Вирок від 01 лютого 2026 р. у справі №125/1042/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 125/1042/25

Провадження №11-кп/801/126/2026

Категорія: 93

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020140000054 від 01.03.2025 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Барського районного суду Вінницької області від 31.10.2025, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Бар Вінницької області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, із вищою освітою, одруженої, офіційно не працевлаштованої,

визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання із іспитовим строком терміном 1 (один) рік із покладеними обов`язками передбаченими п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання із долею речових доказів.

В С Т А Н О В И В:

За вироком Барського районного суду Вінницької області від 31.10.2025 ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України, за наступних обставин.

27.01.2025 о 02:20 ОСОБА_7 , перебуваючи у одній з кімнат квартири АДРЕСА_2 знайомої ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_3 , побачила мобільний телефон ОСОБА_9 марки «іРhone», моделі «15 Рrо Мах», ІМЕІ НОМЕР_1 , із сім-картою з абонентським номером НОМЕР_2 , із відкритим у телефоні додатком веб-банкінгу АТ КБ «Приватбанк» «Приват 24», за яким закріплений банківський рахунок ОСОБА_9 НОМЕР_3 . У цей час у ОСОБА_7 виник умисел, спрямований на несанкціоноване втручання у роботу автоматизованої системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк», який являється системою, призначеною для дистанційного керування банківськими рахунками АТ КБ «Приватбанк», у тому числі електронними платежами, а також, який згідно із Законом України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» є програмно-технічним комплексом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною (автоматизованою) системою. Діючи із вказаним умислом, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, без дозволу власниці мобільного телефону, ОСОБА_7 у період часу з 02:18 по 02:28 27.01.2025 використовувала платіжний застосунок «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк», за яким закріплений банківський рахунок ОСОБА_9 НОМЕР_3 на мобільному телефоні останньої та здійснила переказ, тим самим несанкціоновано втручалася у роботу автоматизованої банківської системи «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк».

Дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 361 КК України, тобто несанкціоноване втручання у роботу інформаційних (автоматизованих) систем.

27.01.2025 о 02:27 ОСОБА_7 , маючи злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у одній з кімнат квартири АДРЕСА_4 , за допомогою мобільного телефону своєї знайомої ОСОБА_9 марки «іРhone», моделі «15 Рrо Мах», ІМЕІ НОМЕР_1 , із сім-картою з абонентським номером НОМЕР_2 , здійснила вхід у мобільний додаток «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк» та отримала доступ до банківського рахунку НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_9 . Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, достовірно знаючи, що на вказаному банківському рахунку зберігаються грошові кошти, таємно викрала, шляхом переказу із банківського рахунку НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_9 , на власну банківську картку АТ «А-БАНК» № НОМЕР_4 грошові кошти у сумі 10000 грн. Викраденими грошовими коштами ОСОБА_7 розпорядилася на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 10000 грн.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України № 26/2025 від 14.01.2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», станом на час вчинення крадіжки в Україні діяв воєнний стан.

Дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

10.02.2025 о 08:15 ОСОБА_7 , перебуваючи у одній з кімнат будинку за місцем свого проживання, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побачила на ліжку мобільний телефон своєї знайомої ОСОБА_9 марки «іРhone», моделі «15 Рrо Мах», ІМЕІ НОМЕР_1 , із сім-картою з абонентським номером НОМЕР_2 , із відкритим у телефоні додатком веб-банкінгу АТ КБ «Приватбанк» «Приват 24», за яким закріплений банківський рахунок ОСОБА_9 НОМЕР_3 . У ОСОБА_7 виник умисел, спрямований на повторне несанкціоноване втручання у роботу автоматизованої системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк», який являється системою призначеною для дистанційного керування банківськими рахунками АТ КБ «Приватбанк», у тому числі електронними платежами, а також, який згідно із Законом України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» є програмно-технічним комплексом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною (автоматизованою) системою. Діючи повторно, з наведеним умислом, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, без дозволу власниці мобільного телефону, ОСОБА_7 у період часу з 08:15 по 09:12 10.02.2025 використовувала платіжний застосунок «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк», за яким закріплений банківський рахунок ОСОБА_9 НОМЕР_3 на мобільному телефоні останньої та здійснила переказ, тим самим несанкціоновано втручалася у роботу автоматизованої банківської системи «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк».

Дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 361 КК України, тобто несанкціоноване втручання у роботу інформаційних (автоматизованих) систем, вчинене повторно.

10.02.2025 о 09:12 ОСОБА_7 , маючи злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у одній з кімнат будинку за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за допомогою мобільного телефону своєї знайомої ОСОБА_9 марки «іРhone», моделі «15 Рrо Мах», ІМЕІ НОМЕР_1 , із сім-картою з абонентським номером НОМЕР_2 , здійснила вхід у мобільний додаток «Приват 24» АТ КБ «Приватбанк» та отримала доступ до банківського рахунку НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_9 . Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, достовірно знаючи, що на вказаному банківському рахунку зберігаються грошові кошти, таємно викрала, шляхом переказу із банківського рахунку НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_9 , на власну банківську картку АТ «А-БАНК» № НОМЕР_4 грошові кошти у сумі 5000 грн. Викраденими грошовими коштами ОСОБА_7 розпорядилася на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 5000 грн.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України № 26/2025 від 14.01.2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», станом на час вчинення крадіжки в Україні діяв воєнний стан.

Дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, вчинена повторно.

Не оспорюючи правильність кваліфікації вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень та доведеність її винуватості, перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати вирок у частині призначення покарання.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок Барського районного суду Вінницької області від 31.10.2025 є незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої внаслідок його м`якості.

Зазначає, що відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення, у тому числі вирок суду, має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, однак цим вимогам оскаржуваний вирок не відповідає.

Наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується, зокрема, до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років. Водночас із матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, яким на момент ухвалення вироку не виповнилося 14 років, а тому такий вид покарання, як обмеження волі, не міг бути їй призначений.

При цьому прокурор звертає увагу, що санкція частини першої статті 361 КК України передбачає альтернативні види покарання, зокрема штраф або пробаційний нагляд, а санкція частини другої статті 361 КК України - штраф, обмеження волі або позбавлення волі. Однак суд першої інстанції, призначаючи покарання за частинами першою та другою статті 361 КК України у виді обмеження волі, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не врахувавши встановлені законом обмеження щодо можливості застосування такого виду покарання.

Таке неправильне застосування положень ст. 61 КК України, на переконання прокурора, призвело також до невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та її особі внаслідок надмірної м`якості, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування вироку.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок та звільняючи обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, допустив порушення вимог ст. 374 КПК України, оскільки у резолютивній частині вироку не визначив початок іспитового строку, на який особу було звільнено від відбування покарання, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону та впливає на правильність судового рішення.

У зв`язку з наведеним прокурор дійшов висновку, що допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого вироку і відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для його скасування в апеляційному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовільнити, позицію обвинуваченої ОСОБА_7 , яка поклалася на розсуд суду, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовільнити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам вирок суду не відповідає у частині призначення покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 361 КК України, та призначив їй покарання у виді обмеження волі, звільнивши від його відбування з випробуванням.

Разом з тим, призначаючи такий вид покарання, суд першої інстанції не врахував імперативні вимоги ч. 3 ст. 61 КК України, відповідно до яких обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Матеріалами кримінального провадження, зокрема довідкою Ялтушківського старостинського округу Барської міської ради Вінницької області № 212 від 02.04.2025 підтверджується, що до складу сім`ї ОСОБА_7 входять: син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дочка - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; син - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, ОСОБА_7 утримує трьох неповнолітніх дітей, жодному з яких на момент ухвалення вироку не виповнилося 14 років. За таких обставин призначення їй покарання у виді обмеження волі є таким, що прямо суперечить вимогам закону та свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів звертає увагу, що санкції частини першої та частини другої статті 361 КК України є альтернативними та передбачають можливість призначення інших видів покарання, зокрема штрафу, пробаційного нагляду або позбавлення волі. Отже, суд першої інстанції мав можливість обрати законний вид покарання, однак зобов`язаний був здійснити такий вибір з урахуванням обмежень, установлених кримінальним законом.

Усталена практика Верховного Суду виходить із того, що призначення покарання, застосування якого прямо заборонено законом, є істотним порушенням вимог кримінального закону та свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, незалежно від наявності пом`якшуючих обставин або позитивних даних про особу обвинуваченого.

Таким чином, неправильне застосування судом першої інстанції положень ч. 3 ст. 61 КК України призвело до призначення ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та її особі внаслідок м`якості, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 409 КПК України є підставою для скасування вироку.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону при ухваленні вироку.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» зазначено, що резолютивна частина вироку має бути викладена чітко і ясно, щоб при його виконанні не виникало сумнівів щодо виду та розміру призначеного покарання.

Так, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині обвинувального вироку суд зобов`язаний зазначити, зокрема, рішення про початок строку відбування покарання або іспитового строку у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Зазначена вимога узгоджується з роз`ясненнями, викладеними у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003, відповідно до яких у резолютивній частині обвинувального вироку суд повинен визначити початок строку відбування покарання, у тому числі у випадках звільнення особи від його відбування з випробуванням.

Однак суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 та звільняючи її від відбування покарання з випробуванням, не визначив початок іспитового строку, чим допустив порушення вимог ст. 374 КПК України. Таке порушення не може бути визнане формальним, оскільки воно впливає на можливість виконання вироку та правильність судового рішення.

Крім того, колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду щодо застосування ст. 374 КПК України, відповідно до якої невизначення судом у резолютивній частині обвинувального вироку початку іспитового строку у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, вимога про обов`язкове визначення початку іспитового строку має імперативний характер, а її недотримання унеможливлює правильне виконання вироку, створює правову невизначеність щодо моменту початку обчислення строку випробування та впливає на реалізацію функцій органу пробації. Верховний Суд наголошує, що таке порушення не може розцінюватися як формальне чи технічне, оскільки безпосередньо пов`язане з реалізацією засад законності та правової визначеності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили ухваленню законного й обґрунтованого вироку, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 КПК України вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачає, що підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні вироку було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що є підставою для скасування вироку в цій частині з ухваленням нового.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 413, 419 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовільнити.

Вирок Барського районного суду Вінницької області від 31.10.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України, - скасувати.

ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК України, та призначити їй покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

-виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, визначивши іспитовий строк - 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на засуджену такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок іспитового строку рахувати з дня ухвалення вироку.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набуває законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4