Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №129/1661/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 129/1661/25

Провадження № 22-ц/801/227/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Капуш І. С.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 лютого 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сікорської Ірини Станіславівни

на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Капуша І.С., повний текст якого складено 10 листопада 2025 року

у справі №129/1661/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (позивач)

до ОСОБА_1 )відповідач)

про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в районний суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 19.02.2024 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» договір позики № 79783955, за яким отримав позику в розмірі 6 000,00 грн на строк 11 днів.

14.06.2021 між ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 14/06/21, а 28.07.2021 також Додаткову угоду № 2 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, 13.06.2022р. Додаткову угоду №7 до договору факторингу №14/06/2021 від 14.06.2021р., та 28.10.2024 Додаткову угоду № 42 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, згідно умов яких ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а останнє приймає належні ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі боржників, в якому зазначена грошова вимога до боржника ОСОБА_1 за договором позики № 79783955 від 19.02.2024.

В свою чергу відповідач не виконав свого обов`язку за укладеним договором, надану йому позику не повернув в строки, передбачені вищезазначеним договором, внаслідок чого має заборгованість в сумі 14 666,02 грн, з яких: 5925,60 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 740,42 грн сума заборгованості за відсотками.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати у справі.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року позов задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 79783955 в сумі 14 666,02 грн, з яких: 5 925,60 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 740,42 грн - сума заборгованості за процентами, а також судовий збір в сумі 3 028 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, представник відповідача адвокат Сікорська І.С. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що матеріали справи не місять реєстру прав грошових вимог, акта прийому-передачі, тобто докази, які б підтверджували наявність у позивача права вимоги до ОСОБА_1 відсутні. Додає, що витяг з реєстру боржників до договору факторингу не є належним та допустимим доказом переходу права вимоги до позивача оскільки не є реєстром, підписаним обома сторонами договору, а фактично є набраним позивачем текстом, підписаним одноособово представником позивача, який подав позов до суду, а також позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати переходу права грошової вимоги до позивача за договорами факторингу, отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджували б наявність у позивача права вимоги до ОСОБА_1 , відповідно право на позов взагалі відсутнє.

Також, зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують перерахунок коштів відповідачу згідно договору.

Щодо самого договору позики, то такий укладений строком на 11 днів з визначенням процентної ставки і жодних договорів пролонгацій користування позикою відповідачем не передбачено, що свідчить про незмінність строковості умов договору, тому відповідач категорично заперечує дії кредитора щодо нарахування процентів понад строк користування кредитом.

Додає, що відповідно до усталеної судової практики, після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також неустойку.

Вказує, що первинними документами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», позаяк, розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже, не є належними доказами існування боргу.

Вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами не є співрозмірною сумі кредиту, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, тому розмір процентів підлягає зменшенню.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Білотіл А.Г. просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу представником позивача долучено нові докази, які не були досліджені в суді першої інстанції, а саме: розрахунок заборгованості, проведений первісним кредитором, який просить долучити до матеріалів справи. При цьому сторона позивача посилається на те, що вказаний доказ було отримано останнім після ухвалення оскаржуваного відповідачем судового рішення на підставі відповідного запиту.

Згідно з статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 5 статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача, зокрема, про витребування доказів.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Представник позивача, який звертався із позовом до суду, був обізнаний із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. З ст.367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення п.6 ч.2 ст. 356, ч.1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12.08.2020 року у справі № 704/192/18.

Також Верховний суд визнав незаконним прийняття доказів в апеляційній інстанції, оскільки такі дії допускаються у «виняткових випадках», якщо учасник довів неможливість їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ВС/КГС у справі № 46/603 від 01.07.2021).

Разом з тим, жодних об`єктивних причин, які б заважали позивачеві раніше отримати доданий доказ (перед зверненням до суду з цим позовом) шляхом надсилання відповідного запиту, не існувало.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу позивач був зобов`язаний подати суду першої інстанції всі наявні в нього докази на підтвердження всіх обставин, що є підставою його позовних вимог, а не очікувати результат розгляду справи, вишукуючи в подальшому нові докази.

За таких підстав колегія суддів не приймає розрахунок заборгованості як доказ, оскільки такі до суду першої інстанції позивачем не подавались, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 06 січня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (14666,02 грн), колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що 19.02.2024 ОСОБА_1 підписав з ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79783955 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 82467, відповідно до якого відповідач отримав позику в розмірі 6000,00 грн. на строк 11 днів, тобто до 29.02.2024, під розмір процентної ставки (базова) - 2,5% за день (фіксована), орієнтовна реальна річна процентна ставка 2815,09 %, орієнтовна загальна вартість позики 6580,80 грн.

Підписанням цього договору позики відповідач підтверджує він ознайомився на сайті https://mycredit.uа/uа/documents-license/ з повного інформацією щодо позикодавця та його послуги, (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики).

Також відповідач погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredit.uа/uа/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін, та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позивальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування авто пролонгації, йому зрозумілі (п.п. 5.2. п. 5 Договору позики).

Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.mycredit.uа.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 79783955 від 19.02.2024, свідчить про те, що загальна сума заборгованості становить 14666,02грн., з яких: 5925,60 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8740,42 грн. - сума заборгованості за відсотками .

14.06.2021 між ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 14/06/21, а 28.07.2021 також Додаткову угоду № 2 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, 13.06.2022р. Додаткову угоду №7 до договору факторингу №14/06/2021 від 14.06.2021р., та 28.10.2024 Додаткову угоду № 42 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, згідно умов яких ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а останнє приймає належні ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі боржників, в якому зазначена грошова вимога до боржника ОСОБА_1 за договором позики № 79783955 від 19.02.2024. (а.с.9-16).

Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грбшової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - Боржників; включаючи суму основного зобов`язання (Позики), плату за Позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить Клієнту.

Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних Реєстрах Боржників, які формуються згідно Додатку № 1 є невід`ємною частиною Договору.

Згідно п. 1.2. Договору факторингу, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

В свою чергу відповідач ОСОБА_1 не виконав свого обов`язку за договором та не повернув надану йому позику в строки, передбачені договором, внаслідок чого має заборгованість в сумі 14666,02 грн., із яких: 5925,60 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8740,42грн. - сума заборгованості за відсотками, про що свідчить розрахунок заборгованості за період з 28.10.2024 по 31.03.202.

Позиція апеляційного суду

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним нормам закону відповідає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту укладення між ТОВ «ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем кредитного договору.

Крім того судом встановлено, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги по цьому договору, а відтак й право на стягнення кредитної заборгованості у заявленому розмірі.

Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628,629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст.638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини першої статті 3 Закону).

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

В справі встановлено, що договір про надання кредитних коштів підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладення між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

З наведеного слід дійти висновку, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитні договори (договори позики).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір між первісним кредитором та ОСОБА_1 був укладений в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. При цьому, ОСОБА_1 на вебсайті товариства подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого товариство надіслало йому за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання вказаного договору й того, що укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір (договір позики) не був б укладений між первісним кредитором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суми заборгованості, оскільки вказаний договір є дійсним.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів отримання відповідачем коштів згідно договору не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки відповідач маючи доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, мав можливість в якості доказу надати суду довідку з банку про неналежність йому карткового рахунку на який переведено кредитні кошти або ж виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження чи не надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору, його розміру.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі, виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Суд встановив, що відступлення права вимоги за договором позики №79783955 від 19.02.2024 відбулося за договором факторингу від 14.06.2021 року, укладеним ТОВ ФК «ЄАПБ» з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», який ніким не оскаржений і не визнаний недійсним, відтак, позивач має право на стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за відповідними договорами.

Доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем витяги з Реєстру боржників не є належними та допустимими доказами, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідні докази містять повні реквізити сторін, у тому числі підписи керівників товариств, відтиски їх печаток, із можливістю подальшого підтвердженням відповідності копій письмових доказів оригіналам, які знаходяться у первісного кредитора. Проте сторона відповідача не заявляла клопотання про витребування вказаних письмових доказів.

Крім того, у матеріалах справи є належні та допустимі докази, зокрема договір факторингу від №14/06/21 від 14.06.2021, додаткові угоди до нього, акти прийому-передачі реєстрів боржників, які також підтверджують факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості долучений позивачем до позовної заяви не є первинним документ, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належним доказом існування боргу, оскільки позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд апеляційної інстанції вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Крім того, колегія суддів зауважує, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (в цьому випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

На підтвердження заборгованості кредитор надав розрахунок заборгованості за кредитним договором. При цьому, відповідач, оспорюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, не надав належних, допустимих та достатніх доказів на спростування його правильності та не довів відсутність заборгованості заявленої позивачем за узгоджених в електронній формі умов.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком ОСОБА_1 , як позичальника, а не позивача, чого зроблено останньою при розгляді даної справи не було.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині відсутності доказів якими можливо було б встановити отримання відповідачем кредитних коштів, колегія суддів зазначає наступне. Вказуючи на відсутність доказів про зарахування відповідачу на зазначений ним картковий рахунок кредитних коштів у розмірі 6000 грн на виконання вимог договору позики, відповідач не надає доказів не отримання цієї суми, а саме виписку з карткового рахунку.

Сторонами підписаний договір позики і відповідач не ставив питання про невиконання умов цього договору. Одночасно із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

За умовами договору (пункт 1) позичальник погодився із тим, щоб позичені грошові кошти були перераховані на його банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу .

Доводи представника відповідача щодо нарахування процентів за договорами №79783955 від 19 лютого 2024 року після закінчення 11-денного строку кредитування не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

Матеріалами справи встановлено, що умовами договору №79783955 від 19 лютого 2024 року (пункти 2.2, 2.3) визначено строк позики/строк договору 11 днів зі сплатою 2,5 процентів за кожний день користування ним.

Водночас у пунктом 4 договору сторони домовились про те, що у випадку невиконання Позичальником свого обов`язку із повернення позики в останній день строку користування позикою, Позичальник отримує право користування кредитом без застосування по відношенню до нього штрафних санкцій ( у тому числі процентної ставки за понадстрокове користування Позикою) протягом 90 календарних днів після спливу первісного строку користування позикою, визначеного Договором/додатковими угодами, за які нараховуються проценти за базовою процентною ставкою, що визначена в п. 2.3 п. 2 Договору. Проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики, виходячи, із строку фактичного користування позикою та до повного погашення заборгованості за Договором, проте не довше 90 календарних днів після спливу первісного строку користування позикою, визначеного Договором/додатковими угодами, за які нараховуються проценти за базовою процентною ставкою, що визначена в п. 2.3 п. 2 Договору.

Указане свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони погодили порядок продовження строку кредитування у випадку невиконання позичальником свого обов`язку із повернення позики в останній день строку користування позикою.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» проводило нарахування процентів, у межах узгодженого сторонами строку кредитування, тобто виходячи з п.4 договору, яким передбачено нарахування щоденно процентів, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики, виходячи із строку фактичного користування позикою та до повного погашення заборгованості за договором, проте не довше 90 календарних днів зі спливу первісного строку користування позикою.

При цьому колегія суддів зауважує, що таке нарахування процентів не суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом України №3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» , установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Відповідний закон набрав чинності 24 грудня 2023 року, відтак перші 120 днів (до 21.04.2024 року) процентна ставка могла бути не більше 2,5%, а наступні 120 днів - не більше 1,5% (до 19 серпня 2024 року).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, заборгованість за кредитним договором нарахована правомірно, в тому числі проценти в межах дії даного договору, які є платою за користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, а не є компенсацією за невиконання зобов`язань за договором в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів".

З огляду на зазначене, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, з якими погоджується апеляційний суд.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сікорської Ірини Станіславівни залишити без задоволення, а рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.М. Стадник

Судді: Ю.Б. Войтко

І.В.Міхасішин