Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №521/21501/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/708/26

Справа № 521/21501/23

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О.А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Цвігун Андрій Вікторович , на додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2024 року в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовлено.

24.06.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Месропянцева О.В. подала заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 18 000 гривень пропорційно розміру задоволених вимог.

В обґрунтування заяви представник зазначила, що в провадженні суду перебуває вказана справа; 11.02.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу; зазначено, що остаточна вартість та опис виконаних робіт буде визначено за актом приймання-передачі фактично виконаних робіт та буде подана протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року доповнено резолютивну частину рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2024 року у справі № 521/21501/23 наступним текстом:

«В задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 18 000 гривень - відмовити».

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Цвігун А.В. , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року щодо судових витрат - скасувати, стягнути з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 18 00 гривень пропорційно розміру задоволених вимог та витрати у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відшкодуванню підлягають витрати, які фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено. Звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву було зазначено, що остаточна вартість та опис виконаних робіт (наданих послуг) буде визначено актом приймання-передачі фактично виконаних робіт у наступному та буде подана протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто відповідачем було вказано про неможливість подання доказів на підтвердження понесених судових витрат до закінчення судових дебатів.

Тобто, додаткове рішення суду оскаржується відповідачем лише в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Відзив на апеляційну скаргу або пояснення (заперечення) не надходили.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.

Дана справа є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Тому, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 18 000 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту оплати наданої правничої допомоги (чеки, квитанції, платіжні доручення) та які не були надані відповідачем.

Колегія суддів не може погодися з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що у вересні 2023 року ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

25.10.2023 року на електронну адресу суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Цвігун А.В. направив клопотання про відкладення судового засідання та ознайомлення з матеріалами справи (а. с. 26).

До вказаного клопотання адвокатом додано ордер серії ВЕ № 1101347 від 24.10.2023 року, що підтверджує повноваження адвоката Цвігуна А.В. на представництво інтересів ОСОБА_1 (відповідача) у Малиновському районному суді м. Одеси, на підставі договору про надання правової допомоги № 24/10 від 24 жовтня 2023 року (а. с. 27).

12.02.2024 року на електронну адресу суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Цвігун А.В. надіслав, зокрема, відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, вказав, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести, у зв`язку із розглядом справи складає 10 000 гривень. Також, зазначив, що остаточна вартість та опис виконаних робіт (наданих послуг) буде визначено актом приймання-передачі фактично виконаних робіт у наступному та буде подана протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (а. с. 61-67).

26.03.2024 року на адресу суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Месропянцевої О.В., в якій просить судове засідання провести за відсутністю представника відповідача та розглянути клопотання про витребування доказів (а. с. 82).

До вказаної заяви адвокатом додано ордер серії ВН № 1347111 від 25.03.2024 року, що підтверджує повноваження адвоката Месропянцевої О.В. на представництво інтересів ОСОБА_1 (відповідача) у Малиновському районному суді м. Одеси, на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 25 березня 2024 року (а. с. 83).

18 червня 2024 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовлено.

25.06.2024 року до суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", надійшла заява представника відповідача - адвоката Месропянцевої О.В. про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат на правничу допомогу, в якій просить стягнути з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 18 000 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад цивільного судочинства, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належить витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст. 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України, можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18), додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21), постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22), постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 754/8151/23 (провадження № 61-699 св 25).

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Згідно приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

В рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат ЄСПЛ зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

ЄСПЛ в своєму рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (рішення від 07.11.2013 року у справі «Бєлоусов проти України», Заява № 4494/07, п. 115).

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

У постанові від 25 жовтня 2022 року у справі № 820/3681/18 (адміністративне провадження № К/9901/27069/19) Верховний Суд зазначив: «Розмір відповідної суми (витрат на правничу допомогу) має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) роз`яснено, що в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи дату ухвалення рішення (18 червня 2024 року), з урахуванням того, що представником відповідача у відзиві на позовну заяву, зазначено про те, що стороною відповідача буде надано до суду докази на підтвердження судових витрат на професійну правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду та неможливість подання доказів на підтвердження понесених судових витрат до закінчення судових дебатів; заява про ухвалення додаткового рішення від 24.06.2024 року, заявником подана в строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником відповідача - адвокатом Месропянцевою О.В. до заяви про ухвалення додатково рішення надано:

- договір № 24/10 про надання правничої (правової) допомоги від 24.10.2023 року укладений між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Цвігун А.В. (а. с. 107).

Відповідно п. 1.1. Договору, Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання (доручення) надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити гонорар та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у додатковій угоді до даного Договору.

Згідно п. 5.1. Договору, цей Договір укладений строком до 31.12.2024 року та набирає чинності з моменту підписання.

- доручення № 1 (додаткова угода) до договору 24/10 від 24.10.2023 року укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Цвігун А.В. (зв. а. с. 107).

Згідно п. 1 додаткової угоди, сторони визначили форму надання правничої (правової) допомоги, яка буде виражатися у захисті прав Клієнта, шляхом представництва його інтересів у цивільній справі № 521/21501/23; підготовки стратегії по справі; зібрання доказів; підготування та подання процесуальних документі; здійснення представництва у судових засіданнях.

Пунктом 3.3. додаткової угоди, встановлено, що закінченням виконання доручення № 1 є підписання сторонами остаточного Акту приймання-передачі виконаних робіт, де зазначається про прийняття Клієнтом виконання доручення, порядок та розмір виплати адвокату винагороди за виконані роботи.

Згідно п. 3.4. додаткової угоди, вартість однієї години роботи адвоката, пов`язаної з виконанням вказаного доручення, становить 2000 грн.

- акт від 18.06.2024 року приймання-передачі виконаної роботи № 1 до Договору про надання правової допомоги № 24/10 від 24.10.2023 року та Доручення № 1 (додаткової угоди) від 24.10.2023 року, про виконані адвокатом роботи (а. с. 108), а саме:

- первинна консультація Клієнта по справі - 1 година роботи, що становить 2000 грн;

- ознайомлення з матеріалами справи - 1 година роботи, що становить 2000 грн;

- підготовка та подання клопотання про витребування доказів - 0,5 години роботи, що становить 1000 грн;

- підготовка та подання заяви про залишення позовної заяви без руху - 0,5 години роботи, що становить 1000 грн;

- підготовка та подання відзиву на позовну заяву - 2 години роботи, що становить 4000 грн;

- прибуття до суду на розгляд справи, написання інших заяв - 1 година роботи, що становить 2000 грн.

Вартість послуг за цим Актом складає 12 000 гривень (6 годин).

Згідно п. 2. Акту, своїм підписом у акті Клієнт засвідчив, що немає претензій до якості виконаних Адвокатом.

- договір про надання правничої (правової) допомоги від 25.03.2024 року укладений між Горобченко Д.В. (клієнт) та адвокатом Месропянцевою О.В. (зв. а. с. 108).

Відповідно п. 1.1. Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання (доручення) надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити гонорар та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у додатковій угоді до даного Договору.

Згідно п. 5.1. Договору, цей Договір укладений в письмовій формі строком на один рік та набирає чинності з моменту підписання.

- доручення № 1 (додаткова угода) до договору від 25.03.2024 року укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Месропянцевою О.В. (зв. а. с. 109).

Згідно п. 1 додаткової угоди, сторони визначили форму надання правничої (правової) допомоги, яка буде виражатися у захисті прав Клієнта, шляхом представництва його інтересів у цивільній справі № 521/21501/23; підготування та подання процесуальних документі; участь у судових засіданнях.

Пунктом 3.3. додаткової угоди, встановлено, що закінченням виконання доручення № 1 є підписання сторонами остаточного Акту приймання-передачі виконаних робіт, де зазначається про прийняття Клієнтом виконання доручення, порядок та розмір виплати адвокату винагороди за виконані роботи.

Згідно п. 3.4. додаткової угоди, вартість однієї години роботи адвоката, пов`язаної з виконанням вказаного доручення, становить 2000 грн.

- акт від 18.06.2024 року приймання-передачі виконаної роботи № 1 до Договору про надання правової допомоги б/н від 25.03.2024 року та Доручення № 1 (додаткової угоди) від 25.03.2024 року, про виконані адвокатом роботи (а. с. 109), а саме:

- ознайомлення з матеріалами справи - 1 година роботи, що становить 2000 грн;

- участь у судовому засіданні - 1 година часу, що становить 2000 грн;

- прибуття до суду на розгляд справи, написання інших заяв - 1 година роботи, що становить 2000 грн.

Вартість послуг за цим Актом складає 6 000 гривень (3 годин).

Згідно п. 2. Акту, своїм підписом у акті Клієнт засвідчив, що немає претензій до якості виконаних Адвокатом.

Колегія суддів вбачає, що в судове засідання 18.06.2024 року - день коли було ухвалено рішення по суті заявлених вимог сторони не з`явились.

Разом з тим у той же день 18.06.2024 року були складені два акти приймання-передачі виконаних робіт на суму 12 000 грн та 6 000 грн відповідно, що разом становить 18 000 грн.

Строк встановлений абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України - протягом 5 днів після ухвалення рішення суду сплив 23.06.2024 року, який припав на неділю, тобто вихідний день, у зв`язку з чим кінець процесуального строку в розумінні ч. 3 ст. 124 ЦПК України є перший робочий день - понеділок 24.06.2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи саме 24.06.2024 року через підсистему «Електронний суд» заявником було подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомоги та у цей же день направлено копію такої заяви засобами поштового зв`язку іншим учасникам справи.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20) дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Аналогічна правова позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Ухвалюючи додаткове рішення за заявою представника відповідача, суд першої інстанції, не врахував висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу.

При цьому, у пункті 135 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При вирішенні питання щодо розподілу вказаних витрат, суд апеляційної інстанції враховує, що справа з підстав розгляду спору по суті, перебувала у провадженні суду першої інстанції з вересня 2023 року по червень 2024 року, під час якого представниками відповідача у справі подавалися процесуальні документи, зокрема: відзив на позовну заяву, заява про залишення позовної заяви без руху, заяву про витребування доказів, заяви про ознайомлення, відкладення, розгляд справи за відсутністю сторони відповідача, участь представника в судовому засіданні (з 11:15 год. по 11:40 год.).

Приймаючи до уваги критерії розумності і співмірності судових витрат, апеляційний суд зазначає, що вказані стороною відповідача витрати до стягнення з позивача у розмірі 18 000 грн, є такими, що в повній мірі не відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг та розумності їхнього розміру.

Тому, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на підставу, предмет та ціну позову, типовість обставин справи, щодо яких існує стабільна судова практика, апеляційний суд зазначає, що вказані представником відповідача витрати до стягнення з позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 18 000 грн є такими, що у повній мірі не відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг та розумності їхнього розміру.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 127/9918/14-ц вказано, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Оскільки колегія суддів доходить висновку про неспівмірність заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, складності справи, не відповідність критерію розумності та співмірності із виконаною роботою адвоката, обрахована стороною відповідача вартість наданих адвокатом послуг, підлягає зменшенню.

Слід зазначити, що при зменшенні витрат на правову допомогу, також враховується: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах певної або всіх судових інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 910/20852/20.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Месропянцевої О.В., зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та їх стягнення з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_1 у розмірі 10 000 грн.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Месропянцевої О.В. про ухвалення додаткового рішення щодо cтягнення витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Цвігун Андрій Вікторович - задовольнити частково.

Додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 липня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Цвігун Андрія Вікторовича, про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

В решті заяви - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова