Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №522/18551/23-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/854/26

Справа № 522/18551/23-Е

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач – Одеська міська рада, третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Філімонова Галина Василівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Бондаря В.Я. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Філімонова Галина Василівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 20.09.2023 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси із вказаним позовом, який мотивувала тим, що ОСОБА_3 належало на праві власності 119/1000 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 з 2012 року постійно проживали однією сім`єю за вищевказаною адресою, вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За заявою ОСОБА_1 було відкрито спадкову справу, однак позивачка не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження родинних зв`язків.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.11.2020 було встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю, однак через твердження Одеської міської ради про існування спору про право, рішення було скасовано.

Тому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 1277, 1216, 1218, 1223, 1258, 1261, 1264, 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 с. 1270 ЦК України просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з 2012 року по червень 2018 року та визнання права власності на 119/1000 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

У відзиві на позовну заяву відповідач Одеська міська рада позов не визнала, посилаючись на відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження сумісного проживання позивачки зі спадкодавцем у розумінні вимог закону – спільного бюджету, спільного проживання, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 695/1732/16-ц).

Натомість, додані позивачкою докази – спільні фото, свідоцтво про смерть спадкодавця, тощо, не підтверджують зазначеного.

Також вважає передчасними вимоги позивачки, оскільки суд не має вирішувати питання про визнання за позивачкою права власності на спадщину до встановлення відповідного факту проживання однією сім`єю, після чого вона має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст. 1269, 1296-1298 ЦК України.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності в порядку спадкування за законом – залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року по справі № 522/18551/23-Е за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності в порядку спадкування як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити по справі нове рішення яким задовольнити позовні вимоги:

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 2012 року по червень 2018 року;

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на 119/1000 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, а також вирішити питання судових витрат, стягнувши їх на користь позивачки з відповідача Одеської міської ради.

Доводами апеляційної скарги є те, що:

- відмовляючи в задоволенні позову, суд взяв за основу правову позицію, викладену в постанові ВС від 12.12.2019 року по справі № 466/3769/16, не зважаючи на те, що обставини справи є зовсім інші;

- відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом (постанова Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17);

- в судовому засіданні 24 вересня 2024 року позивачем було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи документів про поховання ОСОБА_5 . Надати зазначені документи раніше не було можливим, оскільки з початку повномасштабного вторгнення позивачка виїхала за межі України та вперше повернулась лише у вересні 2024 року, що підтверджується відповідними документами.

У відзиві на апеляційну скаргу Одеська міська рада просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, зазначаючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту спільного проживання скаржника зі спадкодавцем, реальності сімейних відносин, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків чи взаємної допомоги між ОСОБА_1 та спадкодавцем. В той же час, подані до апеляційної скарги докази здійснення нею поховання ОСОБА_3 не свідчать про факт їх спільного проживання, оскільки такі обставини мали місце вже після смерті ОСОБА_3 і, крім того, такі докази мали бути подані разом із позовною заявою та скаржником не доведено об`єктивних підстав неможливості їх подання із першою заявою по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися, від повноважного представника відповідача – Одеської міської ради Срібної А.І. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Позивачка вважається повідомленою у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК УКраїни, оскільки її представник адвокат Михайленко М.М. повідомлена як користувач Електронного суду, про що свідчить довідка про доставку електронного документу 18.12.2025 13:52:41 (а.с. 236); третя особа – ПН Філімонова Г.В. особисто отримала судову повістку, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 237).

Вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 25 грудня 2000 року ОСОБА_3 набув право власності на 119/1000 частин квартири АДРЕСА_2 , про що свідчить договір дарування, зареєстрований за № 6267 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єсіною Л.М. (а.с. 29).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане на підставі актового запису 6113, складеного Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с.13).

05.11.2018 було зареєстровано спадкову справу № 50/2018 (63261867) щодо майна померлого ОСОБА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 53941370 від 05.11.2018 (а.с.11).

З копії спадкової справи, яка надана приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В. 27.11.2023 № 315/02-14, вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 05 листопада 2018 року звернулася ОСОБА_1 , що зареєстрована : АДРЕСА_3 (а.с. 81).

На заяву ОСОБА_1 від 21.07.2023 про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті її цивільного чоловіка ОСОБА_3 листом від 15.09.2023 № 238/02-14 приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Філімонова Г.В. повідомила про можливість видачі такого лише у разі наявності рішення суду про визнання заявниці особою, яка проживала з померлим однією сім`єю, яке набрало законної сили (а.с. 91).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2020 року у справі № 522/16010/18 було встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_3 з 2012 року по 2018 рік.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23.11.2021 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2020 року було скасовано. Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Одеська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення - залишено без розгляду.

