Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №922/4290/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/4290/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В..

за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№ 2692 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.12.2025 у справі №922/4290/25, постановлену в приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Присяжнюком О.О. (повна ухвала складена 04.12.2025)

за позовом Слобідської окружної прокуратури міста, м. Харків,

до відповідачів:

1.Харківської міської ради, м. Харків,

2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

3.Фізичної особи-підприємця Мірошник Людмили Іванівни, м. Харків,

про визнання недійсним договору та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.12.2025 у задоволенні заяви Слобідської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою (вх.№4290/25 від 03.12.2025), відмовлено.

В обґрунтування постановленої у справі ухвали місцевий господарський суд зазначив, що самі лише посилання заявника на те, що ФОП Мірошник Людмила Іванівна, знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Відтак, на думку суду, наведені в заяві про забезпечення позову прокурором доводи є припущенням і не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про реальну загрозу порушення прав або ускладнення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову. Саме лише посилання на гіпотетичну можливість подальших дій відповідача не може вважатися достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі дії не мають фактичного підтвердження та не свідчать про наявність безпосередньої і реальної загрози невиконання рішення суду.

Слобідська окружна прокуратура міста Харкова не погодилась з ухвалою Господарського суду Харківської області та 15.12.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.12.2025 у справі №922/4290/25 та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі; здійснити перерозподіл судових витрат та стягнути з відповідачів судовий збір за подання апеляційної скарги. Справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 136, 137, 140 ГПК України, не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Скаржник наголошує на тому, що з огляду на мету запобігання зміни права власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, його можливого відчуження, передачі в оренду чи в іпотеку, подальше звернення стягнення на іпотечне майно тощо, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, вбачаються підстави для вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст.ст. 136, 137 ГПК України.

Водночас за твердженням прокурора, вжиття заходів забезпечення позову щодо спірного майна має логічний зв`язок із предметом позову і такий захід спрямований на забезпечення ефективного захисту прав та інтересів територіальної громади у разі залишення без змін рішення суду першої інстанції. У випадку ж чергової перереєстрації майна (зміни незаконного володільця), рішення суду у цій справі про витребування майна буде неможливо виконати, а задоволення позовних вимог може втратити сенс. Тож, чергова зміна незаконного володільця нежитлових приміщень може призвести до необхідності звертатись до суду з новим позовом, що не відповідає принципу процесуальної економії.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№ 2692 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.12.2025 у справі №922/4290/25; призначено справу до розгляду на "21" січня 2026 р. о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 105; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4290/25.

26.12.2025 матеріали справи № 922/4290/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026, у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.

До початку розгляду апеляційної скарги учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 21.01.2026 була присутня прокурор (апелянт), яка підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила суд скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Уповноважені представники відповідачів у судове засідання не з`явилися. Представники 1-го, 2-го відповідачів отримали ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду до своїх електронних кабінетів в підсистемі "Електронний суд", а отже були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Як вбачається з КП "Діловодство СС", 3-й відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд". Тому, з метою його належного повідомлення, ухвала суду апеляційної інстанції, в якій, зокрема, повідомлено учасників справи про час та місце розгляду даної справи, направлена за юридичною адресою 3-го відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з цим, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто поштовим відділенням до суду із позначкою "адресат відсутній".

Колегія суддів зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати таке повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 "Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22.

Відтак, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Враховуючи факт направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі на дійсну адресу 3-го відповідача та повернення такої ухвали з відміткою поштового відділення "адресат відсутній", колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення 3-го відповідача про розгляд даної справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Слобідська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Мірошник Людмили Іванівни, в якій, зокрема просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.03.2013 №4967-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Мірошник Людмилою Іванівною (код РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 507;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Мірошник Людмилу Іванівну (код РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 25550063101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 200-1-:-200-5 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 116,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 1, а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.

Разом з позовною заявою Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова подано заяву про забезпечення позову (вх.№ 4290/25 від 03.12.2025), в якій заявник просив суд:

- задовольнити заяву про забезпечення позову;

- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху № 200-1-:-200-5 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 116,5 кв.м (реєстраційний номер 25550063101), які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 1;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Заява про забезпечення позову мотивована наявністю підстав, передбачених ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом встановлення заборони на відчуження спірних об`єктів нерухомості. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що відчуження 3-м відповідачем спірних нежитлових приміщень унеможливить в подальшому виконання рішення суду за результатом розгляду позову про визнання недійним договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, та зобов`язання ФОП Мірошник Людмили Іванівни повернути зазначені об`єкти нерухомості, у разі задоволення позовних вимог. Так, за твердженням прокурора, подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об`єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення 3-м відповідачем будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено.

Таким чином, на думку прокурора, наявність у ФОП Мірошник Людмили Іванівни правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, у тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. Знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, ФОП Мірошник Людмила Іванівна свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовними заявами.

Враховуючи викладене, з метою запобігання зміни права власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, його можливого відчуження, передачі в оренду тощо, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, прокурор просив суд вжити заходи забезпечення позову.

04.12.2025 постановлено оскаржувану ухвалу суду з підстав, викладених вище.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

За приписами ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1), забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2), забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22.

У постановах Верховного Суду у справах: від 20.09.2022 №916/307/22, від 03.03.2023 №907/269/22; від 04.04.2023 №907/268/22; від 04.04.2023 №915/577/22 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.03.2013 №4967-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Мірошник Людмилою Іванівною, зобов`язання фізичної особи-підприємця Мірошник Л.І. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт спірного нерухомого майна.

Отже, предметом спору у цій справі, окрім визнання недійсним правочину, є майнові вимоги прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади міста Харкова про зобов`язання 3-го відповідача повернути спірне нерухоме майно.

Як вже зазначалося, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи прокурора не свідчать про наявність обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, оскільки ним не надано жодних доказів на підтвердження обставин здійснення відповідачем - ФОП Мірошник Л.І. будь-яких дій щодо відчуження спірного нерухомого майна або таких, які свідчать про можливе ускладнення ефективного судового захисту.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23).

За таких обставин, наявність у даному спорі майнового характеру саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду прокурор, зокрема, й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (див. постанови Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22 та від 15.09.2023 у справі №916/2359/23).

При цьому можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Визначення такого поняття як арешт майна міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Досліджені судом матеріали свідчать, що право власності на спірні об`єкти нерухомості за договором купівлі-продажу, який просить визнати недійсним прокурор, зареєстроване за 3-м відповідачем - фізичною особою - підприємцем Мірошник Людмилою Іванівною та внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням приписів ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Одним із видів визначення такої фактичної та юридичної долі речі є відчуження свого майна, тобто обставина, яка припиняє право власності у конкретного суб`єкта (власника) на об`єкт права власності.

За змістом ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема, у випадку відчуження власником свого майна.

Такий спосіб забезпечення позову як заборона відчуження нерухомого майна є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір є реальним, має майновий характер, власником спірного майна є ФОП Мірошник Л.І., а відсутність обтяжень не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Судова колегія зазначає, що у цій справі існує прямий та логічний зв`язок між обраними прокурором заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, а обрані прокурором заходи забезпечення позову на період розгляду спору судом не будуть перешкоджати діяльності ФОП Мірошник Л.І., оскільки не позбавляють власника прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежують право розпоряджатися майном, зокрема, його відчуження.

Аналогічний за змістом висновок викладено Верховним Судом у постанові від 05.09.2025 у справі №922/3220/24 у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна.

Водночас, судова колегія не погоджується з висновками місцевого суду про те, що прокурором не наведено обставин, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, а також не надано доказів, які б свідчили про наявність у відповідача наміру або вчинення ним дій, спрямованих на відчуження спірних об`єктів нерухомості.

Апеляційний господарський суд виходить з того, що у даному випадку подання доказів, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, не є визначальною умовою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки до ухвалення рішення і набуття ним чинності ФОП Мірошник Л.І. може у будь-який момент безперешкодно відчужити своє майно (нежитлові приміщення), зокрема шляхом укладення договорів купівлі-продажу з третіми особами. При цьому до укладання таких договорів вона може і не здійснювати жодних дій, які б могли прямо чи опосередковано свідчити про намір вчинити відчуження об`єктів нерухомості, як-то наприклад подання оголошень про їх продаж чи укладення попередніх договорів про намір продажу тощо.

У разі невжиття судом запропонованих прокурором заходів забезпечення позову, відповідач має необмежену законом можливість розпорядитись у будь-який час належним йому нерухомим майном та відчужити його на корить третіх осіб за прямим договором за відсутності будь-яких доказів наміру або фактичного вчинення таких дій, що надає суду обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист порушених прав позивача.

Судова колегія також погоджується з позицією прокурора про те, що у разі відчуження відповідачем спірних об`єктів нерухомого майна до ухвалення судового рішення у цій справі, такі обставини вочевидь значною мірою ускладнять або взагалі унеможливлять захист законних інтересів територіальної громади міста Харкова, оскільки позивач буде вимушений звертатися до суду з новим позовом до іншого власника, у тому числі можливого добросовісного набувача, що взагалі може позбавити позивача ефективного способу захисту своїх прав у майбутньому.

Отже, з метою обмеження можливості відчуження ФОП Мірошник Л.І. спірних об`єктів нерухомості колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе вжити заходи забезпечення позову за відсутності доведеності обставин, які б безпосередньо вказували на наявність у 3-го відповідача наміру чи вчинення ним безпосередньо дій, спрямованих на відчуження спірних нежитлових приміщень, адже можливі негативні наслідки від відчуження нерухомого майна відповідачем перевищують негативний вплив запроваджених обмежень.

Такі заходи забезпечення позову сприяють та забезпечують виключно збереження та сталість реєстраційних даних на це майно. Крім того, такі заходи жодним чином не впливають на висновки суду при розгляді справи та винесенні остаточного рішення по суті спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що заявлені прокурором заходи забезпечення позову є пов`язаними із наявністю реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а також направлені на забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, пов`язані із предметом розгляду цього спору, є співмірними та адекватними по відношенню до заявлених позовних вимог, такими, що не порушують рівності та збалансованості інтересів сторін, оскільки мають тимчасовий характер, та, навпаки, спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей, що може слугувати додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позовних вимог, буде реально виконане.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та, з метою ефективного захисту порушених прав територіальної громади міста Харкова, за захистом яких позивач звернувся до суду, судова колегія вважає доцільним задовольнити заяву про вжиття заявлених прокурором заходів забезпечення позову

Водночас апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Таким чином, 3-й відповідач не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, підтвердивши належними доказами та довівши суду наявність обставин, з якими пов`язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Оскільки в даному випадку справа не вирішується по суті, то відповідно до положень ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції не здійснює розподіл судового збору. Понесені прокуратурою судові витрати за розгляд заяви та апеляційної скарги слід врахувати при розподілі судових витрат за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Слобідської окружної прокуратури міста Харкова задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.12.2025 у справі №922/4290/25 - скасувати.

Заяву Слобідської окружної прокуратури міста Харкова про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху № 200-1-:-200-5 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 116,5 кв.м (реєстраційний номер 25550063101), які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 1.

Стягувач: Слобідська окружна прокуратура міста Харкова (вул. Тепловозна, 8, м.Харків, 61191; код ЄДРПОУ 0291010826).

Боржник: Фізична особа-підприємець Мірошник Людмила Іванівна ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Дана постанова є виконавчим документом, підлягає виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців із наступного дня після набрання нею законної сили.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 02.02.2026.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя І.В. Тарасова