Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №303/6602/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/6602/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 січня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Кожух О.А., Мацунича М.В.,

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Грівел» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 січня 2025 року у складі судді Курах Л.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Грівел» про встановлення земельного сервітуту,

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Грівел» про встановлення земельного сервітуту.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно договору купівлі-продажу від 17.10.1996 та договору дарування приміщень від 01.10.2004 позивач являється власником об`єкту нерухомого майна – комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ).

Зазначене нерухоме майно, розташовано на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м.Мукачева та передана йому в оренду. Практично вся вищезазначена земельна ділянка по периметру огороджена металевим парканом, за виключенням де по межі земельної ділянки розташовані будівлі, споруди суміжних землекористувачів. Під?їзд до орендованої ним земельної ділянки та до належних йому об?єктів нерухомого майна розміщених на цій земельній ділянці, здійснюється через влаштовані металеві ворота, які є частино паркану (огорожі), що була встановлена по периметру всього ВАТ «Мукачівприлад». І це єдиний можливий такий заїзд (під?їзд) до зазначеної земельної ділянки та його нерухомого майна, і тільки з АДРЕСА_1 . Між вулицею Пряшівська та орендованої ним земельною ділянкою з кадастровим номером 2110400000:01:006:0232 розташована земельна ділянка за кадровим номером 2110400000:01:006:0033. Тобто, частина межі земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0033 проходять по межі орендованої ним земельної ділянки в частині, яка виходить на сторону вулиці Пряшівська, що унеможливлює безперешкодного проходу (проїзду) до земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:006:0232, в тому числі до нерухомого майна, яке йому належить на праві власності.

Зазначав, що власником земельної ділянки кадастровий номер 2110400000:01:006:0033 є відповідач - ТОВ «Грівел». Вказував, що мав безперешкодний доступ до своєї земельної ділянки, а саме через суміжну земельну ділянку кадастровий номер 2110400000:01:006:0033. Однак, з часом заїзд до орендованої ним ділянки заблоковано ТОВ «Грівел», чим створено йому перешкоди в доступі до належних йому приміщень та орендованої земельної ділянки. Внаслідок цього, він позбавлений можливості користуватися ними. Позивачем вчинялись дії з досудового врегулювання спору з відповідачем по справі, але його вимога була проігнорована та залишилась без задоволення, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд встановити на його користь безособовий, безоплатний та безстроковий земельний сервітут на постійне безоплатне користування частиною земельної ділянки за адресою: у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0033, яка належить товариству з обмеженою відповідальністю «Грівел» на підставі договору купівлі продажу від 28.11.2014, для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем, та іншими видами транспорту.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено на користь ОСОБА_1 , власника об`єкту нерухомого майна – комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 , безособовий, безоплатний та безстроковий земельний сервітут на постійне безоплатне користування частиною земельної ділянки за адресою: у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0033, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Грівел» на підставі договору купівлі продажу від 28.11.2014 року, для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем, та іншими видами транспорту, визначивши наступні істотні умови сервітуту:

- площа частини земельної ділянки, що передається під сервітут 0,0150 га;

- межі сервітуту визначити згідно з найменш обтяжливим варіантом, зазначеним у висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічного дослідження від 26.06.2024 року №1052-Е (варіант виконаний інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_2 ), а саме: встановлення сервітуту має умови та обмеження в частині ширини 5,39 м зі сторони АДРЕСА_1 вздовж південно-східного напрямку на відстані 24,84 м до меж воріт та з врахуванням відстані 2 метрів від будівлі та огорожі по всій довжині північної частини ділянки 2110400000:001:006:0232; довжини ліній між поворотними точками сервітуту становлять: 1,53 м, 3,86 м, 23,12 м, 11,62 м, 2,00 м, 2,20 м, 9,34 м, 3,42 м, 1,20 м, 24,84 м.

- строк дії сервітуту безстроковий.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 1211,20 грн. судових витрат.

Додатковим рішенням від 30 січня 2025 року стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Грівел» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн. та 21 432 грн. витрат на проведення експертизи.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Грівел» просить рішення суду першої інстанції від 14 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідача по справі було позбавлено законного права досудового врегулювання питання встановлення сервітуту на власній земельній ділянці. Зазначає, що навмисність позивача щодо наведених дій – порушення права ТОВ «Грівел» на досудове врегулювання питання встановлення сервітуту, підтверджується відсутністю подання як доказ своїх прагнень досудового врегулювання, проєкту договору сервітуту з додатком до позовної заяви, або до матеріалів справи в процесі розгляду. Вказує, що пропозиція судового експерта щодо визначення сервітуту, як найменш обтяжливого варіанту не відповідає дійсності у зв`язку з наявністю у висновку експерта тільки одного технічного варіанта організації для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем, та іншими видами транспорту, без альтернативних варіантів, котрі би врахували розвиток та облаштування даної території з урахуванням ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», анонсування використання яких зазначив судовий експерт на сторінці 5 свого висновку. Стверджує, що запропонована технічна конфігурація земельного сервітуту суттєво негативно вплине на плани розвитку території відповідача.

Додаткове рішення не оскаржено.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Йосипчук Олег Володимирович, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судовому засіданні представник апелянта адвокат Марухнич Т.Б. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник позивача - адвокат Йосипчук О.В. у судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

З такими висновками суду першої інстанції і погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст. 2 ЦПК України).

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно із договором купівлі-продажу від 17.10.1996 року, посвідченого Мукачівською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 купив незакінчену будівництвом будівлю компресорної станції 31% готовності, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.8).

Згідно договору дарування приміщення від 01.10.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського нотаріального округу Герцускі- Торжаш В.А., ОСОБА_1 набув у право власності майно, а саме приміщення літ.Т, яке становить 2/350 частини від цілого комплексу, розташованого в АДРЕСА_3 (а.с.10).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №361819805 від 15.01.2024 року, ОСОБА_1 на праві власності належить об`єкт незавершеного будівництва, загальною площею 134,8 кв.м., відсоток готовності 31%, земельні ділянки місця розташування за кадастровим номером: 2110400000:01:006:0232 (а.с.12-13).

Згідно довідки №987 від 28.12.2023 року, КП «Мукачівське МБТІ та ЕО» повідомлено, що на підставі рішення №61 МВК «Про будівництво» від 27.03.2007 року будівлі компресорної станції було присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1 (а.с.14).

За замовленням ОСОБА_1 17.02.2023 року виготовлено технічний паспорт на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.15-20).

Рішенням 35 позачергової сесії 8-го скликання Мукачівської міської ради поновлено ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 17.11.2011, загальною площею 0,0812 га, кадастровий номер 2110400000:01:006:0232, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.21).

З витягу з Державного реєстру речових прав №361160532 від 08.01.2024 року, вбачається, що земельна ділянка, за кадастровим номером 2110400000:01:006:0232, площею 0,0812 га, на праві оренди належить ОСОБА_1 , дата закінчення дії 22.12.2028 року (а.с.22-23).

Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області №61 від 27.03.2007 року, затверджено проект організації території, п.5.1. - по АДРЕСА_3 з визначенням земельної ділянки площею 0,0812 га за рахунок території ВАТ «Мукачівприлад», для обслуговування викупленої будівлі компресорної станції (договір купівлі-продажу від 17.10.1996 року, реєстр №І-6738) гр. ОСОБА_1 з присвоєнням номеру – АДРЕСА_3 з організацією заїзду з вул.Пряшівської (а.с.24).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №389361388 від 02.08.2024 року, земельна ділянка з кадастровим номером 2110400000:01:006:0033, площею 0,4106 га, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Грівел» (а.с.25).

З листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №Г-377/0-41/6-22 від 08.02.2022 року, вбачається, що при продажі територіальною громадою м.Мукачево земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:006:0033 не враховано права суміжного землекористувача ОСОБА_1 , а саме щодо проходу (проїзду) до земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:006:0232, яка розташована на АДРЕСА_1 , у тому числі до нерухомого майна, яке належить суміжному землекористувачу ОСОБА_1 на праві власності (а.с.26-27).

Управлінням міського господарства Мукачівської міської ради розглянуто звернення Г-4618 від 27.10.2022 щодо вирішення спірного питання в межах повноважень органу місцевого самоврядування, рекомендовано звернутися до суду з метою примусового встановлення сервітуту (платного чи безоплатного) на земельну ділянку приватної власності кадастровий номер 2110400000:01:006:0033 на право вільного доступу до об`єктів нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.28-29).

ОСОБА_1 звертався до керівника (власника) ТОВ «Грівел» з пропозицією укласти безоплатний, безстроковий договір сервітуту на проїзд та обслуговування будівлі в межах план схеми (а.с.30).

Згідно з висновком експерта №1052-Е від 26 червня 2024 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи встановлена єдина технічна можливість встановити земельний сервітут, а саме: право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; (пункт «Б» ст.99 Земельного Кодексу України) та приймаючи технічні параметри проїзд з мінімальною шириною становить 4 м при кількості смуг руху - 1, у відповідності до діючих норм: ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці і дороги населених пунктів». Так як земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він буде встановлюватися, згідно п. 4 ст. 98 Земельного Кодексу України із врахуванням пункту «Б» ст. 99 Земельного Кодексу України щодо видів права земельного сервітуту та у відповідності до діючих норм: та ДБН В.2.3- 5:2018 «Вулиці і дороги населених пунктів» (а.с.32-59).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у ст. 321 ЦК України.

Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Згідно ст. 401 ЦК право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені ст. 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

З аналізу наведених положень цивільного і земельного законодавства України можна дійти висновку, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Тлумачення вищевказаних норм також свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Позивач повинен надати суду докази на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц. від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц , від 27 травня 2020 року у справі № 663/2893/16-ц.

Судом першої інстанції правильно встановлено та доведено матеріалами справи, що земельна ділянка належить Мукачівській міській раді та вона надана в оренду позивачу. На ній розміщенні об`єкти нерухомого майна – комплекс будівель, що належать позивачу на праві приватної власності. Однак, при продажі територіальною громадою м.Мукачево земельної ділянки, яка належить відповідачу, не враховано права користувача суміжної ділянки, що унеможливлює прохід/проїзд до земельної ділянки, яка знаходиться в оренді у позивача, без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Управління міського господарства Мукачівської міської ради при зверненні позивача, рекомендувало йому звернутися до суду з метою примусового встановлення сервітуту на земельну ділянку приватної власності кадастровий номер 2110400000:01:006:0033 на право вільного доступу до об`єктів нерухомого майна, які належать позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Матеріалами справи доведено, що до звернення до суду позивач вчиняв дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін. А саме позивач звертався до відповідача з пропопозицією про укладення договору про встановлення сервітуту, проте відповідач не відреагував на неї, а у суді першої інстанції заперечував право позивача на встановлення сервітуту.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем на доведено, що він звертався до відповідача з пропопозицією щодо укладення договору про встановлення сервітуту, у зв`язку з чим відповідача було позбавлено законного права досудового врегулювання питання встановлення сервітуту, є безпідставними і надуманими, та повінстю спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи убачається, що 23.01.2023 року позивач звернувся до ТОВ «Грівел» з пропозицією укладення безоплатного, безстрокового договору сервітуту на проїзд та обслуговування належних йому будівель надіславши останньому відповідного листа, до якого ним було долучено проект договору про встановлення земельного сервітуту та план схему. Позивачем до позовної заяви долучено копію листа-пропозицію адресованого керівнику ТОВ «Грівел» Дьяченку Г.Г. (вул.Пряшівська, 3 м.Мукачево), в якій позивачем викладено обставини необхідності встановлення земельного сервітуту та запропоновано укласти безоплатний, безстроковий договір сервітуту на проїзд та обслуговування належних йому будівель в межах план схеми. Цей лис-пропозицію разом з договором про встановлення земельного сервітуту, а також додатком до договору – план схемою, було надіслано позивачем цінним листом керівнику ТОВ «Грівел» Дьяченку Г.Г на адресу: вул.Пряшівська, 3, м.Мукачево, Закарпатська область, 89600, засобами поштового зв`язку «Укрпошта» 23.01.2023 року, підтвердженням чого є долучена до позовної заяви копія поштового опису вкладення листа. У вказаному описі вкладення зазначено найменування отримувача (керівнику ТОВ «Грівел» Дьяченку Г.Г.), його адреса (вул.Пряшівська, 3, м.Мукачево, Закарпатська область, 89600), найменування вкладення (лист ОСОБА_3 на 1 арк., Договір про встановлення земельного сервітуту на 3 арк., додаток до договору на 1 арк.), оголошена цінність - 5 грн. Опис підписано відправником та працівником поштового зв`язку, що перевірив вкладення, а також міститься відтиск календарного штемпеля Мукачівського відділення «Укрпошти» - 23.01.2023. (а.с.30- 31 т.1). Тобто, вказаний лист-пропозиція з додатками були надіслані відповідачу на його юридичну адресу реєстрації - вул.Пряшівська, 3, м.Мукачево, Закарпатська область, 89600, офіційними засобами поштового зв`язку «Укрпошта». Позивачу на смартфон в месенджер Viber о 12:48 23.01.2023 року надійшло повідомлення з «Укрпошти», що відправлення 8960012654580 надійшло до відділення (м.Мукачево, вул.Я.Мудрого, 9). 31.01.2023 року о 14:12 позивачу на смартфон в месенджер Viber надійшло повідомлення з «Укрпошти», що відправлення 8960012654580 вручене 31.01.2023 року, що стверджено копією скриншоту повідомлення надходження копіями та копією скриншоту повідомлення вручення.

У суді першої інтстації відповідач не подавав відзиву на позовну заяву та не зазначав про свою необізнаність з пропозицією на укладення договору сервітуту та з проектом такого договору, не ставив питання у суді першої інстанції про їх витребування та дослідження.

Бездіяльність відповідача і не реагування його на вказаний лист з пропозицією укладення безоплатного, безстрокового договору сервітуту, не може свідчити про недотримання позивачем досудової процедури щодо встановлення сервітуту. Окрім того, відповідачу достеменно було відомо, що позивач позбавлений можливості потрапити як до орендованої ним земельної ділянки, так і до належних йому на праві власності приміщень та користуватися ними, однак у порушення правил добросусідства не вчиняв жодних дій на врегулювання спору.

Безпідставними та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що пропозиція судового експерта щодо визначення сервітуту, як найменш обтяжливого варіанту не відповідає дійсності у зв`язку з наявністю у висновку експерта тільки одного технічного варіанта організації для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем, та іншими видами транспорту, без альтернативних варіантів, котрі би врахували розвиток та облаштування даної території з урахуванням ДБН.

В дослідницькій частині висновку судового експерта №1052-Е від 26.06.2024р судовим експертом вказано, зокрема, що за результатами натурного огляду, здійснення топографогеодезичних робіт та матеріалів проекту організації території встановлено, що єдиний можливий заїзд (під`їзд) до досліджуваної земельної ділянки (кадастровий номер 2110400000:001:006:0232) та об`єктів нерухомого майна, яке на ній розташоване, можливе тільки з АДРЕСА_1 . Судовим експертом за результатом проведеного дослідження зроблено висновок, зокрема, що: проїзд (прохід) на земельну ділянку кадастровий номер 2110400000:01:006:0232 не можливий без установленого сервітуту. За умови ч.4 ст.98 ЗК України, є лише один технічно можливий варіант для встановлення сервітуту для проїзду (проходу) на земельну ділянку кадастровий номер 2110400000:001:006:0232, що належить територіальній громаді м.Мукачева та передана в оренду ОСОБА_1 , з врахуванням розташування на ній належного на праві приватної власності останньому нерухомого майна - комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 , представлений у дослідженні (зобр.9, 10 висновку) та є додатком до висновку. Варіант представлений у дослідженні виконаний сертифікованим інженером-землевпорядником Попович М.В. є найменш обтяжливим. З даного висновку не вбачається, що експертом не розглядався більш ніж один варіант технічної організації проїзду до земельної ділянки позивача, а також що судовим експертом не в повному обсязі проведено дослідження щодо опрацювання інших варіантів конфігурації земельного сервітуту, та встановлено лише один технічно можливий варіант для встановлення сервітуту для проїзду (проходу) на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Відповідачем перед судом не ставилося питання призначення земельно-технічної експертизи та не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував поданий суду позивачем вищевказаний висновок експерта.

Помилковими є також твердження апелянта, що запропонована експертом план-схема (виконана ФОП ОСОБА_2 ) не відповідає позовній вимозі, в частині визначення частини запропонованого земельного сервітуту «на відстані 2 метрів від будівлі та огорожі по всій довжині північної частини ділянки 2110400000:001:006:0232». Як вбачається із зазначеної план-схеми, доступ до східної частини будівлі та прохід (проїзд) до прилеглої до неї частини земельної ділянки 2110400000:001:006:0232 можливий лише з належної відповідачу земельної ділянки кадастровий номер 2110400000:01:006:0033. Тому в даному випадку саме для проходу та проїзду необхідним є встановлення земельного сервітуту. А отже, запропонована експертом вищевказана план-схема повністю відповідає позовним вимогам.

Відповідач, відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, не подав жодних належних, допустимих доказів та не довів наявність іншого менш обтяжливого для нього способу встановлення земельного сервітуту, а ніж запропонований експертом згідно вищевказаного висновку, а також не доведено того, що технічна конфігурація земельного сервітуту негативно вплине на плани розвитку території відповідача.

Згідно із ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.2,ч.3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, з достатньою повнотою з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, та правомірно задовольнив заявлений позов.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на припущеннях, а тому не заслуговують на увагу.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Представнк позивача адвокат Йосипчук О.В. подав суду письмову заяву у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (ИOLIЖ v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Представник апелянта заявила клопотання про зменшення розміру заявлених витрат на оплату правничої допомоги з посиланням на те, що такі є неспівмірними з наданими послугами.

Колегія суддів, виходячи із послуг, які надані адвокатом у даній справі та вчинених ним процесуальних дій в суді апеляційної інстанції, затрачену на них кількість годин та їх вартість, а саме, що: адвокат був обізнаний із справою, оскільки надавав правничу допомогу у суді першої інстанції; в суді апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу, підготовка якого не потребувала додаткового вивчення законодавства та судової практики; безпосередню його участь у суді апеляційної інстанції, виходячи із критеріїв реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) і розумності, вважає, що такі витрати є обґрунтованими у розмірі 3000 грн. і в цьому розмірі підлягають задоволенню. В іншій частині не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд,-

ухвалив :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Грівел» залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 січня 2025 року залишити без змін.

Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Грівел» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інтонації. В решті – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 30 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: