Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №212/15130/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/15130/25

2/212/1976/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді – Борис О.Н., за участю секретаря судового засідання Годунової В.Г., в порядку ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення компенсації (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку зі звільненим працівником, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати

встановив:

В грудні 2025 року до Покровського районного суду міста Кривого Рогу надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення компенсації (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку зі звільненим працівником, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, яка в подальшому була уточнена.

Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 з 25.02.1991 року працювала на підприємстві відповідача на посаді машиніста крана. 17.10.2022 року була звільнена з посади машиніста крана СП «Вагонне депо Мудрьона» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням на пенсію вперше за ст. 38 КЗпП України відповідно до Наказу №200/OC від 17.10.2022. 06.11.2025 позивач звернулась із заявою до відповідача, в якій просила надати інформацію про розмір та дату виплати належних їй сум одноразової грошової допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при виході на пенсію вперше; сум нарахованої та виплаченої компенсації (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку зі звільненим працівником, відповідно до ст. 117 КЗпП України; середньоденного заробітку, розрахований відповідно до положення №100 від 08.02.1995, що склався на день звільнення позивача (14.04.2024 день звільнення). 17.11.2025 відповідач своїм листом-відповіддю №399 від 17.11.2025 повідомив позивача, що належна їй одноразова матеріальна допомога у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога у розмірі 4-х середньомісячних заробітків, згідно пункту 3.1.16 Колективного договору, в сумі 62439,37 грн виплачена - 23.06.2023. У зв?язку з тим, що відповідач (роботодавець) не провів повний розрахунок зі звільненим працівником (позивачем) в день звільнення, відповідно до вимог ст. 47 та ст. 116 КЗпП України, та не виплатив компенсацію (середній заробіток) за час затримки повного розрахунку зі звільненим працівником, передбачену ст. 117 КЗпП України, не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати заробітної плати, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

На підставі викладеного, просила суд стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію (середній заробіток) в сумі 29438,50 грн, без утримання з цієї суми податків та зборів, за час затримки розрахунку при звільненні (одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога у розмірі 4-х середньомісячних заробітків в сумі 62439,37 грн) з 18.10.2022 по 22.06.2023 (включно) але не більше ніж за шість місяців; стягнути з відповідача на свою користь 3040,78 грн компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати заробітної плати; стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати у справі.

Ухвалою суду від 02 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

Не погодившись із позовними вимогами, 19 січня 2026 року на адресу суду від представника відповідача АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги відповідач вважає такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі. Так, у наказі про звільнення прямо зазначено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію відповідно до п.3.1.16 Колективного договору у розмірі семи середньомісячних заробітків виплачується. Згідно п.13.1 Витягу з протоколу №Ц-54/90Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 прийнято рішення здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.). При цьому зазначеним рішенням передбачений особливий порядок виплат у зв`язку з тимчасовим призупиненням дії окремих положень Галузевої угоди та Колективного договору відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), що було зумовлено дією воєнного стану. З наказом про припинення трудового договору №200/ос від 17.10.2022 ОСОБА_1 ознайомлена та отримала копію наказу, про що свідчить її підпис в зазначеному наказі. Одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію вперше виплачена ОСОБА_1 23.06.2023 платіжним дорученням №371033 згідно графіку виплат та рішення правління №Ц-54/90 від 24.10.2022. Призупинення та особливий порядок виплати ґрунтувалися на рішенні колегіального органу управління АТ «Укрзалізниця», прийнятому згідно з Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ, у період дії воєнного стану діє спеціальний правовий режим регулювання трудових відносин, який дозволяє роботодавцю відступати від окремих вимог колективного договору. Також представник відповідача не погодився із розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 18.10.2022 по 23.06.2023, оскільки шість місяців складає 182 дні (з 18.10.2022 по 18.04.2023). Окрім того, виплата належних позивачеві сум була здійснена не з порушенням строків, а у межах строків, визначених рішеннями роботодавця, що виключає наявність правових підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів. Крім того, позивач звернулася до суду з пропущенням строку позовної давності. Просила суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації (середнього заробітку) за час затримки розрахунку зі звільненим працівником та в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

20 січня 2026 року на адресу суду від представника відповідача АТ «Українська залізниця» надійшло клопотання розгляд з повідомлення сторін, яка обґрунтована тим, що відповідач заперечує проти позовних вимог, що передбачає необхідність надання усних пояснень представником відповідача, а також безпосереднього реагування на доводи позивача з метою забезпечення принципу змагальності сторін. Документи щодо звільнення, розрахунків, виплат потребують безпосереднього дослідження у судовому засіданні, з можливістю надання пояснень щодо їх походження, змісту та правового значення.

Суд, ознайомившись із клопотанням представника відповідача, приходить до наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку, зокрема позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справиу спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження з особливостями, визначеними у главі Х розділу ІІІ ЦПК України.

Однак, згідно ч. 6 ст. 279 ЦПК України, яка регулює особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи, що майнові вимоги позивача полягають у стягненні грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відповідач не позбавлений можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, не позбавлений можливості надавати суду свої докази на спростування доводів позивача у строки, визначені судом або законом, та в повній мірі користуються правами, передбаченими ЦПК України, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. інтересів держави.

Згідно з вимогами ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з 25.02.1991 року по 17.10.2022 рік працювала на підприємстві відповідача СП «Вагонне депо Мудрьона» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на посаді машиніста крана. 17.10.2022 року була звільнена з посади машиніста крана за власним бажанням на пенсію вперше за ст. 38 КЗпП України відповідно до Наказу №200/OC від 17.10.2022 року. Вказане підтверджується копією Трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . (а.с. 13-20)

06 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась на адресу керівника ВЧДР Мудрьона із заявою, в якій просила надати їй: 1) довідку (інформацію) про розмір та дату виплати належних позивачу сум одноразової грошової допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при виході на пенсію вперше; 2) довідку (інформацію) щодо сум нарахованої та виплаченої компенсації (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку зі звільненим працівником, відповідно до ст. 117 К3пП України 3) довідку (бухгалтерський розрахунок) середньоденного заробітку, розрахований відповідно до положення №100 від 08.02.1995. що склався на день звільнення (17.10.2022 день звільнення); 4) довідку (інформацію) щодо розміру доходу отриманого на підприємстві за період з 01.04.2022 по 17.10.2022 (включно); 5) довідку (інформацію) щодо надання мені щорічних відпусток за період з 01.01.2017 по 17.10.2022 (з якої дати та по яку надавалась відпустка та відповідно до якого наказу та відповідно за який робочий рік); 6) довідку (інформацію) щодо розміру сум матеріальної допомоги на оздоровлення та дат таких виплат, виплачених при наданні відпустки за період з 01.01.2017 по 17.10.2022; 7) копії заяв на надання матеріальної допомоги на оздоровлення, що подавались позивачем до роботодавця за період з 01.01.2017 по 17.10.2022; 8) довідку (бухгалтерський розрахунок) про розмір та дату виплати належних сум заохочення, що підлягають виплаті, з нагоди ювілею (60 - річчя), відповідно до Галузевої угоди та Колективного договору; 9) довідку про розмір посадового окладу (тарифної ставки) з 01.01.2022 по день звільнення; 10) копію Наказу на звільнення від 17.10.2022. (а.с. 21)

Відповідно до копії Довідки (інформації) від 17.11.2025 року за № 399, одноразова матеріальна допомога у розмірі 3-х середньомісячних заробітків, та додаткова матеріальна допомога у розмірі 4-х середньомісячних заробітків, згідно пункту 3.1.16 Колективного договору, в сумі 62439 грн. 37 коп. і виплачена 23.06.2023 року, згідно платіжної відомості №258 202 від 20.06.2023 року. Наведений розрахунок середньої заробітної плати розрахований відповідно до положення №100 від 08.02.1995, що склався на день ОСОБА_1 (17.10.2022), де за серпень 2022 року зазначена сума 6849,51 грн, 128,0 годин, норм а – 184; за вересень 2022 року зазначена сума 428,99, за 8,0 годин, норма – 176,0; всього 7278,5 грн, 136,0 годин, норма 360,0. Середня заробітна плата складає: 8919,91 грн, вихідна допомога в розмірі 3-х середньомісячних:

8919,91х3=26759,73 грн; 8919,91х4=35679,64 грн. Всього: 62439,37 грн. Прибутковий податок: 11239,09 грн. Військовий збір: 936,59 грн. Належить до виплати: 50263,69 грн.

Згідно довідки про розмір сум матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічних відпусток ОСОБА_1 за квітень 2017 нараховано 2000,00 грн, дата виплати: 05.05.2017 року; за вересень 2018 нараховано 2301,25 грн; дата виплати 06.09.2018 року; за

квітень 2019 нараховано 2401,25 грн, дата виплати 04.04.2019 року; за вересень 2020 року нараховано 2746,25 грн, дата виплати 04.09.2020 року; за квітень 2021 року нараховано 2837,50 грн, дата виплати 06.04.2021 року; за квітень 2022 року не виплачувалась. (а.с. 22)

На підтвердження позовних вимог в матеріалах справи міститься копія Галузевої угоди між Державним адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 року (зі змінами), згідно з пунктом 3.2.21 якої, при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: - до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; - від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки;

- більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для чоловіків з 20 до 25, для жінок з 25 до 30 - 1 середньомісячний заробіток; для чоловіків з 25 до 30, для жінок з 20 до 25 – 2 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 30 до 35, для жінок з 25 до 30 – 3 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 35 до 40, для жінок з 30 до 35 - 4 середньомісячні заробітки; для чоловіків понад 40, для жінок понад 35 - 5 середньомісячних заробітків. Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком «Почесному залізничнику», Залізнична слава» трьох ступенів, яким присвоєна почесні звання «Заслужений працівник транспорту України», Заслужений енергетик України» «Заслужений зв?язківець України", «Заслужений будівельник України» та інші почесні державні звання, а також тим, які нагороджені орденами, розмір додаткової допомоги підвищується на 50 відсотків. Дія цього пункту розповсюджується на інвалідів по загальному захворюванню І та II груп, які виходять на пенсію по інвалідності до досягнення ними права на пенсію за віком або за вислугу років, а також на працівників, які звільнені з підприємства у зв?язку зі змінами в організації виробництва, скороченням чисельності (стаття 40 п.1 КЗпП України) за півтора року до досягнення пенсійного віку, після дострокового призначення пенсії, при цьому, виплату матеріальної допомоги працівникам, які звільнені за статтею 40 пункт 1 КЗпП України, провадити з урахуванням вихідної допомоги. (а.с. 23-27)

Згідно з копією Колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом відокремленого структурного підрозділу «Вагонного депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» на 2015-2016 роки, у пункті 3.1.16 зазначено, що при звільненні працівників вперше з роботи за власним бажанням у зв?язку з виходом на цпенсію, в тому числі на пільгових умовах за Списками №1 і №2, за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , а також матерів дітей-інвалідів до 18 років, матерів інвалідів із дитинства 1 і ІІ групи, багатодітних матерів та учасників бойових лій, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи у галузі: - до 5 років - І середньомісячний заробіток; - від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки;

- більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівника за власним бажанням із причин, зазначених в першій частині цього пункту, протягом двох місяців після настання права на пенсійне забезпечення (після набуття дострокового права виходу на пенсію за віком для жінок, яким виповнилося 55 років, але не пізніше 2-х місяців після настання права на пенсію за віком відповідно до закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної система»), виплачувати їм за рішенням комісії додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті (за поданням керівників структурних, виробничих підрозділів та згодою профспілкових комітетів) у таких розмірах при стажі роботи на залізничному транспорті (з урахуванням часу дійсної строкової військової служби, якщо працівник повернувся на підприємство залізничного транспорту протягом трьох місяців): для чоловіків з 20 до 25, для жінок з 25 до 30 - 1 середньомісячний заробіток; для чоловіків з 25 до 30, для жінок з 20 до 25 – 2 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 30 до 35, для жінок з 25 до 30 – 3 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 35 до 40, для жінок з 30 до 35 - 4 середньомісячні заробітки; для чоловіків понад 40, для жінок понад 35 - 5 середньомісячних заробітків. (а.с. 21-30)

Відповідно до копії Довідки про доходи, наданої Вагонним депо Мудрьона, позивачу було нараховано заробітну плату, а саме: у квітні 2022 року – 7709,94 грн; у травні 2022 року – 8323,98 грн; у червені 2022 року – 9245,92 грн; у липні 2022 року – 8436,14 грн; у серпні 2022 року – 8342,40 грн; у вересні 2022 року – 4602,17 грн; у жовтні 2022 року – 5222,77 грн. Всього нараховано 54883,32 грн. (а.с. 31)

Представником відповідача у відзиві на позов зазначено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію вперше була виплачена ОСОБА_1 23.06.2023, що підтверджується платіжною відомістю № 258_202. Також згідно довідки про середню зарплату позивача за 2 місяці, надану представником відповідача, за серпень позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 6849,51 грн, за вересень – 428,99 грн. Всього за вказані два місяці позивачу було нараховано 7278,50 грн заробітної плати.

Наказом (розпорядженням) відповідача про припинення трудового договору (контракту) № 200/ос від 17.10.2022, ОСОБА_1 було звільнено з посади машиніста крана (кранівника) 3 розряду Вагоноскладальної дільниці з 17.10.2022 року за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, з виплатою 7 середньомісячних заробітків згідно з Колективним договором п. 3.1.16.

Разом із цим, відповідачем у відзиві зазначено про застосування тримісячного строку позовної давності для пред`явлення даного позову. У зв`язку з цим суд дійшов такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду 25 грудня 2025 року. Між тим, із письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні, остання була фактично ознайомлена на підставі довідки відповідача від 17 листопада 2025 року. Доказів одержання позивачем такого письмового повідомлення у день звільнення або раніше, відповідачем суду не надано.

Таким чином доводи відповідача про те, що позивач пропустила встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк позовної давності на звернення до суду із вказаними вимогами, не заслуговують на увагу.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст.97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців (ст.10 КЗпП України).

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч.1 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

За приписами ст.13 КЗпП України, ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст.18 КЗпП України).

Указом Президента України від 24.02.202 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України).

Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.

Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зімни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідачем не надано доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги.

Частиною першою ст.47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд зауважує, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі з працівником, що звільняється у зв`язку з виходом на пенсію.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Частиною першою ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).

Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Поряд з цим, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, як на законну підставу для невиплати позивачу належних йому сум при звільненні у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

15.03.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 43, ст. 44 Конституції України.

За змістом ст. 11 вказаного Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам посилаючись на правовий режим воєнного стану 14.03.2022 у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону.

Так, суд погоджується з позовними вимогами позивача, вважаючи їх обґрунтованими.

У даному випадку, позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні. Таким чином, подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 , заробітна плата останньої за два місяці, які передували припиненню трудових відносин вперше – 17.10.2022, становить 7378,50 грн. Враховуючи вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року, середньоденна заробітна плата позивача складає 161,75 грн, з розрахунку 7278,50 грн (середньомісячна заробітна плата) : 45 (робочі дні). При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку склав 29438,50 грн (161,75 грн (середньоденна заробітна плата) х 182 (кількість днів). Вказана сума визначена без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно роз`яснень п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідачем порушено строк виплати позивачу належних їй виплат, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку виплат належних їй сум під час звільнення за період з 18.10.2022 по 23.06.2023 в розмірі 29438,50 грн.

При цьому суд не вбачає підстав для зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачем є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Заявлена позивачем сума середнього заробітку у розмірі 29438,50 грн є справедливою та співмірною із встановленим розміром заборгованості на день звільнення. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Щодо заявленої вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, суд зазначає наступне.

У разі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою.

Компенсація провадиться відповідно до Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках для визначення суми компенсації. ІСЦ для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних ІСЦ за період невиплати грошового доходу. ІСЦ у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до параграфа 2 статті 7 Конвенції № 132 «Про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році)», ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481- ІІІ, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Отже, суд вважає доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь останньої 3040,78 грн компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію вперше не було.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, у зв`язку з чим, з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 44, 116,117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 141, 263-265, 354,355 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення компенсації (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку зі звільненим працівником, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29438,50 грн (двадцять дев`ять тисяч чотириста тридцять вісім гривень 50 копійок), без утримання податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 3040,78 грн (три тисячі сорок гривень 78 копійок), без урахування податків і зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок), без урахування податків і зборів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5.

Повний текст рішення суду складений та підписаний 02 лютого 2026 року.

Суддя: О. Н. Борис