Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №519/903/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4218/26

Справа № 519/903/25

Головуючий у першій інстанції Барановська З. І.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Коновалової В.А.

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

представник відповідача - Шалько Олександра Андріївана

третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, Південний відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса)

розглянули у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шалько Олександри Андріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Південного міського суду Одеської області від 22 липня 2025 року, постановлену у складі судді Барановської З.І., у приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства, за участю третіх осіб Органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, Південного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса),-

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст рішення суду

Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 22 липня 2025 року клопотання представника позивача задоволено та призначено у даній цивільній справі судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, Шалько Олександра Андріївна , яка діє в інтересах ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного суду.

В поданій апеляційній скарзі просить ухвалу Південного міського суду Одеської області від 22 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання представника позивача про призначення експертизи.

В обґрунтування зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначається, що у даному випадку, відсутня доцільність проведення молекулярно-генетичної експертизи, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ч. 2 ст. 129 СК України, а відтак, у задоволенні позову має бути відмовлено.

Вказує, що стороною відповідача в суді першої інстанції у відзиві на позов заявлено клопотання про відмову у поновленні строку позовної давності на подання позову ОСОБА_1 .

У свою чергу, суд першої інстанції не розглянув заяву позивача про поновлення строку позовної давності, а також проігнорував доводи представника позивача щодо пропущення такого строку.

Явка сторін

Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, про те в судове засідання не з`явились, що не заважає розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_2 та представник Служби у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області просили розглядати апеляційну скаргу без їх участі. Сторона позивача у заяві про розгляд справи без їх участі заперечували проти задоволення клопотання сторони відповідача про відкладання розгляду справи.

26 січня 2026 року від адвоката Шалько О.А., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , надійшла заява про перенесення судового засідання.

Розглянувши вищезазначене клопотання, колегія суддів прийшла до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та відмову у задоволенні клопотання.

Так, встановлено, що 05 серпня 2025 року Шалько О.А. , яка діє в інтересах ОСОБА_3 звернулась до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Судове засідання по розгляду вказаної апеляційної скарги було призначено на 09 грудня 2025 року, проте від скаржника надійшла заява про відкладення у зв`язку з сильним запаленням вуха, та судове засідання було відкладено на 27 січня 2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що учасники справи були завчасно повідомлені про дату та час судового засідання, проте сторона відповідача до судового засідання не з`явилась.

26 січня 2026 року від адвоката Шалько О.А., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , надійшла заява про перенесення судового засідання, оскільки адвокат Шалько О.А., є представником іншого клієнта, ОСОБА_5 , розгляд якої призначено у Житомирському апеляційному суді.

Відповідно колегія суддів зазначає, що сторону відповідача повторно заявлено клопотання про відкладання розгляду справи, таким чином апеляційний суд розцінює це як спосіб затягування розгляду вищезазначеної апеляційної скарги.

Крім того, представником не зазначено причини неможливість прибуття до судового засідання самої відповідачки ОСОБА_3 ..

Згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

ОСОБА_3 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язана цікавитись відомим їй провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Крім того, колегією суддів враховані положення ст.129 Конституції України та ст.2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. При цьому, захищаючи права одних осіб, суд не може порушувати права інших осіб. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/1, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

Враховуючи наведене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 27 січня 2026 року у відсутності сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, що в розумінні вимог ч. 2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Південного міського суду Одеської області з позовом про визнання батьківства.

До суду першої інстанції надійшло клопотання від позивача про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи на предмет встановлення батьківства позивача.

Відповідно судом першої інстанції зазначене клопотання було задоволено та призначена судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза. На вирішення експерта поставити питання:

1.Чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (після внесення змін до актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 )?

2.Чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 біологічним батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (після внесення змін до актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 )?

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вбачає за необхідне призначити по справі судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від15травня 2006 р. № 3«Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це, зокрема, висновку експертизи, у тому числі судової молекулярно-генетичної.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Так, відповідно до частини 1 статті 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Частиною 2 статті 102 ЦПК України, встановлено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта є однім із засобів доказування даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Призначення експертизи є способом забезпечення доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Необхідність у призначенні експертизи має бути обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, запереченнях інших учасників справи чи поданими доказами з метою отримання докладного опису проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, що можуть бути використані для вирішення спору.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (рішення (Dulskiyv.Ukraine) від 01 червня 2006 року, заява № 61679/00,пункт 71) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що суд має право для з`ясування обставин, що мають значення у справі і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки чи ремесла, призначити експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб Органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, Південного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) про визнання батьківства.

Предметом доказування у справах про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.

Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (ст. 128 СК України).

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №643/9245/18 зроблено висновок по застосуваннюст.130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».

Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (справа «Калачова проти Російської Федерації» № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Для визначення батьківства обов`язковою є присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Згідно роз`яснень, які містяться у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року по справі №478/690/18, висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення клопотання представника позивача про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, оскільки біологічне походження дитини від певного чоловіка не можливо визначити у інший спосіб.

Отже, застосування норм права і оцінка здобутих у процесі розгляду справи доказів на предмет їх належності та допустимості є саме прерогативою суду і відбувається під час розгляду справи по суті, а не на стадії підготовчого провадження.

Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 про те, що у даному випадку, відсутня доцільність проведення молекулярно-генетичної експертизи, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ч. 2 ст. 129 СК України, а відтак, у задоволенні позову має бути відмовлено.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що питанню щодо обґрунтованості позовних вимог, а також дотримання позивачем строку позовної давності, судом першої інстанції може буде надана правова оцінка виключно на стадії розгляду справи по суті, а не при вирішенні питання про призначення у справі експертизи.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 4 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення судом експертизи, про що постановляє ухвалу.

Оскільки для проведення зазначеної експертизи потрібний значний час, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи в межах доводів апеляційної скарги Шалько Олександри Андріївни , яка діє в інтересах ОСОБА_3 відсутні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу винесено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Шалько Олександри Андріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Південного міського суду Одеської області від 22 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова