Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №490/4629/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/397/2026 Справа № 490/4629/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі судового засідання Могила Д.І., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ

13.06.2025 року позивач звернувся досуду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Просить суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за розпискою від 24.01.2025 у розмірі 637 000 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 24.01.2025 року погодився надати відповідачу 637000 грн, за умови повернення зазначеної суми до 24.02.2025 року. Станом на 12.06.2025 року відповідач свої зобов`язання згідно вищевказаного договору та вказаній борговій розписці строки не виконав.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до нього з вимогою повернути гроші, однак відповідач гроші на момент подачі позовної заяви не повернув. Посилаючись на викладене, позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 17.06.2025 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання .

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 30.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та представника. Заявлені позовні вимоги підтримують у повному обсязі, не заперечують проти ухвалення заочного судового рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін,на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позовуз ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з розписки, 24.01.2025 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 кошти у розмірі 637 000 грн, які відповідач зобов`язався повернути до 24.02.2025 року

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано інфляційні втрати за останній період прострочення з 25 лютого 2025 року по 12 червня 2025 року, із застосуванням офіційних індексів інфляції, а саме: за березень 2025 року — 101,50 %, за квітень 2025 року — 100,70 %, за травень 2025 року — 101,30 %.

Розрахунок інфляційних втрат здійснено за формулою:

ІІС = (ІІ1 : 100) ? (ІІ2 : 100) ? (ІІ3 : 100) ? … ? (ІІZ : 100),

де ІІ? — індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ — індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Таким чином, індекс інфляції за зазначений період становить: ІІС = (101,50 : 100) ? (100,70 : 100) ? (101,30 : 100) = 1,03539236.

З урахуванням суми основного боргу в розмірі 637 000,00 грн, інфляційне збільшення складає:

637 000,00 грн ? 1,03539236 – 637 000,00 грн = 22 544,94 грн.

Крім того, позивачем нараховано три відсотки річних за період прострочення грошового зобов`язання з 25 лютого 2025 року по 12 червня 2025 року, що становить 108 календарних днів.

Розрахунок трьох відсотків річних здійснено за формулою:

Сума санкції = С ? 3 ? Д : 365 : 100, де С — сума заборгованості, Д — кількість днів прострочення.

Відповідно, сума трьох відсотків річних становить: 637 000,00 грн ? 3 % ? 108 : 365 : 100 = 5 654,47 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості за період прострочення грошового зобов`язання у 108 днів складає: 637 000,00 грн — сума основного боргу; 22 544,94 грн — інфляційні втрати; 5 654,47 грн — три відсотки річних, а всього — 665 199,41 грн.

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3ст. 10 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимогЦПК України.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зістаттею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно достатті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зістаттею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно достатті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс Українине встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

У частині першійстатті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно достатті 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із частиною першоюстатті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.

Сторони дотримались письмової форми договору.

Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 12 ЦПК Українипередбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).

Таким чином, згідно з наданим позивачем розрахунком, за період прострочення грошового зобов`язання з 25 лютого 2025 року по 12 червня 2025 року відповідачу нараховано інфляційні втрати у розмірі 22 544,94 грн та три відсотки річних у розмірі 5 654,47 грн, що разом із сумою основного боргу 637 000,00 грн становить загальну заборгованість у розмірі 665 199,41 грн. Зазначений розрахунок здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, є арифметично правильним та ґрунтується на офіційних індексах інфляції. Відповідачем наведений розрахунок не оспорювався, заперечень щодо порядку його здійснення та розміру нарахованих сум суду не подано.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Разом із тим, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, а саме: розрахунку таких витрат, договору про надання правничої допомоги, а також документів, що підтверджують їх розмір та фактичну сплату. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим у задоволенні відповідної вимоги слід відмовити.

Суд зауважує, що при наданні заяві від 30.01.2026 року , в якій представник позивача просив розглянути справу 490/4629/25 без його участі, адвокат не зробив відповідну заяву, що надасть докази понесених витрат відповідно ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6651,99 грн.

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 24.01.2025 у розмірі 665 199,41 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на сплачу судового збору у розмірі 6772 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Суддя О.А. Гуденко