Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №751/7362/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/7362/25

Головуючий у першій інстанції – Топіха Р. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/474/26

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ТОВ «ФК «АБЕКОР» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 1639666 від 01 квітня 2025 року в розмірі 32 256 грн, з яких 18 000 грн – заборгованість за тілом кредиту та 14 256 грн – заборгованість за нарахованими відсотками.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи укладено електронний кредитний договір № 1639666, за умовами якого позичальниці надано кредит у сумі 18 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на її платіжну картку строком на 80 днів з кінцевим терміном повернення до19 червня 2025 року, з відсотковою ставкою у розмірі 0,99 % в день. Проте, зобов`язання щодо повернення кредитних коштів ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яку відповідачкою добровільно не погашено.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «АБЕКОР» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1639666 від 01 квітня 2025 року в розмірі 32 256 грн; 2 422 грн судового збору та 45 грн поштових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ухвалення рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповноту з`ясування всіх фактичних обставин справи та ненадання належної оцінки наявним письмовим доказам, формальне вивчення обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності в матеріалах справи належних доказів надання позичальниці відповідно до ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» усієї необхідної інформації щодо правочину. За відсутності документального підтвердження такої інформованої згоди кредитодавець не забезпечив дотримання законодавчих вимог до укладення договору, що ставить під сумнів його юридичну дійсність.

Представник відповідачки – адвокат Дешко В.О. зазначає, що позивачем не надано інформації про проведення будь-якої додаткової перевірки ідентичності позичальника, яка б підтверджувала його право підписувати договір та брати на себе фінансові зобов`язання, зважаючи на те, що ідентифікація є важливим елементом, який забезпечує безпеку укладення правочинів в електронному середовищі. Відсутня інформація про механізми підтвердження наміру клієнта діяти від свого імені, у власних інтересах, а не на користь третьої особи, що може спричинити неправомірне оформлення кредиту. Стверджуючи у позові про здійснення з метою ідентифікації перевірки особистих даних відповідачки та її платіжної картки, позивач жодного підтвердження щодо її проведення не надав.

Відповідачка не визнає дійсність кредитного договору, підписаного нібито за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оскільки порядок і умови його використання не відповідають вимогам ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Указує, що позивачем не надано належних доказів перерахування грошових коштів на платіжну картку ОСОБА_1 . Наявна у справі довідка ТОВ «ФК «Контрактовий дім», в якій зазначено інформацію про перерахування коштів від ТОВ «ФК «АБЕКОР» на підставі договору № 28122023/02А від 28 грудня 2025 року, не є належним доказом отримання кредитних коштів, оскільки не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». У реєстрі транзакцій, зазначених у довідці, взагалі відсутня інформація щодо призначення платежу, даних отримувача та номеру платіжної картки відповідачки в рамках договору, укладеного з ТОВ «ФК «АБЕКОР». У матеріалах справи відсутні копії первинних документів (виписка з рахунку), на підставі яких суд може дослідити обсяг виданих кредитних коштів, а також погашення кредиту та сплату процентів за кредитом. Розрахунок заборгованості не є первинним документом.

Посилається на те, що нарахування процентів здійснювалося у період з 01 квітня по 20 липня 2025 року, тобто поза межами встановленого умовами договору строку кредитування (80 днів), що суперечить вимогам ЗУ «Про споживче кредитування». Заявлена позивачем до стягнення сума нарахованих відсотків є явно завищеною, не відповідає передбаченим ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «АБЕКОР», суд першої інстанції виходив з того, що акцептуючи оферту, ОСОБА_1 пройшла процедуру реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та ввела отриманий одноразовий ідентифікатор v62788, уклавши кредитний договір № 1639666 від 01 квітня 2025 року. Суд визнав доведеним вчинення сторонами електронного правочину, зазначивши, що його умови, включаючи графік платежів, були доступні відповідачці в її особистому кабінеті на веб-сайті товариства, що є належним способом доведення змісту правочину до відома споживача відповідно до ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію».

Районний суд указав, що надана позивачем квитанція від 01 квітня

2025 року у сукупності з відповіддю ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 18 серпня 2025 року підтверджує факт перерахування грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 . Заперечуючи проти позову, відповідачка всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надала жодних належних та допустимих доказів на спростування доводів ТОВ «ФК «АБЕКОР» про укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів або повернення заборгованості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що 01 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ФК «АБЕКОР» з метою отримання банківських послуг (а.с. 18-19). Цього ж дня між ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства укладено кредитний договір № 1639666, який підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором v62788 (а.с. 8 зворот-16). Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 18 000 грн строком на 80 днів з кінцевим терміном повернення 19 червня 2025 року, а позичальник зобов`язався одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.3.2 договору 1-й платіж сплачується через 30 днів (період, що починається з моменту укладення договору та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати першого платежу, далі по тексту - перший період користування кредитом); 2-й платіж сплачується через 50 днів (період, що починається з наступного дня, що слідує за останнім днем першого періоду користування кредитом та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати другого платежу, (далі по тексту - другий період користування кредитом).

Згідно з п. 1.4 договору процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від умов користування кредитом та становить: базова процентна ставка – 0,99 % у день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом (п. 1.4.1 договору); основна процентна ставка – 0,99 % у день, що застосовується протягом другого періоду користування кредитом (п. 1.4.2 договору).

Конкретні дати повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці (графік платежів) обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього договору (а.с. 16 зворот-17).

Відповідно до п. 2.1 договору кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , що емітована банком України.

01 квітня 2025 року електронним підписом з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту з інформацією, яка надається споживачу до укладення договору (стандартизована форма), в якому вона підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, виходячи із обраних нею умов кредитування (а.с. 20-21).

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «АБЕКОР» щодо дій позичальника в інформаційно-комунікаційній системі товариства ОСОБА_1 01 квітня 2025 року о 21 год. 09 хв зайшла до особистого кабінету та подала заявку на отримання кредиту, о 21 год. 11 хв підписала паспорт кредиту, а о 21 год. 12 хв підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 28).

ТОВ «ФК «АБЕКОР» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало належним чином, надавши позичальникові кредит в узгодженому розмірі. Листом генерального директора ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 18 серпня 2025 року підтверджено успішність операції з перерахування 01 квітня 2025 року грошових коштів в сумі 18 000 грн на банківську картку НОМЕР_2 (а.с. 29). Відповідно до копії квитанції до платіжної інструкції № 20179-1363-204144254 від 01 квітня 2025 року надавач платіжних послуг ТОВ «ФК «Контрактовий дім» 01 квітня 2025 року здійснило переказ грошових коштів у сумі 18 000 грн із зазначенням у графі «призначення платежу»: кредитні кошти від ТОВ «ФК «АБЕКОР», поповнення картки НОМЕР_3 (а.с. 27).

01 травня 2025 року між ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1639666 від 01 квітня 2025 року, відповідно до умов якої сторони погодили продовжити строк кредиту до 20 липня 2025 року. Основна денна процентна ставка 0,99 % застосовується протягом періоду пролонгації (продовження) (а.с. 24 зворот-25). Цього ж дня ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором t72277 підписала паспорт споживчого кредиту до укладення додаткової угоди на продовження строку кредиту за договором про споживчий кредит № 1639666 від 01 квітня 2025 року (а.с. 22-23).

Відповідно до картки обліку договору надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту № 1639666 від 01 квітня 2025 року, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 32 256 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту – 18 000 грн, заборгованість за відсотками – 14 256 грн (а.с. 31-32).

Згідно з повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 23 вересня 2025 року в банківській установі на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 (а.с. 54), на яку 01 квітня 2025 року перераховано кошти в сумі 18 000 грн (а.с.54-зворот).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідно до ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність правових підстав для задоволення вимог ТОВ «ФК «АБЕКОР» про стягнення заборгованості відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У справі встановлено, що 01 квітня 2025 року ОСОБА_1 , маючи намір отримати в кредит грошові кошти, ідентифікувала себе в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «ФК «АБЕКОР» та заповнила анкету клієнта. Цього ж дня сторони уклали кредитний договір № 1639666, який підписано відповідачкою відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» за допомогою електронного підпису, відтвореного шляхом використання одноразового ідентифікатора v62788. Договір містить детальну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, РНОКПП, номер та дату видачі паспорта, адресу проживання, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти та номер банківського рахунку.

У договорі сторони узгодили наступні умови: сума кредиту – 18 000 грн; строк кредиту – 80 днів; кінцевий термін повернення кредиту – 19 червня 2025 року; базова процентна ставка – 0,99 % в день; основна процентна ставка – 0,99 % в день.

01 травня 2025 року відповідачка вдруге ідентифікувала себе в ІКС ТОВ «ФК «АБЕКОР», зайшла до особистого кабінету та уклала з товариством додаткову угоду до кредитного договору, за умови якої термін кредитування збільшено до 20 липня 2025 року, яку підписано за допомогою електронного підпису, відтвореного шляхом використання одноразового ідентифікатора t72277.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу особи на веб-сайт за допомогою логіну і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим (постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 та від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

Зважаючи на наведене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем тверджень щодо укладення ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 кредитного договору в електронному вигляді.

Анкета клієнта-фізичної особи та кредитний договір, які сформовані за допомогою програмного забезпечення (ІКС) містять докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема, дату народження, РНОКПП, номер та дату видачі документа, що засвідчує клієнта, адресу реєстрації та фактичного місця проживання, зміст діяльності (зайнятість), номер мобільного телефону, електронну адресу, фінансовий стан.

Ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані в ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 не надала пояснень, яким чином її персональні дані потрапили до позивача. Матеріали справи не містять даних щодо звернення відповідачки до правоохоронних органів з приводу використання третіми особами цих даних. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить саме про волевиявлення позичальниці на виникнення кредитних правовідносин з ТОВ «ФК «АБЕКОР». У межах цієї справи ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним не зверталася.

Надана АТ КБ «ПриватБанк» на запит Новозаводського районного суду м. Чернігова (а.с. 54) підтверджує, що в банківській установі на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_4 . По указаному рахунку 01 квітня 2025 року відбулося зарахування коштів в сумі 18 000 грн, що підтверджується випискою по банківському рахунку у період з 01 по 02 квітня 2025 року (а.с. 54 зворот).

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписка з банківського рахунку є первинним документом, що підтверджує здійснені по банківському рахунку операції. Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц наголосив, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки по картковим рахункам можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надана банком виписка за картковим рахунком позичальника № НОМЕР_4 є належним доказом отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Відповідачка, заперечуючи проти надходження кредитних коштів на її банківську картку, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України належних письмових доказів на підтвердження відсутності у неї банківської картки з номером НОМЕР_4 або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитним договором не надала, хоча не була позбавлена можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх заперечень, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Таким чином, сторона відповідача, заперечуючи факт отримання кредитних коштів, застосовує концепцію «негативного доказу» (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів щодо цих тверджень ОСОБА_1 не надала. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Твердження скаржниці про незаконність нарахування ТОВ «ФК «АБЕКОР» відсотків поза межами строку кредитування, а саме: з 01 квітня по 20 липня 2025 року апеляційним судом відхиляються, оскільки додатковою угодою від 01 травня 2025 року до кредитного договору від 01 квітня 2025 року строк кредитування сторонами було продовжено саме до 20 липня 2025 року, отже, нарахування відсотків проводилося відповідно до умов укладеного договору, що відображено у картці обліку (розрахунку заборгованості).

Колегія суддів вважає хибними доводи позичальниці про несправедливість умов договору щодо нарахування кредитором 0,99 % за кожен день користування коштами через наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, ураховуючи таке.

Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами. Укладений між сторонами правочин або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови кредитного договору, в тому числі і щодо сплати відсотків, є обов`язковими для виконання відповідачкою. Нарахування відсотків за користування кредитними коштами не є відповідальністю особи за порушення виконання зобов`язань, отже не підпадає під дію ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування». Таке нарахування обумовлено умовами укладеного ОСОБА_1 договору і не являється штрафними санкціями за невиконання зобов`язань.

За будь-яке користування кредитними коштами передбачено сплату процентів, які обумовлено в договорі та які відповідачка, підписуючи його, добровільно погодилася сплатити.

Апеляційний суд виходить з того, що за умовами укладеного з ОСОБА_1 договору встановлено фіксовану процентну ставку за користування кредитом – 0,99 % в день. Кредитний договір № 1639666 укладено 01 квітня 2025 року після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (24 грудня 2023 року), отже, станом на дату укладення договору максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», міг становити 1 %.

Позивачем відсотки нараховувалися відповідно до п. 1.4 кредитного договору за ставкою 0,99 % за кожен день користування кредитом, що відповідає вимогам Закону № 3498-ІХ та ЗУ «Про споживче кредитування» щодо розміру процентної ставки за кредитом.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність існування між сторонами кредитних правовідносин та неналежне виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором від 01 квітня 2025 року, у зв`язку з чим визнав за необхідне стягнути з неї заборгованість у розмірі 32 256 грн.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «АБЕКОР». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова