Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №335/6970/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.01.2026 Справа № 335/6970/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/6970/25 Головуючий у І інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/199/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.,

секретар: Камалова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на ухвалуВознесенівського районного суду м. Запоріжжя 01 жовтня 2025 року про закриття провадження у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.11.2021 за Типовим індивідуальним договором № 72229041 про надання послуги за постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення № ІІ, підвалу І, ІІ та проміжного поверху літ. А{2}-10, А{3}-2, власником яких є ОСОБА_1 , Концерн «МТМ» надав послугу з постачання теплової енергії у період з 01.11.2021 до 28.02.2025 на загальну суму 359646,69 грн. Проте відповідач не виконала свого обов`язку з оплати наданих їй послуг, у зв`язку з чим, у неї виникла заборгованість в розмірі 359646,69 грн.

Посилаючись на означені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь концерну суму заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 72229041 від 01.11.2021 за період з 01.11.2021 до 28.02.2025 в розмірі 359646,69 грн та 4315,77 грн судового збору.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 01 жовтня 2025 року закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 01 жовтня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги, але споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні вказаних послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані для задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні опалення, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

ОСОБА_1 , як власниця приміщення за адресою надання послуг зобов`язана утримувати майно, яке належить їй на праві власності. З огляду на укладення між відповідачем та ТОВ «ЗП ЕСТЕЙТ» Договору оренди Маловічко О.А. має право в порядку регресу відшкодувати з орендаря суму заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 18-21). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає повною мірою з огляду на таке.

Так, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини в цій справі виникли між суб`єктами господарювання, а відтак вказаний спір, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 з 18.09.1997 до теперішнього часу зареєстрована як фізична особа-підприємець (Дата запису: 26.07.2006, Номер запису: 21030170000024953) та здійснює підприємницьку діяльність за основним видом економічної діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; здійснює роздрібну торгівлю побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; інші види діяльності із прибирання; загальне прибирання будинків (а. с. 102).

ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення № ІІ, підвалу І, ІІ та проміжного поверху літ. А{2}-10, А{3}-2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна.

01.11.2021 між ОСОБА_1 як орендодавцем та ТОВ «ЗП ЕСТЕЙТ», код ЄДРПОУ 44425330, як орендарем укладено договір оренди № 01/11-3, відповідно до якого ОСОБА_1 передала, а орендар ТОВ «ЗП ЕСТЕЙТ» прийняв у строкове платне користування визначене майно: нежиле приміщення № ІІ, підвалу І, ІІ та проміжного поверху літ. А{2}-10, А{3}-2 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 359,56 кв.м. (а.с. 103-104)

Крім того, матеріали справи містять копії заяв-звернень ТОВ «ЗП ЕСТЕЙТ» про приєднання до договору про надання послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою від 02.11.2021 та від 27.05.2024 (а.с. 105-106).

Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Згідно з частиною першою статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Разом з тим, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).

Так, з огляду на встановлені обставини, правовідносини в цій справі виникли щодо заборгованості за договором № 72229041 про надання послуги за постачання теплової енергії у період з 01.11.2021 до 28.02.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення № ІІ, підвалу І, ІІ та проміжного поверху літ. А{2}-10, А{3}-2, власником яких є ОСОБА_1 , яка безпосередньо здійснює підприємницьку діяльність, одним із видів якої є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, на реалізацію якого 01.11.2021 ОСОБА_1 як орендодавець уклала з ТОВ «ЗП ЕСТЕЙТ» як орендарем договір оренди № 01/11-3, передавши у строкове платне користування саме нежиле приміщення № ІІ, підвалу І, ІІ та проміжного поверху літ. А{2}-10, А{3}-2 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 359,56 кв.м.

Отже, нежитлове приміщення щодо утримання якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги, використовується ОСОБА_1 з метою здійснення господарської діяльності - підприємництва.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за предметом та характером спірних відносин йдеться саме про господарський спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому в цій справі наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права щодо визначення судової юрисдикції цієї справи.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Однак, постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі, всупереч вказаному положенню, суд першої інстанції не роз`яснив позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те що, висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі є правильним та обґрунтованим, однак, всупереч положенням ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд не роз`яснив позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, тому апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» слід залишити частково задовольнити, а резолютивну частину ухвали Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 01 жовтня 2025 року доповнити таким абзацем: «Роз`яснити Концерну «Міські теплові мережі», що його позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та за предметною і територіальною юрисдикцією відноситься до компетенції Господарського суду Запорізької області».

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» - задовольнити частково.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 01 жовтня 2025 року в цій справі - змінити, доповнивши її резолютивну частину таким реченням:

«Роз`яснити Концерну «Міські теплові мережі», що його позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та за предметною і територіальною юрисдикцією відноситься до компетенції Господарського суду Запорізької області».

В іншій частині ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 01 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 30 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: