Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №683/889/24 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/889/24

2/683/4/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Цішковського В.А.

з участю секретаря Васічевої О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Старокостянтинів цивільну справу № 683/889/24, номер провадження 2/683/4/2026 в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

21 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, а саме:

визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки житлового будинку загальною площею 113,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки нежитлової будівлі корівника, загальною площею 294,5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки нежитлової будівлі стайні, загальною площею 505,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки земельної ділянки, кадастровий номер: 6824288600:02:004:0096, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4012 га, розташована в с. Старий Остропіль Хмельницького району Хмельницької області;

визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки земельної ділянки, кадастровий номер: 6824288600:02:004:0038, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3974 га, розташована в с. Старий Остропіль Хмельницького району Хмельницької області;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини ринкової вартості транспортного засобу ГАЗ-САЗ 3507 (1986 року випуску) в сумі 41 855 грн;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини ринкової вартості транспортного засобу АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску) в сумі 10 500 грн;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини ринкової вартості транспортного засобу ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску) в сумі 62 783 грн;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини ринкової вартості транспортного засобу SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску) в сумі 21 879 грн.

А також просить стягнути із відповідача понесені судові витрати по справі у виді судового збору у розмірі 15 140 грн.

В обґрунтування поданого позову позивач зазначає, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 з 04.02.2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 07.02.2024 року за рішенням суду.

У період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя придбано рухоме та нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 113,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 ; нежитлову будівлю корівника, загальною площею 294,5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю стайні, загальною площею 505,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер: 6824288600:02:004:0096, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4012 га, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ № 130428, виданий 20.11.2009 року Управлінням Держкомзему у Старокостянтинівському район, на ім`я ОСОБА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер: 6824288600:02:004:0038, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, розташована в с. Старий Остропіль Хмельницького району Хмельницької області, на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 127719, виданий на підставі рішення Староостропільської сільської ради від 12.07.2006 року № 11 на ім`я ОСОБА_3 ; транспортний засіб ГАЗ-САЗ 3507 (1986 року випуску, дата реєстрації 23.07.2002 року) зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 ; транспортний засіб АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску, дата реєстрації 10.09.2010 року) зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 ; транспортний засіб ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску, дата реєстрації 11.05.2019 року) зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 ; транспортний засіб SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску, дата реєстрації 05.07.2019 року) зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу, добровільно вони з чоловіком не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема ОСОБА_3 без згоди другого з подружжя було відчужені або перереєстровані інші транспортні засоби та сільськогосподарська техніка. У зв`язку із чим позивач вимушена звернутися до суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кучерук Т.М. поданий позов підтримали та просять задовільнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник – адвокат Гіппіус О.Б. просять задовільнити позовні вимоги частково. Так, відповідач зазначив, що визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поділу подружнього майна, а саме: нежитлових будівель корівника та стайні, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та транспортного засобу АМС-500 СТАРКОНЬ з компенсацією 10 500 грн. Інше майно належить йому на праві власності.

Заслухавши учасників справи, свідка, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 04.02.2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Старокостянтинівським районного суду Хмельницької області від 07.02.2024 року. Судове рішення набрало законної сили 11.03.2024 року.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27143578 від 28.08.2010 року, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 09.08.2010 року, видане виконавчим комітетом Староостропільської сільської ради.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 364581976, сформованого 05.02.2024 року вбачається, що нежитлова будівля площею, яка складається із корівника загальною площею 294,5 кв.м. та стайні загальною площею 505,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , право власності зареєстровано 10.11.2020 року на ім`я ОСОБА_3 .

Разом з тим, нерухома будівля розташована на земельній ділянці, кадастровий номер: 6824288600:02:004:0096, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4012 га., що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ № 130428, виданий 20.11.2009 року Управлінням Держкомзему у Старокостянтинівському районі.

Крім того, згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 127719, виданий на підставі рішення Староостропільської сільської ради від 12.07.2006 року № 11 на ім`я ОСОБА_3 , останньому належить на праві власності земельна ділянка, кадастровий номер: 6824288600:02:004:0038, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, розташована в с. Старий Остропіль Хмельницького району Хмельницької області.

Із письмового повідомлення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій області (філія ГСЦ МВС) від 16.01.2024 року встановлено, що на ім`я ОСОБА_3 станом на 16.04.2024 року зареєстровано такі транспортні засоби, а саме: 23.07.2002 року зареєстрований транспортний засіб ГАЗ-САЗ 3507 (1986 року випуску); 10.09.2010 року зареєстрований транспортний засіб АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску); 11.05.2019 року зареєстрований транспортний засіб ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску); 05.07.2019 року зареєстрований транспортний засіб SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску).

Крім того, у попередньому судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що є матір`ю відповідача ОСОБА_3 . Вказала, що вона разом із своїм чоловіком побудували житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . Після одруження сина із позивачем, віддали для їхнього проживання вказаний будинок та ОСОБА_3 оформив на своє ім`я право власності.

Крім того, ОСОБА_3 на праві власності належить нежитлова будівля, яка складається із корівника та стайні, оскільки останній їх викупив.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно ст. 163 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1, 2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК України).

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. (абзац 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 № 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Такі правові висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених вище правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Суд у цьому сенсі зазначає, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18.

Таким чином, спірне рухоме та нерухоме майно, відповідно до ст.60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя, тобто набуте сторонами у період з 04.03.2003 року по 07.02.2024 року. Оскільки, добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Так, судом було встановлено з підстав, передбачених ст.60, 61 СК України та ст.368 ЦК України, що нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 113,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля корівник, загальною площею 294,5 кв.м. та нежитлова будівля стайня, загальною площею 505,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , є об`єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача, як колишнього подружжя, яке було набуте спільно за час їх перебування у шлюбі.

Таким чином, керуючись наведеними правовими нормами, враховуючи презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна, суд за встановленими обставинами справи дійшов висновку, що за позивачем ОСОБА_1 необхідно визнати частку у спільній сумісній власності в розмірі 1/2 частини житлового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та по 1/2 частини нежитлових будівель корівника та стайні, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом також встановлено, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 6824288600:02:004:0096, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4012 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , набута у власність відповідачем в порядку приватизації, відповідно до Інформації з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ № 130428, виданий 20.11.2009 року Управлінням Держкомзему у Старокостянтинівському район.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.

Системний аналіз змісту статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, необхідно враховувати те, що норма статті 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка площею 0,4012 га. для ведення особистого селянського господарства, хоча і набута у власність відповідачем ОСОБА_3 в порядку приватизації, однак враховуючи, що на ній знаходиться нежитлова будівля, яка є спільною сумісною власністю подружжя, та яка підлягає поділу, тому до позивача ОСОБА_1 переходить право власності на земельну ділянку у розмірі частки права власності спільної нежитлової будівлі, в даному випадку в розмірі 1/2 частини.

Проте, в частині задоволення поділу земельної ділянки площею 0,3974 га, кадастровий номер 6824288600:02:004:0038, розташовану в с. Старий Остропіль Хмельницького району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства, слід відмовити у зв`язку із набуттям її у власність ОСОБА_3 із земельного фонду.

Щодо стягнення із ОСОБА_3 половини компенсації вартості за транспортні засоби, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Так Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.06.2022 справа № 544/856/20 сформував наступну правову позицію : «Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи».

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

За вказаних обставин кожен із подружжя вправі вимагати поділу спільного майна, при цьому, суд виходить із принципу рівності часток майна, оскільки відсутні докази про існування домовленості про інше, крім того, шлюбний договір, який змінював би встановлений законом розмір часток, сторонами не укладався.

Висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладений у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20: «Приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. При цьому частини четверта та п`ята статті 71 СК України не передбачають обов`язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.»

Так, як встановлено під час судового розгляду транспортні засоби, а саме: АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску, дата реєстрації 10.09.2010 року), ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску, дата реєстрації 11.05.2019 року), SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску, дата реєстрації 05.07.2019 року), придбані за час шлюбу сторін, тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності статусу спільного сумісного майна подружжя спірного транспортного засобу. Крім того, під час розгляду справи сторони не досягли згоди щодо вартості транспортних засобів АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску), ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску), SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску) та сторонами не подано доказів, а саме висновків експертів про вартість цих транспортних засобів, а також про проведення такої експертизи не клопотали. А тому встановити дійсну вартість транспортних засобів АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску), ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску), SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску), на час розгляду справи, не можливо.

Враховуючи, що спірні транспортні засоби знаходиться в користуванні відповідача, є неподільною річчю, позивач вимагає від відповідача матеріальну компенсацію за належну їй частку кожного транспортного засобу, згода відповідача на сплату компенсації вартості частки позивача не є обов`язковою, однак вартість такого рухомого майна невстановлена, а тому суд дійшов висновку, що спільне майно подружжя, що складається із транспортних засобів, а саме: АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску), ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску), SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску), підлягає поділу шляхом визнання по 1/2 частини позивачу у власність кожного спірного транспортного засобу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

В той же час, щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації за транспортний засіб ГАЗ-САЗ 3507 (1986 року випуску), то в судовому засіданні не було встановлено, що вказане майно є предметом спору, оскільки транспортний засіб зареєстровано 23.07.2002 року, тобто до укладення шлюбу між сторонами. Отже, позивачем не доведено позовні вимоги в цій частині, а відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

За таких обставин позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути половину понесених нею витрат по сплаті судового збору.

При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 5 451 299 грн, а задоволено на суму 5 331 136,34 грн, тобто на 97,79% (5 331 136,34 х 100 : 5 451 299).

За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути 14 805,40 грн (15 140 грн х 97,79%) судового збору.

Керуючись ст. 60, 69, 70, 71 СК України, ст. 12, 81, 89, 141, 142, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки житлового будинку загальною площею 113,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки нежитлової будівлі корівника, загальною площею 294,5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки нежитлової будівлі стайні, загальною площею 505,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частки земельної ділянки, кадастровий номер: 6824288600:02:004:0096, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4012 га, розташована в с. Старий Остропіль Хмельницького району Хмельницької області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки транспортного засобу АМС-500 СТАРКОНЬ (2010 року випуску).

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки транспортного засобу ЗИЛ-ММЗ 554М (1992 року випуску).

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки транспортного засобу SHINERAY INTRUDER 197 (2018 року випуску).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 14 805,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя: