Вирок від 13 січня 2026 р. у справі №333/10637/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.01.2026 Справа№ 333/10637/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/10637/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/310/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,

потерпілого ОСОБА_9 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_11 , потерпілого ОСОБА_9 , на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2025 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, має середню спеціальну освіту, не працює, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначеного покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 5736 грн. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди 300 000 гривень.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за наступних обставин.

5 серпня 2023 року, о 12.15 годині, водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz 510 КА», д.н.з. НОМЕР_1 , приїхав на територію автомобільного ринку, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Авраменко, 2-а, де здійснив зупинку транспортного засобу на асфальтованому майданчику біля першого кіоску, розташованого справа від в`їзду на вказаний ринок.

У цей же час, зліва від входу до зазначеного кіоску, біля відкидного металевого столу, непорушно стояв пішохід ОСОБА_9 , який був розташований передньою частиною тулуба до столу.

У подальшому, водій ОСОБА_7 , з метою виконати маневр розвороту транспортного засобу, проїхав по вищевказаному асфальтованому майданчику вперед та вліво, де повністю зупинився. Надалі водій ОСОБА_7 , діючи в порушення вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, відповідно до яких:

- п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

- п. 10.9 «Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб»; розпочав рух заднім ходом, внаслідок чого задньою лівою частиною кузову керованого ним транспортного засобу скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , притиснувши його до відкидного металевого столу.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

У результаті ДТП пішоходу ОСОБА_9 заподіяно тяжке тілесне ушкодження.

Під час проведення судово-медичної експертизи № 2005/к у потерпілого ОСОБА_9 була виявлена закрита травма живота у вигляді саден в ділянці лівого підребер`я (епігастрію), множинних розривів та забою брижі низхідного відділу ободочної кишки, розриву тонкої кишки, забою жирової клітковини, неповного розриву прямих м`язів живота ліворуч. Дана травма у своєму перебігу ускладнилася розвитком некрозу ділянки низхідної ободової кишки через порушення регіонального кровообігу (травма брижі) та ознаками фібринозного перитоніту (під час оперативного втручання по лівому боковому фланку виявлено до 200 мл. фібринозного випоту).

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає призначене ОСОБА_7 додаткове покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції недостатньо врахував характер і ступінь тяжкості наслідків вчиненого злочину, а також дані про особу обвинуваченого.

Так, у результаті грубого порушення обвинуваченим ПДР України, потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, переніс три операції, отримав ІІ групу інвалідності, втратив працездатність, потребує постійного лікування та обмежений у фізичних навантаженнях.

Такі наслідки мають тривалий та незворотний характер, що свідчить про високу суспільну небезпечність дій обвинуваченого.

З огляду на ігнорування правил безпеки, невжиття заходів до надання допомоги потерпілому в ході досудового розслідування та тривалого судового провадження, відсутності активної виплати грошових коштів потерпілому, додаткове покарання на строк 1 рік не відповідає цілям покарання, не забезпечує справедливості та соціальної превенції.

Крім того, звільняючи обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд врахував щире каяття, часткове відшкодування завданих збитків та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Таким чином, суд першої інстанції повторно врахував однакові пом`якшуючі обставини як під час застосування ст. 75 КК України, так і призначення додаткового покарання в мінімальному розмірі.

Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, який призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком 2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а в решті вирок залишити без змін.

В апеляційній скарзі потерпілий, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відносить до категорії тяжких злочинів, обставини та наслідки його вчинення.

Так, в результаті ДТП йому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, він отримав ІІ групу інвалідності, на теперішній час його чотири рази прооперували.

Також вважає, що у обвинуваченого ОСОБА_7 відсутнє щире каяття, оскільки він відшкодував матеріальну шкоду лише перед судовими дебатами, протягом досудового розслідування та судового розгляду намагався уникнути відшкодування завданих збитків, не надав критичної оцінки своєї поведінки, не вибачився та не висловив щирого жалю з приводу скоєного.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 заслуговує на покарання з реальним позбавленням волі, і підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.

