Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №523/21052/24 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/21052/24

Провадження №2-др/523/5/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання – Дяченко Т.С.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Зайцева М.П.,

представника ОСОБА_2 – Кулава А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси, заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Костинюка Юрія Дмитровича про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат по цивільній справі №523/21052/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2025 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Костинюк Юрій Дмитрович звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 523/21052/24, якою просить стягнути суму судових витрат у розмірі 17 442,50 гривень.

Вказана заява обґрунтована тим, що Рішенням Пересипського районного суду м.Одеси від 16 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було відмовлено. 27.03.2025 року Відповідач ОСОБА_2 уклав Договір про надання правової допомоги № б/н з адвокатом Костинюком Юрієм Дмитровичем. Представником відповідача було подано Відзив на позовну заяву в якому на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи № 523/21052/24, у розмірі 15 000 гривень. Водночас, за результатами розгляду справи 19.06.2025 року виникла необхідність у наданні додаткової правової допомоги, а саме, у підготовці та поданні Заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які не могли бути передбачені на момент подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України. Тому, адвокат просить стягнути 17 000 грн., в якості витрат на правчничу допомогу, та 442,50 грн. витрат пов`язаних з розглядо справи.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 – Кулава А.І. підтримала подану заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, просила її задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Зайцев М.П. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, просив відмовити у їх стягненні. Зазначив, що на дату розгляду судом заяви, відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду. Понесені адвокатом витрати повинні бути реальними, однак у даному випадку відсутній платіжний документ про оплату заявлених до відшкодування витрат, тому сторона відповідача може маніпулювати правовідносинами. Заявлені до стягнення витрати є неспівмірними заявленим позовним вимогам. Сума за надіслання поштової кореспонденції, взагалі не відноситься до правових витрат. Також, у випадку якщо суд дійде висновку про стягнення витрат, просив зменшити заявлену до стягненню суму, у зв`язку із їх неспівмірністю та непропорційністю.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За обставин даної справи, представник ОСОБА_2 – адвокат Костинюк Ю.Д. у відзиві на позов повідомив про надання доказів щодо розміру витрат у строк, зазначений ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Статтею 141 ч.1 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом другим частини другої статті 141 визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Рішенням Пересипського районного суду м.Одеси від 16 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У вказаному рішенні питання щодо стягнення витрат на правову допомогу вирішено не було.

Заява щодо ухвалення додаткового рішення у справі, разом із доказами їх понесення, подана до суду 22.12.2025 року, тобто із дотриманням строку встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Пунктом один частини восьмої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема і: витрати на професійну правничу допомогу; витрати пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.10.2019 по справі № 922/455/19.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст. 141 ЦПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст. 137 ЦПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 зазначила наступне.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Конституційний Суд зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019р. по справі №922/1163/18 дійшов наступних висновків:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

В підтвердження понесених судових витрат представником відповідача подано: 1) ордер на надання правничої допомоги серії ВН № 1500571 від 11.04.2025 року; 2) копію Договору про надання правової допомоги № б/н від 27.03.2025 року; 3) Додаткову угоду №1 від 01.04.2025 року до Договору про надання правової допомоги № б/н від 27.03.2025 року; 4) Акт наданих послуг від 01.05.2025 року, 5) Додаткову угоду № 2 від 19.12.2025 року; 6) Акт наданих послуг від 19.12.2025 року; 7) рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, чеки та описи вкладень, в підтвердження направлення позивачу відзиву, клопотань, доказів по справі.

Так, з Акту наданих послуг від 01.05.2025 року вбачається, що адвокатом Костинюк Ю.Д. надано відповідачу ОСОБА_2 наступні послуги по справі:

- вивчення матеріалів позовної заяви для написання відзиву – 5000,00 грн; - надання консультації – 2000,00 грн; - підготовка участі у судовому засіданні 01.04.2025 року - 2000,00 грн.; - написання клопотання про виклик свідків та надіслання поштою – 2000,00 грн; - написання адвокатського запиту щодо витребування доказів, надсилання поштою – 2000,00 грн.; ознайомлення з відповіддю на відзив, написання заперечення - 2000,00 грн.

З Акту наданих послуг від 19.12.2025 року вбачається, що адвокатом Костинюком Ю.Д. надано наступні послуги: написання та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат – 2000,00 грн.

Також у заяві представник відповідача зазначив, що за надсилання документів (відзив, адвокатський запит) через АТ « Укрпошту» ним було витрачено 442,50 грн., зокрема за надіслання: відзиву на позовну заяву з клопотанням про виклик свідків від 11.04.2025 – 180 грн.; адвокатського запиту на ОК «ЖБК «Сансіті Сервіс» щодо надання доказів від 11.04.2025 – 82,50 грн; заперечення від 01.05.2025 року – 180 грн.

Таким чином, представник відповідача адвокат Костинюк Ю.Д. вважає підтвердженим понесення відповідачем судових витрат в розмірі 17 442 грн. 50 коп.

Проаналізувавши послуги вказані в Акті здачі-прийняття наданих послуг, суд вважає що відображена у ньому інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) частково відповідає критерію розумності, обґрунтованості та співмірності, виходячи зі змісту предмета позову, категорії справи, та обсягу виконаних робіт.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, ціна позову складала 19 000 грн; участь у судовому засіданні - 01.04.2025 року адвоката Костинюка Ю.Д. фактично була зведена лише до заявлення клопотання про відкладення розгляду справи – судове засідання тривало 11 хвилин; клопотання про виклик свідків фактично оформлено на 1 аркуші, що не вимагало витрати багато часу; відзив та клопотання були направлені в одному описі вкладення, тобто подання відзиву та клопотання про виклик свідків відбувалось одночасно; надані до суду Акти наданих послуг не містять витраченого адвокатом Костинюк Ю.Д. часу за надані послуги

При цьому, суд вважає що відсутні правові підстави для стягнення заявлених до відшкодування 2000 грн. за написання та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, з огляду на правові висновки Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22, згідно яких подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору. Тому заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

У той же час, у зв`язку із тим що відповідач ОСОБА_2 вимушено уклав договір про надання правової (правничої) допомоги, з метою захисту своїх прав, зважаючи на предмет позовних вимог, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, віднесення її до категорії малозначних справ, враховуючи критерій співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, заявлення адвокатом Зайцевим М.П. клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновків про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 гривень.

Одночасно, суд критично ставиться до доводів адвоката Зайцева М.П. щодо відмови у стягнення витрат на правничу допомогу, з підстав відсутності доказів їх оплати.

Згідно пункту 1 Додаткової угоди №1 від 01.04.2025 року до Договору про надання правової допомоги від 27.03.2025 року, розмір гонорару за надані юридичні послуги складає 15 000 грн., та підлягає сплаті протягом 30 календарних днів від дати ухвалення судового рішення.

Суд виходить із того, що компенсації підлягають не лише фактично сплачені витрати. Якщо сторони договору про надання правничої допомоги домовилися про оплату витрат у майбутньому, ці суми також мають бути відшкодовані. І надання до суду банківських документів про сплату адвокатського гонорару не є обов`язковою умовою для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Про це говорять постанови ВС від 26.06.2019 у справі №813/481/18, від 2.10.2019 у справі №815/1479/18, від 29.10.2020 у справі №686/5064/20.

Правова позиція Верховного Суду, викладена у Постановах від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а , від 16 березня 2021 року у справі №520/12065/19, Постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, зводиться до того, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Отже, надання до суду банківських документів про сплату адвокатського гонорару, не є умовою для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн. відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Також, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати з направлення кореспонденції по справі в сумі 442,50 грн., оскільки вони належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи, та їх понесення підтверджено відповідними належними доказами, зокрема:

- відправлення відзиву на позов разом із клопотанням про виклик свідків – 90 грн. + 90 грн. = 180 грн., підтверджується чеками з описами вкладення №6505100323458 та № 6505100323440;

- відправлення адвокатського запиту на ОК «ЖБК Сансіті Сервіс» - 82,50 грн., підтверджується чеком № відправлення 6505100306006;

- відправлення заперечення проти позову – 90 грн. + 90 грн. = 180 грн., підтверджується чеками з описами вкладення №6505100324918 та №6505100324900.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5000 грн. витрат на правничу допомогу, та 442,50 грн. витрат пов`язаних із розглядом справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 134, 137, 141, 270 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Костинюка Юрія Дмитровича про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат по цивільній справі № 523/21052/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РОНКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу по цивільній справі №523/21052/24 в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок, та витрати пов`язані із розглядом справи в сумі 442,50 грн.

У задоволенні заяви в іншій частині – відмовити.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне додаткове рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлений 02 лютого 2026 року.

Суддя К.О. Далеко