Звертаючись до суду із теперішньою позовною заявою, позивачка на підтвердження факту спільного проживання із померлим ОСОБА_3 надала одинадцять фотографій, на яких зображені разом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , без зазначення часу їх здійснення (а.с. 152-155), а також пояснення свідків ОСОБА_7 , яка як сусідка позивачки по комунальній квартирі пояснила про проживання позивачки із ОСОБА_3 , який представляв позивачку як свою дружину, з 2012 року по день його смерті, про ремонт в кімнаті, добре ставлення один до одного, та спільність усього, що було у них в кімнаті, а також на кухні, було сумісне; свідка ОСОБА_8 , який зазначив, що ОСОБА_9 любив ОСОБА_10 і жили вони як чоловік і дружина, остання порядок наводила, готувала, разом вона із ОСОБА_9 їздили до матері в село, також вона займалася похованням ОСОБА_9 і поминки влаштовувала; поясненнями свідка ОСОБА_11 про проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 разом після знайомства та ставлення ОСОБА_9 до доньки ОСОБА_10 як до рідної, проживання однією сім`єю, також ОСОБА_10 займалася похованням.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із недоведеності та необґрунтованості таких, оскільки окрім показань трьох свідків, які акцентували увагу на питанні того, що кошти стабільно заробляла ОСОБА_1 , яка працювала, в той час як ОСОБА_3 постійно не працював, та спільних одинадцятьох фотографій, без можливості встановити періоди, протягом яких вони зроблені, а зазначаючи про сплату комунальних послуг, позивачкою не надано жодної квитанції, яка б це підтверджувала. інших доказів позивачкою не надано.

Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд дійшов висновку про недостатність наведених доказів для підтвердження факту проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім`єю та ведення ними спільного господарства, а самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Переглядаючи судове рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту за недоведеністю колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людинияк джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У пункті 6 рішення від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах: від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18); від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17 (провадження № 61-7058св19); від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17 (провадження № 61-34351св18); від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина перша статті 1277 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц виснувано, що без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи позов ОСОБА_1 та даючи оцінку наданим нею доказам на підтвердження факту проживання однією сім`єю разом із померлим ОСОБА_3 не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини з 2012 року по червень 2018 року - суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів проживання позивачки разом із спадкодавцем однією сім`єю щонайменше п`ять років для набуття права на спадщину на підставі ст. 1264 ЦК України як спадкоємцем четвертої черги за законом, а саме: пов`язаність позивачки та померлого крім спільного проживання веденням спільного господарства, спільних витрат, бюджету, харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо.

Належних, допустих та достатніх доказів проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту із спадкодавцем, сплати побутових послуг, взаємних прав та обов`язків, позивачкою не надано як суду першої, так і апеляційної інстанції.

Більше того, сам по собі факт добрих відносин між померлим та позивачкою, на що посилаються свідки, не є безумовним підтвердженням наявності факту проживання однією сім`єю та не свідчить про наявність підстав для застосування статті 1264 ЦК України (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17).

Хоча сама по собі реєстрація місця проживання позивачки (смт Петрівка Іванівського району Одеської області), яке є відмінним від місця проживання померлого спадкодавця не є беззаперечним свідченням відсутності факту спільного проживання, проте жодного письмового доказу про її проживання у належному померлому житлі у м. Одесі позивачкою суду не надано, а поховання позивачкою померлого, на відмову у прийнятті доказів чого вона посилається в апеляційній скарзі, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що в розрізі статті 1264 ЦК України дає право на спадщину.

Як не свідчить про потрібний факт і наявність у позивачки на руках оригіналів інших документів, зокрема свідоцтва про смерть спадкодавця.

Довід апеляційної скарги про неврухвання судом висновків, зроблених у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, не спростовує недоведеність позовних вимог, адже у вказаній постанові Верховним Судом виснувано про те, що показання свідків та спільні фотографії сторін не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації і не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання. Такі ж висновкі зроблені і у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц.

Показання свідків, про допит яких заявляла позивачка в обгрунтування доводів щодо спільного проживання з померлим, не є належними доказами в розумінні вимог ст. 77 ЦПК України щодо належності доказів щодо предмета доказування по справі за умови відсутності інших належних доказів, які б свідчили про таке, тобто відсутня необхідна сукупність доказів в розумінні вимог ч. 2 ст. 89 ЦПК України.

Оскільки інші особи з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця не видавались, заповіти та спадкові договори не складались, що підтверджено також інформаційними довідками зі Спадкового реєстру, то Одеська міська рада є належним відповідачем у теперішній справі згідно вимог ст. 1277 ЦК України.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Відповідно до ст. 375 ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 27 січня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова