є захищеними видатками бюджету. Оскільки у відповідача були відсутні бюжетні асинування для виплати позивачу компенсації, то така компенсація правомірно не здійснювалася позивачу.

Позивач подав відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.

Аргументи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є необгрунтованими. Строки зверненння позивачем не пропущені, що встановлено в ухвалі суду про відкриття провадження у справі. Суд звертає увагу відповідача, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025 визнано неконституційною норму ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України. Оскільки відповідачем не заявлено клопотання про залишення позовної заяви без руху, а саме у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, то суд не постановляє ухвалу з цього питання.

Встановлені обставини справи і зміст спірних правовідносин.

16.02.2024 позивача було звільнено зі служби, що підтверджується наказом відповідача від 05.02.2024 № 20/ОС-24.

16.02.2024 відповідач видав позивачу довідку № 1 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. У довідці зазначено кількість предметів належних до видачі позивачу та загальна сума компенсації, яка належить йому до виплати - 18872,86 грн.

Листом від 19.02.2024 відповідач повідомив позивача, що у 2024 році установа не отримувала відповідного фінансування. За умови його забезпечення, розрахунок компенсації за належні до видачі предмети речового майна буде проведено у поточному році.

Вказані вище факти не спростовуються сторонами.

Мотиви та висновки суду.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2003 № 578 (в редакції чинній на 16.03.2024 - день звільнення позивача зі служби).

Відповідно до норм абзаців 2 та 3 п.22 Порядку грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Грошова компенсація особам рядового і начальницького складу, які проходять службу на підприємствах, виплачується за рахунок коштів таких підприємств.

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України” відповідно до їх закупівельної вартості (п.23 Порядку).

Згідно з п.27 Порядку під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (п.60 Порядку).

Отже, у разі звільнення особи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби зі служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання заяви.

Як встанволено судом, згідно з довідкою відповідача від 16.02.2024 № 1 позивачу підлягає виплаті сума компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 18872,86 грн. Однак відповідачем таку компенсацію позивачу не виплачено.

Доводи відповідача щодо не виплати компенсації зводяться до відсутності коштів та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію установі виділені не були.

Суд зазначає, що виплата компенсації за неотримане речове майно не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на таку компенсацію. Відсутність фінансового забезпечення не є обставиною, яка звільняла б відповідача від виконання обов`язку щодо виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.

Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно може призвести до порушення принципів соціальної, правової держави.

Оскільки відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, то така поведінка відповідача не відповідає критеріям правомірності, які встановлені нормою ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Судові витрати.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем інших судових витрат, то їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи ''Конотопська виправна колонія'' (№ 130) щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

3. Стягнути з Державної установи ''Конотопська виправна колонія'' (№ 130) (вул. Батуринська, 2, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 08565109) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно у розмірі 18872 (вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн 86 (вісімдесят шість) коп.

4. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.І. Сидорук