Звертає увагу, що під час розгляду справи виникли обставини, які свідчать про необхідність збільшити позовні вимоги.

Зокрема, 19 травня 2025 року його було прооперовано, вартість лікування становила 17 422 гривень.

До того ж, від протиправних дій обвинуваченого виникла упущена вигода, оскільки до ДТП він заробляв 2000 гривень на день, а протягом 29 днів лікування він недоотримав 78000 гривень.

Після цього він ще двічі проходив курс лікування, тому за 64 днів він недоотримав ще 128000 гривень, а за 20 днів ще 40000 гривень.

За таких обставин, сукупний розмір недоотриманої вигоди становить 246000 гривень, а загальний розмір завданої його матеріальної шкоди складає 304806 грн. 96 коп.

Просить вирок змінити, призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України більш суворе покарання, а також стягнути з ОСОБА_7 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 304806 грн. 96 коп.

У судовому засіданні апеляційного суду потерпілий ОСОБА_9 підтримав свою апеляційну скаргу та зазначив, що йому призначили ще п`яту операцію, він 18 разів приходив до суду, але відбулося лише 3 з них. Враховуючи, що обвинувачений нічого не робив для відшкодування завданої шкоди, вважає, що застосування ст. 75 КК України є неможливим.

Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу прокурора частково, а саме в частині додаткового покарання. Апеляційну скаргу потерпілого підтримала повністю. Вважав, що обвинуваченому необхідно призначити лише реальне покарання, оскільки потерпілий став інвалідом по життєво, йому вирізали частину кишківника. До того ж, ніякого каяття у обвинуваченого не було.

Прокурор у судовому засіданні апеляційного суду вважав вирок незаконним, а розмір додаткового покарання є таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та обставинам справи. З приводу апеляційної скарги потерпілого зазначив, що практика Верховного суду та чинний КПК України не містять заборони зміни цивільного позову під час судового розгляду.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційних скарги, зазначила, що розмір додаткового покарання відповідає принципам індивідуалізації, а завдана злочином шкода була відшкодована частково, подальші розрахунки потерпілим не доведені.

Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційних скарги, зазначив, що вину визнає, буде надалі відшкодовувати завдану шкоду, він зустрічався з потерпілим та пропонував йому гроші, але потерпілий попросив 10000. З приводу апеляційної скарги прокурора зазначив, що керування транспортними засобами є його єдиним заробітком.

Заслухавши доповідь судді по справі, потерпілого та його представника, прокурора, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2026 року було скасовано оскаржуваний вирок у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 та призначено новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом`якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, визнав щире каяття та часткове відшкодування матеріальної шкоди як обставини, що пом`якшують покарання, встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання, врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_7 основне покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 50, 65, 75 КК України, в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі основного покарання.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що призначене ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік є м`яким, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Пунктом 20 зазначеної постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Доходячи до висновку про доцільність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання в мінімальному розмірі, суд не в достатній мірі врахував, що він, керуючи транспортним засобом порушив два пункти Правил дорожнього руху України, легковажно розраховував на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, а також тяжкі наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у заподіянні потерпілому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, в результаті чого останній отримав ІІ групу інвалідності.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд враховує, що він вчинив тяжкий злочин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, необережну форму вини до наслідків дорожньо-транспортної пригоди у вигляді заподіяння одній особі тяжких тілесних ушкоджень, самовпевненість та безвідповідальність при експлуатації транспортного засобу, а також відсутність інших учасників дорожнього руху, які причетні до виникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначене свідчить про те, що додаткове покарання в мінімальному розмірі не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів, а тому колегія суддів вважає, що є всі підстави для призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки, що буде додатковим дієвим засобом забезпечення його належної поведінки в майбутньому.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових злочинів.

На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_11 задовольнити. Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4